ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2014 року Справа № 36/110

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю"

на ухвалувід 17.04.2014 р. Київського апеляційного господарського суду

у справі№36/110 господарського суду м. Києва

за позовомТОВ "Дейлі"

доЗАТ "Українсько-російська акціонерна страхова компанія "Авіоніка"

провизнання дійсним та укладеним договору купівлі-продажу нерухомого майна

за участю представників:

позивача: Несвіщук Л.А., дов. б/н від 21.10.2013; Красько О.В., дов. б/н від 25.03.2014

відповідача: не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 26.04.2010 (суддя Т. Трофименко), позов задоволено, визнано дійсним договір купівлі-продажу нежилого будинку від 17.02.2010 р., укладений між ЗАТ "Українсько-російська акціонерна страхова компанія "Авіоніка" та ТОВ "Дейлі". Рішення обґрунтоване тим що одна із сторін ухилилася від нотаріального посвідчення договору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 р. апеляційне провадження за апеляційною скаргою Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" на рішення господарського суду м. Києва від 26.04.2010 р. у справі №36/110 припинено з тих підстав, що між скаржником і сторонами у справі не існує правового зв'язку і оскаржуване судове рішення не порушує право скаржника.

Всеукраїнська громадська організація "Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" в касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 про припинення апеляційного провадження. Скаржник вважає, що апеляційним судом неправильно застосована ст.91 ГПК України. ГПК України не містить умов або вказівок щодо наявності в оскаржуваному рішенні суду посилань на порушене право особи, яка не брала участь у справі, як підстави для подання апеляційної скарги. Право на апеляційне оскарження рішення суду держава забезпечує ст.129 Конституції України. Підставою для подання апеляційної скарги є правовий зв'язок між скаржником і сторонами у справі.

Апеляційним судом неправильно застосовані ст.ст.759,774 ЦК України де зазначено, що до договору піднайму застосовується положення про договір найму. Відсутні нормативно-правові акти які вказували б які положення про договір найму не застосовується до договору піднайму. Отже, ст.777 ЦК України повинна застосовуватися судом і до відносин піднайму. Якщо наймач приміщення відмовився придбати його на умовах власника, останній повинен запропонувати придбати майно на тих самих умовах суборендарю, і вже після його відмови продавати майно іншим особам.

Скаржник вважає, що підстави для припинення апеляційного провадження були відсутні.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив ТОВ "Дейлі", в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Апеляційним судом встановлено наступне.

В апеляційній скарзі Всеукраїнська громадська організація „Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" зазначала про те, що вона з листопада 2009 року до жовтня 2013 року включно була суборендарем приміщення в будинку №24 по вул. Жилянській у м. Києві.

01.03.2011р. було укладено додаткову угоду №5 до договору суборенди від 01.11.2009, згідно з якою змінено орендаря з Товариства з обмеженою відповідальністю „Оптікомс" на Товариство з обмеженою відповідальністю „Науково-виробнича компанія „Авіоніка".

Всеукраїнська громадська організація „Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" вважає, що її права були порушені, оскільки відповідач не повідомив її, як суборендаря, наділеного правами орендаря, про намір продати будинок №24 по вул. Жилянській у м. Києві. Окрім того, в апеляційній скарзі зазначено про те, що суд взагалі не з'ясовував питання про наявність орендарів чи суборендарів у вищевказаному будинку та не перевірив наявність їх прав на об'єкт продажу, зокрема, переважного права Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" на придбання будинку №24 по вул. Жилянській у м. Києві.

Переглядаючи рішення господарського суду м. Києва від 26.04.2010 апеляційний суд дійшов висновку про те, що між апелянтом та ЗАТ "Авіоніка", яка була орендодавцем і власником спірного будинку №33 по вул. Жилянській у м. Києві до укладення договору купівлі-продажу з позивачем, на час винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі, не існувало будь-якого правового зв'язку, що унеможливлює виникнення у апелянта права на першочергове придбання об'єкта нерухомості.

Всеукраїнська громадська організація „Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" не надала доказів наявності порушення свого суб'єктивного матеріального права та наявності підстав для його правового захисту, що є порушенням ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, оскільки право подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у розгляді справи в суді першої інстанції, існує лише в тому випадку, коли буде доведено порушення її прав. У випадку відсутності такого права або коли воно не порушене, апеляційна скарга не підлягає розгляду.

Підсумовуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, судова колегія апеляційного суду дійшла висновку про те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2010р. у справі №36/110, права та інтереси Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" порушені не були, що в свою чергу свідчить про відсутність підстав для здійснення апеляційного провадження і останнє підлягає припиненню, як помилково порушене (аналогічна позиція по застосуванню розділу XII Господарського процесуального кодексу України наведена в п.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України").

Переглядаючи ухвалу апеляційного суду у касаційному порядку колегія суддів зазначає наступне.

За приписами статей 316, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач був власником спірної нежитлової будівлі, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 24 та надавав її в оренду, зокрема, позивачу.

Обґрунтовуючи порушення своїх прав рішенням господарського суду м. Києва від 26.04.2010 ВГО "Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" посилається на договір суборенди (піднайму) від 01.11.2009 та вважає, що власник майна - відповідач був зобов'язаний повідомити і його як піднаймача про бажання продати спірне нежитлове приміщення.

Піднайм (суборенда) є однією з форм використання найнятого (орендованого) майна. Передача майна в піднайм дозволяється лише за згодою наймодавця, якщо інше не передбачено законом або договором. Піднайм оформляється договором, за яким наймач передає піднаймачеві все або частину майна в тимчасове користування за плату.

З укладенням договору піднайму породжуються дві самостійні групи договірних зобов'язань, а саме: між наймодавцем і наймачем та між наймачем і піднаймачем. Самостійність цих зобов'язань означає, що у піднаймача не виникають права і обов'язки щодо первісного наймодавця. Перед наймодавцем залишається зобов'язаним тільки наймач, а у піднаймача виникають права і обов'язки лише щодо наймача.

Таким чином, наймач (орендар) отримує відносно піднаймача (суборендар) права та обов'язки наймодавця (орендодавця). В свою чергу піднаймач має права та обов'язки наймача. При цьому піднаймач не вступає в якісь відносини із наймодавцем. Відповідальним за стан речі та внесення плати за користування перед наймодавцем залишається наймач, який повинен виконувати свої обов'язки незалежно від того, яким чином виконуються обов'язки піднаймачем.

В ст. 777 Цивільного кодексу України наведено переважні права наймача. Згідно з частиною 2 названої статті наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Тобто, вказане переважне право щодо придбання майна переданого у найм, має лише наймач. Таке право обумовлено наявністю правового зв'язку між наймодавцем та наймачем, а саме - існуванням між ними чинного договору найму. При цьому, таке право наймач отримує лише за умови належного з його боку виконання зобов'язань за договором найму.

З вищенаведеного випливає, що передумовою для існування (виникнення) права на переважне придбання майна має лише особа, яка наділена певними ознаками, а саме: особа вступила в правовий зв'язок із власником майна шляхом укладення відповідного договору найму і на момент продажу така особа належним чином виконувала свої зобов'язання за договором найму.

Апеляційним судом встановлено, що на дату подання апеляційної скарги Всеукраїнська громадська організація „Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" вже не була суборендарем (наймачем) приміщення в будинку №24 по вул. Жилянській у м. Києві. Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного суду не надано. Також, апеляційним судом встановлено, що сторонами договору суборенди є апелянт та ТОВ „Оптікомс". Тобто, у відносини суборенди зі сторонами справи - ТОВ "Дейлі" та ЗАТ "Авіоніка" апелянт не вступав. В матеріалах справи, за результатами дослідження яких приймалося рішення місцевим судом, будь-які згадки про апелянта відсутні. Не подав апелянт суду і договір оренди в межах якого, ним було укладено договір суборенди від 01.11.2009.

Приписами ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог і заперечень.

Відтак, враховуючи встановлені апеляційним судом обставини справи та приписи ст. 34 ГПК України, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що на час винесення місцевим господарським судом рішення у даній справі не існувало будь-якого правового зв'язку між Всеукраїнською громадською організацією "Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" та ЗАТ "Авіоніка", що унеможливлює виникнення у апелянта права на першочергове придбання об'єкта нерухомості.

Водночас, в ст. 91 ГПК України передбачено, що особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду.

З наведеної правової норми випливає, що особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення що стосується їх прав і обов'язків, мають право оскаржувати судове рішення, якщо воно безпосередньо стосується їх прав та обов'язків. Суд має вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про нього у відповідних правовідносинах. При цьому, у мотивувальній частині рішення повинні міститися висновки суду про права та обов'язки такої особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки цих осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі в справі, а і їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 „Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" також роз'яснено, що у розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважала, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, апеляційний господарський суд, прийнявши апеляційну скаргу до провадження, повинен з'ясувати наявність правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі.

Якщо при цьому буде встановлено, що права такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права і обов'язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою припиняє апеляційне провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 80 ГПК, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що рішенням господарського суду міста Києва від 26.04.2010р. у справі №36/110, права та інтереси Всеукраїнської громадської організації „Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" порушені не були та правомірно припинив апеляційне провадження у справі.

Таким чином, колегія суддів констатує, що справа розглянута апеляційним судом відповідно встановленим обставинам справи з правильним застосуванням до них діючих норм матеріального права та дотриманням вимог процесуального права. Підстави для скасування оскаржуваної ухвали відсутні. Доводи скаржника про порушення судом ст. 129 Конституції України, ст.ст.759,774,777 ЦК України спростовуються викладеним вище. Не знайшли свого підтвердження і доводи скаржника про недотримання судами вимог ст.91 ГПК України.

Водночас, колегія суддів вважає за доцільне зауважити на тому, що, якщо Всеукраїнська громадська організація "Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" вважає, що має право купити приміщення, які займала за договором суборенди від 01.11.2009, вона не позбавлена права звернутися до суду із відповідним позовом, наприклад, про переведення прав та обов'язків покупця.

Керуючись ст. ст. 1115 , 1117 , 1119 , 11111 ГПК України ,? Вищий господарський суд України, ?

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Всеукраїнської громадської організації "Всеукраїнська Спеціальна Колегія з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю" залишити без задоволення, ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 17.04.2014 у справі №36/110 - без змін.

Головуючий, суддяВ. Овечкін

Судді:Є. Чернов

В. Цвігун