Головуючий суду 1 інстанції - Булгакова Г.В.
Доповідач - Ступіна Я.Ю.
Справа № 422/710/14-ц
Провадження № 22ц/782/1837/14
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2014 р. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Луганської області у складі:
головуючого Ступіної Я. Ю.,
суддів: Коновалової В. А., Темнікової В. І.,
при секретарі Булгаковій М.Е.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Перевальського районного суду Луганської області від 03 квітня 2014 р. у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ДП "Луганськвугілля" в особі ВП "Шахта імені Артема" про визнання незаконним наказу, скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-
в с т а н о в и л а:
06.02.2014 позивач звернувся в суд з цим позовом, в якому посилався на такі обставини.
З 01.02.2013 він працював у відповідача машиністом гірничих виїмкових машин ВП «Шахта імені Артема». Наказом відповідача № 16-к від 08.01.2014 його було звільнено з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником обов'язків, покладених на нього трудовим договором, з чим він не згоден, бо жодних порушень трудової дисципліни не допускав. Також він не згоден з наказом відповідача № 226 від 17.04.2013 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, з яким він не був ознайомлений, а лише поставив під ним свій підпис, бо він не працював гірником очисного забою.
Тому просив визнати наказ №16-к від 08.01.2014 про його звільнення незаконним та скасувати його, визнати незаконним та скасувати наказ №226 від 17.04.2013 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності, поновивши строк звернення до суду з цією вимогою, поновити його на посаді машиніста гірничих виїмкових машин, стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6 623,68 грн. та у відшкодування моральної шкоди 2 000,00 грн.
Рішенням Перевальського районного суду Луганської області від 03.04.2014 у задоволенні позову відмовлено за необґрунтованістю.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю, в тому числі стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на роботі, виходячи з середньоденного заробітку - 294,67 грн.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи, оскільки про час і місце розгляду справи він був повідомлений належним чином. Заперечень проти доводів апеляційної скарги відповідачем суду не надано.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла такого висновку.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чиє інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи в задоволені позову, суд виходив з того, що позивач не довів та не підтвердив належними та допустимими доказами незаконність оспорюваних наказів та не надав жодної поважної підстави пропуску оскарження наказу № 226 від 17.04.2013 про притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 9 Конвенції МОП N 158 „Про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця" 1982 року, ратифікованої постановою ВР N 3933-XII від 04.02.94, яка набрала чинності для України 16.05.1995, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці.
Згідно ст. 37 Гірничого закону України від 06.10.1999 № 1127 (далі - Закон № 1127 ) трудові відносини працівників гірничих підприємств регулюються Кодексом законів про працю України, законами України "Про підприємства в Україні", "Про охорону праці" та іншими нормативно-правовими актами про працю з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
Тому при звільненні працівника з підстав, передбачених цією нормою закону, підприємство повинно навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов'язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.
Згідно роз'яснень Пленуму ВСУ в п.п. 22, 23 постанови № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами) у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясовувати, в чому конкретно виявилося порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, чи додержані власником чи уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота. За передбаченими п.3 ст.40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.
Як встановлено судом і як вбачається з матеріалів справи, наказом відповідача № 73-к від 01.02.2013 позивача прийнято на роботу машиністом гірничих виїмкових машин ВП «Шахта імені Артема».
Наказом відповідача № 226 від 17.04.2013 позивача як ланкового гірників очисного забою дільниці № 1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності: оголошено догану та позбавлено 100% премії за підсумками роботи за квітень 2013р., за порушення Інструкції по професії гірника очисного забою в частині не дотримання паспорту кріплення (СУПОТ п.9.39.12; ПБ п.1 гл.3 р.4).
Наказом відповідача №16-к від 08.01.2014 позивача було звільнено з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником обов'язків, покладених на нього трудовим договором. Підставою для його звільнення у наказі зазначено попереднє притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності наказом № 226 від 17.04.2013 та виявлення у нього 02.01.2014 курильних приладів в спецодязі під час його роботи у вентиляційному штреку.
Згода на звільнення позивача була надана профкомом 04.01.2014.
Встановлюючи обставини у справі і оцінюючи докази судом було допущено порушення вимог ст.ст.57-64, 212, 214, 215 ЦПК України та не враховано, що згідно наведеної вище Конвенції тягар доведення наявності законної підстави для звільнення лежить на роботодавці, а не на працівнику.
Так, оцінюючи законність наказу відповідача № 226 від 17.04.2013 про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача як ланкового гірників очисного забою дільниці № 1, суд необґрунтовано не прийняв до уваги посилання позивача та його представника, що „в приказній частині цього наказу вказано про притягнення до відповідальності ОСОБА_2 як горнорабочого очисного забою, а не як звеневого", мотивуючи тим, що „як встановлено в судовому засіданні, позивач дійсно працював звеневим, сторонами це не заперечувалося, про що також міститься і посилання в самому наказі. Крім того, представник відповідача пояснила, що це лише механічна описка в приказній частині цього наказу, яка жодних наслідків по своєї суті не тягне, вона вже виправлена, що також підтверджується і пояснювальною відповідальної особи на а.с. 108.".
Та обставина, що позивач дійсно працював ланковим, заперечувалася позивачем, тому згідно ч.1 ст. 61 ЦПК України у суду не було підстав вважати цю обставину такою, що не підлягає доказуванню. Доказів на підтвердження цієї обставини відповідачем суду не надано.
Посилання в самому освоюваному наказі на цю обставину не є доказом у справі згідно ст.ст. 57, 59 ч.2 ЦПК України, оскільки цей наказ оспорюється позивачем і стосується притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а не призначення його ланковим гірників очисного забою.
Згідно вимог ст.ст. 57, 59, 63, 64 ЦПК України пояснення представника відповідача, що це лише механічна описка приказній частині цього наказу, яка жодних наслідків по своєї суті не тягне, яка вже виправлена, і пояснювальна відповідальної особи ОСОБА_4 на а.с. 108, також не можуть бути доказами, оскільки таке виправлення мало місце під час розгляду спору судом без згоди на те позивача, а сама відповідальна особа - ОСОБА_4 не допитувалася судом в якості свідка.
Доказів того, що в трудові обов'язки позивача, покладених на нього трудовим договором, як машиніста гірничих виїмкових машин входило дотримання Інструкції по професії гірника очисного забою в частині дотримання паспорту кріплення відповідачем суду не надано.
Крім того, судом на порушення вимог ст.ст. 214, 215 ЦПК України не з'ясовано чи додержано відповідачем передбачений ст. 149 КЗпП України порядок застосування дисциплінарних стягнень, про що зазначав позивач, зокрема, чи зажадав відповідач до застосування дисциплінарного стягнення від позивача письмові пояснення з приводу порушення трудових обов'язків - Інструкції по професії гірника очисного забою в частині не дотримання паспорту кріплення (СУПОТ п.9.39.12; ПБ п.1 гл.3 р.4).
В матеріалах справи відсутні докази з цього питання.
Оскільки позивач був прийнятий на роботу машиністом гірничих виїмкових машин, а відповідачем не надано суду доказів на підтвердження факту виконання позивачем трудових обов'язків ланкового гірників очисного забою, та враховуючи, що відповідачем не дотримано порядку накладання дисциплінарного стягнення - не зажадав до застосування дисциплінарного стягнення від позивача письмові пояснення з приводу порушення трудових обов'язків, то колегія суддів вважає, що наказ відповідача № 226 від 17.04.2013 про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача як ланкового гірників очисного забою дільниці № 1 є незаконним.
Суд також помилково критично поставився до твердження позивача, що він не був ознайомлений з цим наказом, зазначив, що це спростовується його власним підписом та показами представника відповідача, яка пояснила, що цей наказ був доведений до його відома, він погодився з ним, про що саме і свідчить його підпис без жодних заперечень та зауважень, бо інакше він не підписав би його; та лише зараз, коли вже минув майже рік з дня його винесення, позивач порушує питання щодо його законності.
Покази представника, який не допитувався в якості свідка з цих питань, не є доказами у справі згідно ст. ст.57, 62 ЦПК України.
На самому наказі підпис позивача відсутній, цей підпис мається на окремому аркуші, при цьому дата ознайомлення з наказом відсутня, що позбавляє суд можливості вирішити питання дотримання відповідачем триденного строку для ознайомлення з ним працівника, як це передбачено п. 32 Правил внутрішнього трудового розпорядку і як наслідок - викликає сумнів у суду про ознайомлення позивача з текстом наказу. Відповідачем суду не надані докази про вручення копії цього наказу позивачу.
Враховуючи такі обставини, а також не дотримання відповідачем порядку накладання дисциплінарного стягнення - відсутність пояснень позивача з приводу порушення трудових обов'язків, суд вважає за необхідне поновити позивачу строк звернення до суду з вимогою про визнання незаконним цього наказу згідно вимог ст.ст. 233, 234 КЗпП України.
Оцінюючи законність наказу відповідача №16-к від 08.01.2014 про звільнення позивача з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання працівником обов'язків, покладених на нього трудовим договором суд необґрунтовано не прийняв до уваги посилання позивача та його представника, що позивач не порушував ст. 49 Гірничого закону України, так як не палив на території шахти, а лише зберігав цигарки, мотивуючи тим, що, оскільки наказом відповідача №557 від 19.09.2013 прямо забороняється навіть зберігання будь-яких курильних приладів та цей наказ був виданий шахтою саме на виконання недопущення порушень гірничого законодавства та ст.ст. 41, 49 Гірничого Закону України.
Як вбачається з наказу відповідача № 16-к від 08.01.2014 позивача звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором з посиланням як на підставу для звільнення на ст.41 Гірничого закону України, п.4 гл.5 р. IV «ПБ вугільних шахтах», ст.14 Закону України «Про охорону праці» за те, що 02.01.2014 у позивача виявлено курильні прилади.
Позивач не заперечував, що дійсно в нього було виявлено дві цигарки, які, як він пояснив, лише зберігалися в нього, бо він забув їх викласти, сірників або запальнички в нього не було.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону праці» працівник зобов'язаний: дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства; знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди. Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до ст. 41 Закону № 1127 працівники гірничого підприємства зобов'язані: знати та виконувати вимоги гірничого законодавства та технічної документації, плану ліквідації аварій у межах виконуваних робіт, правил поведінки в небезпечних умовах, правил експлуатації машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва; не піддавати небезпеці своїми діями чи бездіяльністю життя та здоров'я людей; негайно повідомити керівника робіт або гірничого диспетчера (чергового по підприємству) про ознаки виникнення аварії або нещасного випадку, а в разі виникнення загрози життю та здоров'ю людей попередити їх і вивести з небезпечної зони; подати першу медичну допомогу потерпілим внаслідок нещасного випадку або гострого захворювання; вести постійний контроль за станом атмосферного повітря на гірничих підприємствах; під час аварій діяти за планом ліквідації аварій підприємства.
Згідно ч.1 ст. 42 Закону № 1127 особи, які перебувають в особливо небезпечних підземних умовах шахт і рудників (копалень), пов'язаних з виділеннями та вибухами газу та пилу, газодинамічними явищами, пожежонебезпекою, обваленнями гірничих порід, затопленням гірничих виробок, зобов'язані не допускати: паління або використання відкритого вогню, крім проведення підривних і вогневих робіт відповідно до вимог правил безпеки.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 49 Закону № 1127 особи, винні в порушенні гірничого законодавства, притягаються до дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової, кримінальної відповідальності відповідно до законів України. Правопорушеннями у сфері проведення гірничих робіт є паління та користування відкритим вогнем на гірничих підприємствах; інші передбачені законами України правопорушення.
Статтею 51 Закону № 1127 встановлено, що за порушення гірничого законодавства працівники гірничих підприємств несуть дисциплінарну відповідальність згідно з Положенням про дисципліну працівників гірничих підприємств, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 8 Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 N294, за порушення, передбачені статтею 49 Гірничого закону України, працівники притягаються до дисциплінарної відповідальності, крім випадків, коли працівники притягаються до кримінальної відповідальності відповідно до законів України.
Згідно п.п. 14, 15 цього Положення власник або уповноважений ним орган зобов'язаний особисто до накладення стягнення всебічно та об'єктивно з'ясувати причини допущеного порушення гірничого законодавства, попередньо зажадавши від працівника їх письмового пояснення. Вид дисциплінарного стягнення повинен відповідати ступеню провини і тяжкості допущеного порушення. Визначаючи вид дисциплінарного стягнення, власник або уповноважений ним орган повинен брати до уваги тяжкість допущеного працівником порушення, розмір заподіяних збитків, обставини, за яких його допущено, та оцінку попередньої роботи працівника.
Судом помилково не враховані вимоги наведених норм матеріального права, якими закріплені конкретні види правопорушень у сфері проведення гірничих робіт, за які працівники гірничих підприємств підлягають дисциплінарній відповідальності за порушення гірничого законодавства, а саме за паління та користування відкритим вогнем на гірничих підприємствах, а не за зберігання курильних приладів.
Крім того, наказом відповідача №557 від 19.09.2013 заборонено зберігання і носіння курильних приладів в спецодязі і пронос їх в шахту з 25.09.2013 на виконання Закону № 4844 від 24.05.2012 «Про заборону куріння в загальних місцях», вимог п.п. 2.4 гл.5 р. IV «ПБ у вугільних шахтах», на виконання рішення засідання ПДК по ОП і промислової безпеки ДП „Луганськвугілля" від 27.09.2013, а не на виконання вимог Гірничого Закону, як помилково зазначив суд в рішенні.
Згідно п.п. 2.4 гл.5 р. IV Правил безпеки у вугільних шахтах не допускаються куріння і користування відкритим вогнем у підземних виробках, надшахтних будівлях, приміщеннях лампових і сортувалень, на поверхні шахти ближче ніж 30 м від дифузора вентилятора та будівель дегазаційних установок, біля устя виробок, що виходять на земну поверхню. Не допускається доставляти курильне приладдя (сірники, запальнички, тютюнові вироби), алкогольні напої, наркотичні або токсичні речовини в підземні виробки.
