ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2014 року Справа № 20/5007/1475-Б/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М. - головуючого,

Коваленка В.М. (доповідач у справі),

Короткевича О.Є.,

розглянувши касаційну скаргукредитора та засновника ТОВ "ЮЛ СОФ" - ОСОБА_4, м. Харків

на постанову від 23.04.2014 р. Рівненського апеляційного господарського суду

у справі№ 20/5007/1475-Б/12 господарського суду Житомирської області

за заявою Управління Пенсійного фонду України м. Бердичеві та Бердичевському районі Житомирської області

до боржникатовариства з обмеженою відповідальністю "ЮЛ СОФ", с. Райки Бердичевського району Житомирської області

провизнання банкрутом

ліквідаторарбітражний керуючий Тищенко О.І., арбітражний керуючий Крутоус О.В.

в судовому засіданні взяли участь представники:

ОСОБА_4ОСОБА_4, паспорт,

арбітражного керуючого Тищенко О.І., арбітражний керуючий Тищенко О.І., посвідч., свідоцтво,

арбітражного керуючого Крутоус О.В.арбітражний керуючий Крутоус О.В., посвідчення, Орєхов Р.В., довір.,

ТОВ "ЮЛ СОФ"Орєхов Р.В., довір.,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 29.12.2012 року порушено провадження у справі № 20/5007/1475-Б/12 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю "ЮЛ СОФ" (далі - Боржник, Товариство) за заявою Управління Пенсійного фонду України м. Бердичеві та Бердичевському районі Житомирської області (далі - Кредитор, Фонд) в порядку норм ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін, далі - Закон про банкрутство).

Постановою господарського суду Житомирської області від 26.03.2013 року Товариство було визнано банкрутом в порядку норм ст. 52 Закону про банкрутство, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру, а ліквідатором призначено арбітражного керуючого Крутоус О.В.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.09.2013 року зокрема було вирішено припинити процедуру ліквідації Товариства, як відсутнього боржника, та перейти до загальної процедури ліквідації.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 04.03.2014 року (суддя - С.Д. Гнисюк) встановлені кредитори у справі, вимоги яких були визнані, із зазначенням їх сум, затверджено реєстр вимог кредиторів Товариства: у тому числі були визнані вимоги ОСОБА_4 на суму 13 400 473 грн. 03 коп. - основного боргу, 1147 судового збору та вимоги, які забезпечені заставою, - в сумі 5 949 679 грн. 90 коп. тощо.

Не погодившись частково із цією ухвалою суду, Управління Пенсійного фонду України в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області та Бердичівська об'єднана державна податкова інспекція Житомирської області звернулися до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційними скаргами, в яких просили скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.03.2014 року в частині включення до реєстру кредиторських вимог до Боржника вимог ОСОБА_4 в сумі 13 400 473 грн. 03 коп., у тому числі щодо вимог, які забезпечені заставою, та прийняти в цій частині нову ухвалу, якою відмовити у визнанні та включенні до реєстру кредиторів Боржника вимог ОСОБА_4 в повному обсязі. Управління Пенсійного фонду України в м. Бердичеві та Бердичівському районі Житомирської області в своїй апеляційній скарзі також просило скасувати ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.03.2014 року в частині прийняття відкликання ліквідатором Тищенко О.І. заяви ліквідатора Крутоус О.В. про застосування наслідків спливу позовної давності щодо грошових вимог ОСОБА_4

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 року (головуючий суддя - Демидюк О.О., судді: Бригинець Л.М., Огороднік К.М.) апеляційні скарги задоволено, пп.16 п.1 та п. 2 резолютивної частини ухвали господарського суду Житомирської області від 04.03.2014 року скасовано, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_4 про визнання кредитором Боржника. В решті ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.03.2014 року залишено без змін.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 року, а ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.03.2014 року залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема ст.ст. 267, 556 Цивільного кодексу України, ст.ст. 3-1, 14, 15 Закону про банкрутство, а також норм процесуального права.

Заслухавши пояснення скаржника, представника Боржника, а також арбітражних керуючих Крутоус О.В. та Тищенко О.І., обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, задовольняючи заяву ОСОБА_4 про визнання кредиторських вимог до Боржника, місцевий суд встановив, що ці вимоги виникли внаслідок погашення цією фізичною особою, як поручителем за договором, кредитних зобов'язань Боржника перед банком, і ці вимоги підтверджені відповідними доказами у справі. Заява ж ліквідатора про застосування строку позовної давності була відкликана. Також суд вказав, що частина вимог є такою, що забезпечена заставою майна Боржника.

Скасовуючи в цій частині вказане рішення суду, апеляційний суд зазначив про вирішення питання про заміну ліквідатора у справі, тому відкликання новим ліквідатором заяви про застосування позовної давності, яка була подана попереднім ліквідатором, є незаконним. До того ж апеляційний суд скасував ухвалу про заміну ліквідатора у справі. Також апеляційний суд погодився із законністю визнання вимог інших кредиторів у справі та зазначив, що дії новопризначеного ліквідатора стосовно реєстру вимог кредиторів у справі не мають юридичного значення.

