Єдиний унікальний номер 259/12247/13-ц Номер провадження 22-ц/775/4535/2014
Головуючий в 1 інстанції Добнєв С.С.
Доповідач Жарова Ю.І.
Категорія 48
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
Головуючого судді Никифоряка Л.П.,
суддів Супрун М.Ю., Жарової Ю.І.,
при секретарі Руденко Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 11 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання, -
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Куйбишевського районного суду м. Донецька від 11 квітня 2014 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на повнолітню дитину, яка продовжує навчання - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на навчання повнолітньої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/8 частки від всіх видів заробітку, щомісячно, починаючи з 19 грудня 2013 року і до досягнення ОСОБА_3 двадцяти трьох років, тобто до 26 лютого 2018 року, за умови, якщо він продовжуватиме навчання.
Не погодившись з рішенням суду позивач по справі, ОСОБА_1, звернулась до апеляційного суду із апеляційної скаргою, в якій просила скасувати рішення, ухвалити нове, по суті позовних вимог, судові витрати покласти на відповідача, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим, внаслідок неправильного дослідження доказів та їх оцінці.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що при визначенні розміру аліментів суд діяв поза межами позовних вимог, задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача аліментів саме на навчання повнолітньої дитини, не звернувши увагу на вимоги позивачки, щодо стягнення з відповідача додаткових витрат на дитину після досягнення повноліття. Також апелянт зазначає, що рішенням Кіровського районного суду від 23 березня 2006 року, зменшено розмір стягуваних з ОСОБА_2 на користь неповнолітнього сина - ОСОБА_3 аліментів до 1/8 частини всіх видів заробітку щомісячно.
Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати, апеляційну скаргу - задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Вислухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_4, не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.2 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач може надавати матеріальну допомогу на навчання повнолітньої дитини, як це передбачено вимогами ст.. 199 СК України.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що діючим законодавством не передбачено можливості стягнення з батьків додаткових витрат на повнолітню дочку чи сина.
Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого Кіровським відділом реєстрації актів цивільного стану м. Донецька, батьком ОСОБА_3, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_2.
Батьки ОСОБА_3 розлучені та проживають окремо. На даний час повнолітній ОСОБА_3 проживає разом зі своєю матір'ю за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою № 1025 від 26.11.2013.
ОСОБА_3 є студентом II курсу Донецького Національного Технічного Університету, денна форма навчання, стипендію не отримує, навчається за рахунок коштів фізичної особи.
У судовому засіданні встановлено, що у зв'язку з навчанням на денній формі ОСОБА_3 не має можливості підробляти для одержання коштів, тому у зв'язку з навчанням на платній основі повнолітній ОСОБА_3 потребує матеріальної допомоги.
Відповідач ОСОБА_2 не є інвалідом, здоровий, працездатний, офіційно працюючий на посаді механіка ТОВ «Донпромкабель», у зв'язку з чим може надавати матеріальну допомогу на навчання повнолітньої дитини.
Так. з матеріалів справи вбачається, позивач, окрім повнолітнього ОСОБА_3, має та утриманні ще двох неповнолітніх дітей, при цьому на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно з копією виконавчого листа № 2-556/2001 виданого Київським районним судом м. Донецька сплачує аліменти у розмірі 1/6 частини заробітку. Також на утримання позивача знаходяться його непрацездатні батьки.
Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач просила суд стягнути на її користь з відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина в розмірі 1/8 частки отримуваємого відповідачем доходу щомісячно, починаючи з дня пред'явлення позову, а саме з 19 грудня 2013 року до досягнення двадцяти трьох років, а саме до 26.02.2018 року за умови, якщо він буде продовжувати навчання; стягнути на її користь додаткові витрати на дитину які зроблені до досягнення повноліття, та додаткові витрати, які зроблені після досягнення повноліття сином.
Відповідно до ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Як роз'яснено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.
При цьому, вирішуючи питання про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини та їх розмір, суд повинен враховувати положення ст.ст. 182, 200 Сімейного кодексу України.
Визначаючи розмір аліментів, що підлягають до стягнення на користь ОСОБА_1 на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/8 частки всіх видів заробітку щомісячно, суд урахував конкретні обставини справи, а саме стану здоров'я та матеріального становища дитини, стану здоров'я та матеріального становища платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних батьків.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення відповідно до вимог статті 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції повно встановив обставини у справі та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.
Згідно із ст.. 185 СК України, той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язаний брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо).
Тобто обов'язок брати участь у додаткових витратах на дитину обумовлюється особливими обставинами - розвитком здібностей дитини а також важкою хворобою дитини, каліцтвом тощо, тобто негативними, небажаними фактами.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача коштів сплачених на довузівську підготовку до досягнення повноліття сином, коштів сплачених за навчання до повноліття та після повноліття сина - не є додатковими витратами на дитину в розумінні ст.. 185 СК України, а тому судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог в цій частині. Крім того, діючим Сімейним кодексом України не передбачено право на стягнення додаткових витрат на повнолітню дитину (ст.. 201 СК України).
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення відповідно до вимог статті 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції повно встановив обставини у справі та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.
При таких обставинах, судова колегія дійшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивача.
Доводи апеляційної скарги в своїй більшості стосуються оцінки доказів.
Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України.
Згідно ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.
За вказаних обставин доводи позивача про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для задоволенні позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, позивачем не надано.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального права і підстав для його скасування чи зміни не має.
У відповідності до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, апеляційний суд -,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Куйбишевського районного суду м. Донецька від 11 квітня 2014 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді: