БАШТАНСЬКИЙ   РАЙОННИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

_____________________________________________________________

56100  м. Баштанка вул. Полтавська 43 Миколаївської області

РІШЕННЯ

 ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

         16.01.2009 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Желєзного І.В., при секретарі - Кирпічовій О.О., розглянувши у судовому засі­данні в залі суду м. Баштанка справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення з квартири,

ВСТАНОВИВ:

         Позивачі звернулися до суду з позовом до відповідача про його виселення з квартири. На обґрунтування вимог позивачі в заяві та в судовому засіданні зазначили, що є співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. В 2003 році за домовленістю з позивачами до вказаної квартири вселився ОСОБА_3, при цьому сторони не вели жодних переговорів та не досягали в належній формі домовленостей про укладення договору найму житлового приміщення, конкретний термін проживання відповідача (ОСОБА_3) у вказані квартирі сторонами не визначався, відповідачем оплачувались тільки комунальні послуги у відповідні організації, за проживання в квартирі відповідач позивачам кошти не сплачував. Відповідач користувався квартирою за умови тимчасового проживання і виселення за першою вимогою власників житла.

У серпні 2008 року у одного зі співвласників квартири ОСОБА_1 виникла необхідність вселитися в квартиру для проживання в ній, але на вимогу співвласників про добровільне звільнення займаної ним квартири ОСОБА_3 (який на праві власності має інше житло) не реагує та виселятись з займаного приміщення в добровільному порядку не бажає.

Посилаючись на викладене, позивачі просили виселити позивача з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого житлового приміщення.

         Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов стосовно виселення його зі спірної квартири визнав, вказавши при цьому, що сплачував позивачам кошти в рахунок укладення в майбутньому договору купівлі-продажу вказаної квартири. Проте, в подальшому сторони жодних договорів між собою не укладали. 

         Оцінивши пояснення сторін, наявні у справі матеріали (свідоцтво про право власності на житло від 28.05.1993 року №158; технічний паспорт на житлове приміщення; свідоцтво про право на спадщину за законом від 22.07.2008 року; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 22.07.2008 року), суд, розглянувши спір в рамках заявлених позовних вимог, приходить до висновку про мо­жливість задоволення позову.

В судовому засіданні встановлено, що є співвласниками квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. В 2003 році за усною домовленістю з позивачами до вказаної квартири вселився ОСОБА_3, за умови тимчасового проживання і виселення за першою вимогою власників житла.  При цьому між сторонами не було укладено договору найму житлового приміщення. Термін проживання відповідача (ОСОБА_3) у вказані квартирі сторонами не визначався, за проживання в квартирі відповідач позивачам кошти не сплачував, що свідчить про те, що між сторонами не укладався договір найму житлового приміщення, суттєвою ознакою якого згідно з вимогами ч.1 ст. 810 та ст. 820 ЦК України є оплатність та обов'язкова письмова форма договору відповідно до ст. 811 ЦК України.

У серпні 2008 року у одного зі співвласників квартири ОСОБА_1 виникла необхідність вселитися в квартиру для проживання в ній, але на вимогу співвласників про добровільне звільнення займаної ним квартири ОСОБА_3 (який на праві власності має інше житло - 1\2 частину квартири, що розташована по АДРЕСА_2) не реагує та виселятись з займаного приміщення в добровільному порядку не бажає.

        Правовідносини між сторонами, які виникли з 2003 року та продовжуються на день розгляду справи в суді, врегульовані ч.1, 2 ст. 86, ст. 149, ч.2 ст. 277 ЦК УРСР (що діяли на момент виникнення правовідносин між сторонами) та ч.1 ст. 317, ч.1, 2, 7 ст. 319, ч.1 ст. 321, ч.2 ст. 386, 391, ч.1 ст. 810, 811 ЦК України. Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 86, ст. 149, ч.2 ст. 277 ЦК УРСР право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Власник може вимагати усунення всяких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднанні з позбавленням володіння. Договір найму жилого приміщення в будинках, що належать громадянам на праві особистої власності, укладається наймачем з власником будинку.

Зі змісту ч.1 ст. 317, ч.1, 2, 7 ст. 319 ЦК України слідує, що право володіти, користуватися та розпоряджатися майном належить власнику, який розпоряджається своїм майном на власний розсуд, в тому числі, вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов'язаний допустити до користування майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Згідно з вимогами ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Зі змісту вказаної статті слідує, що власник майна може вимагати усунення будь-яких порушень права власності (права володіння, користування та розпорядження), у тому числі, і шляхом виселення.

Згідно з ч.1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до ст. 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.

В судовому засіданні достеменно встановлено, що відповідач користується спірною квартирою не на підставі договору найму житлового приміщення.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

В судовому засіданні встановлено, що між сторонами була досягнута усна домовленість, вчинено правочин, про безоплатне тимчасове проживання відповідача в належній позивачам квартирі, що не суперечить правилам ст. 206 ЦК України стосовно усної форми правочину. Вчинення сторонами певних дій (надання позивачами житлового приміщення для проживання відповідача та вселення і користування житловим приміщенням відповідачем) на виникнення між ними правовідносин свідчить про укладення між ними правочину (договору не передбаченого, але і не забороненого та такого, що не суперечить цивільному законодавству), що, в свою чергу, вказує на наявність між сторонами зобов'язань і, в першу чергу, зобов'язання відповідача належним чином користуватись чужим майном та повернути вказане майно законному власнику.

Оскільки між сторонами виникли зобов'язання термін дії яких не визначений, то згідно з правилами ч.2 ст. 530 ЦК України позивачі (кредитори за зобов'язанням) мали право вимагати його виконання в частині виселення з займаного житлового приміщення у будь-який час. А відповідач (боржник за зобов'язанням) повинен був виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення відповідної вимоги.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 2 від 12.04.1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування                  судами Житлового кодексу України» при розгляді спорів, що не урегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

За таких обставин відповідача неможливо визнавати тимчасовим мешканцем та при вирішення питання про його виселення з займаної квартири, оскільки ст. 98 ЖК України та ст. 818 ЦК України визначає поняття тимчасових мешканців в контексті оплатного договору найму житла та визначає відносини між наймачем та третіми особами, а не між власником житла (наймодавцем) та наймачем за безоплатним користуванням житловим приміщенням.

Оскільки відносини власника житла та користувача по безоплатному користуванню житловим приміщенням не врегульовано ЖК України, то при вирішенні питання про виселення з займаного приміщення з наданням іншого житлового приміщення чи без такого - слід керуватись не відповідними правовими нормами ЖК України, а нормами ЦК України, за якими власність є непорушною та власник може вимагати усунення будь-яких порушень права власності (права володіння, користування та розпорядження), у тому числі, і шляхом виселення.

         Враховуючи викладене та приймаючи до уваги наявність у відповідача у володінні іншого житлового приміщення, суд вважає за необхідне виселити відповідача з займаного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення.

Відповідно до ст.ст. 79; 81 ЦПК України з відповідача на користь позивачів підлягають стягненню витрати пов'язані з інформаційно-технічним забезпеченням розгляду цивільної справи та витрати по оплаті судового збору.

На підставі ч.1 ст. 6, ч.1 ст. 317, ч.1, 2, 7 ст. 319, ч.1 ст. 321, ч.2 ст. 386, ст. 391, ч.2 ст. 530, ч.1 ст. 810, ст. 811  ЦК України та керуючись ст.ст. 10; 11; 60; 214; 215 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Виселити ОСОБА_3 з квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Сягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 грн. 25 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Сягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4 грн. 25 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Сягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3 грн. 75 коп. в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Сягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3 грн. 75 коп. в рахунок відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

        Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана апеляційному суду Миколаївської області через Баштанський районний суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

                                                        суддя: