Справа № 1202/6490/2012

2/407/99/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2013 року Антрацитівський міськрайонний суд Луганської області

у складі: головуючого - судді Чигриної Л.Г.

при секретарях: Толоковій Г.Г., Воробйовій С.В.

Самігулліній К.Р.

за участю адвокатів на боці:

позивача ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Антрацит

цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Управління Державної Міграційної Служби України в Луганській

області « Про визнання особи такою, що не набула права на користування житлом та

зобов'язання її знятися з реєстрації» та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6,

з третьою особою Комунальним Підприємством « Житремонт -Антрацит» УЖКГ

м. Антрацит « Про визнання права користування жилим приміщенням»,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та Управління Державної Міграційної Служби України в Луганській області про визнання ОСОБА_5 особою, яка не набула права на користування житлом, а саме, квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 та зобов'язання її знятися з реєстрації.

ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_6 про визнання за нею права користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1.

Третьою особою по зустрічному позову є Комунальне Підприємство « Житремонт -Антрацит».

В обгрунтування позовних вимог ОСОБА_4 послався на те, що 06.01.1965 року, згідно ордеру № 39, виданому виконкомом Антрацитівської міської Ради, батьку ОСОБА_6 та його дружині, а його матері, ОСОБА_8 була надана окрема квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1, яка складалася із 2 житлових кімнат, жилою площею - 26, 4 кв.м., загальною площею - 40, 4 кв.м.

З самого народження, ІНФОРМАЦІЯ_1, він проживав з батьками у вказаній квартирі.

У 1990 році він тимчасово виїжджав на заробітки до м. Нижньовартівськ і вже 26.02.1991 року повернувся додому та був знову зареєстрований за постійним місцем проживання у зазначеній квартирі.

Він постійно користувався квартирою та сплачував квартплату і комунальні платежі.

04 листопада 2004 року померла його мати ОСОБА_8.

16.01.2009 року він, ОСОБА_4, одружився з ОСОБА_10.

13.05.2009 року він отримав професійну травму і став інвалідом 1 групи.

Зазначив, що його життєдіяльність суттєво обмежена, він потребує постійного стороннього догляду, а тому проживає разом з сім'єю за адресою : АДРЕСА_2

У червні 2010 року його батько ОСОБА_6 звернувся до Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області з позовом до нього про визнання його такою особою, що втратила право користування житловим приміщенням.

20.08.2010 року рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області у задоволенні позову ОСОБА_6 до нього про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, було відмовлено за необгрунтованністю.

28.10.2010 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області задовольнила апеляційну скаргу ОСОБА_6

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 20.08.2010 року скасувала та ухвалила нове рішення, яким визнала його, ОСОБА_4, таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

25.05.2011 року ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду Луганської області від 28.10.2010 року було скасувано, а рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 20.08.2010 року залишено в силі.

25.06.2011 року ОСОБА_5, не зважаючи на ухвалення 25.05.2011 року колегією суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення про залишення судового рішення Антрацитівського міськрайонного суду у силі, яким за ним, ОСОБА_4 , зберігалося право на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, зареєструвалася за цією ж адресою.

21.09.2011 року його було поновлено в правах на реєстрацію за адресою : АДРЕСА_1.

Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду від 03.11.2011року його позовні вимоги до Управління житлово - комунального господарства Антрацитівської міської Ради, Антрацитівського комунального підприємства „Бюро - технічної інвентаризації, де у якості третьої особи був залучений ОСОБА_6, про відміну розпорядження про приватизацію квартири були цілком задоволені.

Відмінено розпорядження від 11 січня 201 1 року №- 8830\1 про приватизацію квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Донецького адміністративного апеляційного суду від 26.01.2012 року зазначене рішення Антрацитівського міськрайонного суду було змінено.

Резолютивна частина вказаної постанови була викладена в наступній редакції: « Позов ОСОБА_4 до Антрацитівського комунального підприємства „Бюро - технічної інвентаризації, Управління житлово - комунального господарства Антрацитівської міської Ради, з третьою особою ОСОБА_6 про скасування розпорядження про приватизацію квартири задовольнити.

Скасувати розпорядження Антрацитівського комунального підприємства

„Бюро - технічної інвентаризації про приватизацію квартири АДРЕСА_1 від 11.01.2010 року за № 8852\2 ОСОБА_6.

24.07.2012 року Антрацитіський міськрайонний суд Луганської області затвердив мирову угоду між ним та ОСОБА_5, ОСОБА_6, КП „ Антрацитівське Бюро технічної інвентаризації» за якою:

- сторони погодились визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.01.2011 року, видане на підставі розпорядження КП « Антрацитівське бюро технічної інвентаризації» Антрацитівської міської Ради № 8830/1 від 11.01.2011 року у порядку приватизації квартири АДРЕСА_1, де приватним власником зазначений ОСОБА_6;

- сторони визнали недійсним договір дарування укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 від 25.01.2011 року, посвідчений ОСОБА_11, приватним нотаріусом Антрацитівського міського нотаріального округу Луганської області, зареєстрований в реєстрі № 93;

- сторони визнали недійсним рішення про державну реєстрацію прав власності від 03.02.2011 року та свідоцтво про право власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1;

- сторони погодились повернутися у першопочаткове становище;

- позивач ОСОБА_4 відмовився від стягнення з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 витрат у розмірі 2400 гр., понесених у зв'язку з наданням йому правової допомоги .

Зазначив, що ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2011 року та ухвала Антрацитіського міськрайонного суду Луганської області про затвердження мирової угоди від 24.07.2012 року мають преюдиційне значення згідно ст.61 ЦПК України для даного позову, тобто звільняють його від доказування та свідчать саме про те, що він не був позбавлений права на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, ні до, ні у 2010 році, ні в подальшому, а тому він мав усі права, притаманні члену сім'ї наймача.

Зауважив на те, що відповідачка ОСОБА_5 не набула права користування вказаною квартирою з наступних підстав.

Згідно ст.349 ЦПК України рішення і ухвала суду касаційної інстанції набирають законної сили з моменту її оголошення. Частина 2 ст.349 ЦПК України встановлює, що з моменту оголошення рішення або ухвали судом касаційної інстанції скасовані рішення та ухвали суду першої або апеляційної інстанції втрачають законну силу.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку порушення, невизнання чи оспорювання.

Згідно ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ст.16 ЦК України способом захисту його цивільних прав і інтересів у даному випадку має бути визнання особи такою, що не набула права користування житлом та зобов'язання її знятися з реєстрації.

Згідно ст. 64 ЖК України він, як член сім'ї наймача квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 нарівні з наймачем мав і має усі права стосовно цієї квартири.

Згідно ст.65 ЖК України він ніколи ні усно, ні письмово не давав згоди на вселення та реєстрацію ОСОБА_5 до квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 і немає жодних фактів того, що він висловлював таку згоду.

Тобто він не надавав такої згоди і до визнання за мировою угодою від 24.07.2012 року недійсним рішення про державну реєстрацію прав власності від 03.02.2012 року та свідоцтва про право власності за ОСОБА_5 на квартиру, розташовану за адресою:АДРЕСА_1.

Право власності на квартиру відповідачка ОСОБА_5 набула на підставі договору дарування, укладеному між нею та ОСОБА_6 25.01.2011 року, як зазначено виконуючою обов'язки директора КП „ Житремонт - Антрацит», хоча юридично вірнішим буде зазначити з моменту державної реєстрації прав власності від 03.02.2012 року, і це ж право вона втратила згідно мирової угоди від 24.07.2012 року.

Зареєстрована у квартирі відповідачка була також на підставі власниці цієї квартири по договору дарування , як вважає виконуюча обов'язки директора КП „Житремонт - Антрацит Новотарська О.А., а не з моменту державної реєстрації прав власності від 03.02.2012 року, згідно власної заяви від 25.06.2011 року, вочевидь дізнавшись про те, що 25.05.2011 року колегія суддів палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалила залишити судове рішення Антрацитівського міськрайонного суду у законній силі, яким він мав усі права на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, навмисно без його згоди.

Вищезазначена мирова угода від 24.07.2012 року згідно, ст. 208 ЦПК України є різновидом судового рішення, а судові рішення мають силу Закону і ухвалюються згідно ст. 209 ЦК України іменем України негайно після закінчення судового розгляду.

Статтею 14 ЦПК України передбачена обов'язковість судових рішень.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Оскільки права власності на квартиру відповідачка не набула, вона не набула і права користування зазначеною квартирою, з цим вона сама погодилась, згідно п.4 умов мирової угоди від 27.07.2012 року, згідно якого сторони погодились повернутися у першопочаткове становище.

Слід розуміти, що у те правове становище, яке було до набуття відповідачкою права власності на квартиру і коли вона не була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1.

За таких обставин, згідно ч. 3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідачка ОСОБА_5 не набула права і на реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно ст.16 ЦК України він має право просити суд зобов'язати відповідачку знятися з реєстрації за вказаною адресою.

Таке питання суд вправі вирішити згідно ст.214 ЦПК України.

Просить визнати ОСОБА_5 особою, яка не набула права на користування житлом, а саме, квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

Також просить зобов'язати ОСОБА_5 знятися з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

Згодом позивач ОСОБА_4 подав 01.08.2013 року додаткову позову заяву, в якій уточнив свої позовні вимоги.

Просить визнати ОСОБА_5 особою, яка не набула права на користування житлом, а саме, квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

Також просить зняти з реєстрації ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1.

24.10.2013 року позивач ОСОБА_4 також подав додаткову позову заяву, в якій уточнив та збільшив свої позовні вимоги.

Просить додатково стягнути з відповідачки ОСОБА_5 витрати на правову допомогу у розмірі 3000 гр.

21.12.2012 року відповідачка ОСОБА_5 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_6 « Про визнання права користування жилим приміщенням» за адресою: АДРЕСА_1.

Третьою особою по зустрічному позову є Комунальне Підприємство « Житремонт -

Антрацит» УЖКГ м. Антрацит.

В обгрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 послалась на те, що

07.07.2007 року вона створила сім'ю з ОСОБА_6 і була вселена ним в квартиру за адресою: АДРЕСА_1, де проживає разом з останнім і на даний час.

Квартиронаймачем є ОСОБА_6

На день її вселення в квартиру відповідач ОСОБА_4 в квартирі не проживав і ніякого його майна в квартирі не знаходилося. Останній разом з членами своєї сім'ї проживав окремо в ізольованій, облаштованій квартирі.

08.08.2008 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_6, про до свідчить актовий запис за № 220 у відділі реєстрації актів цивільного стану Антрацитівського міськрайонного управління юстиціі.

Таким чином, вона була вселена в квартиру і користуєся житловою площею не на підставі договору дарування чи свідоцтва про приватизацію квартири, а як член сім'ї квартиронаймача.

ОСОБА_4 не заперечував проти її вселення в квартиру його батька, підтримував нормальні родинні стосунки з ними, не звертався до суду з позовом про її виселення чи про визнання такою, що не має права користування житловою площею.

Коли ОСОБА_4 отримав травму в травні 2009 року, то вона з його батьком допомагали чим могли за час знаходження його в лікарні.

Після виписки з лікарні ОСОБА_4 знову повернувся на постійне місце проживання до членів своєї сім'ї, де у нього є дитина, дружина.

З нею та батьком ОСОБА_4 ніколи в спірній квартирі не проживав та не був членом їх сім'ї.

Після відміни приватизації квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, визнання на цій підставі договору дарування квартири недійсним, вона повернулася в комунальну власність на підставі ухвали Антрацитівського міськрайонного суду від 24.04.2012 року.

Вказане рішення суду не свідчить про те, що відповідач в подальшому зберігає за собою право користування житловою площею, а вона такого права, як член сім'ї квартиронаймача не має.

Відповідач ОСОБА_4 не тільки не проживає в спірній квартирі, але і покращив свої і членів своєї сім'ї умови, постійно проживаючи зараз в 3-кімнатній квартирі за вказаною вище адресою.

Не має підстав робити висновок про те, що ОСОБА_4 перестав жити у спірній квартирі у зв'язку з травмою та інвалідністю, оскільки він не жив в ній і не зберігав ніяким чином за собою житлову площу задовго до травмування, проживаючи за місцем проживання своєї сім'ї, а не з батьком.

Згідно з умовами ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належить дружина.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають, разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ч. 2 ст. 65 ЖК України).

Вона, як член сім'ї наймача квартири, при вселенні в квартиру не оформляла ніякої угоди про порядок користування житловою площею, а прийняла всі права і обов'язки, що витікають з договору найма житлової площі, як член сім'ї квартиронаймача.

Саме вона та її чоловік ОСОБА_6 весь цей час проживаючи в квартирі, сплачували комунальні послуги, робили поточний ремонт в квартирі, використовували квартиру за її призначенням.

ОСОБА_4 не платить за комунальні послуги в спірній квартирі, в ній не проживає майже 10 років і не зберігає в ній своє майно.

ОСОБА_4 користується пільгами, як інвалід 1 групи, у тому числі при оплаті комунальних послуг за своїм постійним місцем проживання і членів своєї сім'ї.

ОСОБА_4 не заперечує проти того, що проживає з членами своєї сім'ї за іншою адресою, посилаючись на це в своєму позові.

Вважає, що вона має право на користування житловою площею спірної квартири,

як член сім'ї квартиронаймача ОСОБА_6.

Зазначила, що ОСОБА_4 неправильно посилається на ч.1 ст.65 ЖК України, що він не давав письмової згоди на її вселення.

Саме в цій статті ЖК України зазначено, що таку письмову згоду повинні давати члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним (не зареєстровані, а проживають).

На день її вселення в спірну квартиру відповідач ОСОБА_4 не був членом сім'ї свого батька, оскільки мав окремо свою сім'ю. Останній не проживав в квартирі разом з батьком, а постійно проживав зі своєю сім'єю за іншою адресою.

Тільки реєстрація в любій квартирі не породжує прав на користування житловою площею.

Так, п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 09.11.1996 року № 9 « Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано, що наявність чи відсутність прописки само по собі не може бути підставою для визнання права користування житловою площею чи для відмови в цьому особі, яка вселилася як член сім'ї наймача.

Відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення само по собі не свідчить про те, що особа, яка вселилася , не набула права користування жилим приміщенням, якщо за обставин справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Також зазначила, що ОСОБА_4 неправильно трактує п.4 мирової угоди, оскільки позов, по якому була укладена мирова угода, стосувався визнання договору дарування недійсним, свідоцтва про приватизацію квартири та реєстрацію приватної власності.

Тому повернення у першопочаткове положення значило повернення квартири в комунальну власність, а не залишення її в приватній власності.

Вказаний пункт не має нічого спільного з вселенням, її проживанням в квартирі.

Зазначила, що вона вселилася в комунальну квартиру і на даний час проживає в комунальній квартирі разом зі своїм чоловіком - квартиронаймачем.

Оскільки саме з цього питання виник спір, то вона змушена звертатися до суду із зустрічним позовом і бажає отримати рішення суду, яке б закріпило за нею право користування житловою площею, як члена сім'ї квартиронаймача, який проживає постійно в спірній квартирі і виконує обов'язки, передбачені договором найму житлової площі.

Просить визнати за нею, ОСОБА_5, право користування житловою площею, як члена сім'ї квартиронаймача, за адресою: АДРЕСА_1.

Також просить стягнути з ОСОБА_4 на її користь витрати по сплаті судового збору в сумі 113 гр. та витрати за надання правової допомоги в розмірі 700 гр.

Ухвалою Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 25.12.2012 року первісний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Управління Державної Міграційної Служби України в Луганській області « Про визнання особи такою, що не набула права на користування житлом та зобов'язання її знятися з реєстрації» та зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6 « Про визнання права користування жилим приміщенням» були об'єднані в одне провадження. ( а.с. 65)

ОСОБА_4, який є позивачем по первісному позову та відповідачем по зустрічному позову в судове засідання не з'явився, є інвалідом 1 групи внаслідок нещасного випадку на виробництві, його життєдіяльність значно обмежена, потребує постійного стороннього догляду, уклав угоду про надання правової допомоги від 25.12.2012 року з адвокатом ОСОБА_2.( а.с. 22,76-78)

В судовому засіданні представник позивача та відповідача по зустрічному позову ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 27.08.2011 року, з терміном дії у три роки, посвідченої начальником ДП «Злагода» ЖЕК № 3 та угоди про надання правової допомоги від 25.12.2012 року позовні вимоги ОСОБА_4 первісні, уточнені та збільшені підтримує, просить задовольнити їх у повному обсязі.

Зазначив, що ОСОБА_5 не набула права на користування житлом, а саме, квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

Позивач ОСОБА_4 не надавав відповідачці ОСОБА_5 згоду на вселення, проживання та реєстрацію у спірній квартирі та не звертався з такими заявами до КП «Житремонт - Антрацит».

Відповідачка ОСОБА_5 забезпечена власним житлом за адресою: АДРЕСА_3, а тому не має потреби у спірному житлі.

Внаслідок вказаних обставин ОСОБА_5 підлягає зняттю з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1.

Зустрічний позов ОСОБА_5 вважає безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

ОСОБА_5, яка є відповідачкою про первісному позову та позивачкою по зустрічному позову в судове засідання також не з'явилась, уклала угоду про надання правової допомоги від 20.12.2012 року з адвокатом ОСОБА_7 ( а.с. 61,79,80)

В судовому засіданні представник відповідачки та позивачки по зустрічному позову ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_7 позовні вимоги ОСОБА_4 повністю не визнає та пояснила, що з 07.07.2007 року ОСОБА_5 стала співмешкати з батьком позивача ОСОБА_4 - відповідачем ОСОБА_6 та вселена останнім у спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1.

На день вселення ОСОБА_5 у спірну квартиру за вказаною адресою позивач ОСОБА_4 в квартирі не проживав, на спірній житловій площі не мав будь - якого майна, а тому його згода на вселення ОСОБА_5 була не потрібна.

08.08.2008 року ОСОБА_5 та батько позивача ОСОБА_6 зареєстрували шлюб, а тому ОСОБА_5 вселилась у спірну квартиру на правах члена сім'ї, де проживає і на даний час.

Відповідач ОСОБА_6 визнає за ОСОБА_5 право користування житловою площею, як за членом сім'ї квартиронаймача, за адресою: АДРЕСА_1.

Вважає безпідставними вимоги ОСОБА_4 щодо визнання ОСОБА_5 особою, яка не набула права користування житлом, а саме, квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, оскільки не проживаючи на спірній житловій площі та не будучи членом сім'ї квартиронаймача ОСОБА_6, позивач ОСОБА_4 не повинен був надавати згоду на вселення ОСОБА_5 у спірне житло, така згода не була потрібна.

Просить у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Вимоги ОСОБА_5 по зустрічному позову підтримує, просить задовольнити їх у повному обсязі, визнавши за ОСОБА_5 право користування житловою площею, як члена сім'ї квартиронаймача, за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідач - Управління Державної Міграційної Служби України в Луганській області в судове засідання не з'явився, надав листи № 18/1971 від 20.12.2012 року та № 18/2699 від 13.08.2013 року про розгляд справи у відсутність своїх представників, в частині вирішення спору покладається на розсуд суду. ( а.с. 40,41,106,107)

Відповідач по зустрічному позову ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, подав заяву від 20.12.2012 року про розгляд справи у його відсутність, оскільки за станом здоров'я йому протипоказані нервові напруження.

Позов ОСОБА_5 про визнання права користування жилим приміщенням, а саме, його квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, визнає повністю, оскільки вони з ОСОБА_5 проживають однією сім'єю з 07.07.2007 року, ведуть сумісне господарство, зареєстрували шлюб та повінчалися у церкві. Саме ОСОБА_5 допомагає йому та здійснює за ним догляд. ( а.с. 60,79,80)

ОСОБА_6 уклав угоду про надання правової допомоги від 20.12.2012 року з адвокатом ОСОБА_7 ( а.с. 79,80)

В судовому засіданні представник відповідача по зустрічному позову ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 позовні вимоги ОСОБА_4 повністю не визнає та пояснила, що на час вселення ОСОБА_5 у спірну квартиру, житло перебувало у комунальній власності і правовідносини регулювались Житловим Кодексом України.

Згідно ст. 65 ЖК України письмове погодження надається іншим членам сім'ї для вселення дружини, якщо члени сім'ї проживають разом з наймачем.

ОСОБА_4 у спірній квартирі не проживав, оскільки мешкав зі своєю сім'єю у іншому житлі, оскільки не був члени сім'ї наймача, а тому не мав надавати згоду на вселення ОСОБА_5

Просить у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити та визнати за ОСОБА_5 право користування житловою площею, як члена сім'ї квартиронаймача, за адресою: АДРЕСА_1.

Представник третьої особи по зустрічному позову - Комунального Підприємства « Житремонт -Антрацит» УЖКГ м. Антрацит Ісмаїлова С.В. в судовому засіданні не заперечує проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_5 та визнання за нею права користування жилим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, оскільки остання з 08.08.2008 року знаходиться в зареєстрованому шлюбі з наймачем ОСОБА_6 і проживає у спірній квартирі як дружина наймача, а з 25.06.2011 року зареєстрована за місцем проживання у вказаній квартирі.

Зазначила, що відповідно до ст. 65 ЖК України письмове погодження надається іншим членам сім'ї для вселення дружини, якщо члени сім'ї проживають разом з наймачем.

ОСОБА_4 тільки зареєстрований за вказаною адресою, однак більше трьох років не проживає в квартирі. ( а.с. 87)

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, третю особу, оцінивши, відповідно до ст.ст. 212, 213 ЦПК України докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є рідним сином відповідача у зустрічному позові ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

На підставі ордера № 39 від 06.01.1965 року, виданого 09.01.1965 року Антрацитівською міською Радою, батьку ОСОБА_6 була надана окрема квартира за адресою: АДРЕСА_1, на сім'ю з 3- х осіб ( а.с. 8)

На той час до складу сім'ї ОСОБА_4 входили: батько ОСОБА_6, мати ОСОБА_8 та син ОСОБА_4

Також встановлено, що позивач ОСОБА_4 з часу свого народження проживав у спірній квартирі.

Батьки ОСОБА_6 та ОСОБА_8 також постійно мешкали на цій житловій площі.

ІНФОРМАЦІЯ_4 мати ОСОБА_8 померла.

Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Із наявних в матеріалах даної цивільної справи рішень судів різних інстанцій встановлено, що з 1989 року позивач ОСОБА_4 не став проживати у спірній квартирі, не виконував обов'язки, пов'язані з утриманням та оплатою житлового приміщення та комунальних послуг.

За взаємною згодою між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з березня 2005 року останні оплачували опалення квартири навпіл.

З 07.07.2007 року батько ОСОБА_6 став співмешкати з ОСОБА_5, а 08.08.2008 року у відділі РАЦС Антрацитівського міськрайонного управління юстиції зареєстрував з нею шлюб, внаслідок чого остання змінила своє прізвище на «ОСОБА_5», про що свідчить свідоцтво про шлюб від 08.08.2008 року. ( а.с. 47)

У 2009 році сплата опалення спірної квартири в рівних частках ОСОБА_6 та ОСОБА_4 була припинена за ініціативою ОСОБА_6, а саме, в той період часу, коли ОСОБА_4, будучи 13.05.2009 року травмованим на виробництві, перебував на лікуванні, а згодом став інвалідом 1 групи, життєдіяльність якого стала суттєво обмеженою.

Не дивлячись на вказані обставини, батько ОСОБА_6 у березні 2010 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та просив постановити рішення, яким визнати останнього таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, тобто втратив право користування спірною квартирою.

Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 20.08.2010 року у задоволенні вказаного позову ОСОБА_6 було відмовлено за необгрунтованістю

( а.с. 11-12).

Вказане рішення було оскаржено у апеляційному порядку.

Рішенням судової колегії судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області від 28.10.2010 року рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 20.08.2010 року було скасовано та ухвалено нове рішення, яким ОСОБА_4 був визнаний таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

( а.с. 13-14)

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 оскаржив його у касаційному порядку.

В цей час, користуючись наявністю рішення апеляційного суду Луганської області від 28.10.2010 року, батько ОСОБА_6 на підставі розпорядження УЖКГ Антрацитівської міської Ради № 8830/1 від 11.01.2011 року приватизував спірну квартиру та 17.01.2011 року отримав свідоцтво на право власності на це житло на своє ім'я, а 25.01.2011 року уклав договір дарування цієї ж квартири з ОСОБА_5, яка в свою чергу зареєструвала право власності на житло на себе, про що свідчить копія договору дарування квартири від 25.01.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Антрацитівського міського нотаріального округу ОСОБА_11, реєстр № 93 ( а.с. 93)

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.05.2011 року рішення апеляційного суду Луганської області від 28.10.2010 року було скасовано, а рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 20.08.2010 року залишено в силі. ( а.с.15-16)

В залежності від судових рішень, які приймались судовими інстанціями різних рівнів, змінювалась реєстрація ОСОБА_4 у спірній квартирі.

Так, згідно копії особового рахунку квартиронаймача НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1, останній значиться зареєстрований за вказаною адресою з 10.12.1974 року.

Позивач ОСОБА_4 у спірній квартирі зареєстрований з 26.02.1991 року по 09.12.2010 року, а згодом з 21.09.2011 року і на даний час. ( а.с. 90)

Не зважаючи на ухвалення 25.05.2011 року колегією суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення про залишення судового рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 20.08.2010 року у силі, яким за ОСОБА_4 було збережено право на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, відповідачка ОСОБА_5 25.06.2011 року зареєструвалася за цією ж адресою, у спірній квартирі.

При цьому, реєстрація ОСОБА_5 у спірній квартирі із зареєстрованими в ній мешканцями не узгоджувалась, що вбачається з її заяви від 25.06.2011 року. ( а.с. 9 зворот, 92)

До часу реєстрації ОСОБА_5 у спірній квартирі, остання мала постійну реєстрацію з 27.07.1984 року в квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_3, яка і на даний час належить ОСОБА_5 та її сину ОСОБА_14, на підставі свідоцтва про право власності, виданого Антрацитівським БТІ 16.03.2006 року, згідно розпорядження № 3995/2 в 1/2 частині кожному, про що свідчить лист БТІ Антрацитівської міської Ради від 08.04.2010 року та інформаційна довідка з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.10.2013 року.

( а.с. 75,125, 125 зворот)

21.09.2011 року позивач ОСОБА_4, відновившись в правах на реєстрацію у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, не погодився з приватизацією цієї житлової площі та звернувся до суду за відміною розпорядження про приватизацію квартири.

Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду луганської області від 03.11.2011року його позовні вимоги до Управління житлово - комунального господарства Антрацитівської міської Ради, Антрацитівського комунального підприємства „Бюро - технічної інвентаризації, де у якості третьої особи був залучений ОСОБА_6 « Про відміну розпорядження про приватизацію квартири» були задоволені у повному обсязі.

Відмінено розпорядження від 11 січня 201 1 року №- 8830\1 про приватизацію квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1. ( а.с.17-19)

Постановою Донецького адміністративного апеляційного суду від 26.01.2012 року зазначене рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 03.11.2011 року було змінено.

Резолютивна частина вказаною постанови була викладена в наступній редакції: « Позов ОСОБА_4 до Антрацитівського комунального підприємства „ Бюро - технічної інвентаризації, Управління житлово - комунального господарства Антрацитівської міської Ради, з третьою особою ОСОБА_6 «Про скасування розпорядження про приватизацію квартири» задовольнити.

Скасувати розпорядження Антрацитівського комунального підприємства „Бюро - технічної інвентаризації про приватизацію квартири АДРЕСА_1 від 11.01.2010 року за № 8852\2 ОСОБА_6.( а.с. 20-21)

Ухвалою Антрацитіського міськрайонного суду Луганської області від 24.07.2012 року між сторонами, а саме, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також КП „ Антрацитівське Бюро технічної інвентаризації» була затверджена мирова угода за якою сторони визнали недійсними:

- свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 17.01.2011 року, видане на підставі розпорядження КП «Антрацитівське бюро технічної інвентаризації» Антрацитівської міської Ради № 8830/1 від 11.01.2011 року у порядку приватизації квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, де приватним власником зазначений ОСОБА_6;

- договір дарування укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 від 25.01.2011 року, посвідчений ОСОБА_11, приватним нотаріусом Антрацитівського міського нотаріального округу Луганської області, зареєстрований в реєстрі № 93;

- рішення про державну реєстрацію прав власності від 03.02.2011 року та свідоцтво про право власності за ОСОБА_5 на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Також сторони погодились повернутися у першопочаткове становище. ( а.с.23-25)

Аналізуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачка ОСОБА_5 не набула права користування житлом, а саме, спірною квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, а тому підлягає зняттю з реєстрації за цією адресою з наступних підстав.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу, є законом прямої дії.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Україниі повинні відповідати їй (стаття 1, частина перша, друга статті 8 Основного Закону України).

Серед основних прав і свобод людини і громадянина Конституція України проголошує право на житло.

Право на житло - є одним із найважливіших соціально-економічних прав громадян України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Відповідно до ст. 25 « Загальної декларації прав людини» кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров'я й добробуту її самої та її родини.

Невід'ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі, в « Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права» від 16 грудня 1966 року.

Як вбачається з п. 1 ст. 12 « Міжнародного пакту про громадські і політичні права» від 16 грудня 1966 року, право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Повага до права людини на житло закріплена також у ст. 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Судом встановлено, що станом на 07.07.2007 року, коли батько позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_6 став співмешкати з відповідачкою ОСОБА_5 у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, ця житлова площа перебувала у комунальній власності та в ній були зареєстровані:

- наймач житла - ОСОБА_6 з 10.12.1974 року;

- член сім'ї наймача - син ОСОБА_4 з 26.02.1991 року по 09.12.2010 року, а після відновлення в реєстрації - з 21.09.2011 року і на даний час. ( а.с. 9)

Згідно ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане

ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Не дивлячись на те, що у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_1, на час вселення в неї 07.07.2007 року відповідачки ОСОБА_5 був зареєстрований позивач ОСОБА_4, його письмова згода на таке вселення, у порушення вимог ст. 65 ЖК України, витребувана не була.

Вказані обставини підтвердила відповідачка ОСОБА_5, яка обґрунтовуючи свої зустрічні позовні вимоги посилалась на те, що у спірну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 вона була вселена тільки ОСОБА_6.

Згода позивача ОСОБА_4 на вселення ОСОБА_5 не була витребувана у позивача і на час реєстрації шлюбу відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5, коли статус останньої змінився зі співмешканки на статус дружини. ( а.с. 47)

Суд вважає, що не заслуговує на увагу посилання представника відповідача по первісному позову ОСОБА_5 та по зустрічному позову ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на те, що письмова згода ОСОБА_4 на вселення у спірну квартиру відповідачки ОСОБА_5 не була потрібна, оскільки позивач фактично не проживав у спірній квартирі, а мешкав із своєю сім'ю за іншою адресою.

Судом встановлено, що таке не проживання позивача ОСОБА_4 у спірній квартирі пов'язано не з його не бажанням мешкати у цьому житлі, а з його станом здоров'я.

Будучи 13.05.2009 року травмованим на виробництві та ставши інвалідом 1 групи, позивач ОСОБА_4 мусить проживати з особами, які здійснюють за ним догляд, оскільки внаслідок травми його життєдіяльність є суттєво обмеженою та він потребує постійного стороннього догляду, про що достеменно відомо відповідачці ОСОБА_5. ( а.с. 22)

В судовому засіданні встановлено, що догляд за позивачем ОСОБА_4 здійснює його дружина ОСОБА_10 та він проживає в квартирі останньої за адресою: АДРЕСА_2, яка належить останній на підставі договору дарування 1/3 частини квартири, посвідченого 14.07.2010 року приватним нотаріусом Антрацитівського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_11, за реєстром № 1756. ( а.с. 116-118)

Дружині позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_10 також на підставі договору дарування від 25.01.2011 року належить і квартира за адресою: АДРЕСА_4. ( а.с.114-115)

Однак до вказаних квартир позивач ОСОБА_4 ніякого відношення не має.

Єдиним житлом останнього є спірна квартира за адресою: АДРЕСА_1.

Крім того, не зважаючи на ухвалення 25.05.2011 року колегією суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення про залишення судового рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 20.08.2010 року у силі, яким за ОСОБА_4 було збережено право на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, відповідачка ОСОБА_5 25.06.2011 року зареєструвалася за цією ж адресою, у спірній квартирі, при цьому, реєстрація ОСОБА_5 у спірній квартирі із зареєстрованими в ній мешканцями не узгоджувалась, що вбачається з її заяви від 25.06.2011 року. ( а.с. 9 зворот, 92)

Більш того, судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_5, вселившись у спірну квартиру продовжувала зберігати постійне місце проживання у приватизованому нею жилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3, яке і на даний час належить їй в 1/2 частині, на підставі свідоцтва про право власності, виданого Антрацитівським БТІ 16.03.2006 року, згідно розпорядження № 3995/2 ( а.с. 75,125, 125 зворот).

За змістом ст. 65 ЖК України за особою, яка проживає у наймача жилого приміщення як член сім'ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За таких обставин, суд вважає на необхідне визнати відповідачку ОСОБА_5 особою, яка не набула права на користування житлом, а саме, квартирою, розташованою

за адресою: АДРЕСА_1.

Також, суд вважає на необхідне зобов'язати Управління Державної Міграційної Служби України в Луганській області зняти з реєстрації відповідачку ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1.

Що стосується зустрічних вимог ОСОБА_5 щодо визнання за нею права користування житловою площею, як члена сім'ї квартиронаймача, за адресою: АДРЕСА_1, то суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню з вищенаведених підстав.

Крім того, звертаючись до суду з вказаними вимогами в межах зустрічного позову, ОСОБА_5 пропустила строк звернення до суду за захистом свого цивільного права та інтересу і не просила про його відновлення.

За таких обставин, суд вважає на необхідне у задоволенні вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4, ОСОБА_6«Про визнання права користування жилим приміщенням»- відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, у тому числі, витрати на правову допомогу.

Згідно довідки адвоката ОСОБА_2 від 24.10.2013 року позивачем ОСОБА_4 сплачено за надання правової допомоги при веденні цивільної справи за його позовом та за зустрічним позовом ОСОБА_5 суму у розмірі 3000 гр., відповідно до угоди про надання правової допомоги від 25.12.2012 року ( а.с. 130,76-78)

В додатковій заяві позивача ОСОБА_4 від 24.10.2013 року міститься розрахунок вартості правової допомоги, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 « Про граничні розміри компенсації видатків, пов'язаних з розглядом цивільних і адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» та Законом України « Про граничні розміри компенсації витрат на правову допомогу», від 20.11.2011 року.

З наведеним у вказаній додатковій заяві розрахунком суд не погоджується.

Позивачем ОСОБА_4 не надано доказів на підтвердження тривалості часу, витраченого на складання позовної заяви, а посилання на тривалість судових засідань не співпадає з фактичним часом, витраченим на їх проведення.

За таких обставин, суд вважає на необхідне відмовити позивачу ОСОБА_4 у задоволенні вимог у вказаній частині.

Що стосується витрат по сплаті судового збору, то при зверненні до суду позивач ОСОБА_4 мав сплатити судовий збір у розмірі 111 гр. 80 коп., виходячи з того, що розмір ставки судового збору з вимог немайнового характеру, Згідно Закону України «Про судовий збір» № 3674-У1 від 08.07.2011 року, становив 0,1 розміру мінімальної заробітної плати, яка з 01.10.2012 року складала 1118 гр.

Однак позивач ОСОБА_4 був звільнений від сплати судового збору, оскільки є інвалідом 1 групи.

Оскільки позов ОСОБА_4 «Про визнання особи такою, що не набула права на користування житлом та зобов'язання її знятися з реєстрації» задоволений судом у повному обсязі, суд вважає, що витрати по сплаті судового збору в сумі 111 гр. 80 коп. на користь держави мають бути стягнуті з відповідачки ОСОБА_5

Оскільки ОСОБА_5 відмовлено у задоволенні її вимог по зустрічному позову у повному обсязі, тому не підлягають задоволенню і її вимоги щодо стягнення з ОСОБА_4 на її користь витрат по сплаті судового збору в сумі 113 гр. та витрат на правову допомогу в розмірі 700 гр..

На підставі викладеного,

керуючись ст.ст. 8,47 Конституції України,

ст.ст. 10,11,60, 209,212 -215,218 ЦПК України,

ст. ст. 9,64,65,150 ЖК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Управління

Державної Міграційної Служби України в Луганській області « Про визнання особи такою, що не набула права на користування житлом та зобов'язання її знятися з реєстрації» - задовольнити частково.

1. Визнати ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, особою, яка не набула права на користування житлом - квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1.

2. Зобов'язати Управління Державної Міграційної Служби України в Луганській області зняти з реєстрації ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3,

за адресою: АДРЕСА_1, в решті вимог - відмовити за необґрунтованістю.

3. ОСОБА_5 по зустрічному позову до ОСОБА_4, ОСОБА_6, з третьою особою Комунальним Підприємством « Житремонт -Антрацит» УЖКГ м. Антрацит« Про визнання права користування жилим приміщенням» - відмовити за необґрунтованістю.

4. Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави судовий збір

у розмірі 111 гр. 80 коп. ( сто одинадцять гр. 80 коп.)

Рішення може бути оскаржене в апеляційному суді Луганської області шляхом

подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення через

Антрацитівський міськрайонний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на

апеляційне оскарження.

Суддя Антрацитівського

міськрайонного суду Л. Г. Чигрина