АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ , вул. Солом'янська, 2-а

Апеляційне провадження № 22-ц /796/7452/2014 Головуючий в суді 1 інстанції - БукінаО.М.

Доповідач - Ящук Т.І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді Ящук Т.І.

суддів Немировської О.В., Чобіток А.О.

при секретарі Лужецькій І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка подана його представником ОСОБА_3, на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Креді Агріколь Банк», третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Національний банк України про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, стягнення коштів та зобов'язання вчинити дії,

встановила:

В січні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Креді Агріколь Банк» та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив в порядку ст.ст. 215, 216, 236 та ч.2 ст.548 ЦК України:

- визнати недійсним кредитний договір № 386/703386 від 29 серпня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 та АТ «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді АгрікольБанк»,

- визнати недійсним договір іпотеки від 29 серпня 2008 року, укладений між сторонами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованим в реєстрі за № 5579,

- стягнути з відповідача суму в розмірі 61 581 грн. 40 коп.,

- зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 вчинити відповідні дії щодо виключення та скасування запису про іпотеку та заборону відчуження нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 14 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі, посилаючись на те, що суд першої інстанції розглянув справу формально. Судом не було всебічно та об'єктивно розглянуто матеріали, не були належним чином витребувані та досліджені докази, про витребування яких клопотав позивач, не були прийняті до уваги факти, які мали істотне значення для вирішення даної справи.

Вказував, що судом не було досліджено та встановлено факт відсутності додатку до оспорюваного договору, який урегульовував терміни та суми сплати сум сплати відсотків та тіла кредиту за кредитним договором від 29 серпня 2008 року.

Відсутність фіксованого графіку із визначенням сум дало можливість відповідачу на власний розсуд розподіляти сплачені споживачем щомісячні кошти на погашення тіла кредиту та відсотків та змінювати пропорційну систему погашення кредиту на ануїтетну. Зазначав, що відповідачем здійснювалось маніпулювання на власний розсуд сумами, сплаченими позивачем в рахунок виконання своїх зобов'язань та порушення його права, як споживача банківських послуг. Однак суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув.

Крім того, судом першої інстанції було безпідставно залишено без задоволення клопотання позивача про витребування у відповідача банківської довідки про стан розрахунків за кредитним договором від 29 серпня 2008 року та зобов'язання проведення звірки взаємних розрахунків між сторонами.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав апеляційну скаргу та просив задовольнити; представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки, із застосуванням наслідків недійсності кредитного договору шляхом проведення реституції, позивач ОСОБА_2 посилався на те, що порушуючи передбачений законодавством України порядок надання кредитів в іноземній валюті відповідач надав позивачу кредит у доларах США та за відсутністю індивідуальної валютної ліцензії на здійснення операції в іноземній валюті. Також вважає, що укладання кредитного договору у іноземній валюті, значно погіршує становище позивача, як споживача, що, на думку позивача, дає йому право вимагати визнання кредитного договору недійсним в цілому.

При вирішенні даного спору судом встановлено, що 29.08.2008 року між АТ «Індустріально-експортний банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді АгрікольБанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 386/703386, за умовами якого банк надає позичальнику кредитні кошти в сумі 70 000 доларів США, зі строком користування до 28.08.2018 року. Позичальник повертає банку кредит щомісячно, до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, згідно з графіком погашення заборгованості за кредитним договором.

Для забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором, між сторонами було укладено договір іпотеки від 29 серпня 2008 року, за умовами якого позивач передав в іпотеку банку належну ОСОБА_2 на праві власності квартиру АДРЕСА_1.

Судом також встановлено, що умови договору про надання кредитних коштів у розмірі 70 000 доларів США банк виконав. Позивач умови договору кредиту також виконує належним чином, що визнано сторонами у справі.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції виходив з того, що умови кредитного договору відповідають нормам цивільного законодавства, не суперечать іншим актам цивільного законодавства, а тому мають виконуватися сторонами. Відповідно до умов кредитного договору, валютою як кредитування, так і повернення кредиту є долари США. Відповідач мав усі права та підстави для надання позивачу кредиту в іноземній валюті. Проти зазначених умов позивач не заперечував і незгоди з його умовами не виявляв, підписавши договір. Підстав для визнання недійсним договору іпотеки судом також не встановлено.

Виходячи з наявних у матеріалах справи, досліджених судом першої інстанції письмових доказів, висновки суду щодо підстав для відмови у задоволенні позовних вимог відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин застосовані правильно.

Доводи, які викладені в апеляційній скарзі позивача, є аналогічними його обґрунтуванню позовних вимог і були предметом перевірки суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Цивільний кодекс прямо не визначає будь-яких істотних умов кредитного договору. Разом з тим, зі змісту статті 1054 кодексу можна зробити висновок, що істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, проценти за його використання та обов'язок позичальника повернути суму кредиту, що має бути виконано у певний час.

За змістом пунктів 1.1, 1.4 кредитного договору, підписуючи договір, позичальник ОСОБА_2 погодився з умовами, що платежі для повернення суми кредиту та сплати процентів за користування кредитом повинні здійснюватись позичальником у валюті кредиту в строки та на умовах, встановлених цим договором.

Доводи апеляційної скарги позивача про незаконність надання і використання валюти кредиту у доларах США, неправомірність договору у частині валюти кредитування, оскільки усі ризики щодо знецінення національної валюти покладені на споживача, - були предметом розгляду суду першої інстанції та правильно відхилені.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Відповідно до ч. 2 ст. 192 та ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, в тому числі при здійснені розрахунків на території України за зобов'язаннями, допускається у випадках, в порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Постанові № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», ст. 99 Конституції України визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а статтею 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (статті 19, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті (пункт 2 статті 5 Декрету про валютне регулювання).

Пунктом 11 зазначеної Постанови визначено, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Підставою для визнання договору недійсним є порушення загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України, якою визначено основні критерії чинності правочину. Зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При розгляді даної справи наявними в справі доказами не встановлено підстав відповідно до ст. 203 ЦК України, згідно з якими необхідно визнати недійсним вищевказаний кредитний договір.

Згідно із ч. 1 ст. 36 Закону України «Про Національний банк України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком України. Частиною 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» визначено, що валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

За змістом Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління НБУ від 12.11.2003 року № 496 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2003 року за № 1094/8415, а також додатку № 1 до нього, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема: долару США, євро та швейцарського франку, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.

Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Таким чином, укладаючи кредитний договір в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договорів не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Тому у позивача існувала можливість передбачення в момент укладення договору зміни курсу гривні відносно іноземних валют, ураховуючи динаміку зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти - гривні - і її девальвації, та можливість отримання кредиту в національній валюті.

Згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України у п. 8 Постанови № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Враховуючи зазначені вимоги закону, колегія суддів вважає такими, що не впливають на вирішення даного спору, доводи апелянта щодо дій банку, пов'язаних із виконанням умов кредитного договору, а також реалізацією прав кредитора у даних правовідносинах у період після укладення договору, зокрема, щодо розподілу сплачених позивачем щомісячних платежів, проведення звірки взаємних розрахунків.

Посилання апелянта на відсутність у нього графіка погашення кредиту також не може бути визнано підставою для визнання договору недійсним, оскільки стосується виконання договору, а не його укладення. Між тим, як вбачається з п.1.1 кредитного договору, графік погашення заборгованості за кредитним договором - додаток № 1 до цього договору є невід'ємною частиною цього договору. На сторінці 6 кредитного договору зазначено, що оригінал кредитного договору ОСОБА_2 отримав, що підтверджено його підписом.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції зроблено законний і обґрунтований висновок, що укладені між сторонами кредитний договір та договір іпотеки не суперечать Цивільному кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», іншим актам цивільного законодавства, тому підстав для визнання їх недійсними не вбачається. Жодних самостійних підстав для визнання недійсним іпотечного договору позивачем не зазначено.

Інші доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду щодо необґрунтованості заявленого позову.

Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, надано вірну оцінку зібраним доказам, відповідно до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307-308, 313-317, 218 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 14 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Судді: