Головуючий суду 1 інстанції - Кравчпнко Н.О.
Доповідач - Соловей Р.С.
Справа № 437/6751/13-ц
Провадження № 22ц/782/2200/14
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області в складі:
головуючого - судді Соловей Р.С.,
суддів: Медведєвої Л.П., Пащенко Л.В.
при секретарі Веселові С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 22 квітня 2014 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма» «Еталон» про зобов'язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2013 року позивачка звернулась до суду з позовом та, посилаючись на правові підстави своїх вимог, просила зобов'язати ТОВ «Виробничо-комерційна фірма» «Еталон» (далі - ТОВ «ВКФ «Еталон») не чинити їй перешкод у користуванні машиномісцем НОМЕР_1 за його цільовим призначенням.
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. відмовлено.
Позивачка, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати це рішення, як незаконне, висновки якого, на її думку, не відповідають обставинам справи, та новим рішенням задовольнити її позовні вимоги.
У судове засідання не з'явився представник відповідача, але відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, тому неявка його представника не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді, пояснення апелянта та її представника, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду має бути законним та обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно з законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення, на думку колегії суддів, вказаним вимогам не відповідає.
У справі встановлено та не заперечується сторонами, що позивачка на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного з відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_3, придбала у власність машиномісце НОМЕР_1, розташоване у вбудованому нежитловому підвальному приміщенні НОМЕР_2 підземної автостоянки за адресою м. Луганськ, містечко Щорса, буд 19а (а. с. 21 - 24).
Відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався приписами ст. 60 Цивільного процесуального кодексу України та виходив з недоведеності позовних вимог.
Колегія суддів з рішенням суду першої інстанції не погоджується, оскільки воно не цілком відповідає встановленим фактичним обставинам.
Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
ОСОБА_2 на підтвердження своїх позовних вимог надала в якості доказів акт від 04.04.2013 р., з якого вбачається, що охоронець ОСОБА_4 не пропустив її автомобіль на стоянку за вказівкою ОСОБА_5 у телефонному режимі; акт підписано, окрім ОСОБА_2, ОСОБА_4, а також ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (а. с. 20). З наданого акту від 12.04.3013 р. вбачається, що автомобіль позивачки не було пропущено на стоянку менеджером з управління ЖКГ ОСОБА_5 з посиланням на несправність воріт (а. с. 19).
Відповідачем, який заперечує перешкоджання з його боку позивачці у користуванні її машиномісцем, на підтвердження своїх заперечень надав копії документів, з яких вбачається, що 04.04.2013 р. та 12.04.2013 р. мали місце ремонтні роботи у зв'язку з несправністю автоматичних воріт у вбудованому нежитловому підвальному приміщенні НОМЕР_2 підземної автостоянки у містечку Щорса, 19а (а. с. 57 - 61).
Натомість, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що вказані документи не спростовують обставини обмеження у користуванні нею належним їй машиномісцем. У справі відсутні об'єктивні докази того, що у вказані дні обмежено було доступ на підземну автостоянку і інших власників та користувачів машиномісць, а також, що дійсно ведення ремонтних робіт перешкоджало в'їзду на підземну автостоянку.
З листа директора ТОВ «ВКФ «Еталон» за №27 від 03.09.2012 р., із заяв ОСОБА_2 до комунальних організацій, державної податкової інспекції, Луганського обласного відділення Антимонопольного комітету України, прокуратури, а також до відповідача вбачається, що останньою не укладено з відповідачем договір на оплату витрат, пов'язаних з утриманням та обслуговуванням машиномісця НОМЕР_1, що передбачено п. 7 договору купівлі-продажу, оскільки вона не погоджується з нарахованою сумою щомісячної оплати за утримання та обслуговування машиномісця, вимагає надати їй обґрунтований розрахунок цієї суми. ОСОБА_2 у своїх заявах зазначає, що її обмежено у праві користування машиномісцем НОМЕР_1 як своєю власністю (а. с. 5 - 18).
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на зміст листа відповідача №27 від 03.09.2012 р., в якому позивачці запропоновано терміново укласти договір на технічне обслуговування парковочного машиномісця НОМЕР_1 та погасити заборгованість з оплати за його утримання; ОСОБА_2 попереджено, що у разі невиконання вказаних вимог доступ її автомобіля на парковочне місце буде неможливим (а. с. 5).
Крім того, позивачка обґрунтовано посилається на окремі показання свідка ОСОБА_4, які лишив поза увагою суд першої інстанції.
Так, з показань вказаного свідка вбачається, що у наданому йому керівництвом списку автомобілів, що дозволено ставити на підземну автостоянку, автомобіль ОСОБА_2 не значиться.
Свідок ОСОБА_6 пояснила, що вона двічі чи тричі була очевидцем того, що ОСОБА_2 намагалась поставити свій автомобіль до підземного паркингу, але консьєрж не пропускав її машину. Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_8 пояснили, що їм від ОСОБА_2 відомо, що її автомобіль не пропускають до підземної автостоянки у зв'язку з тим, що вона не оплачує послуги автостоянки.
Виходячи із системного аналізу вказаних вище доказів, колегія суддів дійшла висновку, що діями відповідача позивачці чиняться перешкоди у користуванні машиномісцем на підземній автостоянці, яке є її власністю. Доводи позивача, який ці перешкоди заперечує, не заслуговують на увагу, оскільки вони спростовуються вказаними вище доказами, зокрема, його ж листом від 03.09.2012 р., в якому сам відповідач попередив позивачку, що не надаватиме доступу її автомобілю до парковочного місця, якщо вона не укладе договір на обслуговування машиномісця та не сплатить заборгованість.
Згідно із ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; власникові належать права володіння, користування та розпорядження майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права чи обмежений у його здійсненні.
Виходячи з положень ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України власник має право звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.
Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Враховуючи положення вказаних норм права, колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідачем порушується її право на користування нерухомим майном, що є її власністю.
Питання укладення договору на утримання та обслуговування парковочного машиномісця та стягнення заборгованості, як спір про розмір оплати за обслуговування машиномісця не є предметом спору у цій справі. Натомість ці обставини не можуть бути причиною перешкод у користуванні апелянтом її власністю Зазначені питання мають вирішуватись між сторонами у позасудовому порядку або шляхом звернення до суду у порядку цивільного судочинства, і та обставина, що вони до цього часу не вирішені, не може бути причиною перешкод з боку відповідача у користування апелянтом ОСОБА_2 майном, що належить їй на праві приватної власності.
Отже, доводами апеляційної скарги спростовуються висновки суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні, які не відповідають встановленим фактичним обставинам, оскільки судом дано необ'єктивну оцінку дослідженим доказам.
Згідно з вимогами ст. 309 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове або змінює рішення, якщо висновки суду не відповідають обставинам справи.
Виходячи з викладеного, колегія суддів, задовольняючи апеляційну скаргу ОСОБА_2, скасовує рішення суду першої інстанції та новим рішенням задовольняє її позовні вимоги.
Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 22 квітня 2014 року
скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.
Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма» «Еталон» не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні машиномісцем НОМЕР_1 у вбудованому нежитловому підвальному приміщенні НОМЕР_2 підземної автостоянки за його цільовим призначенням.
Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення, та може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: