АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/444/13-ц

Номер провадження 22-ц/786/2020/14

Головуючий у 1-й інстанції Крючко Н. І.

Доповідач Кривчун Т. О.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.,

Суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

при секретарі - Філоненко О.В.

за участю: представника позивача - Жолонки О.В.

відповідача та законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 - ОСОБА_3

представників відповідачів -ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк"

на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 21 травня 2014 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" (ПАТ АБ "Укргазбанк"), третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Ленінський ВДВС Полтавського МУЮ до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору-Товариство з обмеженою відповідальністю «Управлінська житлова компанія», Служба у справах дітей виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтаві ради, Орган опіки і піклування Ленінської районної у м. Полтаві ради про примусове виселення мешканців із житлового приміщення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2013 року ПАТ АБ "Укргазбанк" звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, посилаючись на те, що 22.06.2007 року між Банком та ОСОБА_6 було укладено Кредитний договір за №133 к-ф та, в забезпечення виконання зобов»язань за даним договором цього ж числа було укладено договір іпотеки №133, згідно з яким предметом іпотеки є нерухоме майно-житлове приміщення - двокімнатна квартира загальною площею 77,5кв.м., житловою площею 24,3кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У зв»язку з неналежним виконанням ОСОБА_6 зобов»язань за договором у грудні 2009 року АБ «Укргазбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості та рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 28.12.2011 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі, а постановою державного виконавця Лкенінського ВДВС Полтавського МУЮ від 23.02.2012 року відкрито виконавче провадження по виконанню рішення суду та проводяться дії щодо примусової реалізації заставного майна.

У зв»язку з тим, що ОСОБА_6 у добровільному порядку не бажає звільняти квартиру, яка є предметом іпотеки та на яку проводиться звернення стягнення та продовжує там проживати просили виселити у примусовому порядку з предмету іпотеки за договором іпотеки (без оформлення заставної) №133 к-ф від 22.06.2007р., а саме з двокімнатної квартири загальною площею 77,5кв.м., житловою площею 24,3кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1: ОСОБА_6, ОСОБА_3 та, ОСОБА_2, зареєстрованих за вказаною адресою та зняти вказаних осіб з реєстраційного обліку в предметі іпотеки за договором іпотеки (без оформлення заставної) №133 к-ф від 22.06.2007р.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Полтави від 21.02.2013 року залучено до участі у справі у якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Товариство з обмеженою відповідальністю «Управлінська житлова компанія», Орган опіки і піклування Ленінської районної у м. Полтаві ради, Сектор ГІРФО Ленінського РВПМУУМВС України в Полтавській області.

Ухвалою суду від 28.03.2013 року виключено з кола третіх осіб на стороні відповідача Управління ДМС України в Полтавській області та залучено в цій якості Службу у справах дітей виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтаві ради.

Ухвалою суду від 14.08.2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Ленінський ВДВС Полтавського міського управління юстиції.

Ухвалою суду від 14.08.2013 року позовні вимоги в частині зняття з реєстраційного обліку в предметі іпотеки за договором іпотеки (без оформлення заставної) №133 к-ф від 22.06.2007р., а саме з двокімнатної квартири загальною площею 77,5кв.м., житловою площею 24,3кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1: ОСОБА_6, ОСОБА_3 та, ОСОБА_2, зареєстрованих за вказаною адресою, залишено без розгляду у зв»язку з поданою представником позивача заявою про залишення даної частини позовних вимог без розгляду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 21 травня 2014 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, про примусове виселення мешканців із житлового приміщення відмовлено у зв»язку з необґрунтованістю та безпідставністю.

З цим рішенням не погодилося ПАТ АБ "Укргазбанк", представник якого в поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

В обгрунтування доводів скарги посилаються на те, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції до спірних правовідносин застосовано положення ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку», яка не підлягала застосуванню, оскільки нормою ч.ч.1-2 ст.35 Закону України «Про іпотеку» регулюється порядок звернення стягнення іпотекодержателем на предмет іпотеки у випадку порушення боржником зобов»язання, забезпеченого іпотекою, у той час, як предметом позовних вимог була вимога про примусове виселення мешканців із предмета іпотеки, на який звернуте стягнення згідно з судовим рішенням, яке набрало чинності.

