АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1[1]

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

Головуючого судді Боголюбської Л.Б.,

суддів Бєлан Н.О., Дзюбіна В.В.,

за участю прокурора Ємця А.А.,

представника цивільного позивача ОСОБА_1,

захисників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

засуджених ОСОБА_6, ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальну справу за апеляціями адвокатів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, засуджених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2013 року, -

ВСТАНОВИЛА :

Вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 13 грудня 2013 року

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Києва, громадянин України, українець, з середньою спеціальною освітою, не працюючий, не одружений, який зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1; раніше судимий вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 07 травня 2007 року за ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 190, ст. 353 КК України на 3 роки 9 місяців позбавлення волі, звільнений від відбування покарання 13 лютого 2009 року на підставі Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року, -

засуджений за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ст. 70 КК України до покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві власності.

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженець м. Києва, громадянин України, українець, з середньою освітою, який працював на ПП «ТС» оператором, не одружений, зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_2, не судимий в силу ст. 89 КК України, -

засуджений за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187, ст. 70 КК України до покарання у виді 8 років позбавлення волі з конфіскацією усього майна, яке належить йому на праві власності.

Згідно з вироком суду 16 липня 2010 року, приблизно о 23 годині 30 хвилин, на Броварському проспекті 22-Б у м. Києві, ОСОБА_6 та ОСОБА_8, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вступили у попередню змову з метою повторного відкритого викрадення чужого майна.

Реалізуючи свої злочинні наміри, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 17 липня 2010 року приблизно о 00 год. 30 хв. прийшли до 25 кварталу КП „ Дніпровське лісопаркове господарство ", де знаходився пересувний вагончик „ Купава ", в якому мешкали потерпілі ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 У подальшому ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 викликали ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з вказаного вагончика та під вигаданим приводом вимагали у останніх грошові кошти, погрожуючи застосуванням фізичного насильства, що не є небезпечним для здоров'я: погрожували їх побити. ОСОБА_9 та ОСОБА_10, сприйнявши погрози ОСОБА_6 та ОСОБА_7 як реальні, передали останнім грошові кошти у сумі 300,00 грн. Після цього ОСОБА_6 став вимагати у ОСОБА_9 його мобільний телефон. Потерпілий ОСОБА_9, не чинячи опору, віддав ОСОБА_6 свій мобільний телефон, вартістю 360,00 грн., а ОСОБА_6 передав цей телефон ОСОБА_7 Заволодівши чужим майном, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд.

Крім того, 17 липня 2010 року приблизно о 03 год. 00 хв., знаходячись на Броварському проспекті 22-Б у м. Києві, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, вступили у попередню злочинну змову з метою нападу та заволодіння чужим майном.

Реалізуючи спільні злочинні наміри, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, прийшовши до пересувного вагончику „ Купава ", який знаходився в лісосмузі 25 кварталу КП „ Дніпровського лісопаркового господарства ", де мешкали потерпілі ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11, почали викликати останніх з приміщення вагончика, погрожуючи підпалити його. Почувши погрози, та, сприйнявши їх як реальні, побоюючись за своє здоров'я, з вагончику вийшов ОСОБА_11, на якого напав ОСОБА_6 та наніс один удар палкою по ногах, завдавши фізичного болю. Після цього ОСОБА_11 почав тікати в напрямку лісу, проте ОСОБА_6 разом з ОСОБА_7 наздогнали потерпілого та нанесли йому численні удари палицями по різних частинах тіла, спричинивши ОСОБА_11 фізичний біль та тілесні ушкодження, але ОСОБА_11 вдалося втекти. Після цього ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повернулися до вагончика, з якого до них вийшов ОСОБА_9, та нанесли останньому один удар палицею в область голови та один удар палицею в область ніг. Відчувши фізичний біль, ОСОБА_9 повернувся до приміщення вагончику, зачинивши за собою двері.

Продовжуючи свої злочинні дії, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вимагаючи у лісорубів грошові кошти, розпалили вогнище під вагончиком, де мешкали потерпілі, внаслідок чого вагон охопило полум'я, наслідки якого могли заподіяти небезпеку життю та здоров'ю людей, подавивши таким чином опір з боку потерпілих. Знаходячись в приміщенні вагончика, боячись за своє життя, ОСОБА_10 викинув через вікно у бік ОСОБА_6 та ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 150,00 грн. Після цього ОСОБА_10 вистрибнув з приміщення вагончика через вікно та втік у напрямку Броварського проспекту у м. Києві. Побачивши, що весь вагончик охопило полум'я, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 втекли з місця вчинення злочину. Потерпілий ОСОБА_9, який залишався всередині палаючого вагону, вибігши на вулицю, звернувся за допомогою сторонніх осіб та викликав працівників міліції.

В своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2, діючи в інтересах обох засуджених, просить вирок суду щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - скасувати, кримінальну справу повернути прокурору Дніпровського району м. Києва на додаткове розслідування з підстав його неповноти та неправильності, яка не може бути усунута в судовому засіданні.

На обґрунтування своїх вимог апелянт посилається на те, що винуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України, свого підтвердження в судовому засіданні не знайшла, бо судом першої інстанції не враховано дані про те, що у вчиненні розбійного нападу на потерпілих, як і під час вчиненого щодо них грабежу, активну участь брали неповнолітні ОСОБА_12, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, а їх показання щодо непричетності до вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 186, ч.2 ст. 187 КК України, на думку апелянта, є неправдивими та такими, що сформульовані з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Крім того, захисник уважає, що досудове слідство по справі було неповним та неправильним, оскільки не було вирішено питання про притягнення неповнолітніх ОСОБА_12, ОСОБА_15 та ОСОБА_14 до кримінальної відповідальності за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 186, ч.2 ст. 187 КК України.

Апеляційна скарга захисника ОСОБА_3 за своїм змістом є аналогічною до апеляційною скарги захисника ОСОБА_2

В апеляції засуджений ОСОБА_7 просить пом'якшити призначене йому покарання, посилаючись на те, що судом першої інстанції не було належно враховано дані про його особу, а саме те, що він раніше не судимий та має на утриманні матір пенсійного віку. При цьому апелянт заперечує наявність між ним та ОСОБА_6 попередньої змови про побиття потерпілих та про підпал, а також звертає увагу, що показання потерпілих ОСОБА_16 і ОСОБА_9 про їх побиття ним та ОСОБА_6 є суперечливими і іншими доказами не підтверджуються. На думку апелянта, саме провокаційні дії потерпілих та їх зухвала поведінка стали причиною порушення ним, ОСОБА_7, закону.

Апелянт також уважає безпідставним цивільний позов ОСОБА_17, бо розмір матеріальної шкоди належно не підтверджений.

В своїй апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить вирок Дніпровського районного суду від 13 грудня 2013 року відносно нього скасувати, та ухвалити новий вирок, яким пом'якшити призначене йому покарання.

Засуджений вказує суду на те, що вирок суду першої інстанції є занадто суворим, оскільки судом не було прийнято стан його здоров'я, зокрема те, що страждає на ряд тяжких хронічних захворювань. Апелянт також уважає, що суд першої інстанції без належних та достатніх доказів необґрунтовано задовольнив цивільний позов ОСОБА_17

Прокурором, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на вказані апеляції подано заперечення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників та засуджених, які підтримали свої апеляції і просили їх задовольнити, пояснення прокурора, який проти апеляцій заперечував, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, думку представника цивільного позивача, який також заперечував проти апеляцій, вивчивши матеріали кримінальної справи, провівши судові дебати та вислухавши останнє слово кожного із засуджених, перевіривши доводи апеляцій, колегія суддів уважає, що апеляції захисників задоволенню не підлягають, а апеляції засуджених підлягають задоволенню частково з таких підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у вчиненні злочинів за обставин, викладених у вироку, підтверджуються зібраними по справі та дослідженими в судовому засіданні доказами, зокрема, показаннями самих засуджених про обставини вчинення ними відкритого викрадення майна потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10, в тому числі роль кожного з них при вчиненні цих дій; показаннями потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_16 про заволодіння ОСОБА_6 та ОСОБА_7 грошима та мобільним телефоном ОСОБА_9 та про погрози побиття в разі, якщо майно не буде їм надано; а також про обставини нападу з метою заволодіння майном потерпілих, про побиття ОСОБА_16 та ОСОБА_9 та погрози підпалити приміщення вагончика, в якому знаходилися потерпілі, про підпал вагончика, в якому знаходились ОСОБА_10 та ОСОБА_9, з вимогою передачі грошових коштів та про передачу ОСОБА_10 грошових коштів в сумі 150 грн., які він викинув у вікно в сторону, де знаходилися ОСОБА_6 та ОСОБА_7; показаннями свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_12, які підтвердили, що саме ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до них з вимогою показати місце в лісі, де знаходиться помешкання лісорубів, та запропонували взяти палиці, бо лісоруби можуть їх побити; що під час розмови ОСОБА_7 та ОСОБА_6 із чоловіками, що жили у вагончику, останні віддали ОСОБА_6 гроші та мобільний телефон, сім-карту з якого ОСОБА_6 повернув одному з чоловіків, а сам телефон віддав ОСОБА_7; що ОСОБА_6 після розпиття спиртних напоїв запропонував повторно повернутися до вагончика в ліс, зазначивши, що ті чоловіки з ними повністю не розрахувалися, та пригрозив побиттям в разі відмови; що ОСОБА_6 наніс удар палицею по ногах чоловікові, який на вимогу вийшов з вагончику, а потім ОСОБА_6 та ОСОБА_7 наносили удари палицями цьому ж чоловікові, коли він намагався втекти до лісу; що після повернення з лісу та не виконання вимог вийти з вагончика, ОСОБА_7 розпалив під вагончиком вогнище, а коли вогнище розгорілося, на вимогу ОСОБА_6, люди, що там знаходилися, знову віддали ОСОБА_6 гроші, але, вважаючи, що їм віддали не всі гроші, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 почали кидати запалені ганчірки у вагончик, а коли вагончик розгорівся сильно, вони покинули місце події; даними, що містяться в протоколі огляду місця події від 17.07.2010 року з ілюстрованими таблицями ( т.1, а.с. 20 - 23), згідно до яких в лісі в районі Мала Биковня в м. Києві був виявлений обгорілий пересувний вагончик, який належав «Дарницькому лісопарковому господарству»; показаннями свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_20 про обставини затримання ОСОБА_6, на якого вказав потерпілий ОСОБА_16 як на особу, яка приймала участь у нападі на вагончик та забрала їх особисті речі.

Суд повно, всебічно і об'єктивно дослідив докази у справі та дав належну оцінку в їх сукупності і обґрунтовано прийшов до висновку, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб вчинили відкрите заволодіння чужим майном, поєднане із погрозою застосування насильства, що не є небезпечним для здоров'я потерпілих, а ОСОБА_6 - повторно, і ці дії кожного із засуджених кваліфікував за ч.2 ст. 186 КК України.

Обґрунтованим є і висновок суду про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за попередньою змовою групою осіб з метою заволодіння чужим майном вчинили напад, поєднаний з насильством, небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, і вірно кваліфікував дії кожного за ч.2 ст. 187 КК України.

Доводи захисників у апеляціях про те, що до вчинення обох цих злочинів, крім засуджених, причетні і інші особи - неповнолітні ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_12, внаслідок чого було допущено неповноту досудового та судового слідства, колегія суддів уважає не коректними та безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінальної справи, органами досудового слідства у встановленому кримінально - процесуальним законом порядку перевірялася версія причетності ОСОБА_21, ОСОБА_15 та ОСОБА_22 до вчинення грабежу та розбою відносно потерпілих, але свого підтвердження ця версія не знайшла, а тому старшим слідчим СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві були прийняті процесуальні рішення - постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 19.08.2010 року щодо ОСОБА_21, ОСОБА_15 та ОСОБА_22 за ознаками злочину, передбаченого ст. 186 КК України, в зв'язку з відсутністю складу злочину в їх діях ( т.1. а.с. 266 - 267), та постанова про відмову в порушенні кримінальної справи від 25.09.2010 року щодо цих же осіб за ознаками злочину, передбаченого ст. 187 КК України, з тих же підстав ( т.1, а.с. 268 - 272).

Відповідно до вимог ст. 275 КПК України 1960 року розгляд справи проводиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення.

В разі, якщо під час судового слідства буде встановлено, що злочин вчинила будь - яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності, то згідно з вимогами ст. 278 КПК України 1960 року, суд за клопотанням прокурора, потерпілого або його представника виносить мотивовану ухвалу, а суддя - постанову, якими про вчинення злочину повідомляє прокурора або направляє все провадження в справі для проведення досудового слідства чи дізнання.

З матеріалів справи слідує, що судом першої інстанції не було встановлено, що злочини, що були інкриміновані ОСОБА_6 та ОСОБА_7, вчинила будь -яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності, а прокурором та потерпілими не заявлялися клопотання про повідомлення прокурора про вчинення цього злочину іншими особами або про направлення всього провадження в справі на додаткове розслідування.

Крім того, слід зазначити, що постановою старшого слідчого СВ Дніпровського РУ ГУ МВС України в м. Києві від 17.01.2012 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за ознаками злочину, передбаченого ст. 304 КК України ( втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність).

Таким чином, колегія суддів не убачає підстав для задоволення апеляційних вимог захисників про скасування вироку суду та направлення кримінальної справи на додаткове розслідування.

Твердження засудженого ОСОБА_7 в апеляції про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, бо ці висновки не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, зокрема, суперечливими показаннями потерпілого ОСОБА_16, колегія суддів уважає безпідставними, бо суд першої інстанції дав цим показанням належну оцінку в сукупності з іншими доказами і обґрунтовано визнав їх достовірними.

Доводи ОСОБА_7 про те, що грабіж він вчинив через неправомірну поведінку потерпілих, яка передувала подіям злочину, колегія суддів уважає надуманими, бо будь - яка поведінка особи не надає іншій особі права на заволодіння чужим майном.

Призначаючи покарання ОСОБА_6, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відповідно до положень статті 12 КК України відносяться до тяжких злочинів, дані про особу винного, в тому числі і ті, на які є посилання в апеляції засудженого.

Судом не встановлено обставин, які пом'якшують покарання, проте враховано відшкодування матеріальної шкоди потерпілим, та визнано обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочинів в стані алкогольного сп'яніння, а тому колегія суддів уважає, що покарання ОСОБА_6 призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і не убачає підстав для його пом'якшення, як про це просить у своїй апеляції засуджений.

Призначаючи покарання ОСОБА_7, суд першої інстанції також врахував ступінь тяжкості вчинених ним злочинів, які відповідно до положень статті 12 КК України за класифікацією відносяться до тяжких злочинів, дані про його особу, в тому числі і ті, на які засуджений посилається в своїй апеляції.

Судом не встановлено обставин, які пом'якшують покарання, проте враховано відшкодування матеріальної шкоди потерпілим, та визнано обставиною, що обтяжує покарання, вчинення злочинів в стані алкогольного сп'яніння, а тому колегія суддів уважає, що покарання ОСОБА_7 призначено у відповідності до вимог ст. 65 КК України, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів і не убачає підстав для його пом'якшення, як про це просить у своїй апеляції засуджений.

Разом з тим, колегія суддів уважає обґрунтованими посилання засуджених ОСОБА_23 та ОСОБА_7 на те, що суд першої інстанції без достатніх на те підстав задовольнив цивільний позов ОСОБА_17 в сумі 12 512 грн.

Як убачається з матеріалів справи, між КП « Дарницьке лісопаркове господарство» та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_24 21.06.2010 року було укладено договір підряду на виконання робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій № 49 ( т.1, а.с. 82 - 83). Згідно до п. 3.3.1 цього договору виконавець зобов'язується виконати роботи своїми силами, обладнанням, механізмами та інструментами з використанням власних паливно - мастильних матеріалів та спецодягу.

Із пояснень ОСОБА_17 в судовому засіданні убачається, що він був роботодавцем потерпілих та надав їм в користування для виконання робіт відповідно до договору дві бензопили « Хусварна 365» в комплекті. Вартість однієї бензопили становить 6 256 грн. 17.07.2010 року від потерпілих він дізнався, що на них в ночі було вчинено напад, під час якого було спалено пересувний вагончик « Купава», в якому знаходилися всі речі, і йому було заподіяно шкоду на суму 12512 грн.

На підтвердження суми збитків завданих йому внаслідок підпалу, ОСОБА_17 надав два екземпляри рахунку - фактури № Л - 00000014 від 17.07.2010 року, на одному з яких наявна відмітка сервісного центру, якою підтверджено вартість однієї бензопили відповідної моделі.

Проте, в матеріалах справи відсутні достатні дані щодо наявності на момент підпалу в користуванні потерпілих саме двох бензопил.

З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що розмір стягнення збитків, завданих ОСОБА_17 внаслідок підпалу пересувного вагончика, має бути зменшений на половину, апеляції засуджених в цій частині мають бути задоволені частково, а вирок в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_17 змінений.

Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України 1960 року, п.15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляції захисників ОСОБА_2 та ОСОБА_25 залишити без задоволення, апеляції засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 змінити в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_17 та стягнути з ОСОБА_27 та ОСОБА_7 солідарно на користь ОСОБА_17 на відшкодування матеріальної шкоди 6 256 грн.

В решті цей же вирок залишити без зміни.

С У Д Д І:

________________ ______________ ______________

Боголюбська Л.Б. БєланН.О. Дзюбін В.В.

Справа № 11/796/294/2014 Категорія КК: ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_31

Доповідач Боголюбська Л.Б.