Однак суд касаційної інстанції не погоджується із наведеними висновками апеляційного суду в частині вирішення питання стосовно грошових вимог фізичної особи ОСОБА_4, оскільки ці висновки зроблені з невірним застосуванням норм законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій спірні вимоги фізичної особи ОСОБА_4 виникли у лютому 2009 році у зв'язку із погашенням нею, як поручителем за договором, кредитних зобов'язань Боржника перед банком. При цьому суди також встановили, що на момент звернення вказаної фізичної особи із кредиторськими вимогами у справі в листопаді 2013 року сплив строк позовної давності по цих вимогам, заяву про застосування якого було подано ліквідатором Боржника у даній справі - арбітражним керуючим Крутоус О.В.

Відповідно до норм ст. 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Нормами ст. 257 цього ж кодексу передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому, відповідно до приписів ч. 3 ст. 267 вказаного кодексу позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, при вирішенні питання щодо застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, суди обох інстанцій виходили з факту подання ліквідатором Крутоус О.В. заяви про застосування позовної давності при розгляді кредиторських вимог фізичної особи ОСОБА_4 (суд апеляційної інстанції), а суд першої інстанції - з факту відкликання такої заяви новопризначеним ліквідатором - арбітражним керуючим Тищенко О.І. При цьому слід зазначити, що згідно ухвали місцевого суду від 11.02.2014 року та постанови апеляційного суду від 09.04.2014 року про перегляд та скасування цієї ухвали місцевого суду суди розглядали питання щодо належності виконання ліквідатором Крутоус О.В. своїх обов'язків у даній справі.

Тобто паралельно із розглядом кредиторських вимог ОСОБА_4 до Товариства та переглядом відповідного рішення в апеляційному порядку тривав розгляд судами обох інстанцій питання щодо повноважного ліквідатора Боржника у справі про банкрутство.

При цьому, відповідно до норм ч. 6 ст. 31 Закону про банкрутство при реалізації своїх прав та обов'язків арбітражний керуючий зобов'язаний діяти сумлінно та розумно з урахуванням інтересів боржника та його кредиторів.

Отже, і подання заяви про застосування до спірних правовідносин позовної давності, і відкликання цієї заяви суперечить вищенаведеним нормам ч. 6 ст. 31 Закону про банкрутство, оскільки такі дії можуть бути розцінені як неупередженність ліквідатора у справі на користь кредитора або боржника.

У зв'язку із цим та враховуючи розгляд судом питання щодо повноважного ліквідатора Боржника, касаційний суд вважає, що суди обох інстанцій помилково при розгляді кредиторських вимог ОСОБА_4 до Боржника розглядали, враховували та прийняли до уваги наведені вище обставини як щодо подання одним арбітражним керуючим, як ліквідатором Товариства заяви про застосування до спірних відносин наслідків спливу строку позовної давності, так і щодо відкликання іншим арбітражним керуючим, як ліквідатором Товариства такої заяви.

Оскільки ж за приписами ст. 267 ЦК України застосування наслідків пропуску позовної давності допускається не у разі встановлення факту пропуску цього строку, а лише за заявою сторони у спорі, а повноваженим представником Боржника на даній стадії провадження у справі є лише ліквідатор Боржника (ч. 2 ст. 23, ст. 25 Закону про банкрутство), колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для врахування при розгляді кредиторських вимог ОСОБА_4 до Боржника обставин щодо подання згаданих заяв.

Викладений висновок також узгоджується із порядком розгляду господарським судом кредиторських вимог у справі про банкрутство, оскільки при розгляді таких вимог господарський суд не вирішує спір між сторонами, а перевіряє такі вимоги на предмет їх підтвердженості належними доказами у справі.

Отже, оскільки суди обох інстанцій встановили на підставі доказів у справі (т. 3 а.с. 167-179, т. 4 а.с. 61-91) факт підтвердженності тієї обставини, що ОСОБА_4, як поручитель, здійснила у лютому 2009 року погашення заборгованості Боржника перед банком за кредитними зобов'язаннями, і частина суми заборгованості також забезпечена заставою майна Боржника, то є правомірним застосуванням у справі норм ст. 556 ЦК України, визнання та включення до реєстру вимог кредиторів Товариства заявлених до нього цією фізичною особою кредиторських вимог на спірну суму.

У зв'язку із викладеним касаційний суд зазначає про неправомірність висновку апеляційного суду про відмову ОСОБА_4 у визнанні кредиторських вимог до Боржника з підстав застосування норм щодо наслідків спливу строку позовної давності та скасування в цій частині ухвали місцевого суду.

За таких обставин справи та застосовуючи повноваження, передбачені нормами п. 6 ст. 1119 ГПК України, оскаржувана постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, як незаконна, а ухвала місцевого суду в скасованій частині - залишенню в силі (з підстав, викладених у даній постанові), як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись нормами ст.ст. 1, 31, 14, 23, 25, 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції до набрання чинності з 19.01.2013 р. внесених змін), ст.ст. 256, 257, 267, 556 Цивільного кодексу України та ст.ст. 4, 41, 32-36, 1115, 1117, 1119 - 11111, 11113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу кредитора та засновника ТОВ "ЮЛ СОФ" - ОСОБА_4 задовольнити.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.04.2014 р. у справі № 20/5007/1475-Б/12 скасувати.

3. Ухвалу господарського суду Житомирської області від 04.03.2014 року у справі № 20/5007/1475-Б/12 залишити в силі.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич

Постанова виготовлена та підписана 26.06.2014 року.