ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року Справа № 914/2441/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,

суддів:Барицької Т.Л.,

Кролевець О.А.,

розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2014

у справі№ 914/2441/13 господарського суду Львівської області

за позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

доМалого колективного підприємства "Аліна"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4

прозвернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю металообробної дільниці загальною площею 1009,1 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1

в судовому засіданні взяли участь представники: - позивача Чорний І.В.; - відповідача Климишин І.П.; - третьої особи повідомлений, але не з'явився;

Розпорядженням секретаря першої судової палати від 16.06.2014 №02-05/218 сформовано наступний склад суддів для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л., Кролевець О.А.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 15.08.2013 у справі №914/2441/13 (суддя Кидисюк Р.А.) задоволений позов Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (надалі позивач/скаржник/банк) до Малого колективного підприємства "Аліна" (надалі відповідач), третя особа у справі - ОСОБА_4; за рішенням, звернуто стягнення на користь позивача на предмет іпотеки за іпотечним договором №69-0211007/Zфквіп-08 від 22.05.2008, а саме: нежитлову будівлю металообробної дільниці загальною площею 1009,1 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності відповідачу, шляхом продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною, встановленою у процесі здійснення виконавчого провадження, з вартості якого підлягає сплаті заборгованість за кредитним договором №69-0211007/ФКВ-08 від 22.05.2008 в розмірі 263 740,48 грн.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 (судді: Галушко Н.А., Орищин Г.В., Кузь В.Л.) вказане рішення місцевого господарського суду скасовано, в позові відмовлено.

Банк, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваної постанови, просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Сторони належним чином були повідомлені про час та місце розгляду даної справи, проте третя особа у справі не скористалася своїм правом бути присутньою у судовому засіданні.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових актів, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору є вимога позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №69-0211007/2фквіп-08 від 22.05.2008, а саме: на нежитлову будівлю металообробної дільниці загальною площею 1009,1 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (надалі іпотечне майно), яка належить на праві власності відповідачу, в рахунок погашення заборгованості третьої особи у справі за кредитним договором №69-0211007/ФКВ-08 від 22.05.2008.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що відповідно до договору про передачу активів та кредитних зобов'язань від 30.06.2010, він набув статусу нового кредитора (замість ПАТ "Укрпромбанк") за всіма кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі, й відносно відповідача за іпотечним договором №13/ІкМБ-08 та відносно третьої особи за кредитним договором №69-0211007/ФКВ-08.

Місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, встановив, що 22.05.2008 між ТОВ "Український промисловий банк" (ТОВ "УПБ") та ОСОБА_4 (третя особа у справі) був укладений кредитний договір №69-0211007/ФКВ-08, відповідно до умов якого, ТОВ "УПБ" надало третій особі кредитні кошти у розмірі 25 000,00 доларів США щ розрахунку 12,5% річних; строк дії договору - до 19.05.2023.

22.05.2008 між ТОВ "УПБ" та МКП "Аліна" (відповідач), з метою забезпечення виконання ОСОБА_4 своїх зобов'язань за кредитним договором №69-0211007/ФКВ-08, був укладений іпотечний договір №69-0211007/Zфквіп-08, згідно з яким відповідач передав в іпотеку ТОВ "УПБ" іпотечне майно, належне йому на праві власності; вказаний договір нотаріально посвідчений, відомості щодо обтяження предмету іпотеки внесено до державного реєстру іпотек.

30.06.2010 між позивачем, ТОВ "УПБ" та Національним банком України був укладений договір про передачу активів та кредитних зобов'язань ТОВ "УПБ" на користь позивача, відповідно до п. 4.1. якого, ТОВ "УПБ" передає (відступає) позивачу права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, що забезпечують виконання кредитних зобов'язань перед НБУ, внаслідок чого позивач замінює ТОВ "УПБ" як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов'язаннях, а згідно з п. 4.2. договору, внаслідок передачі ТОВ "УПБ" позивачу права вимоги до боржників, позивачу переходить (відступається) право вимагати (замість ТОВ "УПБ") від боржників повного, належного та реального виконання обов'язків за кредитними та забезпечувальними договорами.

Отже, як встановив місцевий господарський суд, позивач (ПАТ "Дельта Банк") набув право вимоги за кредитним договором №69-0211007/ФКВ-08 від 22.05.2008, та, відповідно, за іпотечним договором №69-0211007/Zфквіп-08 (ст.ст. 514, 516 ЦК України).

У зв'язку з порушенням третьою особою у справі виконання зобов'язань за кредитним договором 69-0211007/ФКВ-08 від 22.05.2008 (заборгованість станом на 10.04.2013 становить 263 740,48 грн., з яких: 187 613,37 грн. - тіло кредиту, 69 194,20 грн. - відсотки, 6 932,90 грн. - комісія), позивач направив відповідачу та третій особі у справі претензії, які залишились без виконання з боку вказаних осіб.

Згідно з ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 4.1.6. договору іпотеки встановлено, що у разі порушення зобов'язань за кредитним договором та за цим договором, а також інших обов'язків, іпотекодержатель має право дострокового виконання зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Отже, встановивши наведені обставини справи, з урахуванням, в тому числі, наведених норм, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги та звернув стягнення на нежитлову будівлю металообробної дільниці загальною площею 1009,1 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка належить на праві власності відповідачу, шляхом продажу на публічних торгах у межах процедури виконавчого провадження з початковою ціною, встановленою у процесі здійснення виконавчого провадження, з вартості якого підлягає сплаті заборгованість за кредитним договором №69-0211007/ФКВ-08 від 22.05.2008 в розмірі 263 740,48 грн.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи вказане рішення місцевого господарського суду, виходив із наступного.

Відповідно до п.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Статтею 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Згідно з ст.4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно.

Статтею 19 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що зміни і доповнення до іпотечного договору підлягають нотаріальному посвідченню. Відповідні відомості про зміну умов обтяження нерухомого майна іпотекою підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку. Після видачі заставної зміни і доповнення до іпотечного договору і договору, яким обумовлене основне зобов'язання, можуть вноситися лише після анулювання заставної і видачі нової заставної в порядку, встановленому частиною четвертою статті 20 цього Закону.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 24 Закону України "Про іпотеку" відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" встановлено перелік прав і обтяжень, що підлягають обов'язковій державній реєстрації, зокрема, це право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека.

Пунктом 6.3 іпотечного договору встановлено, що на предмет іпотеки накладається заборона відчуження до повного виконання основного зобов'язання.

Таким чином, відповідно до вимог чинного законодавства перехід прав за іпотечним договором № 69-0211007/Zфквіп-08 від 22 травня 2008 року від первісного кредитора до нового кредитора відбувається з обов'язковим дотриманням передбаченої в Законі процедури.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель зобов'язаний письмово у п'ятиденний строк повідомити боржника про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 410 затверджено Тимчасовий порядок державної реєстрації іпотек.

Відповідно до п.п. 22 та 23 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 410 "Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек " на підставі договору про передачу активів ПАТ "Дельта Банк" повинно було внести зміни до Державного реєстру іпотек, якими б виключався запис про первісного іпотекодержателя та вносився запис про нового іпотекодержателя, однак відповідних доказів матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що в порушення вимог ст.ст. 19, 23, 24 Закону України "Про іпотеку", п.п. 22, 23 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 410 "Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек" та умов іпотечного договору №69-0211007/Яфквіп-08 від 22.05.2008 ПАТ "Дельта Банк" не внесено запису до Державного реєстру іпотек про зміни іпотекодержателя, що позбавляє можливості ПАТ "Дельта Банк" звертатися з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлову будівлю металообробної дільниці загальною площею 1009,1 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.

Вищий господарський суд України вважає як висновки суду першої інстанції, так і апеляційної інстанції передчасними, та скасовує прийняті у даній справі судові рішення з огляду на таке.

Стосовно рішення місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 564 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За приписами ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" визначено, що іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Статтями 38 та 41 Закону України "Про іпотеку" передбачено можливість реалізації предмета іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України "Про виконавче провадження" з дотриманням вимог цього Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України "Про іпотеку" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а отже правильно витлумачив ці норми.

У резолютивній частині рішення має бути остаточна відповідь щодо усіх вимог, які були предметом судового розгляду.

Відповідно до п. 9.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" у рішеннях про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження (іпотеки) мають міститися дані, визначені в частині другій статті 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" і в частині першій статті 39 Закону України "Про іпотеку".

Таким чином, розглядаючи позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, в резолютивній частині рішення суд повинен вирішити питання щодо загального розміру вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опису нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходів щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритету та розміру вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Однак, господарський суд Львівської області при винесенні рішення, всупереч зазначених вимог, не визначив у резолютивній частині рішення всі складові загальний розмір вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, а також початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, адже зазначення місцевим господарським у резолютивній частині рішення про визначення початкової ціни предмету іпотеки під час здійснення виконавчого провадження, суперечить як ст. 39, так і ст. 43 Закону України "Про іпотеку".

Стосовно оскаржуваної позивачем (банком) постанови суду апеляційної інстанції, якою було відмовлено у позові з підстав недотримання позивачем приписів ст.ст. 19, 23, 24 Закону України "Про іпотеку", п.п. 22, 23 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 410 "Про затвердження Тимчасового порядку державної реєстрації іпотек" та умов іпотечного договору №69-0211007/Яфквіп-08 від 22.05.2008 ПАТ "Дельта Банк" щодо внесення запису до Державного реєстру іпотек про зміни іпотекодержателя, що, на думку суду, позбавляє можливості ПАТ "Дельта Банк" звертатися із даним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ст. 1 Закону України "Про іпотеку" іпотекою є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення трьохстороннього договору про передачу активів від 30.06.2010) обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно (в редакції, чинній на момент винесення судом апеляційної інстанції постанови, друге речення вказаної частини 4 статті було виключено, та замінено іншим).

Частиною 1 ст. 182 ЦК України унормовано, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.2004 № 410, також визначено про необхідність державної реєстрації іпотек.

Отже, виходячи із наведених норм, дійсно, державна реєстрація іпотеки є обов'язковою в силу закону.

Відповідно до приписів ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В той же час, відмовляючи у позові з підстав невнесення позивачем до державного реєстру іпотек відомостей щодо себе як нового іпотекодержателя за договором іпотеки №69-0211007/Zфквіп-08 від 22.05.2008, судом апеляційної інстанції не наведено, якими нормативно-правовими актами передбачений наслідок невчинення таких дій (невнесення запису до державного реєстру іпотек) як позбавлення такої особи можливості на звернення до суду за захистом своїх прав та обов'язків шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Стосовно висновку суду апеляційної інстанції про те, що перехід прав за іпотечним договором № 69-0211007/Zфквіп-08 від 22 травня 2008 року від первісного кредитора до нового кредитора відбувається з обов'язковим дотриманням передбаченої в Законі процедури, пов'язуючи такий висновок знову ж з невнесенням відомостей щодо нового іпотекодержателя до державного реєстру іпотек, колегія суддів зазначає, він зроблений без урахування, по-перше, ст.ст. 512, 516 ЦК України, оскільки фактично нівелює положення вказаної норми. Крім того, правочин щодо передачі позивачу права вимоги до відповідача (договір про передачу активів від 30.06.2010), як встановлено судами попередніх інстанцій, нотаріально посвідчений, що кореспондується із приписами ч. 1 ст. 513 ЦК України, відповідно до яких правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Відповідно до приписів ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя за іпотечним договором виникають з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, виходячи із наведених норм, вищенаведений висновок суду апеляційної інстанції зроблений без урахування вказаних положень ЦК України та фактичних обставин справи, а відтак, є передчасним.

В силу ст.ст. 42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Судами попередніх інстанцій використано не у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, наслідком чого є передчасність протилежних висновків судів: про задоволення позову - господарського суду першої інстанції, про відмову у позові - господарського суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, в силу обмеження меж перегляду справи у суді касаційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати прийняті у даній справі судові рішення, і справу направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, під час здійснення якого, врахувати викладене у даній постанові.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 у справі №914/2441/13 та рішення господарського суду Львівської області від 15.08.2013 скасувати.

Справу №914/2441/13 направити на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді Т.Л. Барицька

О.А. Кролевець