ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 5019/117/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Полякова Б. М.

суддів:Коваленка В. М., Короткевича О. Є.(доповідач у справі)

розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот"

на постанову та рішенняРівненського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 року Господарського суду Рівненської області від 08.06.2011 року

у справі№ 5019/117/11

за позовом доПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот"

проСтягнення 392 493 273, 50 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники : ПАТ "Рівнеазот" - Вєдєрнікова О.С., від ГПУ - Сіромашенко Р.Л.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 08.06.2011 року у справі № 5019/117/11 (суддя Марченко Ю. А.) позовні вимоги Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення 392 493 273 грн. 50 коп. задоволено частково.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 315 865 678,78 грн. основного боргу за поставлений природній газ, 31 810 952,80 грн. пені, 16 672 418,26 грн. інфляційних втрат, 6 033 626,15 грн. 3% річних, 24 061,80 грн. витрат на оплату державного мита та 222,68 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 року рішення місцевого господарського суду в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних, судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення змінено. Стягнено з Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 27 026494,52 грн. - пені, 5747035,60 грн. - 3% річних, 14324388,38 грн. - інфляційних, 23582,40 грн. - судового збору, 218,25 грн. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення.

Стягнено з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 12 750 грн.

У касаційній скарзі позивач просить постанову Рівненського апеляційного господарського суду 07.05.2014 року скасувати в частині збільшення боргу наслідок інфляційних процесів - 14 324 388,38 грн., як прийняту з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши матеріали справи та на підставі встановлених в ній фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування апеляційним господарським судом при прийнятті постанови норм матеріального і процесуального права, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 31.10.2009 року між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України"(далі - Продавець) та Відкритим акціонерним товариством "Рівнеазот"(далі - Покупець) укладено Договір поставки природного газу №10/09-П (далі - Договір), згідно з умовами якого Продавець зобов'язався у лютому-червні 2009 року передати у власність Покупцю, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити природний газ в обсязі, вказаному в розділі 2 даного Договору.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що Покупець зобов'язаний на підставі рахунку-фактури, виставленого продавцем, здійснити розрахунки за газ шляхом переказу грошових коштів в сумі 315 865 678,78 грн. на розрахунковий рахунок Продавця.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, на підставі договору протягом лютого-червня 2009 року передав відповідачеві природний газ об'ємом 132169114 куб. м. на загальну суму 315 865 678,78 грн.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 526, 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок та зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач за отриманий ним природний газ не розрахувався і вказану заборгованість не оспорює, а позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі, тому утворилась заборгованість на загальну суму 315 865 678,78 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний уплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 231 ГК України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем подані розрахунки відповідно до яких інфляційні втрати нараховані за період з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року складають 16672418,26 грн., три проценти річних з простроченої суми нараховані за період з 01.12.2009 року по 31.12.2010 року складають 6 033 626,15 грн. Дані суми були стягнуті судом першої інстанції при розгляді справи.

Однак судом апеляційної інстанції встановлено, що судом першої інстанції допущено помилки при перевірці поданих позивачем розрахунків.

Окрім того відповідно до листа Верховного суду України №62-97 від 03.04.1997 року "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" встановлений інший порядок розрахунку суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів.

Отже, розрахунок повинен здійснюватись з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а не лише за ті місяці, в які індекс інфляції мав додаткове значення. Перевіривши приведені позивачем розрахунки, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат, що підлягає до стягнення становить - 14 324 388,38 грн.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що перевіривши правильність розрахунків 3% річних від простроченої суми боргу за період з 01.12.2009 року - 31.12.2010 року, встановлено, що сума 3% річних за прострочення виконання зобов'язання становить 5 747 035,6 грн.

Так, згідно з п. 6. 2. Договору за несвоєчасну оплату газу та послуг з його транспортування , покупець сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції перевіривши правильність нарахувань на користь позивача пені за період з 01.12.2009 року по 20.12.2010 року, встановив, що розрахунок пені за періоди 01.03.2010-31.08.2010 року, 01.05.2010-31.10.2010 року, 01.07.2010-30.12.2010 року, здійснений за 184 дні, що є більше, ніж 6 місяців, чим порушено вимоги ч. 6 ст. 232 ГК України.

Тому колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що при здійсненні розрахунку з 01.01.10р. по 30.12.10р. позивачем невірно взято для розрахунку розмір облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, оскільки протягом півроку, за який здійснюється розрахунок розмір ставки змінювався 4 рази, в той час, як позивачем взято для розрахунку розмір ставки, який діяв з 12.08.2009 року по 07.06.2010 року (10,2500%).

Тому судом апеляційної інстанції присуджено до стягнення пені в розмірі 27 026 494,52 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня в розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у-розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи з викладеного, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

З огляду на той факт, що відповідачем було допущено прострочення виконання грошового зобов'язання у зв'язку з неналежним виконанням умов укладеного договору, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про відсутність у позивача правових підстав для застосування до відповідача штрафної санкції, передбаченої ч. 2 ст. 231 ГК України.

Окрім того судом апеляційної інстанції з урахуванням вимог ст. 1 , 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правомірно встановлено, що так заборгованість виникли після порушення справи про банкрутство і введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а відтак вимоги позивача є поточними і в силу положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на них не розповсюджується, вказана правова позиція також вказана в постанові Верховного суду України від 11.06.2012 року у справі №21-179а12.

Суд вважає, що приймаючи оскаржувану постанову, апеляційний господарський суд повно, всебічно дослідив надані сторонами докази, належно їх оцінив і прийняв законну і обґрунтовану постанову.

Наведені в постанові висновки суду апеляційної інстанції відповідають обставинам справи та вимогам закону, тому підстав для її зміни не має.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Рівнеазот" у справі №5019/117/11 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 07.05.2014 року у справі №5019/117/11 залишити без змін.

Головуючий, суддя Поляков Б. М.

Судді Коваленко В. М.

Короткевич О. Є.