УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/1657/14-к Головуючий у 1-й інст. Янчук Ніна Петрівна

Категорія ст. 186 ч.2 КК України Доповідач Михайловський В. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2014 року Апеляційний суд Житомирської області в складі:

головуючого - судді Михайловського В.І.,

суддів Жизнєвського Ю.В.,Широкопояса Ю.В.,

з участю секретаря Велидчук І.М.,

прокурора Селюченко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі, матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2014 року,-

в с т а н о в и в:

Цим вироком

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,уродженця м. Житомира,

громадянина України, проживаючого в АДРЕСА_1, судимого:

25.06.2009 року Корольовським районним судом м.

Житомира за ч.2 ст. 309, ч.2 ст. 186,70,71 КК

України на 4 роки шість місяців позбавлення волі; -

05.08.2013 року звільнений із Райківської

виправної колонії №73 по відбуттю строку

покарання;

засуджено за ч.2 ст. 186 КК України - на 4 (чотири) роки позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу, обвинуваченому ОСОБА_1 до набрання вироком законної сили, залишено - тримання під вартою.

Строк відбуття покарання обчислюється з моменту затримання - 24.12.2013 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 до прибутку держави витрати за проведення товарознавчих експертиз в розмірі 1320 грн. 30 коп.

Речові докази: речі передані потерпілій ОСОБА_2 на зберігання, залишено в розпорядженні останньої за належністю.

Згідно змісту вироку суду 23.12.2013 року близько 18 год. 30 хвилин, ОСОБА_1 перебував на спортивному майданчику, розташованому неподалік багатоквартирного житлового будинку № 14-А, що по вул. Космонавтів у м. Житомирі, де помітив раніше незнайому йому ОСОБА_2, яка тримала в руці належну їй жіночу сумку із різними речами всередині.

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 наблизився до ОСОБА_2 з боку її спини та непомітно для останньої, схопившись обома руками за жіночу сумку, яку в цей час ОСОБА_2 тримала в руці, приклавши фізичну силу, шляхом ривка вихопив з рук власниці та утримуючи викрадене майно при собі, а саме: жіночу сумку та її вміст, місце вчинення кримінального правопорушення залишив, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_1 відкрито повторно викрав чуже майно, яке належить ОСОБА_2, а саме: жіночу сумку, гаманець, жіночу косметичку, жіночі шкіряні рукавички, навушники до мобільного телефону, окуляри в комплекті з футляром та ланцюжком для тримання окуляр, годинник настінний, банку кави «Чібо», зв'язку ключів від квартири, кишенькове жіноче люстерко, косметичку блакитного кольору, парфуми жіночі, блиск для губ, масажний гребінець, міні викрутку до швейної машинки, цигарки торгівельної марки «Капрі», запальничку, банку клею для взуття, робочу перепустку до СП ТОВ «РИФ-1», видану на ім'я ОСОБА_2, а також цукерки і молоко, спричинивши матеріальної шкоди потерпілій на загальну суму - 564 гривні 10 коп.

В апеляції обвинувачений ОСОБА_1 просить пом'якшити призначене судом першої інстанції покарання, вважаючи вирок суду надто суворим, а також просить застосувати до нього Закон України «Про амністію у 2014 році». Зазначає, що суд першої інстанції призначив йому суворе покарання, в скоєному він щиро розкаюється, усвідомив свою помилку, а тому хоче бути корисним в суспільстві.

Заслухавши доповідача по справі, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції обвинуваченого ОСОБА_1 та застосування до нього Закону України «Про амністію», посилаючись на вимоги ст.4 п (в) Закону України «Про застосування амністії в Україні», дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого ОСОБА_1 та його заява про застосування Закону України «Про амністію у 2014 році» не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 за ч.2 ст. 186 КК України підтверджуються зібраними і дослідженими в судовому засіданні доказами та будь - ким з можливих апелянтів не оспорюються.

Вирок суду 1-ї інстанції ґрунтується на перевірених доказах під час досудового так і судового слідства, яким суд надав вірну юридичну оцінку, правильно, кваліфікувавши протиправні ОСОБА_1 за ч.2 ст. 186 КК України.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_1 призначено судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. 65 КК України, врахуванням тяжкості та суспільної небезпеки вчиненого злочину, характеристики винної особи, думки потерпілої, а також обставин, передбачених ст.ст. 66, 67 КК України.

Судом враховано характеристику особи ОСОБА_1, який за місцем проживання характеризується посередньо, раніше судимий за вчинення корисливих злочинів, на момент вчинення тяжкого, корисливого злочину ніде не працював та не навчався.

У той же час, ОСОБА_1 вину у скоєнні злочину визнав повністю, викрадене майно повернуто потерпілій - ОСОБА_2.

З матеріалів кримінального провадження та змісту вироку суду першої інстанції вбачається, що ОСОБА_1 в період досить короткого проміжку часу: 05.08.2013 року був звільнений із Райківської виправної колонії №73 по відбуттю строку покарання, а 23.12.2013 року повторно вчиняв тяжкий, корисливий злочин, передбачений ст. 186 ч.2 КК України.

А тому, з урахуванням вищенаведених даних, обставин справи, характеру, тяжкості та підвищеної суспільної небезпеки вчиненого злочину, суд обґрунтовано обрав обвинуваченому ОСОБА_1 покарання в межах санкції ст. 186 ч.2 КК України - у виді 4 ( чотирьох) років позбавлення волі.

Вважати це покарання надмірно суворим у апеляційного суду підстав немає, а тому не вбачається будь - яких підстав для пом'якшення засудженому ОСОБА_1 покарання, визначеного судом першої інстанції.

Відповідно до вимог п «б» ч.1 ст. 4 Закону України «Про амністію у 2014 році» звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, особи, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статтей 1,2 і 3 цього Закону: засуджені за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше шести років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше двох третин призначеного строку основного покарання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_1 фактично знаходиться під вартою з 24.12.2013 року, не відбувши таким чином на даний час 2/3 частини призначеного судом покарання - у виді позбавлення волі.

У цьому зв'язку, приймаючи до уваги вимоги п. «б» ч.1 ст. 4 Закону України «Про амністію у 2014 році», амністію та звільнення від покарання до вказаної особи застосовано бути не може.

А тому, з урахуванням вищенаведеного та у відповідності до вимог ст. 4 п «в» Закону України «Про застосування амністії в Україні», апеляційний суд відмовляє ОСОБА_1 у застосуванні до нього ст. 4 п.(б) Закону України «Про амністію у 2014 році».

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 404, 407, 408, 418, 419 КПК України, ст. 4 п. (б) Закону України «Про амністію у 2014 році» та ст. 4 п «в» Закону України «Про застосування амністії в Україні , апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляцію обвинуваченого ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 31 березня 2013 року щодо нього - без зміни.

Відмовити обвинуваченому ОСОБА_1 у застосуванні до нього ст.4 п.(б) Закону України «Про амністію у 2014 році».

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під варто, в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Судді: