ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2014 року м. Київ справа № 800/274/14

Вищий адміністративний суду України у складі колегії суддів:

головуючого судді Єрьоміна А.В.,

суддів Веденяпіна О.А.,

Кравцова О.В.,

Швеця В.В.,

Юрченко В.П.

секретар судового засідання Щавінська С.В.

за участю:

позивача ОСОБА_4,

представника відповідача Єрмакової К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30 квітня 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія) про визнання дій щодо ухвалення рішення від 20 лютого 2014 року № 495/дп-14про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5 протиправними, скасування рішення від 20 лютого 2014 року № 495/дп-14 та зобов'язання порушити дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що рішення ВККС України № 495/дп- 14 від 20 лютого 2014 року є незаконним, оскільки відповідачем не досліджено в повному обсязі обставини, зазначені в скарзі, не надано належної оцінки протиправному порушенню службових обов'язків суддею.

Позивач просив:

- визнати дії Комісії щодо ухвалення рішення від 20 лютого 2014 року № 495/дп-14 про відмову у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5 протиправними;

- скасувати рішення Комісії від 20 лютого 2014 року № 495/дп-14;

- зобов'язати Комісію порушити дисциплінарну справу стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити у повному обсязі.

У письмовому запереченні та в судовому засіданні представник відповідача, зазначив, що Комісія при прийнятті рішення діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, жодних порушень під час розгляду скарги ОСОБА_6 не допускала, прав та інтересів позивача не порушувала. Вказав, що Комісія не вправі давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи, оскільки таким правом наділена лише апеляційна і касаційна інстанції при перегляді судових рішень. Позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши пояснення сторін по справі, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, колегія суддів встановила наступне.

У провадженні Шевченківського районного суду м. Києва (головуючий - ОСОБА_5) знаходилось кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України.

Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2013 року кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України направлена прокурору Печерського району м. Києва на додаткове розслідування.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2013 року апеляційна скарга потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_8 задоволена, постанова Шевченківського районного суду м. Києва від 27 лютого 2013 року скасована, справа направлена на новий судовий розгляд у Шевченківський районний суд м. Києва в іншому складі суду.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 26 листопада 2013 року ОСОБА_7 визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.15, ч. 4. ст. 190 КК України та призначено покарання у виді п'яти років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнена від покарання з випробувальним строком три роки.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 3 березня 2014 року в задоволенні клопотання прокурора про обрання обвинуваченій ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відмовлено.

12 серпня 2013 року ОСОБА_10, ОСОБА_4 звернулися із скаргою до Комісії, в якій просили притягнути суддю Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5 до дисциплінарної відповідальності відповідно до статті 83 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з порушенням присяги суддею.

В поданій скарзі заявники посилалися на невжиття суддею заходів щодо розгляду вищезазначеної кримінальної справи протягом строку, встановленого законом, ухвалення незаконної постанови, яка була скасована ухвалою суду апеляційної інстанції, складення протоколу судового засідання неналежним чином, позбавлення права на ознайомлення з матеріалами кримінальної справи та протоколом судового засідання, що на думку позивача, містить ознаки дисциплінарного проступку, а також свідчать про порушення суддею присяги.

В ході проведення перевірки вищевказаної скарги членом Комісії ОСОБА_11 було отримано матеріали, необхідні для проведення перевірки даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи щодо судді, та складено висновок від 6 січня 2014 року з пропозицією відмовити у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5

Рішенням Комісії від 20 лютого 2014 року № 495/дп-14 відмовлено у відкритті дисциплінарної справи стосовно суддів Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5

Рішення мотивовано тим, що звернення скаржника не містить відомостей про наявність ознак проступку в діях судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5, тому Комісією не встановлено підстав для відкриття дисциплінарної справи, передбачених статтею 83 Закону, у зв'язку з чим відмовлено у відкритті дисциплінарної справи.

Листом від 28 лютого 2014 року за вих. № 8вк-5776/13 член Комісії ОСОБА_11 повідомив ОСОБА_10, ОСОБА_4 про прийняте ВККС України рішення 20 лютого 2014 року про відмову у відкритті дисциплінарної справи на дії судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5

Вважаючи рішення ВККС України протиправним, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Подавши до Комісії скаргу на процесуальні дії судді, позивач фактично оскаржив процедуру прийняття судових рішень та самі судові рішення.

Статус, порядок роботи та повноваження Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, а також члена Комісії визначені у главі 2 розділу VI Закону.

За своїм статусом Вища кваліфікаційна комісія суддів України є постійно діючим органом у системі судоустрою України, що діє у складі одинадцяти членів (статті 90, 92 Закону).

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 85 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України здійснює дисциплінарне провадження щодо суддів місцевих та апеляційних судів.

