РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2008 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Девляшевського В. А.,
суддів: Соколовського В.М., Фединяка В.Д.,
секретаря Сем"янчук С.Й.,
участю: позивача - ОСОБА_1 та його
представника - ОСОБА_2; відповідача - ОСОБА_3 та її адвоката - ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 19 жовтня 2007 року, -
встановила:
В липні 2007 року ОСОБА_1 пред"явив позов до ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування АДРЕСА_1; про визнання укладеним договору купівлі-продажу цієї квартири, визнання за ним права власності на 1/2 частину названого жилого приміщення. Позивач свої вимоги аргументував тим, що він з дружиною за спільні кошти 05.07.2002 року придбали у подружжя ОСОБА_7 та ОСОБА_6 згадану вище квартиру. За його згодою оформленням угоди займалась дружина - ОСОБА_3 ОСОБА_1 стверджував, що тільки після розірвання шлюбу з довідки ОБТІ від 11.05.2007 року дізнався про те, що відповідачка в порушення його прав замість договору купівлі-продажу уклала угоду дарування квартири. Тому просив задовольнити його позовні вимоги.
Справа № 22-ц-46/2008р. Головуючий у інстанції М.Ф. Кавацюк
Категорія 5 Доповідач В.А.Девляшевський
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 19.10.2007 року ОСОБА_1 відмовлено за пропуском строку позовної давності.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що рішення по даній справі постановлено з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що зміст оспорюваної угоди він дізнався не в травні 2007 року, а в липні 2002 року, будучи присутнім при укладенні цієї угоди. На його думку, пояснення відповідачів, які не допитувались в якості свідків з приводу згаданих обставин, суд прийняв до уваги в порушення ч.2 ст. 57 ЦПК України. Скаржник вказує, що місцевий суд при вирішенні спору не звернув увагу на ряд доказів, які підтверджують обґрунтованість його вимог, зокрема на факт особистої передачі ним продавцям коштів за спірну квартиру. Вважаючи у зв"язку із наведеним оскаржене рішення незаконним і необгрунтованим, ОСОБА_1 просить його скасувати, ухваливши нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
ОСОБА_5, ОСОБА_6 в засідання апеляційного суду не з"явились з невідомих причин, хоч були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. За наведених обставин є підстави для вирішення спору у їх відсутності.
В засіданні Апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник апеляційну скаргу з наведених підстав підтримали.
Відповідачка ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги заперечила, зазначивши, що оскільки спірна квартира придбана за кошти її матері, то за згодою її бувшого чоловіка у 2002 році було оформлено не договір купівлі-продажу квартири, а договір дарування. ОСОБА_3 стверджує, що про посвідчення оспорюваної угоди ОСОБА_1 знав одразу після посвідчення згаданої угоди. Крім того, ОСОБА_3 пояснила, що позивачу було відомо про укладення угоди дарування квартири, так як вона, як єдиний власник названого жилого приміщення, не надавала йому згоду на реєстрацію у квартирі. Тому вважає апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду першої інстанції по даній справі безпідставною.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та представника ОСОБА_1, думку адвоката відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Цією правовою нормою визначено, що законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на
підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржене судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.
Висновок суду першої інстанції щодо пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності ґрунтується не на об"єктивних, безсумнівних доказах, а на поясненнях відповідачів: ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які є особами, зацікавленими у вирішенні спору.
В ч.2 ст. 57 ЦПК України зазначено, що фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових та інших доказів.
Отже, пояснення сторін, не допитаних згідно ст. 184 ЦПК України в якості свідків, не можна вважати доказом по справі. Отже, такі пояснення не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Приймаючи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає недоведеним об"єктивними доказами твердження ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_1 було відомо про укладення угоди дарування спірної квартири ще в липні 2002 року і про пропуск ним строку позовної давності.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_3 спільно сплатили за спірну квартиру обумовлену суму коштів продавцям: ОСОБА_5, Москалюк 1.1..
Цю обставину підтверджує розписка продавців (а.с. 11). Даний факт у засіданні суду першої інстанції не заперечувала відповідач - ОСОБА_5 (протокол а.с. 36-37).
Твердження ОСОБА_3 про те, що названа квартира придбана за кошти її матері, не підтверджена передбаченими законом доказами, тому не може бути прийняте до уваги.
Оскільки з"ясовано, що спірна квартира придбана ОСОБА_3 і ОСОБА_1 під час перебування в шлюбі за спільні кошти, то право власності на це жиле приміщення згідно норм законодавства про шлюб і сім"ю в Україні належить їм у рівних частинах. Тому колегія суддів вважає, що угода дарування згаданої квартири від 05.07.2002 року укладена сторонами з метою приховати угоду її купівлі-продажу, тобто є удаваною і такою, що порушує право власності ОСОБА_1.
Тому згідно ч. 2 ст. 58 ЦК України в даному випадку є підстави для застосування правил, які регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі, тобто угоду купівлі-продажу АДРЕСА_1.
У зв"язку із вище викладеним оскаржене рішення не може бути залишене в силі.
Оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, вони підлягають до задоволення. Тому по даній справі є підстави для ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст. 22, 23, 28 КпШС України; ст.ст. 58 ч.2, 59, 128, 153, 224 ЦК України (в редакції 1963 року); ст.235 ЦК України (в редакції 2003 року); ст.ст. 307; 309; 319; 325 ЦПК України, колегія суддів -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 19 жовтня 2007 року по даній справі скасувати.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсним удаваний правочин дарування АДРЕСА_1, посвідчений 05.07.2002 року приватним нотаріусом Коломийською міською нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстраційним номером Д-1548.
Визнати укладеним 05.07.2002 року договір купівлі-продажу АДРЕСА_1 між ОСОБА_1, ОСОБА_3 з однієї сторони та ОСОБА_5, ОСОБА_6 з іншої сторони.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину АДРЕСА_1.
Рішення набирає законної сили негайно, однак може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України на протязі двох місяців після дня його проголошення.