ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року Справа № 925/1521/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПрокопанич Г.К.

суддів :Алєєвої І.В., Татькова В.І. (доповідача)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 р.

та на рішеннягосподарського суду Черкаської області від 21.01.2014 р.

у справі№ 925/1521/13 господарського суду Черкаської області

за позовом ДП "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" (надалі - ДП "Теплокомуненерго")

доФОП ОСОБА_4

простягнення 2 139,50 грн.

за участю представників:

від позивача- Шляпін О.Ю., дов. № 257 від 08.05.2014 р.

від відповідача- ОСОБА_6, дов. від 30.03.2012 р. (реєстр. № 32)

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2013 року ДП "Теплокомуненерго" звернулося до господарського суду Черкаської області з позовом до ФОП ОСОБА_4 про стягнення стягнення боргу та штрафних санкцій на суму 2 139,50 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на те, що відповідач не виконав свої зобов'язання в частині оплати послуг з теплопостачання, чим порушив договірні умови, у зв'язку з чим утворилася заборгованість за період з 01.01.2011 р. по 02.09.2013 р. в сумі 1 789,31 грн.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 21.01.2014 р. (суддя Анісімов І.А.) позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з ФОП ОСОБА_4 на користь ДП "Теплокомуненерго", з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, 1 645,17 грн., 132,88 грн. пені, 120,45 грн. інфляційних, 96,86 грн. 3 % річних.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 р. (головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.) рішення господарського суду Черкаської області від 21.01.2014 р. залишено без змін.

Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, ФОП ОСОБА_4 звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні заявлених ДП "Теплокомуненерго" позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що подана касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно положень ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:

- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;

- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;

- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до приписів ст. ст. 45, 47, 43 ГПК України судові рішення приймаються судом за результатами обговорення усіх обставин справи та за умови здійснення за своїм внутрішнім переконанням оцінки доказів, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у справі рішення та постанова вказаним вимогам не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 25.11.2005 р. між ДП "Теплокомуненерго", (виробник), в особі директора Крозмільного С.П., та магазином "ІНФОРМАЦІЯ_1", (споживач), в особі ФОП ОСОБА_4 укладено договір № 127-Т про надання послуг з теплопостачання (надалі - Договір), відповідно до умов якого виробник (позивач) взяв на себе зобов'язання постачати споживачеві (відповідачу) теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати надану послугу за встановленими тарифами (цінами) в терміни передбачені цим договором.

Згідно з п. 3.1 Договору кількість використаної теплової енергії за місяць, оформляється відповідним актом, підписаним відповідальними особами з обох сторін, який і є підставою для оплати споживачем.

Відповідно до п. 6.2 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Підпунктом 7.2.2 Договору передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію споживач сплачує на користь виробника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач поставив відповідачу теплову енергію, однак відповідач свої зобов'язання за Договором не виконав, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість в розмірі 1 789,31 грн. за період з 01.01.2011 р. по 02.09.2013 р. (з урахування уточнення позовних вимог - 1 645,17 грн.)

Приймаючи рішення та постанову, місцевий та апеляційний господарські суди виходили з того, що вимоги позивача відповідали фактичним обставинам справи та були доведені належним та допустимим чином.

Однак, такі висновки судів є дещо передчасними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" основними обов'язками споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно зі ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (Виконавець) зобов'язується за завданням другою сторони (Замовника) надати послуги, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а Замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності зі ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, Замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як було зазначено вище, позовні вимоги ґрунтуються на договорі № 127-Т від 25.11.2005 р., укладеному між сторонами, за період з 01.01.2011 р. по 02.09.2013 р.

Однак, крім даного договору, позивачем надано також договір № 17-ТІ від 09.07.2012 р., який, як зазначає у касаційній скарзі відповідач, ним підписано не було.

Отже, суди попередніх інстанцій не з'ясували правову природу відносин, які склалися між сторонами у справі, не встановили, чи носять вони договірний характер за весь період, за який стягується борг.

Також, в порушення вимог ст. ст. 21, 24 ГПК України суди не перевірили правильність визначеного позивачем суб'єктного складу сторін, а саме відповідача у справі, не з'ясували, чи ФОП ОСОБА_4 є єдиним власником та, відповідно, споживачем теплової енергії з огляду на її заяву, наявну в матеріалах справи, про те, що співвласниками об'єкту - магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" є також інші особи.

Колегія судів касаційної інстанції вказує, що вирішуючи спір про стягнення боргу за спожиті послуги з теплопостачання судами не було встановлено, чи перебуває приміщення магазину у приватній власності, а також кому саме воно належить та в яких частках, а від цього і з ким саме укладено договір про надання послуг з теплопостачання.

Правильне встановлення вищезгаданих обставин дасть можливість визначити підвідомчість спору відповідно до приписів ст. ст. 1, 12 ГПК України.

Крім того, прийняті судами рішення не містять жодного посилання на застосування до спірних правовідносин спеціального законодавства та локальних норм, а саме Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 р. № 1198, або Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 р. № 630,

Судам попередніх інстанцій необхідно також було встановити, чи дійсно позивач надавав відповідачу вказані послуги, і якщо надавав, то скільки відповідач спожив теплової енергії за спірний період, які тарифи, встановлені органами місцевого самоврядування згідно норм чинного законодавства, існували в цей період щодо даних послуг, і з огляду на це, яку суму відповідач зобов'язаний був сплатити позивачу за отримані послуги.

Також, судам слід було встановити, чи здійснював відповідач оплату за ці послуги, а якщо здійснював, то в якому розмірі.

Окрім того, суди повинні були встановити, чи було приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1" виведене з житлового фонду та переведене в нежитлове приміщення, чи від'єднало це приміщення від мережі централізованого опалення, а також чи можливе демонтування системи централізованого опалення, яка проходить через приміщення магазину та встановлення у ньому автономного опалення.

Згідно п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії (стаття 36 ГПК України). Якщо документи, які мають значення для правильного вирішення спору, і підписи на них виготовлені стороною за допомогою будь-яких технічних засобів, то такі документи повинні прийматись господарським судом як письмові докази, досліджуватись та оцінюватись за загальними правилами ГПК України.

Копії, які видаються органами державної влади України, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та їх об'єднаннями усіх форм власності, повинні бути засвідчені з додержанням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 № 55, а разі якщо інструкціями з діловодства, які діють у відповідних органах, підприємствах, установах і організаціях установлено додаткові вимоги щодо оформлення копій, - також і цих вимог.

У разі невідповідності наданих суду копій документів згаданим вимогам вони не вважаються належними і допустимими доказами і не беруться судом до уваги у вирішенні спору.

Матеріали даної справи містять також незасвідчені копії документів, яким суди попередніх інстанцій надали певну оцінку та прийняли на підставі них рішення, які, відповідно, ґрунтуються на неналежних доказах.

Лише встановивши всі вказані обставини справи, суди попередніх інстанцій могли дійти висновків про обґрунтованість чи необґрунтованість позовних вимог про стягнення боргу за спожиті послуги з теплопостачання.

У зв'язку із вищевикладеним колегія суддів вважає, що приймаючи рішення та постанову, суди надали неповну та невірну юридичну оцінку обставинам справи, порушили і неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції (ст.1117 ГПК України), рішення та постанова підлягають скасуванню, а справа передачі на новий розгляд місцевому господарському суду.

При новому розгляді справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, витребувати та надати об'єктивну оцінку доказам, які мають юридичне значення для її розгляду, правильно застосувати норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ФОП ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.03.2014 р. та рішення господарського суду Черкаської області від 21.01.2014 р. у справі № 925/1521/13 скасувати.

Справу № 925/1521/13 передати на новий розгляд до господарського суду Черкаської області в іншому складі суддів.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Суддя І.В. Алєєва

Суддя (доповідач) В.І. Татьков