№11а-13-2008
УХВАЛА
Іменем України
04 березня 2008 року м. Київ
Військовий апеляційний суд Центрального регіону України в складі: головуючого - полковника юстиції ГОВОРУХИ В.І.,
суддів: полковників юстиції ПОЛОСЕНКА B.C. і НОВОВА C.O., при секретарі ЛОПУШНЯК І.П., за участю старшого прокурора відділу військової прокуратури Центрального регіону України підполковника юстиції КУРАКІНА О.О., засудженого ОСОБА_1 та його захисників - адвокатів ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, розглянувши в судовому засіданні кримінальну справу за апеляційною скаргою захисників засудженого на вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 13 грудня 2007 року,
встановив:
Згідно з вироком військового місцевого суду Київського гарнізону від 13 грудня 2007 року колишнього військовослужбовця Управління державної охорони України (надалі - УДО України) підполковника запасу ОСОБА_1, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Лубни Полтавської області, українця, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні непрацездатних батьків, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, на підставі якої призначене покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто на суму 1700 грн..
Одночасно суд розглянув позовні вимоги потерпілого ОСОБА_5 і повністю задовольнив його вимоги щодо відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, стягнувши з ОСОБА_1 на його користь 15150 (п'ятнадцять тисяч сто п'ятдесят) грн., а в частині відшкодування моральної шкоди - частково, стягнувши з засудженого на користь потерпілого 2000 грн. В іншій частині, на суму 28000 грн., суд відмовив у задоволенні позову. ОСОБА_1 визнано винним у шахрайстві, тобто у заволодінні майном громадянина ОСОБА_5, шляхом зловживання
довірою, а саме грошима в сумі 3000 доларів США, що завдало значної шкоди потерпілому.
Цей злочин, як зазначено у вироку, було скоєно за наступних обставин.
У березні 2005 року до підполковника УДО України ОСОБА_1 звернувся громадянин ОСОБА_5 з проханям допомогти його донці Валерії поступити до вищого військового навчального закладу (надалі - ВВНЗ), повідомивши при цьому, що йому, ОСОБА_5, рекомендували звернутися саме до нього, ОСОБА_1, як земляка та особи, що „працює в охороні Президента". ОСОБА_1, вирішивши скористатися цими обставинами з метою власного збагачення, протягом березня - квітня продовжував формувати довірчі стосунки з потерпілим, створюючи враження про наявність достатніх можливостей виконати його прохання, зокрема: приймав його у своїй квартирі, проводив за його участю консультації з особами, яких рекомендував як таких, що в силу свого службового становища можуть дати поради та сприяти вступу до ВВНЗ, допоміг потерпілому обрати конкретний ВВНЗ та військову спеціальність (інженерний факультет Полтавського військового інституту зв'язку - надалі ПВІ), запевняв його у тому, що допоможе у вступі доньки саме до обраного нею факультету вказаного ВВНЗ.
У подальшому, зловживаючи довірою з боку потерпілого з корисливих мотивів, ОСОБА_1 переконав ОСОБА_5 у необхідності передачі йому 3000 доларів США, як винагороди за досягнення у майбутньому позитивного результату - вступу доньки до інженерного факультету ПВІ, якими, 25 квітня 2005 року близько 12 години дня за місцем свого проживання (АДРЕСА_1), заволодів, чим завдав значної шкоди потерпшому. В дійсності конкретних дій, крім порад загального змісту, для досягнення обіцяного ним результату не вчиняв, розраховуючи на те, щопройшовши загальну процедуру набору, донька потерпілого може вступити до вказаного вище факультету ПВІ самостійно.
У зв'язку із вступом ОСОБА_6 до ПВІ на інший факультет, ніж вона бажала, 28 липня 2005 року вона була відрахована з інституту за власним бажанням. На всі звернення ОСОБА_5 повернути сплачені гроші ОСОБА_1 відповідав відмовою, у зв'язку з чим потерпілий звернувся до правоохоронних органів.
Не погоджуючись з вироком суду, зазисники засудженого - адвокати ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 подали на нього апеляційну скаргу, в якій просять вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 13 грудня 2007 року скасувати, а кримінальну справу відносно ОСОБА_1 - закрити, у звязку із відсутністю події злочину.
В обгрунтування цього в апеляції зазначається, що висновки суду першої інстанції, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи.
Обвинувачення ОСОБА_1 у скоєні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України ґрунтується лише на показах потерпілого ОСОБА_5 та свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, , ОСОБА_6 ОСОБА_10 та ОСОБА_11, з яких покази всіх свідків, крім ОСОБА_7, є похідними від показів потерпілого ОСОБА_5.
В цілому, суть цих показів зводиться лише до того, що ОСОБА_5 заплатив ОСОБА_1 гроші в сумі 3000 доларів США за те, що останній забезпечить вступ його дочки, ОСОБА_6, на інженерний факультет Полтавського військового інституту зв'язку.
Однак ОСОБА_1 нічим не допомагав ОСОБА_6 і та самостійно поступила на навчання до вказаного ВВНЗ але на інший факультет. Не виявиш бажання навчатися на даному факультеті, вона написала рапорт про відрахування з навчального закладу за власним бажанням.
Незважаючи на те, що такі покази вказані свідки давали як на досудовому слідстві, так і у своїх вільних виступах в судовому засіданні, відповідаючи на запитання суду вони починали плутатись, по декілька разів уточнювали раніше дані покази, а на питання, які стосувались конкретних обставин тієї чи іншої події відповідали, що не можуть цього пригадати.
Головний свідок обвинувачення ОСОБА_7, який начебто був присутнім при передачі грошей ОСОБА_1, дав свідчення, які абсолютно не відповідають зібраним по справі матеріалам. Але саме такі невідповідності, по незрозумілим причинам, суд визнав доказом об'єктивності, як його показів, так і показів потерпілого ОСОБА_5
Крім того, як зазначається в апеляції, ні досудовим слідством, ні судом не було вжито заходів щодо перевірки можливого отримання ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 3000 доларів США від ОСОБА_5, що являється порушенням вимог ст. 22 КПК України щодо повноти, всебічності та об'єктивності дослідження обставин справи.
На думку захисту, ОСОБА_5 звернувся до правоохоронних органів із завідомо неправдивим повідомленням про вчинення злочину, штучно створивши докази обвинувачення, про що свідчить заявлений ним цивільний позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Таким чином, на підставі вищевикладеного, в апеляції робиться висновок про недоведеність факту отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 3000 доларів США, тобто про відсутність події інкримінованого йому злочину.
Заслухавши доповідача, виступ захисників та засудженого на підтримку апеляції, прокурора, який вважав необхідним вирок суду залишити без змін, а апеляційну скаргу захисників засудженого - без задоволення, а також розглянувши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, військовий апеляційний суд дійшов висновку, що вона не може бути задоволена, виходячи з наступного.
Так, суд апеляційної інстанції не може погодитися з висновками апеляції щодо недоведеності факту отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 3000 доларів США, а також відсутності самої події інкримінованого йому злочину, оскільки такі висновки не ґрунтується на фактичних обставинах справи, встановлених судом першої інстанції.
Всупереч доводам апеляції, вина ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому, згідно вироку, злочину повністю доведена показами потерпілого ОСОБА_5, свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, братів ОСОБА_10 та ОСОБА_11, а також іншими доказами, які в сукупності давали суду достатньо підстав для винесення обвинувального вироку.
Оцінюючи фактичні дані, на підставі яких була встановлена наявність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції, у відповідності до вимог закону, належним чином мотивував у вироку свої висновки на підставі тих доказів, які були ним досліджені в судовому засіданні.
При цьому, суд першої інстанції не залишив поза своєю увагою і дав відповідну оцінку також і тим обставинам, які, на думку апелянтів, свідчать не тільки про недоведеність події злочину, а й про штучне створення доказів обвинувачення ОСОБА_1.
Відхиляючи доводи апеляції в цій частині, військовий апеляційний суд регіону вважає необхідним зазначити наступне.
По-перше, суд встановив факт передачі ОСОБА_1 коштів у сумі 3000 доларів США, виходячи не тільки з показів потерпілого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_7, в присутності якого ці кошти передавались, а й з інших доказів, які в сукупності дозволили суду зробити обґрунтований висновок про їх достовірність та об'єктивність.
Що ж стосується плутанини та неточностей, які допускали окремі свідки, під час їх допиту в судовому засіданні, на що звертається увага в апеляційній скарзі, то ці, як і інші, наведені в апеляції, обставини, не можуть служити підтвердженням необ'єктивності чи неправдивості показів зазначених свідків, оскільки в суді вони не міняли суті своїх показів, а неточності в деталях подій, в яких вони плутались або не могли пригадати, стосувались таких обставин, які не можуть ставити під сумнів оцінку цих показів, яку їм дав суд у своєму вироку.
Тим більше, що з врахуванням часу, який минув з моменту подій, які досліджувались в судовому засіданні, для більшості людей, в тому числі і для свідків по даній справі, є характерною втрата здатності добре пам'ятати ті чи інші деталі, якщо вони не мали для них будь-якого суттєвого значення.
По-друге, окремі обставини, про які повідомив суду потерпілий ОСОБА_5, були підтверджені не тільки показами наведених вище свідків та роздруківками телефонних дзвінків, які здійснювались на мобільний та домашній телефони ОСОБА_1 з інших телефонів, в тому числі з мобільного телефону потерпілого, зокрема щодо обставин зустрічі, яка мала місце в кінці березня 2005 року, між потерпілим і ОСОБА_1 в квартирі останнього, під час якої були присутні інші особи, були підтверджені доказами, про які в апеляції навіть не згадується.
Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_12 не тільки підтвердив ті обставини зустрічі, про які повідомив суду потерпілий, а й фактично спростував покази ОСОБА_1 щодо цих обставин, внаслідок чого останній в суді був змушений визнати, що така зустріч в його квартирі була, хоча він її точно не пам'ятає.
Враховуючи докази, які були покладені судом в основу обвинувального вироку, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними також доводи апеляції щодо штучного створення потерпілим ОСОБА_5 доказів обвинувачення ОСОБА_1 та мотивів якими він при цьому керувався, оскільки вони є надуманими і не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи.
За таких обставин, військовий апеляційний суд не вбачає будь-яких законних підстав для скасування вироку суду першої інстанції та закриття
провадження по справі, в тому числі через порушення вимог ст. 22 КПК України, про які говориться в апеляції, оскільки обставини справи були досліджені судом повно, всебічно та об'єктивно.
На підставі досліджених та належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції Дійшов обґрунтованих висновків, як щодо наявності в діях ОСОБА_1 суспільно небезпечного діяння, відповідальність за яке, передбачена ч. 2 ст. 190 КК України, так і щодо доведеності вини останнього у вчиненні цього діяння.
Дії засудженого правільно кваліфіковані судом за ч. 2 вказаної вище статті, як шахрайство, що завдало значної шкоди потерпілому, оскільки, згідно з вимогами п. 2 примітки до ст. 185 КК України, така шкода визнається значною не тільки із врахуванням матеріального становища потерпілого, а й у випадку, коли йому спричинені збитки на суму від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Призначаючи засудженому міру покарання, суд першої інстанції керувався положеннями Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 злочину, його особу та інші обставини справи, в тому числі ті, що пом'якшують покарання, а тому це покарання слід визнати необхідним та достатнім для його виправлення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 365, 366 і 377 КПК України, військовий апеляційний суд Центрального регіону,
ухвалив:
Вирок військового місцевого суду Київського гарнізону від 13 грудня 2007 року відносно ОСОБА_1 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисників засудженого - без задоволення.