Справа № 344/10473/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1280/2014

Категорія 55

Головуючий у 1 інстанції Барашков В. В.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.

суддів: Матківського Р.Й., Шишка А.І.

секретаря Капущак С.В.

з участю представника відповідача - Рокетської С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання правочину неукладеним, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду від 17 лютого 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

Позивач звернувся в суд із зазначеним позовом посилаючись на те, що 12.04.2007 року між ним та відповідачем по справі укладено кредитний договір про отримання ним кредиту в сумі 20000 доларів США для придбання нерухомого майна, а також 600 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту та 2289,87 доларів США на сплату страхових платежів. Стверджує, що право власності на 23489,87 доларів США від банку до нього не перейшло, валютний рахунок на який ці кошти поступили б на його ім'я не відкривався, заявки на конвертацію вказаної суми в грошову одиницю України він не подавав, заяви про перерахування цих коштів в оплату страхових платежів не подавалось. З цих підстав вважав договір недійсним та просив позов задовольнити.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 17 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не дав оцінки жодному доводу позивача, а також не зазначив із яких мотивів дійшов саме такого висновку. В описовій частині рішення суд не вказав важливі факти і моменти позовної заяви, а в мотивувальній не спростував та не підтвердив їх.

Апелянт також вказує, що ним було подано клопотання про витребування доказів в порядку ст. 134 ЦПК України, однак суд дане клопотання не розглянув. Крім того судом не досліджено факт переходу права власності валюти від банку до позичальника. Так, звертаючись до відповідача про надання інформації щодо отримання кредиту та розшифровки заборгованості, позивач отримав відповідь, яка була формальною, із зсилкою на те, що це є банківська таємниця.

Вважає, що право власності коштів від банку до позивача не перейшло, валютний рахунок на який ці кошти поступили б на його ім'я не відкривався, заявки на конвертацію вказаної суми в грошову одиницю України він не подавав, заяви про перерахування цих коштів в оплату страхових платежів не подавалось.

На думку апелянта, суд даним обставинам не дав належної оцінки та ухвалив рішення з порушенням вимог закону.

З цих підстав, рішення суду першої інстанції апелянт просить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт в судове засідання повторно не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Представник відповідача апеляційну скаргу заперечила, вважає її безпідставною, а рішення суду законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 12.04.2007 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір про отримання позивачем кредиту в сумі 20000,00 доларів США, виходячи із 0,92% в місяць для придбання нерухомого майна, а також 600 доларів США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту та 2289,87 доларів США на сплату страхових платежів. Зборами акціонерів ЗАТ КБ «Приватбанк 30.04.2009 року було прийнято рішення про перетворення банку на ПАТ КБ «Приватбанк», якому належать права та обов'язки кредитодавця за договором.

Відповідно до ч.2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч.1 ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, уклавши кредитний договір для придбання нерухомого майна, не надав суду належних та допустимих доказів невиконання кредитором умов кредитного договору, внаслідок чого він не отримав у власність нерухоме майно.

З даним висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.

Згідно ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається із копії кредитного договору, під час його підписання сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору, про що свідчать підписи на оспорюваному договорі, а доказів протилежного зі сторони апелянта та його представника суду надано не було.

Згідно умов даного кредитного договору, сторони фіксують свою згоду з тим, що ними узгоджені усі істотні умови, і зобов'язуються надалі ніяких претензій одна до одної з цього приводу не мати. Цей договір відображає повне розуміння сторонами його предмету та інших питань, зазначених в цьому договорі. Позичальником отримано до укладення цього договору умови кредитування, відповідно до п.2 ст.11 ЗУ "Про захист прав споживачів".

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як роз'яснив у п. 8 постанови №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» Верховний Суд України, вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення не встановлено.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 218, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 17 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання нею законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: Р.Й. Матківський

А.І. Шишко