11-кп/775/185/2014(м)
0520/5466/2012
А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д Д О Н Е Ц Ь К О Ї О Б Л А С Т І
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду
Донецької області у складі:
головуючого Меленчука В.С.
суддів Рибака В.Й., Преснякової А.А.
при секретарі Ушаковій О.В.
за участю прокурора Дойнова М.С.
захисника ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні 12 червня 2014 року в місті Маріуполі кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1, діючої в інтересах засудженого ОСОБА_2 на ухвалу Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 січня 2014 року
В С Т А Н О В И Л А :
Ухвалою Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 24 січня 2014 року засудженому ОСОБА_2 змінено призначене покарання за вироком Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 13 червня 2012 року за частиною 1 статті 203-2 КК України у виді штрафу в розмірі 170000 гривень на користь держави на покарання у виді десяти років позбавлення волі.
Не погоджуючись з судовим рішенням, захисник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій змінила свої апеляційні вимоги в ході апеляційного розгляду, зазначивши, що суд першої інстанції за власною ініціативою вирішив змінити покарання, що не відповідає вимогам закону.
На думку захисника, ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження має бути закритим.
Крім того, захисник, на випадок незгоди з її апеляційними твердженнями, посилається на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості, вчиненого кримінального правопорушення та даних про особу засудженого.
Також захисник вказує на недостатнє врахування судом першої інстанції при призначенні кримінального покарання визнання засудженим своєї вини, щире каяття у вчиненому, знаходження на утриманні неповнолітньої дитини, відсутність тяжких наслідків від його дій. З урахуванням цих обставин, просить пом'якшити засудженому ОСОБА_2 міру кримінального покарання, застосувавши положення статті 69 КК України.
Заслухавши доповідача, захисника, яка підтримала доводи апеляційної скарги, міркування прокурора про безпідставність апеляційних вимог і законність судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження і, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах та з урахуванням внесених змін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що засуджений ОСОБА_2 вироком Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 13 червня 2012 року визнаний винним і засуджений за частиною 1 статті 203-2 КК України до штрафу у розмірі 170000 гривень на користь держави, який набрав законної сили 2 липня 2012 року.
У зв'язку з несплатою засудженим ОСОБА_2 призначеного вироком суду штрафу, на підставі докладної записки секретаря у кримінальних справах суду, постановою Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 3 вересня 2012 року йому була надана розстрочка виплати грошових коштів на 17 місяців, з внесенням платежів у сумі 10000 гривень щомісячно.
Надалі, після надання засудженому ОСОБА_2 розстрочки виплати штрафу і ненадходження щомісячних платежів, секретар у кримінальних справах суду знову звернувся до судді з доповідною запискою з приводу невиконання вироку і не надходження щомісячних платежів у рахунок сплати призначеного штрафу.
Суддя суду першої інстанції, відповідно до поданої докладної записки секретаря щодо несплати засудженим штрафу, виніс це питання на розгляд у судовому засіданні за участю осіб, яких це питання стосується.
Така позиція судді є правильною і цілком відповідає положенням кримінального процесуального закону.
Разом з тим, вирішуючи зазначене питання, суд першої інстанції залишив поза увагою наступне.
Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та 22 КПК України суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, на основі змагальності, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Отже, з наведеного виходить, що суд, здійснює судочинство, не перебираючи на себе права та обов'язки сторін кримінального провадження.
Проте, суд першої інстанції, вирішуючи питання зміни виду кримінального покарання щодо засудженого ОСОБА_2, призначеного останньому раніше вироком, вийшов за межі повноважень, передбачених у вказаних законах.
Так, відповідно до положень статті 539 КПК України, які регулюють порядок вирішення питань, пов'язаних із виконанням вироку передбачено, що вони вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів, у випадках, встановлених законом. Потерпілі, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші особи мають право звертатися до суду з клопотанням про вирішення питань, які безпосередньо стосується їх прав, обов'язків чи законних інтересів.
При цьому, слід зазначити, що за вказаними положеннями зазначеної норми кримінального процесуального закону, ні суд, ні його працівники не наділені правом ініціювання вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку.
Між тим, з матеріалів кримінального провадження щодо засудженого ОСОБА_2 вбачається, що в ньому з боку обвинувачення виступав прокурор і з боку захисту сам засуджений. Інші учасники кримінального провадження відсутні.
Таким чином, повноважними особами, які мають право звернутися відповідно до положень статті 539 КПК України по цьому кримінальному провадженню є засуджений та прокурор.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ні засуджений, ні прокурор до суду з клопотанням чи поданням про вирішення питання, пов'язаного з виконанням вироку, не зверталися. Проте, суд першої інстанції за своєю власною ініціативою двічі вирішив питання про порядок виконання вироку.
Як вбачається з вироку суду першої інстанції, ухваленим рішенням штраф стягнутий з засудженого ОСОБА_2 на користь держави.
Отже, з моменту набранням вироком суду першої інстанції законної сили, держава набуває права на отримання грошових коштів у вигляді штрафу до державного бюджету і в цьому полягає її зацікавленість.
У такому випадку та за змістом статей 121 Конституції України і 5 Закону України «Про прокуратуру», на думку колегії суддів, саме на прокуратуру покладені функції по представництву інтересів держави в суді у випадках, визначених законом та нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах.
Зазначене свідчить про те, що по цій справі прокурор залишив поза своєї уваги положення зазначених норм законів і після набрання вироком законної сили, не здійснив контроль за виконанням вироку суду першої інстанції в частині стягнення штрафу на користь держави, представником якої він є та не ініціював відповідно до своїх обов'язків у суді питання, пов'язані з виконанням вироку.
Оскільки судом першої інстанції був порушений порядок розгляду питань, пов'язаних з виконанням вироку, встановлений кримінальним процесуальним законом, таке рішення не може вважатися законним і тому підлягає скасуванню.
При цьому, розглядаючи апеляційні вимоги захисника, колегія суддів вважає за необхідне провадження по кримінальній справі закрити з-за відсутності клопотання (подання) уповноваженої особи на ініціювання вирішення питань, пов'язаних з виконанням вироку суду.
Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції з закриттям провадження по справі, колегія суддів вважає за необхідне засудженого ОСОБА_2 звільнити з-під варти.
Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 задовольнити, а ухвалу Іллічівського районного суду міста Маріуполя від 24 січня 2014 року скасувати з закриттям провадження щодо ОСОБА_2 з питання виконання вироку та з його направленням для подальшого виконання вироку.
Засудженого ОСОБА_2, який перебуває у Макіївській виправній колонії №32, з-під варти звільнити негайно.
Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена безпосередньо до касаційної інстанції протягом 3 місяців з дня проголошення, а засудженим протягом того ж строку з дня отримання її копії.
С У Д Д І :
В.Й. Рибак В.С. Меленчук А.А. Преснякова