Оскільки згідно ст. 39 Закону № 1127 вимоги до трудової дисципліни працівників гірничих підприємств (у тому числі при виконанні ними робіт в особливо небезпечних умовах), професійної підготовки та кваліфікації таких працівників встановлюються нормативно-правовими актами, що приймаються відповідно до законів України, а Законом № 1127 передбачена дисциплінарна відповідальність саме за куріння та користування відкритим вогнем на гірничих підприємствах, а не за зберігання курильних приладів, то порушення працівником вимог цього наказу не давало підстав відповідачу для звільнення позивача за зберігання курильних приладів.
Правила внутрішнього трудового розпорядку відповідача, які також згідно ст.39 Закону № 1127 мають відповідати законам України, не передбачають звільнення працівників за зберігання і носіння курильних приладів в спецодязі і пронос їх в шахту; в оскаржуваному наказі № 16-к від 08.01.2014 не робиться посилання як на підставу звільнення - порушення позивачем Правил внутрішнього трудового розпорядку.
Тому колегія суддів вважає, що оспорюваний позивачем наказ відповідача № 16-к від 08.01.2014 про його звільнення є незаконним, бо під час розгляду справи відповідачем не було доведено систематичного невиконання позивачем без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Таким чином, оскільки колегія суддів дійшла висновку про незаконність оспорюваних наказів відповідача, то позивач підлягає поновленню на роботі.
У зв'язку з цим відповідно до ст. 235 КЗпП України підлягають задоволенню і вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
З матеріалів справи вбачається, що середньоденний заробіток позивача згідно довідки відповідача від 24.03.2014 № 147 становив 294,67 грн. Тобто середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 08.01.2014 по 11.06.2014 (105 робочих днів) становить 30 940,35 грн.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року) відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Оскільки відповідач незаконно звільнив позивача з роботи, чим порушив його законні права, яке призвело до моральних страждань позивача, втрати ним нормальних життєвих зв'язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, то колегія суддів вважає за необхідне покласти на відповідача обов'язок по відшкодування позивачу моральної шкоди - стягнути на користь позивача 2 000,00 грн., проти розміру якої відповідач заперечень суду не надавав.
На підставі ст. 88 ЦПК, ст. 4 ч.2 п.1 п.п1, п.п.2, ст. 6 ч.3 Закону України «Про судовий збір» з відповідача підлягають стягненню судові витрати в справі: у дохід держави судовий збір розміром 553,00 грн. (309,40 грн. + 243,60 грн.); на користь позивача у рахунок повернення судового збору за подання апеляційної скарги 121,80 грн..
За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково:визнати незаконними оспорювані накази, поновити позивачу строк звернення до суду щодо вимог про визнання незаконним наказу відповідача № 226 від 17.04.2013,поновити позивача на роботі і стягнути на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу і відшкодувати моральну шкоду; у задоволені позовних вимог щодо скасування оспорюваних наказів необхідно відмовити, оскільки скасування наказів не входить до повноважень суду.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.40, 43, 147-1, 148, 149, 159, 233 - 235, 237-1 КЗпП, ст.ст. 37, 39, 41, 42, 49, 51 Гірничого закону України, ст. 14 Закону України „Про охорону праці", Положення про дисципліну працівників гірничих підприємств, п.п. 2.4 гл.5 р. IV Правил безпеки у вугільних шахтах, ст.ст. 303, 307, 309, 316, 319,325 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Перевальського районного суду Луганської області від 03 квітня 2014 р. скасувати.
Позов ОСОБА_2 до ДП "Луганськвугілля" в особі ВП "Шахта імені Артема" задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду щодо оскарження наказу ДП "Луганськвугілля" в особі ВП "Шахта імені Артема" № 226 від 17.04.2013.
Визнати незаконним наказ ВП "Шахта імені Артема" ДП "Луганськвугілля" № 226 від 17.04.2013 в частині притягнення ОСОБА_2 до дисциплінарної відповідальності.
Визнати незаконним наказ ВП "Шахта імені Артема" ДП "Луганськвугілля" № 16-к від 08.01.2014 про звільнення ОСОБА_2, таб. 3298, з роботи по п.3 ч.1 ст. 40 КЗпП.
Поновити ОСОБА_2 на роботі на посаді машиніста гірничовиємочних машин, дільниці № 1 ВП "Шахта імені Артема" ДП "Луганськвугілля".
Стягнути з ДП "Луганськвугілля" на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 30 940,67 грн., моральну шкоду в розмірі 2 000,00 грн. та 121,80 грн. у рахунок повернення судового збору.
Стягнути з ДП "Луганськвугілля" у дохід держави судовий збір розміром 553,00 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги.
Головуючий
Cудді: