АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________________________________________________

Провадження № 22ц/790/2071/14 Головуючий 1 інст. - Ганенко Т.С.

Справа №2036/2-155/11 Доповідач - Макаров Г.О. Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кружиліної О.А.,

Кіся П.В.,

при секретарі - Сементовській О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 12 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Чугуївська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство «Чугуївське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Чугуївського нотаріального округу ОСОБА_8, Чугуївська міська рада Харківської області, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, договору дарування та свідоцтв про право власності, -

ВСТАНОВИЛА:

21.09.2011 року ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернулись до Чугуївського міського суду Харківської області з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Чугуївська державна нотаріальна контора, КП «Чугуївське МБТІ», приватний нотаріус Чугуївського нотаріального округу ОСОБА_8, Чугуївська міська рада Харківської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 15.10.2001 року на квартиру АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_5, видане відділом ЖКГ будівництва та комунальної власності виконкому Чугуївської міської ради, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 24.04.2007 року ВЄО № 454991, завіреного нотаріусом Чугуївської нотаріальної контори Харківської області, зареєстрованого в реєстрі за № 1-561 на ім'я ОСОБА_6, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу квартири від 24 квітня 2007 року ВЄО №454991, визнання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого 07.08.2010, реєстраційний номер № 1852 приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_7 - недійсним, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_7 на підставі договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 07.08.2010 року, а також визнання договору дарування, посвідченого 26.01.2011 року, Чугуївською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером № 2-84 на ім'я ОСОБА_5 недійсним, а також про поновлення строку звернення з цим позовом до суду.

В обґрунтуванні свого позову, позивачі вказали, що з 27.04.1998 року квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4, ОСОБА_3, а також відповідачці ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого комісією про приватизацію житла ЖКВ ВАТ «Чугуївська паливна апаратура».

З позовом про визнання вказаного свідоцтва від 27.04.1998 року недійсним громадянка ОСОБА_5 зверталася до Чугуївського міського суду Харківської області та рішенням суду від 18.12.2000 року задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 Однак ухвалою Чугуївського міського суду за позовом ОСОБА_4 це рішення було скасовано у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 19.06.2008 року було відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 27.04.1998 року на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою Судової колегії судової палати по цивільним справам апеляційного суду Харківської області від 17.09.2008 року дане рішення залишено без змін. Воно вступило в законну силу.

15.10.2001 року ОСОБА_5 було отримано нове свідоцтво про право власності на спірну квартиру, видане відділом ЖКГ будівництва та комунальної власності виконкому Чугуївської міської ради, зареєстроване в Чугуївському МБТІ за №4422/9.3.

Дане свідоцтво видане їй на підставі рішення Чугуївського міського суду від 18.12.2000 року, яке пізніше було скасовано та справа по тому ж самому питанню розглянуто знову, де в позові ОСОБА_5 про визнання свідоцтва про право власності від 27.04.1998 року недійсним, було відмовлено.

24.04.2007 року спірна квартира громадянкою ОСОБА_5 без відома позивачів була продана громадянці ОСОБА_6 Договір купівлі-продажу квартири був завірений нотаріусом Чугуївської нотаріальної контори Харківської області, зареєстрований в реєстрі за №1-561.

Після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_5 зі спірної квартири не виїжджала, проживає там постійно до сьогоднішнього дня. ОСОБА_6 в спірній квартирі не проживала та не проживає, має на праві власності інше житло.

Представник позивачів ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримала.

Відповідачі ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 проти позову заперечували, посилаючись на те, що позивачі пропустили строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів, що є підставою для відмови їм в позовних вимогах. Відповідачі просили розглядати справу за їх відсутності.

Треті особи - Чугуївська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Чугуївського міського нотаріального округу ОСОБА_8, Чугуївська міська рада Харківської області, КП «Чугуївське МБТІ» просять розглядати справу за відсутності їх представників та ухвалити рішення згідно чинного законодавства.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 12 березня 2013 року, в задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Чугуївська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство «Чугуївське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Чугуївського нотаріального округу ОСОБА_8, Чугуївська міська рада Харківської області, про визнання недійсним свідоцтва про право власності за №4422/93 від 15 жовтня 2001 року на квартиру АДРЕСА_1, видане ОСОБА_5 відділом ЖКГ будівництва та комунальної власності виконкому Чугуївської міської ради; договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 24 квітня 2007 року ВЄО №454991, завірений нотаріусом Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області, зареєстрований в реєстрі за №1-561; свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу квартири від 24 квітня 2007 року ВЄО №454991; договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, посвідчений нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 07.08.2010 року, за номером №1852; свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане ОСОБА_7 видане на підставі договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 07.08.2010 року; договору дарування, посвідченого Чугуївською державною нотаріальною конторою 26.01.2011 року, р.№2-84, свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_5 на підставі договору дарування квартири АДРЕСА_1, посвідченого Чугуївською державною нотаріальною конторою 26.01.2011 року, р.№2-84 та поновлення строку на звернення з цим позовом до суду - відмовлено.

В апеляційних скаргах представник позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - ОСОБА_2, просить скасувати рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 12.03.2013 року та ухвалити нове рішення, відповідно до якого позовні вимоги ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, договору дарування та свідоцтв про право власності задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, на невідповідність висновків суду обставинам справи, а також на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, оскільки суд не дослідив в повному обсязі докази, які мали вплинути на ухвалення законного рішення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають, виходячи з наступного:

Статтями 10, 11, 58, 60, 179, 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а згідно із ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено,, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, порушене право підлягає захисту лише за умови поважності причин пропуску позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачі звернулись до суду за захистом порушеного права зі спливом позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин:

Судовим розглядом встановлено, що на підставі виданого 27 квітня 1998 року комісією по приватизації житла Відкритого акціонерного товариства «Чугуївська паливна апаратуру» свідоцтва, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на праві власності належало по 1/3 частині квартири АДРЕСА_1.

В своїх позовних вимогах позивачі просять визнати недійсними свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу квартири від 24 квітня 2007 року ВЄО №454991, а також свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане ОСОБА_7 видане на підставі договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 07.08.2010 року, р.№1852, але як було встановлено в судовому засіданні такі свідоцтва взагалі не існували.

Також суд вважав, що немає підстав для визнання недійсними свідоцтва про право власності за №4422/93 від 15 жовтня 2001 року на квартиру АДРЕСА_1, виданого ОСОБА_5 відділом ЖКГ будівництва та комунальної власності виконкому Чугуївської міської Ради; договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 від 24 квітня 2007 року ВЄО №454991, завіреного нотаріусом Чугуївської державної нотаріальної контори Харківської області, зареєстрованого в реєстрі за №1-561; договору купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1, посвідченого нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу ОСОБА_8 07.08.2010 року, р.№1852; договору дарування, посвідченого Чугуївською державною нотаріальною конторою 26.01.2011 року, р.№2-84 на ім'я ОСОБА_5, оскільки вказане свідоцтво про право власності та вищезазначені договори купівлі продажу та дарування відповідають вимогам законодавства.

Судом встановлено, що позивачі звернулись до Чугуївського міського суду Харківської області з позовом 21.09.2011 року, тобто зі спливом строку позовної давності, встановленого ст. 257 Цивільного кодексу України, спеціальної позовної давності для даних правовідносин законом не встановлено, без відповідних заяв про відновлення такого строку.

На тій підставі, що з дня укладення договору купівлі-продажу спірної квартири 24.04.2007 року пройшло майже п'ять років, з дня видачі свідоцтва про право власності за № 442293 від 15.10.2001 року - 11 років, суд вважав, що вимоги позивачів, пред'явлені 21.09.2011 року, з урахуванням вказаних вимог матеріального права, та обставин справи, пред'явлені за межами строку позовної давності, що згідно приписів ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, у зв'язку із заявою сторони у спорі, є підставою для відмови в такому позові.

Судова колегія вважає, що доводи викладені в апеляційних скаргах ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4, не знайшли свого підтвердження при розгляді справи апеляційним судом.

З урахуванням наведеного суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_4, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, договору дарування та свідоцтв про право власності.

Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.

Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.

Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.

Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 Цивільного процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 Цивільного процесуального кодексу України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - відхилити.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 12 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді: