Справа № 369/1341/14-ц Головуючий у І інстанції Пінкевич Н.С.
Провадження № 22-ц/780/3624/14 Доповідач у 2 інстанції Олійник
Категорія 42 25.06.2014
УХВАЛА
Іменем України
25 червня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:
Головуючого - судді Олійника В.І.,
суддів: Іванової І.В., Гуля В.В.,
при секретарі Токар Т.Ю.,
розглянувши матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права користування житлом, -
в с т а н о в и л а :
У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 про визнання права користування житлом, посилаючись на те, що у жовтні 2007 року між відповідачкою та ОСОБА_3 (його матір'ю) був укладений попередній договір про купівлю-продаж житлового будинку по АДРЕСА_1.
Разом зі своєю матір'ю він вселився до даного будинку і з того часу постійно проживає в спірному будинку. В подальшому договір купівлі-продажу не був укладеним і тривали судові спори щодо даного будинку.
За рішенням суду з відповідачки на користь ОСОБА_3 стягнено кошти в розмірі 576 000 грн., за яким триває виконавче провадження.
У березні 2012 року ОСОБА_3 померла. Спадкоємцем усіх прав та обов'язків став її син - ОСОБА_1
У виконавчому провадженні проведена заміна стягувана. Посилаючись на те, що він тривалий час проживає в даному будинку, а тому є добросовісним набувачем та правомірно заволодів майном, просив суд на підставі ст.ст.395, 396, 397, 398, 399, 400 ЦК України, ст.ст. 25, 79 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст.47,55 Конституції України визнати право користування будинком за ним (ОСОБА_1) за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2014 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення та ухвалення нового, яким задовольнити позовні вимоги про визнання права користування житлом.
Колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що 03 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений попередній договір №023.
Відповідно до умов договору ОСОБА_2 зобов'язувалась продати, а ОСОБА_3 придбати об'єкт нерухомості до 20 листопада 2007 року, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
У довідці №012 від 15 січня 2014 року Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області вказано, що ОСОБА_1 на час видачі довідки проживає за адресою: АДРЕСА_1.
Крім того, дана довідка не підтверджує позовних вимог, а саме правомірність вселення, існування згоди власника будинку на проживання, і в ній не зазначені підстави вселення, часу проживання чи несення витрат позивачем по утриманню майна.
Відповідно до ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до ст.397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Підставою виникнення права володіння, як встановлено ст.398 ЦК України, є договір з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
За ст.399 ЦК України право володіння припиняється у разі: відмови володільця від володіння майном; витребування майна від володільця власником майна або іншою особою; знищення майна. Право володіння припиняється також в інших випадках, встановлених законом.
Згідно зі ст.400 ЦК України недобросовісний володілець зобов'язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Судом першої інстанції було вірно зазначено, що позивач та його представник не надали суду доказів існування договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Існування домовленостей щодо проживання між відповідачкою та ОСОБА_3 не підтверджує автоматичного права проживання позивача, оскільки станом на 2007 рік він був повнолітнім. Позивач на підтвердження позовних вимог не надав суду доказів щодо несення ним чи його матір'ю витрат на утримання будинку за час фактичного проживання.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 грудня 2012 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 стягнено 590275 грн. на відшкодування матеріальної та моральної шкоди через невиконання договірних зобов'язань, а саме неподання правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомості.
Постановою головного державного виконавця відділу ДВС Києво-Святошинського районного управління юстиції Київської області №24896123 від 04 березня 2011 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу.
Посилання позивача на Закон України «Про виконавче провадження» суд першої інстанції вірно вважав безпідставним, оскільки норми даного закону поширюються на правовідносини щодо примусового виконання, в тому числі судових рішень. Наявність виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення боргу не є підставою для застосування ст.79 Закону, оскільки за даною нормою виконуються судові рішення про вселення.
На час розгляду справи судового рішення про вселення ОСОБА_1 у спірний будинок суду не було подано.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року вказано, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, і суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що позивач звернувшись до суду і посилаючись на правомірність вселення та проживання там тривалий час, на підтвердження своїх вимог не надав належні та допустимі докази. Пояснення, про те, що він як спадкоємець ОСОБА_3 має право там проживати, не підтверджує даної обставини.
Відповідно до вимог цивільного законодавства лише власнику належить право на користування, володіння та розпорядженням своїм майном, Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, відмовивши у задоволенні позовних вимог про визнання права користування житлом, оскільки позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він на законних підставах вселився в будинок.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 квітня 2014 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду Київської області набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий: Олійник В.І.
Судді: Іванова І.В.
Гуль В.В.