№11а-8-2008

ухвала

Іменем            України

22 січня 2008 року                                                                                     м. Київ     

Військовий апеляційний суд Центрального регіону України в складі: головуючого - полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І.,

суддів: полковників юстиції НОВОВА С.О. і ПОЛОСЕНКА B.C., при секретарі ЛОПУШНЯК І.П., за участю старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону капітана юстиції КОЗАКА А.Т., розглянувши в судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 29 грудня 2007 року, винесену за скаргою ОСОБА_1 на постанову старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону від 22 листопада 2007 року про відмову в порушенні кримінальної справи,

встановив:

У грудні 2007 року громадянин ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на постанову старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону капітана юстиції ЛУЗАНА В.Л.. від 22 листопада 2007 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб Київського міського військового комісаріату, зокрема військового комісара полковника ОСОБА_2, його помічника з правової роботи підполковника юстиції ОСОБА_3 та заступника начальника відділу фінансового забезпечення капітана ОСОБА_4 на підставі ст. 6, п. 2 КПК України - за відсутністю в їх діях складу злочинів, передбачених ст. ст. 382,426 КК України.

29 грудня 2007 року, розглянувши вказану скаргу, військовий місцевий суд Київського гарнізону виніс постанову, якою залишив її без задоволення.

Не погоджуючись з постановою суду від 29 грудня 2007 року, ОСОБА_1 подав на неї апеляцію, в якій просить зазначену постанову суду скасувати, а матеріали перевірки повернути на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування цього апелянт посилається на те, що постанова суду від 29 грудня 2007 року підлягає скасуванню через те, що вона не відповідає фактичним обставинам справи, внаслідок не взяття судом до уваги доказів, які могли істотно вплинути на його висновки, а також через наявність істотних суперечностей у висновках суду, які викладені в постанові.

Заслухавши доповідача, виступ прокурора, який вважав необхідним постанову суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення, а також розглянувши представлені матеріали і обговоривши доводи скарги, військовий апеляційний суд дійшов висновку, що постанова суду повинна бути залишена без змін, виходячи з наступного.

По-перше, незважаючи на обставини наведені в апеляції, вона не містить в собі переконливих доводів того, що при розгляді скарги ОСОБА_1 на постанову прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи, суддею були допущені порушення вимог процесуального законодавства, в тому числі вимог ст. 236-2 КПК України, які можуть бути підставою для скасування або зміни прийнятого судом рішення.

Як видно з представлених на апеляцію матеріалів, суд першої інстанції, вивчивши матеріали на підставі яких було відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб Київського міського військового комісаріату, дійшов правильного висновку про те, що відповідна постанова прокурора була винесена з дотриманням вимог, передбачених главою 8 КПК України, а тому обґрунтовано залишив скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

По-друге, доводи апеляції щодо незаконності постанови суду від 29 грудня 2007 року з тієї причини, що суд не взяв до уваги докази сторони скаржника, які могли істотно вплинути на його висновки, є безпідставними, оскільки предметом розгляду в суді першої інстанції була не кримінальна справа, а лише постанова про відмову в порушенні справи, законність якої перевіряється судом у порядку, передбаченому ст. 236-2 КПК України.

Вказана норма процесуального закону передбачає, що суддя, одержавши скаргу, витребує та вивчає матеріали на підставі яких було відмовлено в порушенні справи та в разі необхідності заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу, після чого приймає відповідне рішення в залежності від того, чи були при відмові у порушенні справи виконані вимоги ст. 99 цього ж Кодексу.

Виходячи з цього, суд не повинен і не вправі був розглядати й заздалегідь вирішувати ті питання, які вирішуються судом при розгляді кримінальної справи по суті, в тому числі давати правову оцінку фактичним обставинам справи та доказам, які не досліджувались і не могли бути дослідженими, оскільки такі дії виходять за межі повноважень суду, якими він наділений під час перевірки законності постанови про відмому в порушенні справи.

По-третє, доводи апеляції щодо супереч.1ивості висновків суду, які були викладені в постанові від 29 грудня 2007 року, також є безпідставними, оскільки приймаючи рішення за скргою на постанову про відмову в порушенні справи від 22 листопада 2007 року, суддя виходив зі змісту оскаржуваної постанови, а не зі змісту заяви ОСОБА_1 про злочин, з якою він звернувся на адресу військового прокурора Київського гарнізону 7 листопада 2007 року.

Що ж стосується посилання в апеляції на те, що а ні прокуратура, а ні суд, не здійснили ніякої перевірки щодо наявності приводів і підстав для порушення кримінальної справи відносно Київського міського військового комісара за ознаками злочинів, передбачених ст. ст. 365, 367 КК України, то воно взагалі не відповідає дійсності і не ґрунтується на нормах чинного законодавства, виходячи з наступного.

Так, військова прокуратура Київського гарнізону, в порядку, передбаченому ст. 97 КПК України, здійснила необхідну перевірку заяви громадянина ОСОБА_1 на предмет причетності до навмисного невиконання вказаних в заяві судових рішень, не лише міського військового комісара, а й інших посадових осіб міськвійськомату.

Враховуючи те, що всі ці особи є військовослужбовцями і за вчинення посадових злочинів повинні нести відповідальність не за ст. ст. 365, 367 КК України, про які йде мова в апеляції, а за відповідними статтями Розділу XIX цього ж Кодексу, військовою прокуратурою було прийняте рішення про відмову в порушенні справи, виходячи з вимог закону, які передбачають відповідальність за вчинення військових, а не загальнокримінальних злочинів.

Щодо здійснення відповідної перевірки з боку суду, то, як зазначалось вище, процесуальний закон не наділив суд повноваженнями проводити перевірки на предмет наявності приводів та підстав для порушення кримінальної справи, за винятком випадків, передбачених ст. 27 КПК України, тим більше під час розгляду скарги на постанову про відмову в порушенні справи.

Таким чином, доводи наведені в апеляції ОСОБА_1, не можуть бути визнані обґрунтованими і достатніми для скасування постанови суду від 29 грудня 2007 року, яка була винесена у відповідності до вимог кримінально-процесуального закону.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366, 377 і 382 КПК України, військовий апеляційний суд Центрального регіону,

ухвалив:

Постанову військового місцевого суду Київського гарнізону від 29 грудня 2007 року про залишення без задоволення скарги ОСОБА_1 на постанову старшого помічника військового прокурора Київського гарнізону від 22 листопада 2007 року про відмову в порушенні кримінальної справи залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.