Зазначають, що, обґрунтовуючи необхідність звернення іпотеко держателя до відповідачів з вимогою про добровільне виселення суд першої інстанції послався на положення ч.2 ст.40 ЗУ «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК України, при цьому в тексті рішення процитовано положення ч.2 ст.40 ЗУ «Про іпотеку» в редакції, чинній до 16.10.2011 р. та зазначено, що аналогічні приписи містяться і у ч.3 ст.109 ЖК України.

Вказують, що ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» № 3795-УІ, який набрав чинності 16.10.2011 р., внесено зміни до ч.2 ст.40 ЗУ «Про іпотеку» та ч.3 ст.109 ЖК України, якими було змінено порядок досудового врегулювання правовідносин, пов»язаних з виселенням мешканців із житлових приміщень, переданих в іпотеку та обов»язковість досудової вимоги іпотекодержателя до мешканців про добровільне виселення з наданням строку на його виконання, обмежена випадком прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем у позасудовому порядку на підставі договору.

Вважають, що судом першої інстанції при ухваленні рішення застосовано положення норм матеріального права, які були змінені на дату звернення з позовом та ухвалення оскаржуваного рішення.

У наданих суду письмових запереченнях на апеляційну скаргу відповідачі просять апеляційну скаргу відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін, посилаючись на те, що Банком не направлялася відповідачам письмова вимога про добровільне звільнення квартири, яка є предметом іпотеки.

Вважають, що ЗУ «Про іпотеку» містить імперативну вимогу щодо дотримання обов»язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця, у зв»язку з чим позовні вимоги Банку не можуть бути задоволені, оскільки на цей момент відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав та свобод іпотекодержателя щодо звільнення вказаного житла його мешканцями.

Зазначають, що позовна заява була подана з порушенням вимог СК України, ЗУ «Про охорону дитинства» у зв»язку з відсутністю згоди Органу опіки та піклування про надання згоди щодо виселення відповідача-малолітньої дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Вказують, що, оскільки спірна квартира не була придбана за рахунок кредитних коштів, відсутні правові підстави виселяти відповідачів без надання іншого житлового приміщення, однак позивач не зазначає у позові, в яке саме житлове приміщення мають бути виселені відповідачі.

У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала та прохала її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 та представники відповідачів апеляційну скаргу не визнали, підтримали доводи, наведені у запереченнях на скаргу, прохали її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За приписом статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 28 грудня 2011 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» в особі Полтавської філії АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на заставлене майно, згідно договору іпотеки №133 к-ф від 22.06.2007 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №133 к-ф від 22 червня 2007 року та позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Укргазбанк» про визнання кредитного договору недійсним, позовну заяву задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дрезден, Німеччина, паспорт серії НОМЕР_2, виданий 23.04.1997 року Ленінським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк» (36020, м. Полтава, вул. Жовтнева, 19, код ЄДРПОУ 23697280, р/р 2909030 в Полтавській обласній дирекції АБ «Укргазбанк», МФО 320478) заборгованість за кредитним договором №133 к-ф від 22.06.2007 року на загальну суму 84776,24 доларів США, з яких: заборгованість по кредиту- 60136,32 доларів США (в тому числі прострочена - 13154,68 доларів США, яка підлягає достроковому стягненню - 46981,64 доларів США); заборгованість по процентам - 11946,23 доларів США; заборгованість по пені-12693,69 доларів США (в тому числі за несвоєчасне погашення кредиту - 5669,23 доларів США, за несвоєчасну сплату процентів - 7024,46 доларів США).

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №133 к-ф від 22 червня 2007 року на суму 84776,24 доларів США, звернуто стягнення на заставлене майно, а саме: двокімнатну квартиру загальною площею 77,5 кв.м., житловою площею 24,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить іпотекодавцю ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 05 червня 2007 року Управлінням житлово-комунального обслуговування населення на підставі Рішення №130 виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтаві ради від 22.05.2007 року.

Вирішено питання стягнення судових витрат.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ПАТ АБ «Укргазбанк» про визнання недійсним кредитного договору №133-к-ф від 22.06.2007 року відмовлено за безпідставністю.

Вказане рішення суду набрало законної сили 10.01.2012 року та у встановленому законом порядку не оскаржене ( т.1, а.с.19-21).

Зазначеним судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що 22.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Украгазбанк», правонаступником якого виступає Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 133 к-ф з додатковою угодою №1 про надання кредиту на задоволення споживчих потреб на загальну суму 65800,00 доларів США на строк до 21 червня 2019 року, зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 12,5% річних. Факт видачі коштів підтверджується випискою з позичкового рахунку від 22.06.2007 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним вище кредитним договором 22 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком «Укргазбанк», правонаступником якого виступає Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Укргазбанк», та ОСОБА_6 було укладено іпотечний договір №133 к-ф без оформлення заставної, посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за №2640 (т.1, а.с.15-18).

Згідно п.2.1 Договору, предметом іпотеки є двокімнатна квартира загальною площею77,5 кв.м., житловою площею 24,3 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 05 червня 2007 року Управлінням житлово-комунального обслуговування населення на підставі Рішення №130 виконавчого комітету Ленінської районної у м. Полтави ради від 22.05.2007 року (т.1, а.с.15-18).

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_6 зобов'язань за кредитним договором станом на 24.03.2011 року утворилася заборгованість у загальній сумі 84776,24 доларів США.

На виконання вказаного судового рішення 10.02.2012 року Ленінським районним судом м. Полтави видано виконавчий лист №2-1158/11р. (а.с.25-26).

Місцевим судом установлено та вбачається з матеріалів справи, що постановою старшого державного виконавця Ленінського ВДВС Полтавського МУЮ Юрко К.В. від 23.02.2012 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-1558, виданого 10.02.2012 року Ленінським районним судом м. Полтави, про стягнення з ОСОБА_6 боргу у сумі 677319,77 грн.

Також, постановою старшого державного виконавця Ленінського ВДВС Полтавського МУЮ Юрко К.В. від 23.02.2012 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2-1558, виданого 10.02.2012 року Ленінським районним судом м. Полтави про звернення стягнення на заставне майно в межах суми 677319,77 грн. (т.1, а.с.24,25-26,27).

У відповідності до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_3, виданого Ленінським відділом РАЦС Полтавського МУЮ 19.01.2008 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.1, а.с.50).

Згідно довідки №2484 від 17.12.2012 року, виданої Товариством з обмеженою відповідальністю «Управлінська житлова компанія», у квартирі АДРЕСА_1, зареєстровані: ОСОБА_6, власник, -з 17.04.2009 року; його дружина ОСОБА_3,- з 15.05.2009 р., та їх син ОСОБА_2, - з 15.05.2009 р. (т.1, а.с.22).

За даними ПП ПБТІ «Інвентаризатор» зареєстровано право власності у м. Полтаві за ОСОБА_6 на АДРЕСА_2 та на АДРЕСА_1. Реєстрація права власності станом на 31.12.2012р. за ОСОБА_3 у м. Полтаві не проводилася (т.2, а.с.162; т.3, а.с.36).

За інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон на відчуження об'єктів нерухомого майна від 16.05.2014 року, належна на праві приватної власності ОСОБА_6 квартира АДРЕСА_1 внесена до реєстру іпотек та на неї накладено заборону та арешт. Відомості про реєстрацію за ОСОБА_3 нерухомого майна відсутні (т.3, а.с.54-62).

Рішенням Ленінської районної у м. Полтаві ради від 22.10.2013 року відмовлено Ленінському відділу державної виконавчої служби Полтавського МУЮ у наданні дозволу на реалізацію іпотечного майна, що розташоване за адресою у АДРЕСА_1, право користування яким має малолітній ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 (т.3, а.с.63).

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «Укргазбанк» про примусове виселення ОСОБА_6, ОСОБА_3 разом з малолітнім ОСОБА_2 у зв'язку з необґрунтованість та безпідставністю, місцевий суд виходив із того, що Банком не дотримано досудовий порядок врегулювання спору, - обов'язкову процедуру письмового попередження про звільнення відповідачів із займаного житлового приміщення протягом одного місяця, як встановлено ч.1 ст.35, ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч.3 ст. 109 ЖКУ.

Однак з таким висновком місцевого суду не можна погодитися, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1,2 ст.35 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Аналіз вказаної норми свідчить про те, що нею регулюється порядок звернення стягнення іпотекодержателем на предмет іпотеки у випадку порушення боржником зобов'язання, забезпеченого іпотекою, тоді як предметом позову є вимоги про примусове виселення осіб, що мешкають у квартирі, яка є предметом іпотеки, на яку звернуто стягнення згідно з судовим рішенням, що набрало законної сили.

З огляду на наведене доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення до спірних правовідносин застосовано положення ч.1 ст.35 ЗУ «Про іпотеку», яка не підлягала застосуванню, є слушними та такими, що заслуговують на увагу.

У відповідності до ст.40 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній до внесення змін до цієї статті Законом України №3795-VІ (3795-17) від 22.09.2011р., звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» від 22.09.2011р. №3795-VІ (3795-17), який набрав чинності 16.10.2011р., частину другу статті 40 після слів "передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення" доповнено словами "шляхом позасудового врегулювання на підставі договору".

Відповідно до ст.40 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на час звернення з позовом, постановлення місцевим судом рішення та на даний час, звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічний порядок щодо виселення всіх громадян, що мешкають у житловому будинку або житловому приміщенні, на які звернуто стягнення як на предмет іпотеки, передбачено частиною 3 статті 109 ЖК України, до якої також було внесено відповідні зміни на підставі Закону України від 22.09.2011р. №3795-VІ (3795-17).

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.43 постанови від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке.

Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39- 40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення.

При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Таким чином, законодавцем було змінено порядок досудового врегулювання правовідносин, пов'язаних з виселенням мешканців із переданих в іпотеку житлових приміщень. Відтак, обов'язковість досудової вимоги іпотекодержателя до мешканців про добровільне виселення з наданням строку на його виконання, обмежена випадком прийняття рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем у позасудовому порядку на підставі договору.

За таких обставин, іпотекодержатель, звертаючись до суду з позовом про виселення мешканців із предмета іпотеки зобов»язаний дотриматись досудового порядку врегулювання правовідносин, пов»язаних з добровільним виселенням мешканців із предмет іпотеки лише у випадку звернення стягнення у позасудовому порядку на підставі договору.

Враховуючи те, що предметом заявлених позовних вимог ПАТ «Укргазбанк» є виселення відповідачів ОСОБА_6, ОСОБА_3 разом з малолітньою дитиною ОСОБА_2 із житлового приміщення, що є предметом іпотеки, на яке рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 28 грудня 2011 року, що набрало законної сили, вже звернуто стягнення, місцевий суд безпідставно застосував положення ст.40 ЗУ «Про іпотеку», які були змінені на дату звернення з позовом та ухвалення оскаржуваного рішення.

Посилання відповідачів на відсутність згоди Органу опіки та піклування про надання дозволу щодо виселення малолітньої дитини відповідача ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 з предмету іпотеки, що, на їх думку, є підставою для відмови у задоволенні позову, яке обґрунтовано нормами ст.ст. 9, 109 ЖКУ, ст.12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» і т.ін., на думку колегій суддів, є такими, що не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування. Посадові особи Органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям (ч.4 ст.12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей»).

Зі змісту ст.ст.39,52,61,62 ЗУ «Про виконавче провадження» вбачається, щопримусова реалізація майна за рішенням суду з прилюдних торгів (як зазначено у позові, наразі державним виконавцем Ленінського ВДВС Полтавського МУЮ Юрко К.В. проводяться дії щодо примусової реалізації заставного майна) не є правочином, а є виконанням рішення суду, тим більше, не є правочином виселення у примусовому порядку з предмету іпотеки.

Отже, згода органу опіки та піклування як на виселення, так і на реалізацію предмету іпотеки у процесі виконання рішення суду не потрібна.

Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що при укладенні договору іпотеки, який підписано сторонами, було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов та урегульовано питання щодо наявності права користування даним нерухомим майном малолітніми або неповнолітніми дітьми, які, у відповідності до п.2.3.9 Договору іпотеки не мають права користування Предметом іпотеки, а, відтак, попередній дозвіл органів опіки та піклування у даному випадку нічим не передбачено.

Також, за змістом п.2.3.5 Договору іпотеки предмет іпотеки не знаходиться у спільній власності та не є часткою, паєм, а пунктом 3.4.3 передбачено, що предмет іпотеки, зокрема, в користування Іпотекодавець має право передавати виключно за письмовою згодою Іпотекодержателя.

Посилання відповідачів на те, що у позові не вказано про надання їм у разі задоволення позову іншого житлового приміщення, слід оцінювати критично, оскільки при застосуванні актів цивільного законодавства повинні дотримуватися положення щодо співвідношення загальних і спеціальних норм, при цьому необхідно враховувати, що загальними нормами зазвичай визнаються норми, які застосовуються до всіх або більшості інститутів галузі (загальна частина), а спеціальні норми належать до окремих інститутів.

Законодавчі акти, які містять спеціальні норми, мають пріоритет у застосуванні в правозастосовчій практиці щодо інших законодавчих актів України.

Норми Кодексів (у даному випадку, Житлового Кодексу) та норми інших [цивільних] законів зазвичай співвідносяться між собою як загальні і спеціальні норми, з наданням пріоритету спеціальним.

Таким чином, спеціальні норми Закону України «Про іпотеку», якими не передбачено надання іншого постійного жилого приміщення при виселенні громадян з предмету іпотеки у даному випадку будуть пріоритетними перед нормами Житлового Кодексу.

Окрім того, у даному випадку, як вбачається, має місце колізія законів, а тому, за загальним правилом, підлягає застосуванню акт, виданий пізніше, тобто Закон України «Про іпотеку», яким надання іншого жилого приміщення при виселенні мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, не передбачено.

Твердження відповідачів про те, що на момент укладення Договору іпотеки ОСОБА_6 був зареєстрований за спірною адресою, мав право на користування спірною квартирою, а умовами Іпотечного договору не заборонено проводити реєстрацію членів сім»ї за спірною адресою, є неспроможними, як з урахуванням вищевикладеного, так і з огляду на те, що на момент укладення договору іпотеки ні Іпотекодавець ОСОБА_6, ні члени його сім»ї - дружина ОСОБА_3 та їхній син ОСОБА_2 не були зареєстровані в спірній квартирі і така реєстрація, як зазначено вище, була проведена майже через два роки після укладення Іпотечного договору (т.1, а.с.22).

Зазначені вище порушення норм процесуального права позбавили місцевий суд можливості повністю, всебічно та об"єктивно дослідити всі обставини справи та винести по ній законне і обгрунтоване рішення.

Таким чином, суд першої інстанції, відмовляючи у позові, неповністю з"ясував обставини, які мають значення для справи, а висновки суду не можна визнати такими, що відповідають обставинам справи.

З урахуванням викладеного апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд вправі скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити рішення по суті позовних вимог з підстав порушення або неправильного застосування норм матеріального або процесуального права.

Керуючись ст.ст.303,307, п.4 ч.1 ст.309, ст.ст.316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк", - задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 21 травня 2014 року, -скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, про примусове виселення мешканців із житлового приміщення, - задовольнити.

Виселити у примусовому порядку з предмету іпотеки за договором іпотеки (без оформлення заставної) №133 к-ф від 22.06.2007р., а саме з двокімнатної квартири загальною площею 77,5кв.м., житловою площею 24,3кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1: ОСОБА_6, зареєстрованого за адресою-АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3, зареєстровану за адресою-АДРЕСА_1, ОСОБА_2, зареєстрованого за адресою -АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_6, ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" по 422,75 (чотириста двадцять дві гривні 75коп.) грн. судового збору з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ /підпис/ Ю.В. Дряниця

/підпис/ Л.І. Пилипчук

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун