АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 22-ц/774/5442/13 Справа № 205/756/13 Головуючий у 1 й інстанції - Шавула В.С. Доповідач - Петренко І.О.
Категорія 39
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2014 року м. Дніпропетровськ
Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Петренко І.О.
суддів - Котушенко С.П., Романюк М.М.
при секретарі - Кравцовій Н.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради третя особа: Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом,-
В С Т А Н О В И Л А :
Позивач звернувся до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просив ухвалити рішення, яким визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на домоволодіння у АДРЕСА_1, яке складається з А-1 житловий будинок, площею 144,2 кв.м., з яких - 78,4 житлової площі, 65,8 кв.м підсобної площі, Б - сарай площею 44,0 кв.м., В - уборна, Г - басейн, №1-5, КІ - інші спорудження.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 01 вересня 1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1. Відповідно до заповіту ОСОБА_4, остання на випадок своєї смерті заповіла все своє майно ОСОБА_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Позивач звернувся до Восьмої Дніпропетровської державної нотаріальної контори для відкриття спадкової справи. 25 січня 2013 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хорошко О.М. було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії з підстав, того що договір купівлі-продажу житлового будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин, а недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Враховуючи викладене позивач просив , визнати за ним , ОСОБА_2 , право власності в порядку спадкування за заповітом на домоволодіння у АДРЕСА_1, яке складається з А1 - житловий будинок площею 144,2 кв.м, з яких 78,4 кв.м житлова площа, 65,8 кв.м підсобна площа, Б - сарай площею 44 кв.м, В - уборна, Г- басейн, № 1-5, КІ - інші спорудження.
Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав .
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене у справі рішення не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону.
За змістом статті 3 ЦПК України право на звернення до суду закон пов'язує із захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав , свобод чи інтересів.
З матеріалів справи вбачається, що постановою державного нотаріуса Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори від 25 січня 2013 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на житловий будинок АДРЕСА_1, яка належала спадкодавцеві на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 01 вересня 1998 року на Товарній біржі «Очаг», оскільки правовстановлюючий документ на квартиру не відповідає вимогам статей 47 та 227 Цивільного кодексу Української РСР (а.с.11).
При апеляційному перегляді справи встановлено, що позовні вимоги ОСОБА_2 заявлені в порядку реалізації майнових прав позивача як спадкоємця за заповітом на спадкування будинку АДРЕСА_1, що належав спадкодавцеві ОСОБА_4 за біржовою угодою купівлі-продажу від 01 вересня 1998 року з наступною реєстрацією права власності на це майно КП «Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації» ( ар. сп.6,7).
Як роз'яснив Пленум Верховного суду України у пункті 23 своєї постанови № 7 від 30 травня 2008 року « Про судову практику у справах про спадкування» у разі відмови нотаріусу в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження .
Статтею 1218 ЦК встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Як роз'яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі № 24-753\0\4-13 від 16 травня 2013 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» (пункт 3.1. умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
Згідно зі статтею 12 Закону України "Про власність", чинного на час набуття спадкодавцем спірного майна, громадянин набував право власності на майно, зокрема, отримане внаслідок укладення угод, що не заборонені законом.
Статті 47 і 227 Цивільного Кодексу України ( в редакції 1963 року) вимагали обов'язкове нотаріальне посвідчення угод купівлі-продажу житлових приміщень і реєстрацію у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, а правовими наслідками недодержання такої форми передбачалося недійсність цієї угоди .
Однак , ст. 15 Закону України « Про товарну біржу» ( у редакції від 16 лютого 1993 року ) , що діяла на момент укладення спадкодавицею договору купівлі спірного домоволодіння , а саме на 01 вересня 1998 року на Товарній біржі «Очаг», не забороняла купівлю-продаж , зокрема будинку та не передбачала необхідності нотаріального посвідчення укладеного , що зокрема зазначено і в самому договорі ( ар. сп. 5).
Виходячи з вище наведеного , судом першої інстанції безпідставно було відмовлено в задоволенні позову з посиланням на ст. 15 Закону України « Про товарну біржу» , але в редакції від 20 травня 2010 року , за змістом якої житловий будинок (як предмет визначений індивідуальними ознаками) не може бути предметом біржової торгівлі , оскільки відповідно до положень ч.3 ст. 5 ЦК України ( в редакції 2003 року) , якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства , який втратив чинність , новий акт цивільного законодавства застосовуються до прав та обов»язків , що виникли з моменту набрання ним чинності.
Відповідно до положень статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Однак , право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.
Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.
Відповідно до затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 09 червня 1998 року N 121 і зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року за N 399/2839 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (пункт 1 пп 1.5.-1.7.) державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна. До переліку правовстановлювальних документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна відноситься зокрема договори купівлі-продажу, міни, зареєстровані біржею (пункт 9 додатку № 1 до Інструкції ).
Як вбачається з реєстраційного посвідчення виданого на ім.»я ОСОБА_4 ( ар. сп. 6) спірне домоволодіння на підставі вище зазначеного договору купівлі-продажу було зареєстровано Дніпропетровським БТІ на її ім.»я та записано у реєстрову книгу.
Отже, право власності ОСОБА_4 на домоволодіння у АДРЕСА_1, було набуто відповідно до діючого на той час законодавства, визнавалося державою і нікім не оспорено, тому позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на це майно в порядку спадкування за заповітом за наявністю обґрунтованої відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину грунтуються на законі і підлягають задоволенню.
Суд першої інстанції при вирішенні справи не звернув на це уваги та всупереч статей 213 і 214 ЦПК України не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог і не дав належної правової оцінки зібраним у справі доказам, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відсутність у померлої ОСОБА_4 майнових прав на спірне домоволодіння, набутих нею у встановленому законом порядку .
За таких обставин ухвалене судом першої інстанції рішення не можна визнати законним та обґрунтованим , а доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу.
Оскільки суд першої інстанції при вирішенні справи припустився порушення норм матеріального і процесуального права і неправильно вирішив справу, оскаржуване рішення не може залишатися в силі та підлягає скасуванню згідно із пунктом 4 частини 1 статті 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_2
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307309, 313, 314 ЦПК України,, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 28 квітня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_2 до Дніпропетровської міської ради третя особа: Восьма Дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на домоволодіння у АДРЕСА_1, яке складається з А-1 житловий будинок, площею 144,2 кв.м., з яких 78,4 кв.м житлової площі, 65,8 кв.м підсобної площі, Б - сарай площею 44,0 кв.м., В - уборна, Г - басейн, №1-5, КІ - інші спорудження.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді