Єдиний унікальний номер 256/871/14-ц Номер провадження 22-ц/775/4809/2014

Головуючий у 1 інстанції Гладка І.А.

Доповідач Осипчук О.В.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„ 20" червня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Осипчук О.В.,

суддів: Смєлік С.Г., Ткачук С.С.,

при секретарі: Біляєві М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 28 квітня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 28 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики грошових коштів у розмірі 80000 грн., та судовий збір у сумі 800 грн.

З вказаним рішенням суду не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що судом порушено вимоги ст. 74 ЦПК України щодо належного повідомлення його про час та місце розгляду справи, що позбавило його права надати суду заперечення на позов та докази того, що він гроші у позивача не позичав, а фактично купив у нього автобус, за який вже перерахував ОСОБА_1 75 000 грн. Рішення ухвалено з порушенням норм чинного законодавства, оскільки висновки суду ґрунтуються лише на доказах, наданих позивачем. За таких підстав вважає, що рішення суду є необґрунтованим, а наведені висновки суду не відповідають дійсності.

В апеляційному суді ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3 підтримали доводи скарги у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_4 заперечував проти скарги, просив рішення суду залишити без змін.

Апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції визнано встановленим, що відповідно до оригіналу договору займу грошових коштів від 02 грудня 2010 року, позивач передав відповідачу 80000 грн., що є еквівалентом 10000 доларів США, зі строком повернення позики до 02 квітня 2012 року. Факт отримання відповідачем грошових коштів від позивача підтверджується оригіналом розписки ОСОБА_2

Задовольняючи позов суд керувався вимогами ст. ст.1047, 1049 ЦК України і виходив з того, що між сторонами було укладено договір позики, який відповідачем до цього часу не виконаний.

Апеляційний суд вважає висновки суду законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Так, з аналізу ст. ст. 510, 545 ЦК України та відповідно до ст. ст. 1046, 1047 ЦК України розписка є борговим документом та може бути надана позикодавцем для підтвердження перед ним невиконаного зобов'язання за договором позики.

Відповідач не заперечує, що 2 грудня 2010 року підписував письмовий договір позики грошових коштів та власноручно писав боргову розписку, проте заперечує факт отримання від позивача грошей у сумі 80000 грн., оскільки в цей день фактично укладався договір купівлі-продажу автотранспортного засобу, про що свідчить довіреність, видана на його ім'я позивачем, розписка про отримання позивачем в рахунок купівлі автобусу 10000 грн., та надані апеляційному суду копії квитанцій про сплату позивачеві грошових коштів.

Проте апеляційний суд не може прийняти до уваги зазначені ОСОБА_2 обставини, оскільки згідно зі ст. 1051 ЦК України останній не оспорював договір позики з підстав його безгрошовості, договір позики недійсним не визнаний і є чинним до цього часу.

Довід апеляційної скарги про те, що боргова розписка була написана лише для гарантії виконання іншого грошового зобов'язання, а саме як гарантія виплати повної суми за придбання автобуса марки «Богдан» і таким чином договір позики прикривав іншу угоду - гарантію і не свідчив про фактичне волевиявлення апелянта також є безпідставним з огляду на наступне.

Згідно п.9 договору позики грошових коштів ( а.с.9) сторони засвідчують, що укладання договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; договір не скриває іншого договору і направлений на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.

Також згідно умов даного договору факт отримання грошей позичальником від позикодавця підтверджується розпискою, яка власноручно буде написана позичальником в момент отримання ним суми позики від позикодавця. Після повернення позичальником позикодавцю суми боргу у повному обсязі, позикодавець зобов'язаний повернути позичальникові договір позики і розписку, а також особисто написати розписку про повний розрахунок по цьому договору позики і передати її позичальнику.

Надані відповідачем квитанції як докази підтвердження часткової сплати позики до уваги не приймаються, оскільки з тексту наданих квитанцій вбачається призначення платежу: «поповнення рахунку ОСОБА_1» і не зазначено про погашення боргу за договором позики.

При цьому ніхто із сторін не заперечував той факт, що між позивачем та відповідачем існували правовідносини щодо користування автобусом.

Так, відповідач заявляє, що це був договір купівлі-продажу автотранспортного засобу, за який він перераховував через банк на рахунок позивача грошові кошти, а представник позивача заявляє про оплату відповідачем оренди цього транспортного засобу, яким останній користувався на підставі наданої позивачем довіреності і шляхом поповнення рахунку ОСОБА_1 здійснював оплату оренди.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Заперечуючи проти укладення договору позики, ОСОБА_2 не надав будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин у розумінні ч. 1 ст. 218, ст. 1051 ЦК України, ст. ст. 58, 59 ЦПК України.

При цьому заслуговує на увагу довід скарги про порушення судом норм процесуального права, а саме ст. 74 ЦПК України, оскільки матеріали справи свідчать про недотримання судом вимог вказаної статті щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.

Проте допущені судом першої інстанції при розгляді справи процесуальні порушення, які не призвели до неправильного вирішення справи, не являються підставою для скасування чи зміни рішення.

Керуючись ст.ст. 307,308,313,315 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 28 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: