№11а-3-2007
ВИРОК
Іменем України
12 лютого 2008 року м. Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону в складі: головуючого - полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І.,
суддів: полковників юстиції ЛАШЕВИЧА В.М. і НОВОВА C.O., при секретарі ЛОПУШНЯК І.П., за участю прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону майора юстиції ШЕВЛЯКОВА Д.В., засудженого ОСОБА_4 його захисника-адвоката ОСОБА_1, потерпілої ОСОБА_2 її представника адвоката ОСОБА_3, розглянувши в судовому засіданні, за апеляцією військового прокурора Сумського гарнізону, кримінальну справу по обвинуваченню військовослужбовця Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України
прапорщика ОСОБА_4, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Конотопі Сумської області, українця, громадянина України, не судимого, з середньо-спеціальною освітою, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, у вчиненні злочин, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України,
встановив:
Згідно з вироком військового місцевого суду Київського гарнізону від 12 листопада 2007 року ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України, на підставі якої, з застосуванням ст. 69 цього ж Кодексу, позбавлено волі строком на п'ять років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.
На підставі ст. 75 КК України, суд звільнив засудженого від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та встановив іспитовий строк 2 роки.
Одночасно суд розглянув і частково задовольнив цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про відшкодування матеріальних та моральних збитків.
ОСОБА_4 визнано винним у порушенні правил безпеки руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб.
Цей злочин, як зазначено у вироку, було скоєно за наступних обставин.
Близько 3 години ночі 26 березня 2007 року ОСОБА_4, керуючи технічно справним автомобілем „BMW 320і" д.н.з. НОМЕР_1, в районі перехрестя проспекту Миру та вул. Колективної в м. Конотоп Сумскої області, порушив п.п. 11.4 та 12.4 Правил дорожнього руху, а саме не вжив заходів для забезпечення безпеки руху, обрав небезпечну швидкість руху, яка перевищувала встановлені межі, внаслідок чого автомобіль під його керуванням виїхав на смугу зустрічного руху і зіткнувся з автомобілем „Opel Ascona 1/6" д.н.з. НОМЕР_2. Зіткненням автомобілів „BMW 320і" д.н.з. НОМЕР_1 та „Opel Ascona 1/6" д.н.з. НОМЕР_2 спричинено загибель кількох осіб -громадянина ОСОБА_5 та громадянки ОСОБА_6, відповідно водія та пасажира автомобіля „Opel Ascona 1/6", а також постраждала громадянка ОСОБА_7 - пасажир автомобіля „BMW 320i", яка отримала легке тілесне ушкодження.
Не погоджуючись з вироком суду, військовий прокурор Сумського гарнізону подав на нього апеляційне подання, в якому просить вирок суду від 12 листопада 2007 року в частині призначеного засудженому покарання скасувати та винести новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкції, передбаченої ч.3 ст. 286 КК України, виходячи з того, що призначене останньому покарання є явно несправедливим внаслідок м'якості і таким, що не відповідає тяжкості вчиненого ним злочину, його особі та суперечить чинному законодавству.
Зокрема, в апеляції зазначається, що суд не мав достатніх підстав для застосування ст. 69 КК України і призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК, оскільки, на думку автора апеляції, в діях ОСОБА_4 наявна лише одна обставина, що пом'якшує покарання - щире каяття.
Що ж стосується отриманих самим засудженим тілесних ушкоджень, добровільного відшкодування ним шкоди, прохання потерпілих не позбавляти його волі, то вони не можуть бути обставинами, що пом'якшують покарання з наступних причин.
Так, тілесні ушкодження є результатом злочинних дій самого засудженого, а тому не можуть знижувати ступінь тяжкості вчиненого ним злочину та пом'якшувати покарання.
Шкоду ОСОБА_4 відшкодував лише двом потерпілим. В той час як претензії потерпілої ОСОБА_2 відшкодував частково. В судовому засіданні не визнав всіх заявлених до нього вимог з боку вказаної потерпілої, погодившись відшкодувати їх лише частково.
Думка потерпілих також не може бути пом'якшуючою відповідальність обставиною, так як ОСОБА_4 вчинив злочин не проти конкретних осіб, а скоїв суспільно небезпечне діяння, безпосереднім об'єктом якого є безпека руху та експлуатації автомобільного транспорту, внаслідок чого поставив під загрозу життя і інших людей.
Крім того, незважаючи на пом'якшення покарання ОСОБА_4, в результаті застосування до нього ст. 69 КК України, суд вдруге пом'якшив відповідальність засудженого за вчинення ним особливо тяжкого злочину, застосувавши до нього ст. 75 КК України.
При цьому, суд не врахував, не тільки тяжкості наслідків, вчиненого ОСОБА_4 злочину, а й того, що він набув широкого розголосу в місті. Раніше ОСОБА_4 вже притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, однак не зробив ніяких висновків, що призвело до вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст. 286 КК України.
Заслухавши доповідача, виступи: прокурора, потерпілої та її представника на підтримку апеляції; засудженого ОСОБА_4 та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляції та просили суд залишити вирок без змін, а також розглянувши матеріали справи і обговоривши доводи апеляції, військовий апеляційний суд дійшов висновку, що вирок підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.
Так, вина засудженого ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину встановлена у передбаченому законом порядку. Фактичні обставини справи та вирішення судом цивільного позову потерпілої ОСОБА_2 ніким не оспорюються.
Дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч.3 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило загибель кількох осіб.
Призначаючи підсудному покарання, суд першої інстанції, приймаючи до уваги обставини, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості призначення ОСОБА_4 основного покарання, нижче найнижчої межі, встановленої в санкції ч.3 ст. 286 КК України.
При цьому, незважаючи на доводи апеляції, суд мав для цього достатньо підстав, які передбачені ст. 69 КК України.
Зокрема, частиною першою вказаної норми передбачено, що за наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкціїї статті Особливої частини
цього Кодексу, або перейти до іншого більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин.
Перелік пом'якшуючих покарання обставин, передбачений ст. 66 КК України, не є вичерпним, і як прямо зазначено в законі, суд, при призначенні покарання, може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Саме на підставі цих вимог норм матеріального права, суд першої інстанції правомірно визнав обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_4, не тільки його щире каяття, а й те, що, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, він сам отримав значні тілесні ушкодження у зв'язку з чим перебуває під наглядом лікарів та визнаний непридатним для подальшого проходження військової служби; у повному обсязі добровільно відшкодував заподіяну шкоду потерпілим ОСОБА_8 і ОСОБА_9, а потерпілій ОСОБА_2 - частково, а також те, що вказані потерпілі просили суд не позбавляти підсудного волі і призначити йому покарання, не пов'язане з ізоляцією від суспільства.
Більш того, у відповідності до вимог закону, суд належним чином мотивував у вироку своє рішення щодо призначення ОСОБА_4 покарання нижче найнижчої межі, встановленої в санкції ч.3 ст. 286 КК України.
За таких обставин, військовий апеляційний суд не має будь-яких правових підстав для висновку, що ст. 69 КК України була застосована до засудженого ОСОБА_4 безпідставно або незаконно.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважає, що звільнення засудженого від відбування покарання, на підставі ст. 75 КК України, здійснено неправильно, що, відповідно до вимог, передбачених ч. 1 ст. 378 КПК України, дає підстави для скасування вироку суду першої інстанції і постановления свого вироку.
Незважаючи на те, що при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, суд, відповідно до вимог ст. 75 КК України, має право звільнити засудженого від відбування покарання з випробуванням, таке рішення може бути прийняте лише з врахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи.
Наведені у вироку обставини, якими суд мотивував можливість виправлення засудженого без відбування покарання та своє рішення про звільнення ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням, свідчать про те, що суд першої інстанції занадто переоцінив пом'якшуючі покарання обставини і застосував ст. 75 КК України без належного врахування, перш за все, ступеня тяжкості вчиненого ним злочину його наслідків та інших обставин справи.
Зокрема, суд недооцінив тієї обставини, що ОСОБА_4 вчинив особливо тяжкий злочин внаслідок грубого порушення правил безпеки дорожнього руху, які не тільки спричинили загибель двох осіб, а й
створили реальну загрозу для настання ще більш тяжких наслідків ніж ті, що мали місце.
Незважаючи на відсутність передбачених законом обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_4, в матеріалах кримінальної справи є дані про те, що менше ніж за вісім місяців до вчинення ним вказаного злочину, він притягувався до адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, однак належних висновків для себе не зробив.
Таким чином,на думку військового апеляційного суду, ОСОБА_4 повинно бути призначене покарання у виді позбавлення волі на строк, який призначив суд першої інстанції, з урахуванням вимог, передбачених ч. 1 ст. 69 КК України, оскільки саме таке покарання слід визнати необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вирок відносно засудженого ОСОБА_4, в частині його звільнення від відбування покарання з випробуванням є необгрунтованим і підлягає скасуванню, виходячи з наведених вище причин.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 332 - 335, 365 -367, 372 і 378 КПК України, військовий апеляційний суд Центрального регіону,
засудив:
Апеляційне подання військового прокурора Сумського гарнізону задовольнити частково.
Вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 12 листопада 2007 року відносно ОСОБА_4 скасувати частково та постановити свій вирок.
Виключити із вироку від 12 листопада 2007 року посилання на застосування до ОСОБА_4 ст. 75 КК України, на підставі якої він був звільнений від відбування основного покарання з випробуванням та вважати його засудженим за ч. 3 ст. 286 КК України, з застосуванням ч. 1 ст. 69 цього ж КК, до позбавлення волі строком на п'ять років, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на два роки.
Обрати відносно засудженого ОСОБА_4 міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту і до набрання вироком законної сили утримувати його у слідчому ізоляторі м. Сум.
Строк відбування покарання рахувати засудженому ОСОБА_4 з моменту його затримання та поміщення до слідчого ізолятору.
В решті вирок залишити без змін, а апеляцію військового прокурора Сумського гарнізону - без задоволення.
Вирок може бути оскаржений і на нього може бути внесене касаційне подання до Верховного Суду України через військовий апеляційний суд Центрального регіону протягом одного місяця з моменту його проголошення, а засудженим - в той же строк з моменту вручення йому копії вироку.