Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2014 р. Справа № 805/3837/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ткаченко Т.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.12.2013 року № Ф-12У, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.12.2013 року № Ф-12У на суму 9852,74 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності та в той же час є пенсіонером за віком. Як зазначає позивач, останньою було отримано вимогу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 02.12.2013 року № Ф-12У на суму 9852,74 гривень, проте, на думку позивача, дана вимога про сплату недоїмки прийнята відповідачем безпідставно, оскільки її звільнено від сплати єдиного внеску згідно із Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а тому просить позов задовольнити у повному обсязі.

Крім того, у позовній заяві зазначено, що спірну вимогу ОСОБА_1 було оскаржено до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області. Згідно рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 27.12.2013 року вимога від 02.12.2013 року № Ф-12У залишена без змін, а скарга - без задоволення. 19.01.2014 року позивачем було подано скаргу до Міністерства доходів і зборів України. Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 17.02.2014 року скаргу позивача залишено без розгляду. Вказане рішення було отримано позивачем 27.02.2014 року та 26.03.2014 року остання звернувся до суду із даним позовом, а тому позивач вважає, що вона з дотриманням, передбаченого ст. 99 КАС України, строку звернулася до суду.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення з підстав викладених у адміністративному позові.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився з невідомих суду причин.

Разом із тим, в матеріалах справи містяться заперечення на адміністративний позов, де відповідачем зазначено, що позивач отримує пенсію по втраті годувальника, а не пенсію за віком, а тому зобов'язана сплачувати єдиний внесок, у зв'язку із чим, на думку відповідача, у задоволенні позовних вимог належить відмовити.

Приймаючи до уваги положення ч. 4 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, та ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, а також ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних в ній доказів.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: АДРЕСА_1.

Згідно пенсійного посвідчення НОМЕР_1, копія якого міститься в матеріалах справи, ОСОБА_1 призначено пенсію з 25.02.2010 року за віком.

Крім того, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа - підприємець 10.12.1997 року, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, про що свідчить копія виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серії ААВ № 832612, та є платником єдиного податку (Свідоцтво платника єдиного податку Серії НОМЕР_2).

Позивач перебуває на обліку Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області як платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Так, 02.12.2013 року Державною податковою інспекцією у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області винесена вимога № Ф-12У про сплату ФОП ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску в розмірі 9852,74 грн.

Позивач звертався до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області зі скаргою на вимогу від 02.12.2013 року № Ф-12У про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску за ІІІ квартал 2013 року, з урахуванням існуючої заборгованості, в сумі 9852,74 гривень.

Згідно рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області від 27.12.2013 року вимога від 02.12.2013 року № Ф-12У залишена без змін, а скарга - без задоволення.

19.01.2014 року позивачем було подано скаргу до Міністерства доходів і зборів України. Рішенням Міністерства доходів і зборів України від 17.02.2014 року скаргу позивача залишено без розгляду.

Вказане вище рішення було отримано позивачем 27.02.2014 року та 26.03.2014 року позивач звернулася до суду із даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Так, згідно з ч. 4 ст. 99 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Оскільки позивач скористалася передбаченим абз. 4 ч. 4 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» правом на оскарження вимоги в адміністративному порядку, суд дійшов висновку, що даний позов подано з дотриманням строку, визначеного ч. 4 ст. 99 КАС України.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені правові норми.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464).

Згідно з п. 4 ч. 1 ст.4 Закону № 2464 фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 року № 3609-VI, який набув чинності з дня, наступного за днем його опублікування в газеті «Голос України» від 05 серпня 2011 року № 188, а саме з 06 серпня 2011 року, ст. 4 Закону № 2464 доповнена ч. 4 наступного змісту: «Особи, зазначені у п. 4 ч. 1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування».

Зазначеною нормою визначені дві умови звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску: наявність статусу пенсіонера за віком або інваліда та факт отримання відповідно до закону пенсії або соціальної допомоги. Тобто критерієм звільнення від сплати єдиного внеску разом із фактом отримання пенсії, є наявність у особи, яка обрала спрощену систему оподаткування, статусу пенсіонера за віком, що встановлюється відповідно до умов, визначених законом, зокрема, досягнення певного віку.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною в рішенні у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) 9 лютого 1999 року № 1-рп/99: «В регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Аналізуючи дію в часі ч. 4 ст. 4 Закону № 2464, суд приходить до висновку, що з 06 серпня 2011 року фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування, звільнені від сплати єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від № 1058 пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом, а також зазначає, що умови призначення пенсії за віком визначені ст. 26 цього Закону.

Пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною 1 ст. 9 Закону № 1058 визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Як встановлено судом, з 25.02.2010 року ОСОБА_1 призначена пенсія за віком на загальних підставах.

Стаття 26 Закону № 1058 (в редакції до 08 липня 2011 року, чинній на час призначення позивачу пенсії за віком) передбачала, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.

Статтею 26 Закону № 1058 (в редакції після 08 липня 2011 року) встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цієї статті, право на пенсію за віком мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися до 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Наведене зумовлює висновок, що ОСОБА_1 досягла пенсійного віку як за умовами, передбаченими ст. 26 Закону № 1058 в редакції до 08 липня 2011 року, так і в чинній редакції.

Зважаючи на те, що позивач досягла пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону № 1058, отримує пенсію та є фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, в розумінні ч. 4 ст. 4 Закону № 2464 з 01 січня 2012 року (дата переходу на спрощену систему оподаткування) вона належить до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного внеску, а тому не зобов'язана нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, а також надавати звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску.

За таких обставин ОСОБА_1 може бути платником єдиного внеску виключно за умови добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, однак докази укладання останньою договору про добровільну участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні суду не надані.

Посилання відповідача на те, що позивач отримує такий вид пенсії, як пенсію по втраті годувальника, як на підставу для відмови у задоволенні позовних вимог, суд вважає такими, що не ґрунтується за законі, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону № 1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Судом встановлено, що, отримуючи пенсію за віком, ОСОБА_1 скористалася своїм правом на вибір пенсії та з 18 лютого 2010 року позивачу призначена пенсія по втраті годувальника.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 36 Закону № 1058 (в редакції, чинній на час переходу позивача на пенсію по втраті годувальника) пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у ч. 2 ст. 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

При цьому, відповідно до пп. 1 ч. 2 ст. 36 Закону № 1058 непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону.

Таким чином, виникнення у особи права на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, крім іншого, законодавець пов'язував з непрацездатністю такої особи. В свою чергу, непрацездатність особи обумовлювалася, зокрема, досягненням нею пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону № 1058, тобто набуттям статусу «пенсіонера за віком».

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що, маючи статус «пенсіонера за віком» у зв'язку з досягненням віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058, ОСОБА_1 скористалася наданим їй правом обирати вид пенсійного забезпечення, перейшовши на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. При цьому, статус «пенсіонера за віком» позивачем не втрачений, оскільки умовою такого переходу відповідно до ст. 36 Закону № 1058 було набуття права на пенсію за віком на загальних підставах.

Як зазначалося вище, однією з умов звільнення особи від сплати єдиного внеску за ч. 4 ст. 4 Закону № 2464 є факт отримання нею пенсії. При цьому звільнення від сплати єдиного внеску законодавець не пов'язував з конкретним видом пенсійного забезпечення, яке отримує особа (пенсія за віком, пенсія у зв'язку з втратою годувальника тощо), а тому факт отримання ОСОБА_1 пенсії по втраті годувальника не спростовує висновку суду про належність позивача до осіб, звільнених від сплати єдиного внеску.

Отже, виходячи із змісту заявлених вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

За приписами ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, присудженню на користь позивача з Державного бюджету підлягає сума здійснених ним судових витрат у розмірі 182,70 грн.

Керуючись ст. ст. 2-11, 69-71, 94, 98, 158-163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Донецький окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.12.2013 року № Ф-12У - задовольнити.

Скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Донецька Головного управління Міндоходів у Донецькій області № Ф-12У від 02.12.2013 р. про сплату боргу (недоїмки) на суму 9852,74 гривень.

Присудити з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) здійснені нею судові витрати у розмірі 182 (сто вісімдесят два) грн. 70 грн.

Постанова прийнята, складена і підписана у нарадчій кімнаті 13 травня 2014 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд у порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Ткаченко Т.С.