Справа № 461/8979/14 Головуючий у 1 інстанції: Мисько Х.М.
Провадження № 22-ц/783/3549/14 Доповідач в 2-й інстанції: Левик Я. А.
Категорія: 6
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого-судді: Левика Я.А.,
суддів: Бакуса В.Я., Гірник Т.А.,
секретар: Глинський О.А.,
за участі представника позивача Мартин О.В., відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Галицької районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 березня 2014 року у справі за позовом Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи: Львівське комунальне підприємство «Центральне», Львівська міська рада про зобов'язання до вчинення дій,-
в с т а н о в и л а :
рішенням Галицького районного суду м. Львова від 28 березня 2014 року в задоволенні позову Галицької районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_4, ОСОБА_3, треті особи: Львівське комунальне підприємство «Центральне», Львівська міська рада про зобов'язання до вчинення дій відмовлено.
Дане рішення оскаржила Галицька районна адміністрація ЛМР.
В своїй апеляційній скарзі просять рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов Галицької районної адміністрації Львівської міської ради. Вважають рішення ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи і таким, що підлягає скасуванню. Так вважають, що суд вірно послався на ч.7 ст. 376 ЦК України, однак всупереч цьому прийняв рішення про відмову в позові, хоч мав би прийняти протилежне. В даному випадку спірний гараж встановлено без будь-яких дозвільних документів. Суд же посилаючись на докази, подані відповідачем про те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не мають жодного відношення до самочинно встановленого гаражу, в той же час вказує, що не дотримано процедури вирішення питань самочинного будівництва на території м. Львова, передбаченої у Положенні про порядок врегулювання питань самочинного будівництва у м. Львові, затвердженого рішенням Львівської міської ради № 835 від 09.09.2011р., чим суперечить сам собі.
В судове засідання відповідач ОСОБА_4 та представники третіх осіб не з'явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи у їх відсутності, враховуючи, що вказані особи, які беруть участь у справі були належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, клопотань про відкладення розгляду справи до суду від них не надходило, доказів, які б свідчили про поважність причин їх неявки (неявки їх представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України, а також те, що відповідач ОСОБА_4 разом із відповідачем ОСОБА_3 подав до суду письмові заперечення на апеляційну скаргу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги, відповідача в заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Позивач звернувся до суду з даним позовом у якому просив: зобов'язати обох відповідачів за власні кошти демонтувати самовільно влаштований гараж між будинками на АДРЕСА_1 - АДРЕСА_2.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що подані позивачем листи на підтвердження позовних вимог не відповідають вимогам ст.ст. 58, 59 ЦПК України та не доводять самовільного влаштування відповідачами гаражу по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1. Аналогічно такими доказами не є і два інші попередження, які стосуються інших споруд, а саме сараю та технічного приміщення. Враховуючи вказане судом зроблено висновок про відсутність у суду належних та допустимих доказів про те, що відповідачами було самовільно зведено гараж за згаданою адресою. Крім цього, судом констатовано, що умовою для прийняття рішення про демонтаж є те, що будівля суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотно порушує будівельні норми та правила, однак доказів цього позивачем не подано. При цьому суд посилається на ст. 376 ЦК України, Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» та інші підзаконні нормативно-правові акти.
Колегія судів вважає, що висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Дійсно, як вбачається із матеріалів справи жодних доказів встановлення чи використання відповідачами металевого гаража (про який, як самовільно встановлений, йдеться у позовній заяві, про що заявила представник позивача у судовому засіданні) на АДРЕСА_1 - АДРЕСА_2 позивачем не подано, на такі не вказано та клопотань про витребування таких не заявлено, ні у суді першої ні суді апеляційної інстанції та відповідно судом здобуто не було.
Лист ЛКП «Центральне» №150 від 19.02.2013 року (а.с. 8, 11) та попередження №71 від 13.03.2012 року (а.с. 14) щодо самовільного спорудження будівель жодного гаража не стосуються, а у таких йдеться про технічне приміщення та сарай, розташовані між будинком на АДРЕСА_1 та гаражем, а також за адресою АДРЕСА_1 - АДРЕСА_2. Аналогічно стосується встановленої дерев'яної комірки між будинком АДРЕСА_1 і металевим гаражем лист Галицької районної адміністрації №31-1021 від 28.033.2013 року (а.с. 46).
Листи відділу приватизації державного житлового фонду Галицького району №68 від 25.02.2013 року (а.с. 9) та ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» №6/4935 від 17.10.2012 року (а.с. 16) що стосуються відсутності даних про право власності на приміщення гаражів за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 доказами самовільного встановлення металевого гаража бути не можуть, оскільки до компетенції вказаних органів не належить реєстрація права власності чи оформлення права власності на металеві гаражі, які не є нерухомим майном.
Аналогічно таким доказом не є і схема (а.с. 17) підписана директором та головним інженером ЛКП «Центральне», оскільки на такій лише зображено поряд із будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 чотири гаражі. Однак, що це за гаражі, ким та коли такі встановлені такою не встановлено. Крім цього, така суперечить фотознімкам поданим відповідачами (а.с. 44, 45), з яких вбачається, що між будинком АДРЕСА_1 та існуючим металевим гаражем наявний вільний простір. На схемі ж у даному місці зображено інший гараж. Також, як пояснила відповідач, чого не заперечила і представник позивача дійсно між існуючим металевим гаражем та будинком була розташована господарська будівля (технічне приміщення, комірка, тощо), яке ними демонтовано у добровільному порядку на виконання вимог ЛКП. Також, представник позивача вказала, що на місці металевого гаражу на даний час розміщені два цегляні гаражі.
Крім цього, не можна вважати доказом встановлення відповідачами металевого гаража і акт ЛКП від 28.03.2014 року (а.с. 66), оскільки у такому вказано про те, що за згаданою адресою, між двома будинками розташовано два цегляні гаражі. Більше того, таким стверджується, що металевий гараж за вказаною адресою - демонтовано.
Не є таким доказом і лист №513 від 10.10.2012 року ЛКП «Центральне» адресований ОСОБА_4, оскільки лише стосується доступу до гаражу для ліквідації підтоплення підвалу будинку, однак не вказує на його самовільне встановлення та у такому не ідентифіковано про який саме гараж іде мова.
Крім цього, як ствердила відповідач, металевий гараж між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, ні нею, ні іншим відповідачем не встановлювався, встановлений такий у 1970 роках інвалідом війни, як вона вважає відповідно до рішення від 13.06.1978 року виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м.Львова №217 (а.с. 47), що долучено нею до матеріалів справи. Однак ні вона ні інший відповідач таким ніколи не користувались, а такий перебував у користуванні одного із мешканців першого поверху їх будинку.
Також, як ствердила сама представник позивача, питання про притягнення будь-кого з відповідачів до адміністративної відповідальності за самовільне встановлення спірного металевого гаражу не вирішувалось; питання про демонтаж відповідачами спірного металевого гаражу на міжвідомчій комісії районної адміністрації теж не вирішувалось; розпоряджень про зобов'язання відповідачів такий демонтувати - не приймалось; крім цього, будь-яких інших попереджень, вимог відповідачам, що стосується спірного гаражу крім наявних у матеріалах справи - не виносилось та не скеровувалось.
Також як повідомила представник позивача на даний час судом розглядається інший спір у якому вирішується питання про демонтаж самовільно влаштованих двох цегляних гаражів за спірною адресою, одним із яких обмуровано спірний металевий.
Враховуючи вказане, на думку колегії суддів, зважаючи на відсутність доказів про самовільне встановлення чи використання відповідачами спірного металевого гаража, вимоги позивача про зобов'язання їх такий, за власні кошти, демонтувати є безпідставними, а рішення суду першої інстанції навпаки відповідає вимогам закону та підстав для його скасування немає. Доводи ж апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Проте, що стосується посилань суду першої інстанції у рішенні на ст. 376 ЦК України, то такі судом здійсненні помилково, оскільки вказаною нормою закону регулюються відносини, що виникають з приводу нерухомого майна (будівель, споруд, будинків, тощо), однак як вбачається із наведеного спір виник з приводу рухомого майна, а саме металевого гаражу. Однак такі посилання суду першої інстанції не є такими, що впливають по суті на законність та обґрунтованість рішення в цілому, а тому підлягають виключенню.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, -
у х в а л и л а:
апеляційну скаргу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради - відхилити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 28 березня 2014 року - залишити без змін.
Виключити посилання суду першої інстанції на ст. 376 ЦК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Я.А. Левик
Судді: В.Я. Бакус
Т.А. Гірник