АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 530/325/14-ц
Номер провадження 22-ц/786/2019/14
Головуючий у 1-й інстанції Дігтяр М. І.
Доповідач Дряниця Ю. В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 липня 2014 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого - судді: Дряниці Ю.В.,
суддів: Карнауха П.М., Пилипчук Л.І.,
при секретарі: Ткаченко Т.І.,
з участю: представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ПСП «Високе» - Нескородь В.М.,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «Високе» на рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 30 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Високе», Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області про визнання договору оренди землі недійсним.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача апеляційного суду Полтавської області Дряниці Ю.В., -
в с т а н о в и л а :
11 лютого 2014 року ОСОБА_3 звернулася до місцевого суду з позовом до відповідачів про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 3,31 га між Зінківською РДА Полтавської області та ПСП «Високе» від 20.08.2008 року, який пройшов державну реєстрацію 30 січня 2008 року за № 04855500018.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що спірна земельна ділянка належала її сестрі ОСОБА_6 на підставі державного акту на право власності на землю серія РЗ № 661694 від 28.01.2003 року. ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла, але за життя склала заповіт на користь позивачки. Рішенням Зінківського районного суду Полтавської області від 21 червня 2011 року за ОСОБА_3 визнано право власності на спірну земельну ділянку. 09 січня 2012 року вона отримала державний акт на право власності на землю серія ЯК № 805591.
Враховуючи те, що Зінківська РДА Полтавської області не була власником землі, а тому не мала права укладати будь-які договори щодо спірної земельної ділянки, просила визнати договір оренди недійсним.
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 30 квітня 2014 року позовні вимоги задоволено.
Визнано недійсним договір оренди землі, укладений 20 серпня 2008 року між Зіньківською районною державною адміністрацією Полтавської області і Приватним сільськогосподарським підприємством «Високе», Зіньківського району, Полтавської області площею 3,31 га., який пройшов державну реєстрацію 30 січня 2008 року за № 04855500018 з моменту його укладення, знявши даний договір оренди землі з державної реєстрації.
Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «Високе» на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп.
В апеляційній скарзі ПСП «Високе» просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Посилається на те, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України).
Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно державного акту серії Р3 № 661694, виданого 28 січня 2003 року Високівською сільською радою і зареєстрованого в Книзі реєстрації державних актів на право приватної власності на землю за № 203 ОСОБА_6 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 3,31 га на території Високівської сільської ради Зінківського району Полтавської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з виділенням зовнішніх меж в натурі (а.с.3). ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 померла.
Рішенням Зіньківського районного суду Полтавської області від 21 червня 2011 року за ОСОБА_3 визнано право приватної власності на земельний пай, який до дня смерті належав ОСОБА_6.(а.с.10)
9 січня 2012 року, згідно рішення суду ОСОБА_3 одержала державний акт на право власності на спірну земельну ділянку серії ЯК № 805591 (а.с.9).
20 серпня 2008 року між Зіньківською районною державною адміністрацією Полтавської області та Приватним сільськогосподарським підприємством «Високе», Зіньківського району, Полтавської області укладено договір оренди земельної ділянки площею 3,31 га на території Високівської сільської ради Зінківського району Полтавської області, який пройшов державну реєстрацію 30 січня 2008 року за № 04855500018 (а.с.5-7).
Земельна ділянка не визнавалася безхазяйною річчю чи відумерлою спадщиною та не переходила у власність, як органам державної влади, так і органам місцевого самоврядування. Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження права власності на спірну земельну ділянку Зіньківської РДА Полтавської області на момент укладення договору оренди.
Представник відповідача Зіньківської РДА Полтавської області під час розгляду справи в суді першої інстанції позовні вимоги визнав та не заперечував проти їх задоволення.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що Зіньківська РДА Полтавської області не мала права укладати 20 серпня 2008 року договір оренди на земельну ділянку, власником якої не являється.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною ч. 2 ст. 792 ЦК України закріплено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Аналогічна норма міститься в ч. 8 ст. 93 ЗК України. Тобто, ці норми за своєю природою є відсильними. Правовідносини, які виникають з приводу оренди земельних ділянок врегульовані ЗУ «Про оренду землі», норми якого є спеціальними. В даному випадку виступає конкуренція норм законодавства, внаслідок чого застосуванню підлягають спеціальні норми.
Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У частині першій статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно з ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно ст. 41 Конституції України - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не можу бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка є складовою національного законодавства України, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Власникові належать права володіння, користування та розпорядження. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності (ст.ст. 317,319 ЦК України).
Таким чином, право володіння, користування і розпорядження майном належить виключно власнику.
Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи (ч. 1 ст. 4 ЗУ «Про оренду землі»).
За обставин справи вбачається, що орган державної влади - Зіньківська РДА Полтавської області в порушення норм чинного законодавства безпідставно втрутилася у здійснення фізичною особою права власності на земельну ділянку та без належних на то повноважень передала в оренду земельну ділянку, власником якої не являється.
Доводи апеляційної скарги про неправильність судового рішення безпідставні, суперечать встановленим судом обставинам та вимогам закону. Рішення суду достатньо повно мотивовано з наведенням аналізу доказів та правового обґрунтування.
Колегія суддів вважає, що оцінка наданих сторонами доказів під час розгляду справи місцевим судом проведена у відповідності до норм статті 212 ЦК України, а розгляд справи проведений місцевим судом з дотриманням принципу змагальності та диспозитивності. Доводи апеляційної скарги висновків районного суду не спростовують, не містять нових фактів чи засобів доказування, а лише зводяться до незгоди із оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.
Разом з цим, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду щодо розподілу судових витрат, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Оскільки позовні вимоги позивача до відповідачів - Зіньківської РДА Полтавської області та ПСП «Високе» були задоволені в повному обсязі, то понесені позивачем судові витрати повинні бути покладені на обох відповідачів в рівних частинах.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування рішення суду в частині розподілу судових витрат з підстав, визначених п. 4 ч.1 ст.309 ЦПК України - порушення або неправильне застосування норм процесуального права.
Керуючись ст.ст. 88, 303, 307, 309 ч.1 п. 4, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Високе» - задовольнити частково.
Рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 30 квітня 2014 року - скасувати в частині стягнення судового збору.
Ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з Зіньківської районної державної адміністрації Полтавської області на користь ОСОБА_3 121 грн. 80 коп. в рахунок відшкодування понесених витрат по оплаті судового збору.
Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «Високе» на користь ОСОБА_3 121 грн. 80 коп. в рахунок відшкодування понесених витрат по оплаті судового збору.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: (підпис) Дряниця Ю.В.
Судді: (підпис) Карнаух П.М.
(підпис) Пилипчук Л.І.
Згідно з оригіналом:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області Дряниця Ю.В.