Справа № 345/5416/13-ц

Провадження № 22-ц/779/1376/2014

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Онушканич В. В.

Суддя-доповідач Ковалюк Я.Ю.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Ковалюка Я.Ю.

суддів: Матківського Р.Й., Шалаути Г.І.

секретаря Бойчука Л.М.

розглянувши цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Управління Державної міграційної служби в Івано-Франківської області, третя особа: служба у справах дітей Калуської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, примусове виселення мешканців із житлового будинку та скасування їх реєстрації за апеляційною скаргою представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - Кендиша Віталія Федоровича на заочне рішення Калуського міськрайонного суду від 19 грудня 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

Позивач звернувся в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що між банком і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір на підставі якого банк надав позичальнику кошти в сумі 48000 доларів США. Рішенням Калуського міськрайонного суду від 22.04.2010 року задоволено позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про стягнення з ОСОБА_2 650722грн. 64коп. заборгованості. В забезпечення зобов'язань за кредитним договором між банком і позичальником укладено договір іпотеки на квартиру. Тому просить в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки, а також скасувати реєстрацію місця проживання та примусово виселити відповідачів, які зареєстровані та проживають у зазначеній квартирі.

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду від 19 грудня 2013 року позов задоволено частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №589 pv 19-08 від 11.04.2008 року в розмірі 650722 (шістсот п'ятдесят тисяч сімсот двадцять дві) гривні 64 копійки вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом її продажу з публічних торгів із початковою ціною, встановленому на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Решту коштів від реалізації повернути ОСОБА_2.

На дане рішення представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» Кендиш В.Ф. подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи в частині відмови у скасуванні реєстрації місця проживання та примусовому виселенні мешканців із заставної квартири.

Апелянт зазначає, що суд не звернув уваги на те, що згідно ст. 40 ЗУ «Про іпотеку», звернення стягнення на предмет іпотеки житлового приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. За результатами співбесіди, яка проводилась у серпні 2013 року службою у справах дітей із ОСОБА_2 встановлено, що остання має намір погашати кредитну заборгованість, а тому відмовлено у наданні дозволу ВДВС на примусову реалізацію квартири. Отже, станом на серпень 2013 року, відповідачам було відомо про намір банку звернути стягнення на заставлену квартиру та виселити всіх зареєстрованих у ній мешканців, а посилання суду на те, що банком не повідомлено згідно чинного законодавства про добровільне звільнення житлового приміщення є безпідставним.

Апелянт також вказує, що суд прийшов до помилкового висновку про те, що виселення відповідачів порушуватиме права та інтереси неповнолітньої дитини, оскільки відповідач ОСОБА_2 незаконно та в порушення умов договору іпотеки, без відома та згоди банку в період дії іпотечного договору зареєструвала у квартирі п'ятьох осіб, одна із яких є неповнолітньою.

На думку апелянта, суд даним обставинам не дав належної оцінки та ухвалив рішення з порушенням вимог закону.

З вище наведених підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про час й місце розгляду справи, що у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд вірно виходив з того, що згідно договорів позивач має право на звернення стягнення на предмет іпотеки, внаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 11.04.2008 року між банком і ОСОБА_2 було укладено кредитний договір на підставі якого банк надав позичальнику кошти в сумі 48000 доларів США з оплатою 13% річних. Згідно рішення Калуського міськрайонного суду від 22.04.2010 року у зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань щодо повернення суми боргу, з ОСОБА_2, ОСОБА_8 в солідарному порядку стягнуто на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 650722грн. 64коп. заборгованості за кредитним договором.

Із договору іпотеки від 11.04.2008 року вбачається, що в забезпечення умов кредитного договору №589 pv 19-08 від 11.04.2008 року, ОСОБА_2 передала в іпотеку трикімнатну квартиру, загальною площею 70,3 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_2 Згідно умов даного договору, у разі невиконання іпотекодавцем умов кредитного договору, іпотекодержатель вправі одержати для задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.

За змістом ст.33 Закону України «Про іпотеку» та вимог ст.589 ЦК України у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно п.9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

На думку колегії суддів, спосіб захисту порушеного права, який обрано банком, не суперечить законодавству і відповідає дійсним інтересам сторін. Крім того рішення суду в цій частині не оскаржується.

Представник апелянта оскаржує рішення в частині відмови у скасуванні реєстрації місця реєстрації та примусового виселення мешканців із заставної квартири.

Відмовляючи в цій частині позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в матеріалах справи відсутні відомості, які б свідчили про отримання відповідачами письмової вимоги іпотекодержателя про звільнення житлового приміщення. Крім того, в спірній квартирі зареєстрований та проживає малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Даний висновок колегія суддів вважає правильним та таким, що відповідає чинному законодавству та обставинам справи.

Згідно п.43 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати таке. Згідно з частиною четвертою статті 9, статті 109 Житлового кодексу України, статей 39 - 40 Закону України "Про іпотеку" виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, проводиться в порядку, встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Згідно поданих позивачем копій листів з вимогою до відповідачів звільнення квартири протягом одного місяця з дня отримання вимоги, не вбачається, що така вимога відповідачами отримана. Такі відомості в матеріалах справи відсутні.

Крім того, з довідки КП ЖЕО №1 від 21.06.2012 року, вбачається, що у квартирі за адресою АДРЕСА_1, зареєстрований та проживає малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованою Україною 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Таким чином суд повно з'ясував обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав належну оцінку доказам та постановив рішення, яке відповідає матеріалам справи та вимогам закону.

Посилання апелянта на те, що відповідачам було відомо про намір банку звернути стягнення на заставлену квартиру та виселити всіх зареєстрованих у ній мешканців, не заслуговує на увагу, оскільки банком не дотримано передбачену чинним законодавством процедуру повідомлення мешканців квартири, яка є обов'язковою умовою примусового виселення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про часткове задоволення позову та безпідставність позовних вимог в частині відмови у скасуванні реєстрації місця реєстрації та примусового виселення мешканців із заставної квартири.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильного висновку суду першої інстанції при вирішенні спору.

Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового або зміни рішення.

Розглянувши справу в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» - Кендиша Віталія Федоровича відхилити.

Заочне рішення Калуського міськрайонного суду від 19 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Я.Ю. Ковалюк

Судді: Р.Й. Матківський

Г.І. Шалаута