Справа № 755/14355/14-а
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"19" червня 2014 р.суддя Дніпровського районного суду м. Києва Марфіна Н. В. розглянувши в порядку скороченого провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, призначення, нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, -
у с т а н о в и л а:
29.05.2014 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до суду, в якому просить визнати протиправною бездіяльність та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок, нарахування та виплату щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 1996 по 2013 рік включно, що дорівнює 85 розмірам мінімальних заробітних плат, а також зобов'язати відповідача здійснювати відповідне нарахування та виплату і в подальшому. Мотивуючи свої вимоги позивач посилається на те, що він є особою віднесеною до 2-ї категорії осіб учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали в зоні відчуження. Позивач зазначає, що у відповідності до вимог ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» він має право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі 5 (п'яти) мінімальних заробітних плат. Оскільки вказана допомога позивачу не виплачувалась, він письмово звернувся до відповідача за вирішенням вказаного питання, однак відповідач у своїй відповіді зазначив, що щорічна допомога на оздоровлення позивачу, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який працював в зоні відчуження, призначена у відповідності до положень чинного законодавства України і підстав для перерахунку та виплати допомоги в іншому розмірі відповідач не вбачає. Позивач вважає таку відмову відповідача незаконною посилаючись на положення ст.ст. 13, 71 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та ст.ст. 8, 46 Конституції України та стверджує, що відповідачем порушено його право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат у відповідності до положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
18.06.2014 року відповідач після отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі надіслав до суду свої письмові заперечення на адміністративний позов, у яких в обґрунтування своїх заперечень вказує на те, що позивач перебуває на обліку в управлінні як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2-А категорії та отримує всі необхідні виплати у повній відповідності до вимог чинного законодавства України. Відповідач при призначенні компенсаційної виплати на оздоровлення керувався Постановою КМУ №562 від 12.07.2005 року «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відповідно до п. 1 якої установлено громадянам, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи щорічний розмір такої допомоги в сумі 100,00 грн. Також відповідач посилається на те, що статтею 62 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надано повноваження Кабінету Міністрів України визначити порядок застосування цього закону, а відповідно до положень ст. 117 Конституції України, рішення Кабінету Міністрів України є обов'язковими до виконання. Відповідач вважає свої дії в частині нарахування компенсаційних виплат на оздоровлення позивача правомірними враховуючи, окрім наведеного, також зміст рішень Конституційного Суду України №20-рп/2011 від 26, 12.2011 року та №3-рп/2012 від 25.01.2012 року.
Судом розглядаються позовні вимоги для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав та інтересів згідно ч.2 ст.99 КАС України відповідно до внесених змін до ЗУ №2453-УІ від 07.07.2010 року.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку, що частину позовних вимог слід залишити без розгляду, а в іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити, з огляду на наступне.
Згідно наявної в матеріалах справи копії посвідчення, позивач має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 2) (а.с. 7).
На письмове звернення позивача до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 04.04.2014 року щодо розміру щорічної допомоги на оздоровлення, останнє надіслало відповідь від 14.04.2014 року в якому зазначило, що держава гарантує виплату певних видів компенсацій та допомог у розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, зокрема - щорічної допомоги у розмірах, встановлених постановою від 12.07.2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Враховуючи викладене, Управлінням виплата щорічної грошової допомоги на оздоровлення призначена у розмірі, визначеному зазначеною постановою: 2006 рік - розпорядження від 07.06.2006 року - 100,00 грн.; 2007 рік - розпорядження від 27.12.2007 року - 100,00 грн.; 2008 рік - розпорядження від 29.05.2008 року - 100,00 грн.; 2009 рік - розпорядження від 13.05.2009 року - 100,00 грн.; 2010 рік - розпорядження від 12.08.2010 року - 100,00 грн.; 2011 рік - розпорядження від 31.05.2011 року - 100,00 грн.; 2012 рік - розпорядження від 09.08.2012 року - 100,00 грн.; 2013 рік - розпорядження від 06.06.2013 року - 100,00 грн. (а.с. 4-5).
Статтею 99 КАС України встановлено шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Позивач звернувся до суду 29.05.2014 року і пропустив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду за захистом свого права по виплатам за період з 1996 року по 2012 рік.
Позивач не надав доказів наявності поважних причин пропуску цього строку, які б позбавляли позивача можливості пред'явити позов до суду.
В Україні законодавчо закріплені й діють інститут надання правової допомоги (у тому числі безоплатної), та інститут процесуального представництва інтересів особи. Крім того, усі закони, підзаконні нормативно-правові акти, судові рішення, є доступними для ознайомлення усіма громадянами, і можливість людини дізнатися про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання цієї людини.
Як вбачається з матеріалів справи, грошову допомогу на оздоровлення позивач отримував щорічно, у зв'язку з чим мав можливість дізнатися про порушення свої прав на її перерахунок при отриманні соціальних виплат.
Таким чином, позивач звернувся до суду з даним позовом в частини розглядуваних вимог з пропуском встановленого КАС України строку.
Відповідно до ст. 6 КАС України, право на судовий захист гарантується кожному. Особа, право, свобода чи інтерес якої порушуються, не визнаються чи оспорюються, має право на звернення до суду за їх захистом чи поновленням, в тому числі на подання до суду клопотання про поновлення строку на звернення до суду.
Посилання позивача на строк позовної давності, визначений Віденською конвенцією про цивільну відповідальність за ядерну шкоду, а також на приписи Закону України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку», на думку суду, є помилковими, оскільки правовідносини в даній справі регулюються Кодексом адміністративного судочинства.
Згідно з положеннями ч. 1 та 2 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.
Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Відповідач у своїх запереченнях наполягає на застосуванні строку звернення до суду та відмові у позові з цих підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров"я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Відповідно до рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року №3-рп/2012,однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості Бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги-принципам пропорційності і справедливості. Повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України,відповідно до Конституції та законів України.
За змістом положень ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 4 Прикінцевих положень ЗаконуУкраїни «Про державний бюджет на 2013 рік» встановлено, що у 2013 році норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів Державного бюджету України та бюджету Пенсійного фонду України на 2013 рік. Зазначені норми Закону не визнані неконституційними.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» установлено учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 2 категорії розмір щорічної допомоги на оздоровлення - 100 гривень.
Закон України «Про державний бюджет України на 2013 рік», прийнятий пізніше ніж Закон №796-XII, неконституційними не визнавався, положення постанови Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є чинними.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку щодо правомірності нарахування позивачу щорічної допомоги на оздоровлення в розмірі, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №562.
Вимоги адміністративного позову про зобов'язання відповідача в подальшому нараховувати та виплачувати щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, в порядку та на умовах, визначених положенням статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ задоволенню не підлягають, оскільки права позивача у правовідносинах, що не наступили на момент звернення до суду та винесення рішення по справі не наступили, отже не порушені.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. ст.ст. ст.ст. 9, 11, 69-71, 86, 94, 158-163, 186, 267 КАС України, Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ЗакономУкраїни «Про державний бюджет на 2013 рік», Постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», -
п о с т а н о в и л а:
Позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 (п'яти) мінімальних заробітних плат за період з 1996-2012 рр. - залишити без розгляду.
У задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити позивачу щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 (п'яти) мінімальних заробітних плат за 2013 рік та зобов'язання в подальшому нараховувати та виплачувати щорічну допомогу на оздоровлення у розмірі 5 мінімальних заробітних плат - відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Суддя -