Стаття 84 Закону визначає дисциплінарне провадження як процедуру розгляду органом, визначеним законом, звернення, в якому містяться відомості про порушення суддею вимог щодо його статусу, посадових обов'язків чи присяги судді.

Відповідно до частини першої статті 83 цього Закону суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з підстав істотних порушень норм процесуального права при здійсненні правосуддя, пов'язаних, зокрема, з відмовою у доступі особи до правосуддя з підстав, не передбачених законом, порушення вимог щодо розподілу та реєстрації справ у суді, правил підсудності чи підвідомчості, необґрунтованого вжиття заходів забезпечення позову, а також порушення вимог щодо неупередженого розгляду справи, зокрема порушення правил щодо відводу (самовідводу).

В силу частини першої статті 86 Закону дисциплінарне провадження щодо судді передбачає здійснення перевірки даних про наявність підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, відкриття дисциплінарної справи, її розгляд і прийняття рішення органом, що здійснює дисциплінарне провадження.

Згідно із частиною другою статті 86 Закону перевірка даних про наявність підстав для відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді місцевого чи апеляційного суду до дисциплінарної відповідальності здійснюється членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у порядку, встановленому цим Законом.

У частині третій статті 86 Закону закріплено, що під час здійснення перевірки член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України має право ознайомлюватися з матеріалами судових справ, робити з них копії, опитувати суддів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян та їх об'єднань необхідну для проведення перевірки інформацію.

Відповідно до частини шостої статті 86 Закону член Вищої кваліфікаційної комісії суддів України за результатами перевірки складає висновок з викладенням фактів та обставин, виявлених у ході перевірки, та пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи. Висновок члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Керуючись статтею 86 Закону, член Комісії у висновку за результатами перевірки звернення щодо дисциплінарної відповідальності судді запропонував відмовити у відкритті дисциплінарної справи, зокрема щодо судді Шевченківського районного суду м. Києва ОСОБА_5

Згідно із частиною сьомою статті 86 Закону питання про відкриття дисциплінарної справи чи відмову в її відкритті вирішує Вища кваліфікаційна комісія суддів України.

Пунктом 8 частини першої статті 91 Закону встановлено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України розглядає заяви та повідомлення про дисциплінарну відповідальність суддів місцевих та апеляційних судів та за наявності підстав порушує дисциплінарні справи і здійснює дисциплінарне провадження.

Отже, Комісія діє в межах повноважень, визначених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", а тому не наділена правом вирішення питання про законність ухвалених судових рішень.

У відповідності із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Таким чином, до компетенції Комісії не належить вирішення питань, порушених позивачем у скарзі, оскільки даний орган не здійснює правосуддя.

При цьому, керуючись положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Комісією не встановлено підстав для відкриття дисциплінарної справи стосовно даних суддів, про що прийнято відповідне рішення.

В силу частини першої статті 6 Закону суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу.

При офіційному тлумаченні положень частини другої статті 126 Конституції України, Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 зазначив, що положення частини другої статті 126 Конституції України "вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється" треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо.

Частиною другою статті 83 Закону № 2453-VI передбачено що, скасування або зміна судового рішення не тягне за собою дисциплінарної відповідальності судді, який брав участь у його ухваленні, крім випадків, коли порушення допущено внаслідок умисного порушення норм права чи неналежного ставлення до службових обов'язків.

Верховний Суд України в пункті 10 постанови Пленуму № 8 від 13 червня 2007 року "Про незалежність судової влади" зазначив, що відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Органи, які вирішують питання про дисциплінарну відповідальність та відповідальність за порушення присяги судді, не наділені законом повноваженнями оцінювати законність судового рішення.

У Рішенні Конституційного Суду України № 2-рп/2011 від 11 березня 2011 року викладена позиція, відповідно до якої оцінка процесуальних дій суддів щодо розгляду конкретної судової справи може здійснюватись тільки судами апеляційної і касаційної інстанції. Витребування будь-яких матеріалів справи має наслідком оцінку вчинених суддею процесуальних дій. Така оцінка до винесення ним остаточного рішення у справі є втручанням у здійснення правосуддя, що суперечить частинам першій, другій статті 126, частині першій статті 129 Конституції України.

Аналізуючи положення законодавства України, зокрема стосовно порядку розгляду та вирішення скарг відносно суддів Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, суд приходить до висновку, що розгляд і вирішення даної скарги здійснено із додержанням процедури, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Жодних належних доказів протиправності дій та рішення відповідача позивачем та до суду не було надано.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем дотримано положення норм закону та правових позицій, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України та Рішеннях Конституційного Суду України.

Судом не встановлено обставин порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача.

Підстави для зобов'язання відповідача вчинити дії, про які просить позивач, також відсутні.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

На підставі наведеного, керуючись статтями 18, 122, 159 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Постанова підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про її перегляд Верховним Судом України, якщо таку скаргу не було подано.

Судді: