Справа № 199/2786/14-ц

(2/199/1917/14)

РІШЕННЯ

Іменем України

26 червня 2014 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Подорець О.Б.

за участю секретаря Голубніченко В.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Держирука В.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Національної академії аграрних наук України, Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року позивач звернувся до суду з позовом до Національної академії аграрних наук України, з урахуванням уточнення до позовної заяви просив суд визнати недійсним та скасувати наказ, поновити його на посаді, стягнути заробітну плату за час вимушеного прогулу та відшкодувати моральну шкоду. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що на посаді керівника Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України він працював з 15.12.2010 згідно із наказами № 315-к від 13.12.2010, № 332-к від 22.12.2010 НААН України та Контрактом з керівником підприємства, що є у державній власності № 34 від 19.11.2012, укладеним на строк з 19.11.2012 по 19.11.2015 між ним та Національною академією аграрних наук України, як державною науковою організацією, на яку покладено функції з управління майном, що перебуває у державній власності, в особі виконуючого обов'язки президента НААН України Петриченка В.Ф.

Національною академією аграрних наук України 18.07.2013 до трудової книжки позивача внесено запис про його звільнення з займаної посади 18 липня 2013 року за угодою сторін, згідно із п.1 ст. 36 КЗпП України на підставі наказу Національної академії аграрних наук України № 182-К від 18.07.2013, винесеного за його заявою від 15.07.2013.

Посилаючись на відсутність дійсного наміру звільнятись з роботи, оскільки позивач втрачає єдине джерело існування для своєї родини, що з урахуванням його стану здоров'я, вагітної на той час дружини та малолітньої доньки, є для нього неприйнятним, знаходження на день звільнення на лікуванні, написання заяви про звільнення від 15.07.2013 під тиском з боку керівництва відповідача, позивач звернувся до суду та просить визнати недійсним та скасувати наказ №182-К від 18.07.2013 НААН України, поновити його на посаді керівника Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України, стягнути з Національної академії аграрних наук України на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19.07.2013 та моральну шкоду, яку він оцінює в сумі 50 000, 00 гривень.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2014 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено Державне підприємство «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України та ОСОБА_4, який на час розгляду справи обіймає посаду керівника ДП «ДГ «Руно»» НААН України, - в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 з урахуванням уточнення до позовної заяви, позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позові. Крім того, суду пояснила, що звільнення позивача є неправомірним, оскільки порядок звільнення відповідачем не дотриманий, у позивача була відсутня воля на припинення трудових відносин з відповідачем, який звільнюючи ОСОБА_3 діяв не на підставі та не у спосіб, передбачений законодавством України, що є порушенням вимог п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Представником відповідача НААН України Олександровим О.П. надані письмові заперечення на позов, в яких зазначено, що звільнення позивача 18 липня 2013 року було правомірним, Національною академією аграрних наук України були дотримані усі вимоги діючого законодавства, зокрема, п.1 ст. 36 КЗпП України, а тому просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Крім того. Представником відповідача надано клопотання про застосування строку звернення до суду, з посиланнями на те, що в порушення ст.233 КЗпП України позивачем не дотримано строк звернення до суду з даними позовом, що також є підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_3

Представник відповідача Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України Держирука В.Г. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, підтримав надані письмові заперечення та суду пояснив, що звільнення позивача за угодою сторін проведено у відповідності до вимог діючого законодавства України. Крім того, також зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Третя особа ОСОБА_4 у судовому засіданні не з'явився, повідомлений належним чином.

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно п.п. 1,5 розділу I Статуту Національної академії аграрних наук України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 315 від 28 березня 2012 року, Національна академія аграрних наук України є самостійною юридичною особою, державною науковою організацією, яка заснована на державній власності і користується правами самоврядності.

Державне підприємство «Дослідне господарство «Руно»» Національної академії аграрних наук України (ДП «ДГ «Руно»» НААН) створене наказом Української академії аграрних наук України № 100 від 14 квітня 1992 року «Про впорядкування та перейменування мережі установ Української академії аграрних наук України», з урахуванням наказу Національної академії аграрних наук України № 117 від 14 жовтня 2010 року «Про перепідпорядкування Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Інституту тваринництва центральних районів Української академії аграрних наук України, є юридичною особою, державним підприємством, що діє на основі державної форми власності, як самостійний суб'єкт підприємницької діяльності, та безпосередньо підпорядковане Національній академії аграрних наук України (п.п. 1, 1.3 - 1.5 статті 1, п.п. 3.1, 3.2 статті 3 Статуту ДП «ДГ «Руно»» НААН України, затвердженого Президентом НААН України від 22.11.2010).

Відповідно із пп. 5 п. 56 розділу VI Статуту Національної академії аграрних наук України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 315 від 28 березня 2012 року, п. 6.4 ст. 6 Статуту ДП «ДГ «Руно»» НААН України, затвердженого Президентом НААН України від 22.11.2010, призначення на посаду керівника ДП «ДГ «Руно» НААН України, укладання трудового договору (контракту) з керівником ДП «ДГ «Руно» НААН України, звільнення керівника (директора) господарства на підставах, передбачених контрактом та чинним законодавством віднесено до повноважень Президента Академії.

Судом встановлено, що згідно з наказом № 315-к від 13.12.2010 Національної академії аграрних наук України ОСОБА_3 був призначений виконуючим обов'язки директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України з 15 грудня 2010 року.

Наказом № 332-к від 22.12.2010 Національної академії аграрних наук України ОСОБА_3 призначений директором Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України.

19 листопада 2012 року між Національною академією аграрних наук України, як державною науковою організацією, на яку покладено функції з управління майном, що перебуває у державній власності, в особі виконуючого обов'язки президента НААН Петриченка В.Ф., та ОСОБА_3 укладений Контракт з керівником підприємства, що є у державній власності №34, про призначення ОСОБА_3 на посаду керівника державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» НААН» на термін з 19.11.2012 по 19.11.2015.

З 27.05.2013 по 18.06.2013 згідно виписки з історії хвороби № 11230, позивач перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні в кардіологічному відділенні Комунального закладу «Дніпропетровська обласні клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова».

З 07.06.2013 по 18.06.2013 згідно виписки з історії хвороби № б/н, позивач перебував на лікуванні в ендокринологічному відділенні Комунального закладу «Дніпропетровська обласні клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова».

З 26.06.2013 по 19.07.2013 включно, згідно виписки з історії хвороби № 292, позивач проходив реабілітацію у відділенні реабілітації санаторію «Славутич» ім. Б.В. Пашковського.

В період проходження реабілітації, а саме 15 липня 2013 року, позивачем на ім'я Президента НААН Петреченко В.Ф. написана заява з проханням звільнити його із займаної посади директора ДП ДГ «Руно» за угодою сторін без зазначення дати звільнення.

На підставі вищевказаної заяви, наказом Національної академії аграрних наук України № 182-К від 18.07.2013 «Про звільнення ОСОБА_3» ОСОБА_3 - директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України звільнено 18 липня 2013 року з займаної посади за угодою сторін (п.1 ст. 36 КЗпП України), контракт з Національною академією аграрних наук України від 19 листопада 2012 року вважати розірваним.

До трудової книжки позивача внесено запис №34, відповідно до якого 18.07.2013 ОСОБА_3 звільнено з займаної посади за угодою сторін, згідно ст. 36 п. 1 КЗпП України на підставі наказу НААН України № 182-К від 18.07.2013.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992, з наступними змінами, роз'яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.

Таким чином, сторони угоди - працівник та роботодавець, самостійно, за вільним волевиявленням обох сторін домовляються про строки проведення звільнення.

Визначення дати звільнення за угодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення.

Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення.

Як вбачається із заяви позивача від 15.07.2013 про звільнення з займаної посади за угодою сторін, вона не містить волевиявлення (пропозиції) позивача на визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати. Резолюція Президента НААН України, що знаходиться на вказаній заяві, також не містить ні пропозиції, ні погодження саме строку, з якого трудовий договір може бути припинено.

За вказаних вище обставин виходить, що сторонами спору не було досягнуто згоди щодо припинення трудового договору та не узгоджено дату звільнення в день подання позивачем відповідної заяви. Відсутність узгодження дати звільнення позбавляло права НААН України на звільнення позивача 18.07.2013 в порядку п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

При наданні правової оцінки підставам позовних вимог ОСОБА_3, з урахуванням пояснень, наданих представником позивача у судовому засіданні, щодо відсутності волі на припинення трудових відносин, суд приймає до уваги наступне.

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів, і пов'язується з вчиненням певних фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі й свідомості людей. Фактичні дії являють собою юридично значущі вчинки.

Тобто, працівник, що прийняв рішення про припинення трудових відносин з роботодавцем за п. 1 ст. 36 КЗпП України, реалізуючи своє право у спосіб і строки, визначені діючим законодавством України, фіксує згоду шляхом вчиненням певних дій, як то: розпис працівника про ознайомлення з наказом про звільнення (враховуючи відсутність узгодженої дати звільнення), одержання працівником в день звільнення трудової книжки та розпис у особовій картці і у книзі обліку руху трудових книжок, або, у разі перебування на лікарняному, надання роботодавцю письмової згоди на пересилання трудової книжки поштою з доставкою на адресу за місцезнаходженням, отримання всіх сум, що йому належать в день звільнення.

Таким чином, відсутність вищевказаних дій з боку позивача спростовує наявність його волі на припинення трудових відносин, а тому оформлення його звільнення на підставі угоди сторін, за п. 1 ст. 36 КЗпП України, є незаконним.

При цьому, суд враховує, що позивач з метою поновлення своїх прав з приводу незаконності звільнення його з роботи, у зв'язку з тим, що на нього вчинявся тиск, подав заяви Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини від 22.07.2013, до Адміністрації Президента України від 19 серпня 2013 року, Генеральному прокурору України від 30 вересня 2013 року.

У вересні 2013 року позивачу надано статус безробітного та зараховано до складу слухачів групи курсів підвищення кваліфікації «Підприємець - початківець», що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці №35 від 23.09.2013, вчиненим Дніпропетровським центром професійно-технічної освіти державної служби зайнятості.

На час звільнення позивач мав вагітну дружину та малолітню доньку, проходив тривале лікування, а тому був зацікавлений в стабільному заробітку і тих соціальних гарантіях, що мав за умовами укладеного з НААН України трирічного контракту № 34 від 19.11 2012.

Крім того, звільнення працівника, зокрема за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, є правомірним у тому випадку, коли, окрім інших юридичних фактів, таких як наявність зазначеної у законі підстави звільнення та наявність юридичного акту припинення трудового договору, додержання загальних та додаткових гарантій припинення трудового договору, наявний одночасно й інший юридичний факт правомірності звільнення, як то додержання порядку звільнення.

За правилами ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи, повинні діяти в порядку та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 47 Кодексу законів про працю України на роботодавця (відповідач-1) покладений обов'язок в день звільнення видати позивачу належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Порядок звільнення є дотриманим, зокрема, у разі:

- саме видачі власником або уповноваженим ним органом саме працівнику трудової книжки у день звільнення під розписку в журналі обліку у відповідності до п.п. 3, 4 Постанови Кабінету Міністрів України № 301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» та абзацу 5 п. 4.1 розділу 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом № 58 від 29.07.1993 Міністерства Праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 за №110, або,

- у відповідності із п. 4.2. розділу 4 вищезазначеної Інструкції № 110, у разі відсутності працівника на роботі у день звільнення, надіслання йому в цей день поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки,

- пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу тільки за письмовою згодою працівника,

- надання, у відповідності з абзацем 4 пп. «б» п. 7.1. розділу 7 Інструкції №110, для розпису про одержання трудової книжки у зв'язку із звільненням, особової картки і книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них.

Відповідно ст. 48 КЗпП України, п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників», п. 1.5. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом № 58 від 29.07.1993 Міністерства Праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 17.08.1993 за № 110 трудова книжка позивача зберігалась у ДП «ДГ «Руно»» НААН України (відповідач-2) і саме це підприємство в силу закону є відповідальним за зберігання, дотримання порядку видачі позивачу належним чином оформленої трудової книжки і проведення з ним розрахунок у строки, відповідно до вимог діючого законодавства України.

Допитаний у судовому засіданні під присягою у якості свідка ОСОБА_9, колишній водій ДП «ДГ «Руно»» НААН України, пояснив, що водієм на підприємстві працював с лютого по серпень 2013 року, возив директора, інших працівників на роботу із Дніпропетровська, перевозив різні документи. Підпорядковувався безпосередньо директорові підприємства ОСОБА_3 до його госпіталізації у травні 2013 року, після - заступнику директора, виконуючому обов'язки керівника. 20 липня 2013 року його викликали у відділ кадрів, повідомили, що ОСОБА_3 звільнився, дали трудову книжку позивача і наказали відвезти йому додому та віддати. Прибувши за адресою АДРЕСА_2, де на той час фактично мешкав позивач, ОСОБА_9 подзвонив у ворота, йому відкрив незнайомий чоловік за спиною якого знаходився ОСОБА_3 Позивачу він повідомив, що привіз йому його трудову книжку за наказом відділу кадрів. Оскільки позивач сказав, що це незаконно, а на підприємство повертати трудову книжку йому заборонили, посилаючись на вказівку керівництва, ОСОБА_9 залишив трудову книжку ОСОБА_3 на столі біля воріт і швидко поїхав.

Допитаний у судовому засіданні під присягою у якості свідка ОСОБА_10 пояснив, що раніше працював водієм таксі і декілька разів прибував за викликом ОСОБА_3 та на прохання останнього надав свій мобільний телефон. Ввечері 19 липня 2013 року йому зателефонував позивач з проханням наступного дня забрати його із санаторія у м. Верхньодніпровськ та відвезти додому. Приблизно по обіді 20 липня 2013 року з Верхньодніпровська він привіз ОСОБА_3 за адресою пров. Арктичний, 41а в м.Дніпропетровську, коли зайшли у двір, у ворота подзвонили, він відчинив, прибулий чоловік повідомив ОСОБА_3 що привіз за вказівкою відділу кадрів його трудову книжку. Потім прибулий сказав, що йому заборонили повертати трудову книжку на підприємство, поклав її на столі біля воріт і швидко поїхав.

Ці обставини також підтверджено поясненнями представника відповідача-1, НААН України, викладеними у наданому суду запереченні на позовну заяву №11юр-517 від 05.06.2014, відповідач-2 діючи не на підставі та не у спосіб, передбачений трудовим законодавством України, не виконав покладений на нього в силу закону обов'язок з видачі трудової книжки при звільненні та, зокрема, замість, за відсутності ОСОБА_3 на роботі у день звільнення, надіслання йому 18.07.2013 поштового повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки, віддав її особі, що не є відповідальною за її зберігання.

Крім того, в судовому засіданні представником відповідача-2 Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України визнано, що за трудову книжку ОСОБА_3 в книзі обліку трудових книжок розписалася дружина останнього - ОСОБА_11

Стосовно виплати всіх сум, що належать працівнику при звільненні, суд зазначає наступне.

У ст. 116 КЗпП України йдеться про те, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. При цьому про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Як виходить зі звіту від 03.06.2014 ПАТ «Райффайзен банк Аваль» по рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_3 щодо відображення операцій по зарахуванню та списанню коштів за період з 01.05.2013 по 03.06.2014, в порушення вимог ст. 116 КЗпП України, підприємство повний розрахунок з позивачем у день звільнення не провело, а перераховувало йому виплати на його зарплатну картку частинами, протягом декілька місяців, починаючи з 18 липня 2013 року, що виключає наявність домовленості про припинення трудового договору за угодою сторін.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що при звільненні позивача вимоги ст.47 КЗпП України, відповідно до якої власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у визначені строки не виконані, а тому право позивача на працю, гарантоване ст. 43 Конституції України, ст. 2 КЗпП України в силу положень яких громадянам гарантується захист від незаконного звільнення, є порушеним. А відтак наказ № 182-К від 18.07.2013 «Про звільнення ОСОБА_3» Національної академії аграрних наук України підлягає визнанню незаконним, а позивач - поновленню на займаній посаді.

Оскільки суд, як і будь-який інший орган по розгляду трудових спорів, не має адміністративних повноважень, він не може скасовувати накази, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

В то же час, суд відхиляє доводи позивача про порушення з боку відповідачів вимог ст.ст. 40, 43 КЗпП України при його звільненні виходячи з наступного.

У п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення про недопустимість звільнення працівника у період тимчасової непрацездатності, які стосуються як передбачених ст. ст. 40, 41 КЗпП України випадків, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Разом з тим зміст поняття "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" розкрито законодавцем у п. 4 ст. 36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну "розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу" будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена в ст. ст. 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Ураховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, передбачених п. 1 ст. 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, норми ч. 3 ст. 40, ст. 43 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

З цих же підстав суд вважає, що п. 2 наказу № 182-К від 18.07.2013 «Про звільнення ОСОБА_3» Національної академії аграрних наук України, яким вирішено Контракт з керівником підприємства, що є у державній власності №34, про призначення ОСОБА_3 на посаду керівника державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» НААН» від 19.11.2012 вважати розірваним, є таким, що не ґрунтується на нормах закону, оскільки наслідком звільнення за п. 1 ст. 36 КЗпП України, є не розірвання договору, а припинення трудових відносин.

Відповідно до п. 47, п. 49, пп. 5 п. 56, 59 розділу VI Статуту Національної академії аграрних наук України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 315 від 28 березня 2012 року, в період між засіданнями загальних зборів, керівництво діяльністю Академії здійснює президія, до повноважень якою віднесено ухвалення рішень про розподіл бюджетних коштів між відділеннями, науковими та іншими установами, підприємствами та організаціями, що перебувають в віданні Академії та контроль їх витрат, що очолюється Президентом Академії, який діє від її імені та імені президії Академії, несе персональну відповідальність за діяльність Академії, затверджує, у тому числі, штатний розпис, кошториси підприємств, що перебувають у віданні Академії.

Пунктом 6.3 ст. 6 Статуту ДП «ДГ «Руно»» НААН України, затвердженого Президентом НААН України від 22.11.2010 р., Академія здійснює свої права щодо управління господарством безпосередньо через директора.

Як виходить з вищезазначеного, положень розділу 3 Контракту з керівником підприємства, що є у державній власності № 34, про призначення ОСОБА_3 на посаду керівника державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» НААН» від 19.11.2012, питання щодо оплати праці керівника підприємства, що є у віданні відповідача-1(відповідача-2), вирішуються саме Національною академією аграрних наук України згідно розподілених повноважень.

До повноважень відповідача-2, що також виходить із пояснень представника відповідача-1, викладених у запереченні, віднесено тільки проведення самої процедури виплати, але затверджених Академією та виділених підприємству коштів з фонду заробітної плати.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, викладене, звільнення позивача без законної підстави, суд приходить до висновку про задоволення вимоги ОСОБА_3 про стягнення з Національної академії аграрних наук України на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19.07.2013 по день ухвалення судового рішення.

Приписи ст. 27 Закону України «Про оплату праці» щодо порядку обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, відсилають до положень Постанови Кабінету міністрів України від 08.02.1995 р. №100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).

Так, з урахуванням наведених вище норм, зокрема абзацу 3 пункту 2 розділу 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто ті, що передують дню звільнення працівника з роботи, а саме з 19.07.2013.

Відповідно до пункту 5 розділу 4 Порядку №100, основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Згідно абзацу 3 пункту 8 розділу 4 Порядку № 100 середньомісячна кількість робочих днів розраховується діленням на 2 сумарної кількості робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, останні два відпрацьовані позивачем місяці у 2013 році це травень та червень, а згідно додатку до листа Міністерства соціальної політики України від 21.08.2012 № 9050/0/14-12/13 Про розрахунок норми тривалості робочого часу за 2013 рік при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями у суботу та неділю при однаковій тривалості часу роботи за день упродовж робочого тижня та відповідним зменшенням тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів, кількість робочих днів у травні місяці становить 19 дні, а у червні 18 днів.

Загальна кількість робочих днів за травень та червень 2013 року становить 37 днів.

Згідно довідки про середню заробітну плату (дохід) за період з 01.07.2012 по 30.06.2013 наданої ДП «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України, заробітна плата позивача за травень 2013 року становить 10 604,25 грн., за червень 2013 року становить 7 153,25 грн.

Загальна сума заробітної плати за травень та червень 2013 року становить 17 757,50 грн.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача становить: 17 757,50 / 37 = 479,93 грн.

Кількість робочих днів вимушеного прогулу ОСОБА_3 з 19 липня 2013 року по 26 червня 2014 року становить 236 днів виходячи з наступного:

- у 2013 році згідно додатку до листа Міністерства соціальної політики України від 21.08.2012 № 9050/0/14-12/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу за 2013 рік»

1. липень - 23 дні;

2. серпень - 21 день;

3. вересень - 21 день;

4. жовтень - 23 дні;

5. листопад - 21 день;

6. грудень - 22 дні.

- у 2014 році згідно додатку до листа Міністерства соціальної політики України від 04.09.2013 № 9884/0/14-13/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу за 2014 рік»

1. січень - 21 день;

2. лютий - 20 днів;

3. березень - 20 днів;

4. квітень - 21 день;

5. травень - 19 днів;

6. червень - 18 днів.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, сума середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 19.07.2013 року по 26.06.2014 року становить:

236 (кількість днів) * 479,93 грн. (середньоденна заробітна плата) = 113 263,48 грн.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення.

За п. 1 ч. 1 ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної шкоди.

Зокрема, ч. 1 ст. 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Стаття 1 КЗпП України передбачає, що на трудові відносини поширюються норми Цивільного процесуального кодексу України.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України.

Стаття 2371 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (зі відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст. ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України).

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 2371 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Суд погоджується з тим, що позовні вимоги позивача в частині відшкодування відповідачем НААН України моральної шкоди є правомірними, оскільки доводи та надані докази у справі свідчать про те, що порушення законних прав позивача, яке полягало в незаконному звільненні з роботи, призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд врахував конкретні обставини справи: характер порушення його прав, значне погіршення стану його здоров'я, наявність двох малолітніх доньок, тяжкість і істотність вимушених змін у житті після незаконного звільнення та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, та вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди частково - в розмірі 2000 грн.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Таким чином, початок обчислення строку звернення до суду законодавцем визначений альтернативно, а тому виконання будь-якої з двох умов: вручення копії наказу про звільнення або видачі трудової книжки є підставою для початку перебігу строку звернення до суду.

Згідно із ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Як встановлено судом, відповідач-2 в порушення вимог діючого законодавства України, 20.07.2013 направив позивачу трудову книжку водієм, відповідач-1 з наказом про звільнення позивача не ознайомив та копію не видав до теперішнього часу.

Із матеріалів справи вбачається, що починаючи з 22.07.2013 позивач вживав заходів щодо відновлення свого права на труд шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 22.07.2013, Адміністрації Президента України від 19 серпня 2013 року, Генеральному прокурору України від 30 вересня 2013 року з приводу утиску на нього та незаконного звільнення із займаної посади.

Враховуючи, що прийняте судове рішення, має вирішальне значення для відповідних прав та обов'язків осіб, що приймають участь у справі, суд дійшов висновку про можливість поновити позивачу строк на звернення з заявою про вирішення трудового спору.

Крім того, суд вважає, що відсутність відповідей на звернення від уповноважених органів не можуть слугувати причиною для відмови йому у зверненні до суду з вимогою про захист своїх прав, тому ОСОБА_3 слід поновити строк на звернення до суду.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме - поновити ОСОБА_3 строк звернення до суду; визнати незаконним наказ Національної академії аграрних наук України № 182-К від 18.07.2013 про звільнення ОСОБА_3 з посади директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України» за угодою сторін за п.1 ст. 36 КЗпП України; поновити ОСОБА_3 на посаді директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України»; стягнути з Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_3 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19 липня 2013 року по 26 червня 2014 року в сумі 113 263 грн. 48 коп.; стягнути з Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в сумі 2000 грн. 00 коп. В іншій частині позову - відмовити.

З урахуванням результату розгляду справи та відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України слід стягнути з відповідача НААН України на користь позивача ОСОБА_3 понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 243,60 грн.

Керуючись ст.ст.10, 11, 57-60, 88, 214, 215, 218, 222, 367 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_3 строк звернення до суду.

Позов ОСОБА_3 до Національної академії аграрних наук України, Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України, де третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати незаконним наказ Національної академії аграрних наук України № 182-К від 18.07.2013 про звільнення ОСОБА_3 з посади директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України» за угодою сторін за п.1 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, індекс 49000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) на посаді директора Державного підприємства «Дослідне господарство «Руно» Національної академії аграрних наук України» (код ЄДРПОУ 00846286, вул. Леніна, 17, с. Затишне Криничанського району Дніпропетровської області, індекс 52363).

Стягнути з Національної академії аграрних наук України (вул. Суворова, буд. 9, м.Київ, індекс 01010, код ЄДРПОУ 00024360; вул. Васильківська, 37, м. Київ, 03022) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, індекс 49000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) заробітну плату за час вимушеного прогулу з 19 липня 2013 року по 26 червня 2014 року в сумі 113 263 (сто тринадцять тисяч двісті шістдесят три) грн. 48 коп.

Стягнути з Національної академії аграрних наук України (вул. Суворова, буд. 9, м.Київ, індекс 01010, код ЄДРПОУ 00024360; вул. Васильківська, 37, м. Київ, індекс 03022) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, індекс 49000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) моральну шкоду в сумі 2000 (дві тисячі) грн. 00 коп.

Стягнути з Національної академії аграрних наук України (вул. Суворова, буд. 9, м.Київ, індекс 01010, код ЄДРПОУ 00024360; вул. Васильківська, 37, м. Київ, індекс 03022) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, індекс 49000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) понесені ним судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, індекс 49000, ідентифікаційний номер НОМЕР_2).

З повним текстом рішення суду сторони можуть ознайомитися 30 червня 2014 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Копію судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин видати учасникам процесу негайно після його проголошення.

Суддя О.Б.Подорець