Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№22-ц/778/1810/14 Головуючий у 1 інстанції: Гончаренко П.П.

Суддя-доповідач: Денисенко Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Боєвої В.В.,

суддів: Коваленко А.І.,

Денисенко Т.С.,

при секретарі Бурима В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи Запорізька державна районна нотаріальна контора, ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання права власності на будівельні матеріали, набуті під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання користувачем житлового будинку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Запорізька державна районна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю, про визнання права власності, придбаного під час проживання однією сім'єю без реєстрації, який неодноразово уточняла.

03 лютого 2014 року позивачка подала до суду позовну заяву до ОСОБА_2, третя особа - Запорізька державна районна нотаріальна контора про встановлення факту проживання однією сім'єю, про визнання права власності на будівельні матеріали, набуті під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання користувачем житлового будинку, яку просила об'єднати з первісним позовом.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 27 лютого 2014 року позови об'єднані в одне провадження.

В обґрунтування позовних вимог, зазначала, що з 1986 року вона проживала в цивільному шлюбі, однією родиною з ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1, з котрим із того часу вели спільне господарство, спільний побут, мали спільний сімейний бюджет. Оскільки власної сім'ї у позивача та ОСОБА_6 не було, вони вирішили проживати разом однією сім'єю, як чоловік та дружина. Переїхавши до чоловіка вона допомагала добудовувати житловий будинок АДРЕСА_1, а саме: провели газ, здійснили внутрішні роботи по будинку, та добудували прибудову-сіні до будинку. Разом працювали на садах та отримали спільний прибуток, держали худобу. Після виходу на пенсію вона продовжувала працювати до грудня 2008 року. ОСОБА_6 не мав постійного місця роботи, був хворий на діабет та отримував лише пенсію за віком. Спільне господарство вони вели на доходи, які отримували разом.

У 2005 році вона та ОСОБА_6 вирішили побудувати будинок та розпочали будівництво житлового будинку під літ. Б за АДРЕСА_1

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6 помер. Заповіт за життя він скласти не встиг з причини раптової смерті. Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на житловий будинок АДРЕСА_1 під літ. А та на 1\2 частку будинку позначеного в техпаспорті під літ. Б. Спадкоємцями першої черги спадкування є вона - цивільна дружина, відповідач - донька померлого та третя особа - син померлого, котрий відмовився від прийняття спадщини.

Між тим вона, вважає, що має право на 1\2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 під літ. Б як майна придбаного спільно з ОСОБА_6 за його життя. На 1\4 частку від 1\2 будинку під літ. Б, на 1\2 частку будинку під літ. А, як спадкове майно. Вона зазначає, що має право на 1\2 частку вищезазначеного майна, що була придбана нею та ОСОБА_6 під час спільного проживання у фактичних шлюбних відносинах за спільні кошти, у зв'язку з тим, що шлюбні відносини між ними не були зареєстровані в порядку, встановленому чинним законодавством, отримання нею у нотаріуса за місцем знаходження спадкової справи свідоцтва про право власно в спільному майні подружжя та на спадкове майно є неможливим без встановлення факту спільного проживання. Оформити спадщину на спадкове майно в нотаріальному порядку вона не має можливості, оскільки чоловік не встиг отримати свідоцтво про право власності на збудований ними житловий будинок, а правовий документ на житловий будинок АДРЕСА_1 у неї є відсутнім.

Таким чином, фактично право власності на житло померлим ОСОБА_6 було реалізовано. Юридично закріпити це право він не встиг у зв'язку з хворобою та раптовою смертю. Вона добровільно спробувала вирішити питання з відповідачем про поділ майна, однак відповідач спочатку погодилася, а потім відмовилася в добровільному порядку вирішити питання про поділ майна, і без її згоди забрала в будинку все, що хотіла в присутності сусідів та вивезла майно. Прямими спадкоємцями ОСОБА_6 є його діти (відповідач по справі), та третя особа - син який відмовився від прийняття спадщини. Крім того, вона пояснила, що коли побудували будинок стали проживати в ньому. В 2008 році будинок під літ. Б по АДРЕСА_1 побудований та вона з чоловіком почали займатися його оформленням. Вказаний будинок побудували за сумісні кошти, які отримували, займали гроші у борг у сусідів на будівництво будинку, потім віддавали. Окрім коштів, вона фізично приймала участь у будівництві будинку та вносила свій труд, сплачувала комунальні послуги за будинок. ОСОБА_6 на момент спільного проживання з нею не перебував у зареєстрованому шлюбі. Після смерті ОСОБА_6, вона продовжувала жити в будинку доки між нею та відповідачкою не загострилися відносини й у неї відповідачка відібрала ключі від будинку та вона змушена була з'їхати з будинку та звернутися з позовом до суду. Зазначене в цілому унеможливлює реалізацію її прав на володіння та розпорядження майном набутим спільно та за спільні кошти під час проживання з ОСОБА_6, у зв'язку з чим вона просила встановити факт проживання однією сім'єю, визнати право власності на будівельні матеріали, набуті під час проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнати користувачем житлового будинку.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області від 03 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 в частині визнання об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_6 житловий будинок літ. Б по АДРЕСА_1 та визнання за нею право власності на 1/2 частину майна придбаного в період проживання однією сім'єю залишено без розгляду.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 03 березня 2014 року позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 з ОСОБА_6 в період з 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Визнано спільною сумісною власністю будівельні матеріали та обладнання, зокрема на фундамент, цеглу, шифер, дерев'яні частини, з яких збудовано житловий будинок під літ. Б та господарських споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1, як майно придбане спільно в період проживання однією сім'єю з ОСОБА_6

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, зокрема на фундамент, цеглу, шифер, дерев'яні частини, з яких збудовано житловий будинок під лі. Б та господарських споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1 як майно придбане спільно в період проживання однією сім'єю з ОСОБА_6

Визнано ОСОБА_4 користувачем житлового будинку під літ. Б та господарських споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_7, її представника ОСОБА_3, заперечення представника позивачки ОСОБА_8, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.2 та п.4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Як установлено судом, ОСОБА_9 на праві власності належав житловий будинок АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва №8 про право особистої власності на будівлю, виданого виконкомом Запорізькогї районної ради 03 березня 1989 року. Зазначений будинок був побудований ним на наданій йому для будівництва житлового будинку земельній ділянці (а.с. 49,50, 51).

З технічного паспорту на житловий будинок АДРЕСА_1, який був складений орендним підприємством Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації 11 березня 2010 року на зазначеній земельній ділянці розміром 838 кв.м розташований житловий будинок літ. А, побудований в 1984 році, та самочинно побудований будинок літ. Б, побудований в 2008 році (а.с. 60-66).

Рішенням виконкому Балабинської селищної ради від 02 вересня 2010 року №2010 наданий ОСОБА_9 дозвіл про погодження прийняття об'єкта нерухомого майна: житлового будинку Б(І поверх) розміром 11,0х8,15 кв.м, частини прибудови а розміром 1,10х2,55 кв.м, цокольний «етаж»(поверх) Б розміром 11,0х8,15 кв.м, сарай Г, вбиральня З, розташованого за адресою АДРЕСА_1, в експлуатацію для отримання сертифікату відповідності. Дозволено оформити право власності за ОСОБА_9 на зазначене нерухоме майно при наявності сертифікату відповідності та видати свідоцтво про право власності на вказані будівлі та споруди (а.с. 73, 74).

Проте, за життя ОСОБА_9 сертифікат відповідності не отримав і йому не було видане свідоцтво про право власності на зазначене новостворене майно. Крім того, за життя ОСОБА_9 звернувся до відповідних органів про приватизацію присадибної земельної ділянки. Також, Державний акт про власності на земельну ділянку, який був виготовлений на його ім'я, про право власності на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 розміром 0,0904 га ним не був отриманий (а.с. 225-226).

ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9 помер (а.с. 18, 40, 41). По день смерті він був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21,58).

Спадкоємцями першої черги після його смерті являються його діти - дочка ОСОБА_2 та син ОСОБА_10 (а.с. 21, 22).

Зі спадкової справи вбачається, що до Запорізької районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_9 звернулася 27 травня 2011 року дочка ОСОБА_2 та ОСОБА_4, як особа, що проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, 04 жовтня 2011 року (а.с. 13 звор., 14).

Задовольняючи позовні вимоги про визнання за позивачкою спільною сумісною власністю будівельні матеріали та обладнання, зокрема на фундамент, цеглу, шифер, дерев'яні частини, з яких збудовано житловий будинок під літ. Б та господарських споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1, як майно придбане спільно в період проживання однією сім'єю з ОСОБА_6, про визнання за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину зазначених будівельних матеріалів та обладнання, визнаючи ОСОБА_4 користувачем житлового будинку під літ. Б та господарських споруд, розташованих за адресою АДРЕСА_1, суд вважав встановленим факт проживання однією сім'єю ОСОБА_4 з ОСОБА_6 в період з 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року по АДРЕСА_1

Проте, з таким висновком суду не можна погодитися виходячи з наступного.

До висновку про встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_4 з ОСОБА_6 в період з 1986 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 року по АДРЕСА_1 суд першої інстанції дійшов із неправильним застосуванням норм процесуального та матеріального права, оскільки Цивільний кодекс України, що діє на час відкриття спадщини, та Сімейний кодекс України набрали чинності з січня 2004 року.

В силу вимог ч. 2 ст. 256 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З огляду на викладене, виникнення особистих і майнових прав громадян, їх зміну і припинення закон завжди пов'язує з настанням чи зміною певних обставин, тобто з юридичними фактами.

Суд, факт проживання ними однією сім'єю без шлюбу пов'язував з вимогами позивачки про виникнення спільного майна у зв'язку з будівництвом забудови літ. Б протягом 2005-2008 років ОСОБА_9 Тому, підлягав встановленню факт проживання ними однією сім'єю у цей період, якщо від такого факту залежить виникнення її прав на новостворене майно, або у період з січня 2004 року по день смерті ОСОБА_9 , якщо від такого факту залежить і виникнення її прав на спадкове майно.

Судом першої інстанції, у задоволенні вимог ОСОБА_4 про визнання за нею права на спадщину померлого ОСОБА_9 відмовлено. В цій частині рішення суду сторонами не оскаржене.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_4 та ОСОБА_9 проживали по сусідству - город присадибної земельної ділянки ОСОБА_9 по АДРЕСА_1 межує з городом присадибної земельної ділянки ОСОБА_4 по АДРЕСА_2

Відповідно до ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

При застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що дана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї.

Така позиція, викладена у постановах Верховного Суду України від 20.02.2012 року № 6-97 цс 11 та від 12 грудня 2012 року у справі № 6-148цс12, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для застосування судами України.

Висновок суду першої інстанції про те, що при будівництві спірного будинку ОСОБА_9 перебував у фактично шлюбних відносинах з ОСОБА_4, оскільки вони спільно проживали, мали спільний бюджет, ґрунтується на поясненнях свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 а також інших матеріалах справи, зокрема - досліджених судом фотографіях, наданим позивачкою.

Між тим, свідок ОСОБА_12, родич померлого, стверджуючи, що позивачка була цивільною дружиною ОСОБА_9, пояснював, що він допомагаючи ОСОБА_9 у будівництві будинку літ. Б. залишався ночувати у нього в новій хаті, а ОСОБА_9 в цьому разі брав свій рушник та йшов ночувати до ОСОБА_4 ОСОБА_9 сам готовив їжу і годував тих, хто йому допомагав у будівництві. Інколи позивачка готовила у себе на своїй плиткі щось смачненьке та пригощала їх.

Свідок ОСОБА_13 пояснила суду, що знала померлого з 1970 року, він хрестив доньку. Неодноразово була у нього в смт Балабине в гостях. ОСОБА_9 у будинку проживав один. Він знайомив її з ОСОБА_4, з якою підтримував добрі стосунки, проте разом з позивачкою він не жив.

Свідок ОСОБА_14 пояснив, що коли приходив до ОСОБА_9 та не заставав його вдома, йшов до будинку ОСОБА_4 та знаходив його у неї по АДРЕСА_2 - вони на ґанку пили чай або кофе.

Проте, суд першої інстанції не дав належної оцінки цим поясненням свідків, які не свідчили про усталені сімейні відносини ОСОБА_4 й ОСОБА_9, і не зазначив чому він їх не приймає до уваги.

Суд критично оцінив покази свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20 та не прийняв їх до уваги, посилаючись на те, що вони проживали у м. Запоріжжі. Однак смт. Балабине фактично є передмістям Запоріжжя.

Між тим, свідок ОСОБА_17 пояснив, що він працював разом з ОСОБА_9 з 2008 року, часто бував у нього вдома по АДРЕСА_1 ОСОБА_9 проживав один, ніяких жіночих речей у нього в будинку не було.

Свідок ОСОБА_18 пояснив, що його мати прописана і проживає в будинку літ. А АДРЕСА_1 який він купив у померлого, але не оформив. Він також живе в цьому будинку. ОСОБА_4 проживає по сусідству, до її будинку в огорожі є хвіртка. ОСОБА_4 допомагала ОСОБА_9 по господарству, проте разом вони не жили. Він проживав у своєму будинку, а вона - у своєму.

Свідок ОСОБА_19 - мати дітей померлого, пояснила, що вони підтримували з ОСОБА_21 добрі стосунки, тому знає що він з позивачкою однією сім'єю не проживали, ніяких речей позивачки в будинку померлого не було.

Свідок ОСОБА_20, друг померлого, також пояснив, що часто бував вдома у ОСОБА_9, який дружини не мав. Знав ОСОБА_4 як сусідку ОСОБА_9, а не дружину.

Позивачкою суду були надані довідка Балабинської селищної ради №4120 від 02 вересня 2011 року про те, що ОСОБА_4 дійсно проживала разом з ОСОБА_9 по день його смерті за адресою АДРЕСА_1 та вели з ним спільне господарство (а.с. 6) та Акт встановлення спільного проживання і будівництва будинку в АДРЕСА_1. від 10 жовтня 2011 року, складеного депутатом селищної ради та двома жителями АДРЕСА_1 про те, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, дійсно проживала разом з ОСОБА_9 та в АДРЕСА_1 , мали спільний бюджет. ОСОБА_4 проживала в цивільному шлюбі з ОСОБА_9 з 1986 року по день його смерті, побудували житловий будинок по АДРЕСА_1 в період з 2005 року по 2008 рік (а.с. 115).

Проте, така довідка та акт були складені після смерті ОСОБА_9, вони не конкретизовані, суперечать довідкам тієї ж Балабинської селищної ради від 24 листопада 2010 року №1490, № 1491, від 17 вересня 2010 року №1055, які видавалися за життя ОСОБА_9

Так, згідно з довідками Балабинської селищної ради від 24 листопада 2010 року №1490, № 1491 ОСОБА_9 проживав за адресою АДРЕСА_1 один. Зазначені обставини підтверджені і аналогічною довідкою від 17 вересня 2010 року №1055 (а.с. 95, 96).

Зазначені обставини про те, що позивачка проживала по АДРЕСА_2, а не в будинку померлого, підтверджено пояснюваннями сторін та свідків.

Не являються належним доказом проживання позивачкою однією сім'єю з ОСОБА_9 надані ОСОБА_4 фотографії, на яких вони сфотографовані у 1987 році на проводах сина позивачки в армію, у 1990 році на весіллі її сина, 1995 році в будинку по АДРЕСА_1 на його дні народження, у 2004 році у її будинку по АДРЕСА_2 на її дні народження, у 2005 році на дні народження у брата ОСОБА_9 (а.с. 171- 172), оскільки матеріали справи містять і інші фотографії, на яких ОСОБА_9 сфотографований у 2000 році на святкуванні Нового року з ОСОБА_19 та їх дітьми, у 2004 році разом з ОСОБА_19 та їх дочкою в його будинку по АДРЕСА_1, у 2006 році разом з ОСОБА_19 та їх онукою на морі , а у 2007 році - в квартирі, у 2009 році з ОСОБА_19 та дочкою ОСОБА_2 в його новому будинку по АДРЕСА_1, у 2010 році з сином та дочкою біля нового будинку літ. Б (а.с. 174 - 176)

Наявність хвіртки у паркані між земельними ділянками ОСОБА_9 та ОСОБА_4 (а.с. 172) не є безперечним доказом того, що вони жили однією сім'єю та мали спільне майно, а не мали тільки добросусідські, близькі відносини.

Згідно з довідкою КЗ «Запорізька центральна районна лікарня від 28 жовтня 2011 року ОСОБА_9 знаходився на лікування в хірургічному відділені з 15 квітня 2011 року до 21 травня 2011 року, потребував стороннього догляду. За ним доглядала дочка ОСОБА_2 (а.с. 98)

Згідно з довідкою КЗ «Запорізька центральна районна лікарня від 16 січня 2012 року ОСОБА_4 здійснювала догляд за своїм чоловіком ОСОБА_9 під час перебування його на лікуванні в хірургічному відділені з 15 квітня 2011 року до 21 травня 2011 року (а.с. 112).

Проте, з постанови Запорізького РВ ГУ МВС України в Запорізькій області від 21 червня 2012 року про відмову у порушенні кримінальної справи за заявою ОСОБА_2 щодо факту підробки ОСОБА_4 зазначеної довідки вбачається, що в цій довідці зазначено що вона є дружиною ОСОБА_9 зі слів ОСОБА_4 (а.с. 157).

Відповідно до положень ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підтвердження своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, аналізуючи всі надані сторонами докази у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суду не надані належні докази того, що у період з 2005 по 2008 рік у період будівництва будинку літ. Б (який був прийнятий в експлуатацію, але не оформлений та не зареєстрований, тому не набув статусу нерухомого майна) між позивачкою та ОСОБА_9 склалися усталені відносини, притаманні подружжю, тому вимоги ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю, визнання новоствореного будинку спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину будівельних матеріалів, з яких побудований цей будинок та визнання позивачки користувачем спірного будинку задоволенню не підлягають.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції на підставі п. 2 та п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивачки повністю.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, судова колегія

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 03 березня 2014 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення:

У задоволенні вимог ОСОБА_4 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: