АПЕЛЯЦІЙНИЙ   СУД  ВІННИЦЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа   № 22 - 2650 / 2006                     Оскаржуване рішення постановлено під

Категорія 26                                           головуванням   Венгрин О. О.

Доповідач         Колос С. С.

УХВАЛА І М ЕНЕМ    УКРАЇНИ

5 грудня   2006 року                      Колегія суддів судової палати з цивільних справ

апеляційного суду Вінницької області у складі :

Головуючого: Колоса С. С, суддів: Іващука В. А., Ковальчука О. В.

При секретарі: Цехмістер О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Староміського районного суду м. Вінниця від 10 жовтня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання частково недійсним заповіту, визнання права власності на будинок з прибудовами і грошові вклади, за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадщину за заповітом і законом, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення від права на спадкування за законом, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду про визнання частково недійсним заповіту, визнання права власності на будинок та грошові вклади, про усунення від права на спадкування за законом. Свої вимоги мотивував тим, що з ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 22 квітня 1975 року. До реєстрації шлюбу за його кошти 15 серпня 1973 року куплено будинок АДРЕСА_1, однак оформлено договір купівлі - продажу на ОСОБА_4 Після смерті дружини дізнався, що 10 червня 1986 року нею складено заповіт згідно якого все своє майно вона заповідає ОСОБА_5. Так як будинок куплено за його кошти, а також ним проведено певні будівельні роботи, просив заповіт визнати недійсним та задовольнити його позовні вимоги .

ОСОБА_5 та ОСОБА_3 звернулись з позовом до суду про визнання права власності на спадщину за заповітом та законом. Свої вимоги мотивували тим, що вони являються онуками ОСОБА_4. Нею складено заповіт, згідно якого все її майно заповідає онуку, однак відповідач по справі не бажає його передати .

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниця від 10 жовтня 2006 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, вимоги ОСОБА_5 задоволено, у вимогах ОСОБА_3 відмовлено .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, його вимоги задовольнити, мотивуючи тим, що судом при постановлені рішення порушено вимоги матеріального та процесуального закону .

Дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників процесу, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав .

Відповідно до ст.. 1257 ЦК України підставами для визнання заповіту недійсним є : складання особою, яка не мала на це права, заповіт складено з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно ст.. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони, які беруть участь в справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості.

В судовому засіданні ОСОБА_1 не доведено, що заповіт складено з порушення норм цивільного законодавства. З справи вбачається, що ОСОБА_4 на момент складання заповіту була дієздатною особою та мала на це право, Розпорядилась майном, що належало їй на праві особистої власності ( а. с. 8 - 9 ). Заповіт відповідає формі та посвідчено у встановленому законом порядку ( а. с. 41 ). ОСОБА_1 також не доведено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Суд прийшов до вірного висновку, що волевиявлення було вільним та відповідало його волі, так як не змінювалось з моменту складання та по момент смерті, тобто з червня 1986 року по квітень 2005 року .

Безпідставні твердження ОСОБА_1 про те, що будинок куплено за його кошти .

З матеріалів вбачається, що будинок АДРЕСА_1 придбано ОСОБА_4 15 серпня 1973 року за 14 000 крб., з особистих коштів та коштів частково виручених від продажу 16 травня 1973 року належної їй частки будинку АДРЕСА_2 ( продано за 8 000 крб. ) ( а. с. 8 - 9, 69 - 70 ). В цей час ОСОБА_1 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 (а. с. 94 ). Свій будинок АДРЕСА_3 позивач продав 4 березня 1975 року та кошти від продажу не міг вкласти при придбанні будинку у м. Вінниця. ОСОБА_1 з 1975 року не оспорював права власності ОСОБА_4 на спірний житловий будинок .

Судом першої інстанції вірно критично оцінено розписки від 27 та 29 липня 1973 року щодо отримання ОСОБА_7 від ОСОБА_1 грошей в сумі 1 000 крб. та 4 000 крб. в рахунок отримання авансу за будинок ( а. с. 10), так як дані розписки не завірені, спростовуються вище викладеними доказами. Крім того, як вбачається з договору купівлі - продажу будинку завіреного нотаріусом, ОСОБА_7 отримав від покупця ОСОБА_4 гроші повністю при підписанні договору ( а. с. 9 ). Про виплату будь - якого авансу в договорі не зазначено .

Судом першої інстанції визначено долі кожного спадкоємця відповідно до чинного цивільного законодавства .

Інші твердження викладені в скарзі висновку суду першої інстанції не спростовують, а тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення суду слід залишити без змін .

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА   :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити .

Рішення Староміського районного суду м. Вінниця від 10 жовтня 2006 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців .

СУДДІ