№11а-16-2008

УХВАЛА

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

18 березня 2008 року.                                                                                м. Київ.

Військовий апеляційний суд Центрального регіону України у складі: головуючого - полковника юстиції ГОВОРУХІ В.І., суддів - полковників юстиції ЄЛФІМОВА О.В. та ПОЛОСЕНКА B.C., за участю прокурору відділу військової прокуратури Західного регіону майора юстиції КОНДРАТЮКА М.Д., потерпілого ОСОБА_1, засудженого ОСОБА_2 та його захисника - адвоката ОСОБА_3, розглянув в судовому засіданні апеляційну скаргу засудженого, підтриману захисником на вирок військового місцевого суду Львівського гарнізону від 29 грудня 2007 року, яким колишній начальник 5-го сектору Управління військової контррозвідки Служби безпеки України у Західному регіоні підполковник ОСОБА_2, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Арчишин Млинівського району Рівненської області, українець, з висшою освітою, не судимий, одружений, маючий на утриманні неповнолітнього сина 1995 року народження, на військовій службі з серпня 1990 року,

засуджений за ст.ст. 406 ч.2 та 424 ч.2 КК України, з застосуванням ст.ст. 69 і 61 КК до обмеження волі строком відповідно на 1 і 2 роки. За сукупністю злочинів, згідно зі ст. 70 ч.1 КК України, остаточне покарання винному призначено шляхом поглинення меньш суворого покарання більш суворим - у вигляді обмеження волі строком 2 роки. Відповідно до ст. 54 КК України ОСОБА_2 позбавлено військового звання «підполковник». Крім того, з засудженого стягнуто цивільний позов на користь : військової частини А 1446 -230,29грн. (кошти, затрачені на лікування потерпілого ОСОБА_4); потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_4 і ОСОБА_1 - кожного по 2500грн. (моральна шкода); а останньому, ще і 98 грн.-за матеріальну шкоду.

Як зазначено у вироку ОСОБА_2 скоїв злочин при таких обставинах.

13 липня 2007 року близько 14 години 40 хвилин, підполковик ОСОБА_2, являючись начальником 5-го сектору ВКР СБУ, тобто військовою службовою особою, в приміщенні чергового КПП 4-го Териториального вузла урядового зв'язку в м. Рівне, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, діючи з хибно зрозумілих інтересів служби та будучи незадоволеним тим, як черговий КПП прапорщик ОСОБА_5 повільно виконував його вказівки, застосував щодо нього насильство. При цьому він наніс потерпілому один удар кулаком у спину зліва в ділянку нирок, заподіяв легке тілісне ушкодження у виді крововиливу.

В цей же день, близько 15 години ОСОБА_2, діючи з тих же мотивів, на подвір'ї військової прокуратури, порушивши статутні правила взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності між ними відносин підлеглості, наніс помічнику військового прокурора Рівненського гарнізону майору юстиції ОСОБА_1 побої, а саме -наніс один удар кулаком в груди та один удар ногою в праве стегно. Крім того, застосував до потерпілого і інше насильство - схопив за комір сорочки, потягнув на себе, в наслідок чого порвав її. В результаті насильницьких дій, потерпілому ОСОБА_1 було заподіяно забій грудини та забій правого стегна, тобто легкі тілесні ушкодження.

Далі, продовжуючи свої противоправні дії, ОСОБА_2, будучи незадоволеним тим, що помічник чергового прокуратури рядовий ОСОБА_4 не пропустив його в приміщенні військової прокуратури, застосував щодо нього насильство. При цьому, являючись начальником за військовим званням, він наніс потерпілому один удар ногою в гомілку лівої ноги, завдав сильного фізичного болю та заподіяв йому легке тілесне ушкодження у вигляді забою мяких тканин.

Не погоджуючись з рішенням суду, засуджений ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, підтриману захисником ОСОБА_3, в який просить вирок суду 1-й інстанції, як незаконний, скасувати та постановити виправдальний вирок.

В обґрунтування скарги апелянт зазначає, що як під час досудового слідства так і при розгляді справи в суді, не були в повній мірі перевірені наведені ним доводи, не враховані обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення питання стосовно його вини. Крім того, висновки суду суперечать встановленим по справі доказам і, як наслідок цього - суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

При цьому, в апеляційній скарзі ОСОБА_2, не отріцаючи того факту, що 13 липня 2007 року у нього дійсно були конфлікти з потерпілими, разом з тим, категорично заявляє, що ударів їм не наносив і зі свого боку викладає інший характер та динаміку розвітку обставин скоєного. Зокрема він вказує, що в з" вязку з його вимогливістю та встановленням суворого режиму пропуску сторонніх осіб та автотранспорту на спільну з військовою прокуратурою територію, між ним та майором юстиції ОСОБА_1 13 липня 2007 року виник конфлікт, коли він побачив останнього з незнайомим громадянином. На зауваження з цього приводу, ОСОБА_1 почав його нецензурно ображати, а потім першим вдарив по руці та викрутив кість руки. У відповідь на ці неправомірні дії, він, захищаючись, лише схопив останнього за сорочку, яка в ході сварки розірвалась. Коли конфлікт був припинений за допомогою сторонніх осіб, він (ОСОБА_2), рішив обговорити конфлікт з заступником військового прокурора. Однак, за командою ОСОБА_1, помічник чергового прокуратури рядовий ОСОБА_4 став його зупиняти. Тоді він взяв солдата за руки вище локтів і відстронив у бік, після чого пройшов до кабинету заступника прокурора.

Далі, як вказується в скарзі, помічник військового прокурора майор юстиції ОСОБА_1, щоб помститися, став створювати штучні докази його (ОСОБА_2) вини. Зокрема, замість Бюро судово-медичних експертиз, він поїхав до піднаглядного військової прокуратурі військового шпиталю і незаконно госпіталюзовав на стаціонарне лікування рядового ОСОБА_4. Сам потерпілий, на думку ОСОБА_2, реально не перебував на стаціонарному лікуванні.

Апелянтом під сумнів ставиться і заключения судово-медичного експерта відносно ухвалення ступені тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_4, оскільки ці висновки були зроблені виключно на медичних документах. Разом з цим, по за увагою суду залишився факт підробки в виписному епікризі потерпілого підпису провідного хірурга ОСОБА_6 який, встановивши суттєві недолікі в обстеженні ОСОБА_4 та оформленні його меддокументів, відмовився їх підписувати та стверджував, що об'єктивних показань для госпіталізації потерпілого не було. Останній факт підтвердив в судовому засіданні і експерт НАВЧУК. Тому, як стверджує засуджений ОСОБА_2, при наявності факту фальсифікації медичних документів, їх не можно було розцінювати як докази по справі і класти в основу висновків судово-медичного експерта.

В супереч вимогам процесуального законодавства, в задоволенні неодноразових клопотань про допит додаткових свідків, суд також безпідставно відмовив, що в свою чергу, не могло не сказатися на об'єктивності розгляду справи.

В подальшому, як вказує апелянт, майором ОСОБА_1 був відшуканий прапорщик ОСОБА_5, до якого в цей день він (ОСОБА_2) теж висловлював невдоволення   з

приводу пропуску на территорію сторонніх машин. При цьому, умисно кулаком ні якого удару ОСОБА_5 він не наносив, а, заходячи до кімнати чергового КПП, нібито вступив в ямку на підлозі, зачепився за поріг та в падінні схопився за спину потерпілого, від чого можливо і виникли ушкодження.

Більш того, як вказує в апеляції засуджений, судом не прийнято до уваги той факт, що при наявності в м. Рівне бюро судово - медичної експертизи, обласного центру психічного здоров'я населення, потерпілі і свідки працівниками військової прокуратури направлялись для обстеження на наявність тілесних ушкоджень і перевірку на стан сп'янення у військовий шпиталь (військова частина А-1446), який не має відповідних дозволів на право надання таких видів медичних послуг. До того ж, до судово-медичного експерта потерпілі прибули тільки через 10 діб після події і йому представлялись неналежним чином оформлені медичні документи про травми.

Крім того, за твердженням апелянта, суд необгрунтовано поклав в основу обвунувачення лише не послідовні покази потерпілих та окремих зацікавлених свідків і, одночасно, немотивовано відхилив пояснення інших, які свідчили на його (ОСОБА_2) користь. Допускались і інші незаконні дії, які суттєво порушили право на захист.3окрема, у вироку суд самостійно змінив обвинувачення, пославшись на те, що удар ОСОБА_4 був нанесений не в стегно, як вказав слідчий, а в гомілку.

На думку засудженого ОСОБА_2, під час слідства та суду не усунуті суттєві протиріччя в показах свідків, не перевірена належним чином та не виключена можливість оговору з боку потерпілих, які обмовляють його, по-перше, в зв'язку з вимогливістю та службовою діяльністю, а по-друге, під тиском працівників військової прокуратури. При цьому робиться посилка на покази свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про давні неприязненні стосунки між ним та майором ОСОБА_1.

За твердженням апеллянта, відсутні в матеріалах справи і докази того, що він знаходився під час конфлікту у нетрезвому стані. Свідки по справі ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 заперечували перебування його в стані алкогольного сп'яніння та підтвердили факти здійснювання на нього тиску та погроз з боку працівників військової прокуратури Західного регіону. Але і це не було прийнято до уваги судом.

Без достатніх підстав, як вказує в скарги апеллянт, прийнято судом рішення і по цивільним позовам, розмір яких потерпілимі фактично не обґрунтовувався. Що стосується стягнення коштів за лікування потерпілого ОСОБА_4, то це рішення взагалі є незаконним, тому що необхідності в його стаціонарному лікуванні не було. Не передбачене законом і можливість стягнення моральної шкоди разом з кримінальною справою. Таки вимоги можуть бути заявлені лише в цивільному судочинстві.

Крім того, при розгляді справи були порушені правила підсудності. Згідно з Законом, кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. В данному випадку це повинен бути військовий місцевий суд Рівненського, а не Львівського гарнізону.

І останнє, на думку засудженого, при прийнятті рішення, суд не врахував висновок комплексної судової психолого-психіатричної експертизи, згідно з яким він (ОСОБА_2) в момент вчинення інкримінованих йому дій, нібито перебував у стані сильного душевного хвилювання і не міг повність керувати своїми діями в наслідок сильних душевних емоцій, тобто перебував у стані афекту, який робить особу обмежено осудною.

Заслухавши доповідача, пояснення в підтримку апеляції засудженого ОСОБА_2, його захисника, виступи потерпілого ОСОБА_1 та прокурора, яки вважали необхідним вирок залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, суд регіону приходить до наступних висновків.

Твердження апелянтів про те, що ОСОБА_2 за ст.ст. 424 ч.2 та 406 ч.2 КК України засуджений необгрунтовано є безпідставним.

В обґрунтування висновку суду про винність ОСОБА_2 в застосуванні насильства до підлеглих, та порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутностю між ними відносин підлеглості судом гарнізону правильно покладені покази потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_4, свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21,ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24 та висновки судово - медичного експерта про наявність та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілим ОСОБА_5 і ОСОБА_1.

Всупереч твердженням апелянтів, в судовому засіданні з достатньою повнотою були перевірені покази потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та свідків, які як самі особисто були присутні на місці подій 13 липня 2007 року так і таких, яким про події стало відомо з різних джерел інформації.

Всебічно перевіривши покази вказаних потерпілих в сукупності з іншими матеріалами кримінальної справи, суд 1 - ї інстанції прийшов до правильного висновку, мотивувавши своє рішення у вироку, що покази цих осіб відповідають дійсності і обгрунтовано поклав їх в основу вироку.

Військовий суд регіону, з врахуванням показів свідків, які безпосередньо були очевидцями застосування насильства до потерпілих ОСОБА_5, ОСОБА_4 та ОСОБА_1, а також об'єктивних даних, як то - наявність тілесних ушкоджень, поведінки постраждалих і повідомлення ними про застосування насильства різним особам, не знаходить підстав не довіряти показам потерпілих, а також сумніватися в обєктивності заключения судово-медичного експерта відносно ступені тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_5 та ОСОБА_1.

Всупереч наведеним у скаргах твердженням, оскільки всі потерпілі були військовослужбовцями, вони в першу чергу мали можливість і повинні були, після отримання травм, звернутися за допомогою і наступним лікуванням до військового медичного закладу, яким і був військовий шпиталь (військова частина А-1446).

Що стосується посилання в скарзі на порушення кримінально - процесуального законодавства, а також психологічний тиск під час досудового слідства на обвинуваченого ОСОБА_2, який спочатку в поясненні не тільки визнавав факт находження його в стані алкогольного сп'яніння, але і докладно описував обставини вживання спиртного, а також визнавав окремі свої протиправні дії, то суд регіону, перевіривши матеріали і враховуючи конкретні обставини справи, не находить достатніх підстав для скасування рішення суду і постановления виправдального вироку, про ще ідеться в апеляційної скарги.

Безпідставними є і твердження в скарзі, що при розгляді кримінальної справи були грубо порушені правила підсудності. Згідно з Законом (ст. 38 КПК України), голова військового апеляційного суду Центрального регіону мав право прийняти таке рішення і передати справу на розгляд у військовий місцевий суд Львівського гарнізону.

Не може служити підґрунтям для виправдовування ОСОБА_2 і можливість находження його в момент інкримінованих дій в стані високого нервово - психічного напруження. Ці обставини, згідно зі ст. 66 КК можуть бути розцінені тільки як пом'якшуючи покарання.

Разом з тим, правильно встановивши фактичні обставини скоєного ОСОБА_2, суд першої інстанції, оцінюючи заключения судово-медичної експертизи стосовно ступені тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних потерпілому ОСОБА_4, не звернув увагу на суттєві недоліки та порушення закону, допущені органами досудового слідства. Так, з

матеріалів справи вбачається, що висновки експерта відносно ступені тяжкості тілесних ушкоджень, заподіяних ОСОБА_4, були зроблені виключно на медичних документах, які поступили з шпиталю, де останній знаходився на стаціонарному лікуванні. Між тим, по за увагою суду залишилися факти неналежного оформлення зазначених медичних документів, суперечностей в них, які в даному випадку ставлять під сумнів достовірність висновків судово-медичного експерта.

Більш того, допитаний в судовому засіданні судово-медичний експерт НАВЧУК заявив, що на час проведення експертизи після вивчення документів, на його думку, потреби в стаціонарному лікуванні ОСОБА_4 (виходячи з ступені заподіяного йому ушкодження) не було. Він же пояснив, що самі медичні документи потерпілого мали суттєві недоліки і в них взагалі не було відображено навіть місце прикладення сили при ударі. При проведенні експертизи, матеріали справи органами досудового слідства йому не надавались. Оскількі на той час будь яких тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_4 не було, то він користувався виключно медичними документами з військового шпиталю. Вказані обставини, в сукупності з позицією потерпілого, який в судовому засіданні при з'ясуванні питання перебування його на стаціонарному лікуванні не зміг пояснити навіть обставини перебування його у шпиталю, викликають обгрунтовані сумніви в обєктивності висновку експерта, а тому даний висновок не може бути покладений в обґрунтування обвинувачення.

Враховуючи викладене, а також те, що сам факт застосування з боку ОСОБА_2 насильства до ОСОБА_4 у виді нанесення одного удару по нозі з заподіянням фізичної болі є розслідуваним і доведеним, а вказані вище обставини не впливають на юридичну кваліфікацію скоєного ОСОБА_2, суд, за цими обставинами, находить за можливе не повертати кримінальну справу на додаткове розслідування і виключає з вироку, за недоведенністю, вказівку органів досудового слідства про заподіяння потерпілому ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень. Дії же ОСОБА_2 в цієї частині слід розцінювати як насильство відносно підлеглого.

Одночасно, підлягає виключенню з вироку і вказівка суду на задоволення цивільного позову про стягнення з засудженого ОСОБА_2 на користь військової частини А 1446 -230,29грн. - коштів, затрачених на лікування потерпілого ОСОБА_4. Рішення за іншими цивільними позовами прийнято правильно.

Що стосується міри покарання, то при її призначенні, суд не в достатній мірі врахував конкретні обставини даної справи, відсутність тяжких наслідків, мотиви скоєного ОСОБА_2, те що він діяв із невірно зрозумілих інтересів служби, особу засудженого, який прослужив в Збройних Силах довгий строк, характеризується позитивно, одружений і має на утриманні малолітню дитину.

З врахуванням вищенаведеного, зменшення об'єму обвинувачення, а також, що дії ОСОБА_2 були випадковим епізодом в його житті, суд регіону рахує призначене винному покарання надто суворим і приходить до висновку про можливість замість обмеження волі, застосувати ст. 58 КК України і призначити покарання у виді службового обмеження. З тих же підстав суд виключає з вироку і вказівку на застосування до ОСОБА_2 ст.54 КК України - позбавлення військового звання „підполковник, яке до того ж, в супереч Закону, призначене лише за сукупністю злочинів.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 362, 366, 367 КПК України, військовий апеляційний суд регіону, -

УХВАЛИВ:

Вирок військового місцевого суду Львівського гарнізону від 29 грудня 2007 року відносно ОСОБА_2  змінити:

- виключити з вироку вказівку про застосування до ОСОБА_2   ст. 54 КК України

- позбавлення військового звання „підполковник"; а також вказівку на заподіяння діями ОСОБА_2 потерпілому ОСОБА_4 легких тілесних ушкоджень та вказівку на задоволення цивільного позову про стягнення з засудженого ОСОБА_2 на користь військової частини А 1446 - 230,29грн. - коштів, затрачених на лікування потерпілого ОСОБА_4, в задоволенні якого відмовити.

- вважати ОСОБА_2 засудженим з застосуванням ст.ст. 69 и 58 КК України по ст.ст. 406 ч.2 та 424 ч.2 того ж Кодексу до службового обмеження на ті ж строки, та за сукупністю злочинів до 2 (двох) років службового обмеження з відрахуванням із суми його грошового забезпечення в доход держави 10 відсотків.

Міру запобіжного  заходу відносно ОСОБА_2     - підписку про  невиїзд -скасувати.

В іншій частині вирок залишити без змін, а апеляційну скаргу засудженого - без задоволення.