ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2014 року Справа № 922/3714/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Грейц К.В.,
суддів:Бакуліної С.В., Глос О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Міловське"
на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 03.04.2014
у справі№922/3714/13 господарського суду Харківської області
за позовомТОВ "Успіх Слобожанщини"
до ПП "Міловське",
треті особи,які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1.Міловська сільська рада, 2. ПАТ "Росія", 3. Відділ Держземагенства у Бакалійському районі Харківської обл.,
треті особи,які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1. ОСОБА_4, 2. ОСОБА_5, 3. ОСОБА_6, 4. ОСОБА_7,
прозобов'язання повернути земельну ділянку, заборонити проведення сільгоспробіт та стягнення 671 009,06 грн.
у судовому засіданні взяли участь представники:
від відповідача : Крижановський М.В. (дов. б/н від 04.04.2013)
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від 03.02.2014 у справі №922/3714/13 (судді: Шатерніков М.І., Аюпова Р.М., Погорелова О.В.) позов задоволено частково; зобов'язано ПП "Міловське" повернути безпідставно набуте майно - земельну ділянку розміром 47,5868га, яка розташована на контурі НОМЕР_1 на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області законному орендарю ТОВ "Успіх Слобожанщини"; заборонено ПП "Міловське" проводити сільськогосподарські роботи на земельній ділянці розміром 47,5868га, яка розташована на контурі НОМЕР_1 на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області з 24.07.2013 до закінчення дії договорів оренди, укладених між ТОВ "Успіх Слобожанщини" та власниками земельних ділянок; в іншій частині позовних вимог у задоволенні позову відмовлено; у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 50000,00 грн. відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 (судді Сіверін В.І., Терещенко О.І., Медуниця О.Є.) рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2014 у справі №922/3714/13 скасовано в частні відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків в сумі 171347,66 грн. і в цій частині прийнято нове рішення про задоволення позовних вимог; стягнуто з ПП "Міловське" на користь ТОВ "Успіх Слобожанщини" збитки у розмірі 171347,66грн.; в іншій частині рішення залишено без змін; стягнуто з ПП "Міловське на користь ТОВ "Успіх Слобожанщини" суму судових витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 37500грн.
У касаційній скарзі ПП "Міловське" просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2014 в частині двох задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові про зобов'язання відповідача повернути безпідставно набуте майно - земельну ділянку розміром 47,5856га, яка розташована на контурі НОМЕР_1 на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області законному орендарю ТОВ „Успіх Слобожанщини" та про заборону відповідачу проводити сільськогосподарські роботи на земельній ділянці розміром 47,5856га, яка розташована на контурі НОМЕР_1 на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області з 24.07.2013 до закінчення дії договорів оренди, укладених між ТОВ „Успіх Слобожанщини" та власниками земельних ділянок; скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 у справі №922/3714/13; прийняти в цих частинах нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п.15 ст.1 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель", ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, ч.7 ст.28, ст.ст.34, 44 Господарського процесуального кодексу України, Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 19.04.1993 №284, п.7 Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету міністрів України від 25.07.2007 №963.
Позивач та треті особи не скористалися своїм процесуальним правом на участь своїх представників в судовому засіданні суду касаційної інстанції.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки господарськими судами першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступне.
03.09.2013 ТОВ "Успіх Слобожанщини" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Приватного підприємства "Міловське", в якому просило (з врахуванням уточнень до позовних вимог) зобов'язати відповідача повернути безпідставно набуте майно - земельну ділянку розміром 47,5868га, яка розташована на контурі НОМЕР_1 на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області законному орендарю ТОВ "Успіх Слобожанщини", заборонити ПП "Міловське" проводити сільськогосподарські роботи на земельній ділянці розміром 47,5868га, яка розташована на контурі НОМЕР_1 на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області, з 24.07.2013 до закінчення дії договорів оренди, укладених між ТОВ "Успіх Слобожанщини" та власниками земельних ділянок; стягнути з відповідача на користь позивача суму збитків заподіяних відповідачем позивачу в результаті самовільного зайняття земельних ділянок, в розмірі 171347,66грн., суму недоотриманої вигоди в розмірі 499661,40грн., суму адвокатських послуг в розмірі 50000,00грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що у 2008-2011 роках між ним та громадянами - власниками земельних ділянок ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 були укладені договори оренди земельних ділянок, у зв'язку з чим позивач є належним користувачем спірних земельних ділянок.
У 2012 році на орендованому полі площею 51,874га, яке розташоване на контурі НОМЕР_1 на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області, позивачем було посіяно насіння соняшнику та отримано врожай. У 2013 році позивачем планувалось на цьому полі провести меліоративні роботи та висадити елітне насіння нуту. З цією метою у листопаді 2012 року було проведено такі роботи: дискування землі на площі 51,874га, внесення добрив на площі 51,874га, перша культивація на площі 51,874га, друга культивація на площі 51,874га.
Але з лютого 2013 року відповідач захопив вищевказані землі у вигляді поля площею 47,5868га, яке розташоване на контурі НОМЕР_1 на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області, і протиправно використовує вищевказані земельні ділянки для власних потреб, внаслідок чого позивачу було заподіяно збитки в сумі 171347,66грн. та недоотриманої вигоди в сумі 499661,40грн.
З огляду на викладене, позивач просив суд (з врахуванням заяв про уточнення позовних вимог) зобов'язати ПП "Міловське" повернути безпідставно набуте майно - земельну ділянку розміром 47,5868га, яка розташована на контурі НОМЕР_1 на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області законному орендарю ТОВ "Успіх Слобожанщини", заборонити відповідачу проводити сільськогосподарські роботи на земельній ділянці розміром 47,5868га, яка розташована на контурі НОМЕР_1 на території Міловської сільської ради Балаклійського району Харківської області, з 24.07.2013 до закінчення дії договорів оренди, укладених між ТОВ "Успіх Слобожанщини" та власниками земельних ділянок; стягнути з відповідача на користь позивача суму заподіяних збитків в результаті самовільного зайняття земельних ділянок в розмірі 171347,66грн., суму недоотриманої вигоди в розмірі 499661,40грн., суму адвокатських послуг в розмірі 50000,00грн.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що він використовує частину спірних земельних ділянок на законних підставах, а саме: на підставі договорів оренди, укладених в 2012 - 2013 роках з громадянами - власниками земельних ділянок ОСОБА_4, ОСОБА_16, ОСОБА_5, ОСОБА_17, ОСОБА_6, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_10, ОСОБА_7
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку законному орендарю (позивачу), заборони відповідачу проводити сільськогосподарські роботи на земельній ділянці до закінчення дії договорів оренди (укладених між позивачем та власниками земельних ділянок) та відмовляючи в іншій частині позову, господарський суд першої інстанції виходив з того, що: по-перше, позивач довів, що він є належним користувачем спірних земельних ділянок площею 47,5868га на підставі договорів оренди земельних ділянок, укладених з громадянами ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, а подані відповідачем на підтвердження свого права користування спірними земельними ділянками договори оренди з ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 не приймаються судом у якості належних доказів наявності у відповідача права користування спірними земельними ділянками, оскільки договори оренди спірних земельних ділянок позивачем було укладено раніше та зареєстровано належним чином; по-друге, факт незаконного користування відповідачем спірними земельними ділянками підтверджено актами обстеження земельної ділянки, проведеними комісією у складі: головного бухгалтера ТОВ "Успіх Слобожанщини" Світлицької І.А., головного агронома Мельник А.В., головного інженера Пономаренко І.В., Голови Міловської сільської ради Тепанян А.М. від 20.03.2013 та від 12.07.2013, у зв'язку з чим відповідно до ст.387 Цивільного кодексу України позивач має право витребувати земельну ділянку з чужого незаконного володіння; по-третє, позовні вимоги у частині стягнення збитків задоволенню не підлягають, оскільки з наданих позивачем документів неможливо встановити розмір збитків, протиправної поведінки відповідача, вини відповідача і наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками.
Скасовуючи частково рішення господарського суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення збитків в сумі 171347,66грн., приймаючи в цій частині нове рішення про задоволення позову та залишаючи рішення суду першої інстанції в іншій частині без змін, апеляційний господарський суд виходив з того, що: по-перше, висновки господарського суду першої інстанції про те, що позивач є законним користувачем спірних земельних ділянок на підставі укладених з громадянами ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 договорів оренди є законними і обґрунтованими; по-друге, на підставі партнерської угоди від 01.07.2009, укладеної між позивачем і ПАТ "Агрофірма "Росія", позивач з ПАТ "Агрофірма "Росія" з 2009 по 2012 рік сумісно обробляли земельні ділянки по контуру НОМЕР_1 загальною площею 146га, в т.ч. і спірні земельні ділянки, а відповідач без жодних правових підстав навесні 2013 став самовільно використовувати спірні земельні ділянки у власній комерційній діяльності, що підтверджено актами обстеження від 20.03.2013 та від 12.07.2013, проведеного уповноваженими особами позивача та головою Міловської сільської ради; по-третє, доводи відповідача про те, що ним проводилися роботи не на спірних земельних ділянках контуру НОМЕР_1 спростовуються довідками Міловської сільської ради №167 від 14.03.2014 та №208 від 02.04.2014; по-четверте, висновки суду першої інстанції стосовно обов'язку нарахування позивачем збитків згідно з Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам (затвердженим постановою Кабінету міністрів України №284 від 19.04.1993) не є обґрунтованими, оскільки вказаний Порядок не розповсюджується на правовідносини між позивачем і відповідачем, які є суб'єктами господарювання, а позивач за допомогою належних і допустимих доказів довів понесені ним витрати по обробці землі та підготовці земельної ділянки до весняних робіт, у зв'язку з чим позовні вимоги у частині стягнення збитків в сумі 171347,66грн. підлягають задоволенню.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, як це передбачено ст. 43 Господарського процесуального кодексу України з огляду на наступне.
Предметом позову у даній справі є вимога позивача про зобов'язання відповідача повернути безпідставно набуте майно - земельну ділянку, заборону відповідачу проводити сільськогосподарські роботи на земельній ділянці з 24.07.2013 до закінчення дії договорів оренди, укладених між позивачем та власниками земельних ділянок; стягнення з відповідача суми заподіяних збитків в результаті самовільного зайняття земельних ділянок, суми недоотриманої вигоди.
Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.ч.1, 8 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності; відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону України "Про оренду землі" орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст.202 Земельного кодексу України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону; орендар в установленому законом порядку має право витребувати орендовану земельну ділянку з будь-якого незаконного володіння та користування, на усунення перешкод у користуванні нею, відшкодування шкоди, заподіяної земельній ділянці громадянами і юридичними особами України, іноземцями, особами без громадянства, іноземними юридичними особами, у тому числі міжнародними об'єднаннями та організаціями.
Згідно зі ст. 387 Цивільного кодексу України власник має право реалізувати своє право на захист права власності шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом.
Законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою.
Відповідно до ч.2 ст.152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст.156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:
а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;
б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;
в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;
г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;
ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;
д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами; порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України (ст.157 Земельного кодексу України).
Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Однак, господарські суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили і не надали оцінку всім наявним у справі доказам, не встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Пославшись в обґрунтування висновків про наявність підстав для задоволення позову на те, що позивач є належним користувачем (орендарем) спірних земельних ділянок на підставі договорів оренди, укладених з громадянами - власниками земельних ділянок ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, господарський суд не взяв до уваги, що в матеріалах справи відсутні договори оренди земельних ділянок, укладені з ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_13 і ОСОБА_14
Крім того, слід зазначити, що з огляду на відсутність в матеріалах справи частини договорів (на які господарський суд посилався як на підставу законного користування позивачем спірними земельними ділянками площею 47,5868га), господарський суд не встановив за допомогою належних і допустимих доказів розмір земельної ділянки, яку позивач використовує на законних підставах.
Дійшовши висновку, що надані відповідачем в підтвердження права на користування спірними земельними ділянками договори оренди земельних ділянок, укладені між відповідачем і громадянами ОСОБА_6, ОСОБА_10, ОСОБА_7 і ОСОБА_5, є неналежними доказами наявності у відповідача права користування спірними земельними ділянками (оскільки позивачем раніше були укладені договори оренди з вказаними громадянами), господарський суд першої інстанції не взяв до уваги, що: по-перше, позивачем не подано доказів укладення договору оренди земельної ділянки з ОСОБА_10 (вказаний договір в матеріалах справи відсутній); по-друге, господарським судом не надано будь-якої оцінки письмовим поясненням третіх осіб ОСОБА_7, ОСОБА_6 і ОСОБА_5, згідно з якими останні не підписували ніяких договорів з позивачем і не передавали йому в оренду земельні ділянки, а укладали договори оренди спірних земельних ділянок з відповідачем (а.с. 111, 114, 117, т.2).
Крім того, слід зазначити, що, дійшовши висновку, що факт незаконного користування відповідачем земельними ділянками позивача підтверджено актами обстеження земельної ділянки від 20.03.2013 та від 12.07.2013, господарський суд першої інстанції: по-перше, не надав будь-якої оцінки акту обстеження земельної ділянки від 20.03.2013 (в якому зазначено лише про посів насіння ячменя, але не зазначено ким саме засіяно поле); по-друге, суд не надав будь-якої оцінки наявному в матеріалах справи акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства відповідачем, здійсненої Державною інспекцією сільського господарства в Харківській обл. (а.с. 154, т.3).
Що стосується висновків апеляційного господарського суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, слід зазначити наступне.
Апеляційний господарський суд в порушення вимог ст.101 Господарського процесуального кодексу України без будь-якого обґрунтування прийняв від позивача нові докази, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції, а саме: партнерську угоду від 01.07.2009, укладену між ТОВ "Успіх Слобожанщини" та ЗАТ "Агрофірма "Росія", довідки сільської ради від 14.03.2014 №167 та від 02.04.2014 №208 (незважаючи на те, що позивач не навів будь-якого обґрунтування неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції), і обґрунтував за допомогою вказаних доказів свої висновки щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.
Що стосується висновків апеляційного господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову у частині стягнення збитків, слід зазначити, що апеляційним господарським судом не взято до уваги, що відповідно до п.п.3.6, 3.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у вирішенні питання про задоволення вимог щодо стягнення шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, господарським судам необхідно мати на увазі, що розмір такої шкоди визначається відповідно до розрахунку, зробленого територіальними органами інспекції Міністерства екології та природних ресурсів України або Державною інспекцією з контролю за використанням і охороною земель Держкомзему та її територіальними підрозділами на підставі Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963; власники землі та землекористувачі мають право на захист своїх прав шляхом стягнення збитків з особи, яка вчинила неправомірні дії щодо відповідних земельних ділянок, у випадках, встановлених главою 24 ЗК України, та за процедурою, передбаченою Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.93 №284.
Стосовно висновків апеляційного господарського суду щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 37500грн. судових витрат на оплату послуг адвоката, слід зазначити, що відповідно до п.6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відшкодування витрат на оплату послуг адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій; у разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Разом з тим, надана позивачем копія платіжного доручення №1017 від 22.07.2013 свідчить про оплату адвокатських послуг згідно договору №22/7-13 від 22.07.2013, тоді як вищевказаний договір в матеріалах справи відсутній, крім того, позивачем подано лише нерозбірливу, належно не засвідчену копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю НОМЕР_2, виданого гр. ОСОБА_24, у зв'язку з чим висновки про наявність підстав про покладення на іншу сторону витрат на оплату послуг адвоката є передчасними.
Викладене свідчить, що судами зроблено висновки при неповно встановлених обставинах справи.
Відповідно до частини першої статті 4-7 ГПК судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини першої статті 111-9 ГПК), оскільки касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
У зв'язку з наведеним та врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч. 2 ст. 111-5 та ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене у зазначеній постанові, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з вимогами закону вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, ст.ст. 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "Міловське" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 у справі №922/3714/13 задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 у справі №922/3714/13 та рішення господарського суду Харківської області від 03.02.2014 у справі №922/3714/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області
Головуючий К. Грейц
Судді С. Бакуліна
О. Глос