Справа № 1328/7350/12 Головуючий у 1 інстанції: Едер П.Т.
Провадження № 22-ц/783/412/14 Доповідач в 2-й інстанції: Шумська Н. Л.
Категорія:2
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючий суддя: Шумська Н.Л.
судді: Копняк С.М., Шандра М.М.
секретар: Березюк О.З.
особи, які беруть участь у справі: не з»явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 10 жовтня 2013 року у справі за позовом прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_2, треті особи - відділ Держземагенства м.Львова, Рясна-Руська сільська рада про визнання нечинним Державний акт на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення земельної у розпорядження Львівської міської ради,-
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2012 року прокурор Шевченківського району м.Львова звернувся в суд з позовом в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_2 за участі третьої особи відділу Держземагенства м.Львова про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, визнання нечинним державного акту, витребування земельної ділянки.
На обґрунтування позову зазначив, що заступник начальника відділу земельних ресурсів у Яворівському районі Львівської області ОСОБА_3, неналежно поставившись до виконання свої службових обов'язків, 28 лютого 2007 року, за відсутності технічної документації до державного Акту на земельну ділянку, що знаходиться на території Рясне-Руської сільської ради, серії ЛВ № 7184 від 28 грудня 2001 року, та яка належить ОСОБА_4, склав та підписав довідку № 42 від 28 лютого 2007 року «Про визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки», довідку № 761 від 28 лютого 2007 року «Про обмеження та обтяження на використання земельної ділянки», що у подальшому призвело до незаконного переоформлення права власності на вказану земельну ділянку, чим спричинив шкоду Львівській міській раді на суму 1 093 210 грн.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 10 жовтня 2013 року позов прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_2, треті особи - відділ Держземагенства м.Львова, Рясна-Руська сільська рада про визнання нечинним Державний акт на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення земельної у розпорядження Львівської міської ради задоволено частково; витребувано земельну ділянку площею 0,2000 га кадастровий номер №4610137500:11:005:0022 у ОСОБА_2 та повернуто її у розпорядження Львівської міської ради.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_2. В апеляційній скарзі покликається на його незаконність та необґрунтованість. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції не з»ясовано яке відношення має Львівська міська рада до земельної ділянки. розташованої на території Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області та яку шкоду було спричинено переоформленням права власності. Посилання суду на висновок експерта №113 від 24.01.2012 року та 6/640 від 31.12.2011 року, які не є належними доказами у даній справі, які б підтвердили те, що державний акт на право приватної власності на землю серії ЛВ №7184 ОСОБА_4 не видавався, є порушення норм процесуального права. Просить рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 10 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, з"ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів вбачає підстави для задоволення скарги та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення про відмову у позові повністю.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до положень п.1,3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Згідно з ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають ті обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно з ст.ст. 3,4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України.
Колегія суддів вважає, що вказані вимоги процесуального закону судом не були дотримані.
У відповідності до ст.3 ЦПК України та ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
В той же час, за змістом положень ст.15 ЦК України право особи на захист свого цивільного права виникає у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно з роз'ясненнями п.21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 07.02.2014 № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" спір про повернення майна, що виникає з договірних відносин або відносин, пов'язаних із застосуванням наслідків недійсності правочину, підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює ці відносини.
У разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов'язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК.
Згідно з п.23 цієї Постанови Пленуму відповідно до статті 387 ЦК та частини третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача. При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2000 га в АДРЕСА_1 (кадастровий №4610137500:11:005:0022), яка була передана йому у власність на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом ВЕК №426029 від 26.03.2007 року реєстраційний номер.
Як вбачається з матеріалів справи спірна земельна ділянка належала ОСОБА_4, яка згідно з свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на підставі державного акту на прав приватної власності на землю серії ЛВ №7184, виданого 28.01.2001 року відповідно до рішення виконкому Рясна-Руської сільської ради від 19.12.1994 року №112 та зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №3175. Законність набуття права власності на земельну ділянку в порядку спадкування ніким не оспорювалося.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка належить Львівській міській раді та вибула із власності громади міста Львова без відповідних підстав та без відома власника перейшла у власність ОСОБА_4, яка згодом заповіла її ОСОБА_2
Однак, з таким висновком колегія суддів погодитися не може, оскільки, такий зроблено без з»ясування обставин справи, перевірки та належної оцінки доказів, дотримання процесуального обо»язку позивача довести обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Позивачем як і в суд першої інстанції, так і в суд апеляційної інстанції не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка площею 0,2000 га. кадастровий №4610137500:11:005:0022 на час оформлення її у власність ОСОБА_4 відносилась до земель Львівської міської ради.
Судом не дано правової оцінки, що спірна земельна ділянка вибула із комунальної власності рясне-Руської сільської ради на підставі рішення органу місцевого самоврядування від 19.12.1994року, яке є чинним і ніким не оспорювалося.
Заявляючи позов про витребування земельної ділянки, прокурором обрано помилковий спосіб захисту порушеного права ЛМР, оскільки первинним правовстановлюючим актом є рішення Рясна-Руської сільської ради. До застосування належали норми матеріального права, які діяли на той час, тобто станом на 1994рік. Витребування майна застосовується з разі безспірності права власності ЛМР, що не відповідає обставинам справи.
Оскільки фактично спір стосується належності спірної земельної ділянки до власності громад Львівської міської ради чи Рясна-Руської сільської ради, суду першої інстанції належало вирішити питання залучення усіх заінтересованих осіб до участі у справі.
Порушення норм процесуального права полягають у порушенні судом принципу диспозитивності, передбаченого ст. 11 ЦПК, зокрема, судом першої інстанції, не вирішено питання залучення Рясна-Руської сільської ради до участі у справі, не забезпечення дотримання принципу змагальності сторін відповідно до ст.10 ЦПК.
Такі порушення процесуального права призвели до неправильного вирішення спору, оскільки не забезпечили дотримання основоположних принципів цивільного судочинства, що є самостійною підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
У випадку не доведеності підставності позовних вимог належними і допустимими доказами, навіть за обставин очевидної для суду незаконності актів, прийнятих органами місцевої виконавчої влади або незаконності документів, суд, керуючись засадами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, не вправі перебирати на себе повноваження встановлювати цю незаконність рішенням суду, якщо позивачами не подано доказів, які б підтверджували незаконність вищеназваних актів та документів. Оскільки, у такому випадку, суд повинен реагувати у спосіб, встановлений ч.1 ст.211 ЦПК України, шляхом постановлення окремих ухвал і направлення ухвал відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов.
Таким чином, колегія суддів не вбачає достатніх правових підстав для визнання нечинним акту на право власності та витребування у ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,2000 га. кадастровий №4610137500:11:005:0022 і повернення її у розпорядження Львівської міської ради.
Крім того ст.21 ЦК України передбачено можливість визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади чи місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно положень п.1,3,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення колегія вважає неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права.
Відтак, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_2, треті особи - відділ Держземагенства м.Львова, Рясна-Руська сільська рада про визнання не чинним Державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення земельної у розпорядження Львівської міської ради відмовити повністю за безпідставністю позовних вимог.
Керуючись ст.303, п.2ч.1ст.307, ч.1ст.309, ч.2ст.314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 10 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові прокурора Шевченківського району м.Львова в інтересах держави в особі Львівської міської ради про визнання нечинним Державний акт на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки та повернення земельної у розпорядження Львівської міської ради відмовити повністю.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом 20-ти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий суддя Н.Л.Шумська
Судді С.М. Копняк
М.М. Шандра