Справа № 0540/4554/2012

Провадження № 2/261/84/14

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

м. Донецьк 18 червня 2014 р.

Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючого - судді Чернової О.В., при секретарі Булуєвій С.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності

та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту нікчемним, -

В с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом.

Позовні вимоги (з урахуванням змін т.2 а.с.157) мотивовано тим, що при житті ОСОБА_4 зазначену квартиру заповідав позивачці. Після смерті ОСОБА_4 позивачка своєчасно звернулась у нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, де дізналась, що на дане спадкове майно претендує відповідачка ОСОБА_3, яка є дружиною спадкодавця і має право на обов'язкову частку у спадщині. Відповідачка, маючи правовстановлюючі документи на спірну квартиру, 29.03.2011 року отримала свідоцтво про право на спадщину на 1/2 частину спірної квартири. Позивачці 13.06.2012 року нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із ненаданням правовстановлюючих документів на спірну квартиру. З наведених підстав та у зв'язку із тим, що відповідачка не надає позивачці правовстановлюючі документи на спірну квартиру, позивачка просить суд визнати за нею право власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4

В свою чергу ОСОБА_3 звернулась до суду із позовною заявою про визнання заповіту, залишеного ОСОБА_4, нікчемним.

Позовні вимоги ОСОБА_3 (з урахуванням доповнень т.2 а.с.241, т.3 а.с.122 звор., а.с.141) мотивовані тим, що на час складення заповіту (26 квітня 2007 р.) ОСОБА_4 не був власником зазначеної квартири, оскільки після смерті ОСОБА_5 не зареєстрував у встановленому законодавством порядку спірну квартиру за собою, тобто заповіт складений особою, яка не мала на це право, волевиявлення заповідача не відповідало його волі, чим також порушено вимоги щодо порядку його посвідчення. Крім того, ОСОБА_4 не володів державною мовою та не розумів тексту заповіту, не міг його самостійно прочитати, власноруч не зазначив дату вчинення заповіту, в заповіті не зазначено паспортні дані заповідача, заповіт містить незастережене виправлення та викладений на недійсному бланку, чим порушено вимоги щодо форми його посвідчення. Враховуючи зазначене, позивач просить суд встановити нікчемність вчиненого 26 квітня 2007 року заповіту ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник первісний позов та його обґрунтування підтвердили, наполягаючи на його задоволенні, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 не визнала, оскільки вони не ґрунтуються на законі. Додатково пояснила, що не має можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/2 частину спірної квартири, оскільки не може пред'явити оригінали правовстановлюючих документів, які знаходяться у відповідачки. Оскільки відповідачка заявляла, що ці документи втрачені, на запит державного нотаріуса від 04.01.2012 року їй 20.02.2012 року було видано дублікат свідоцтва про право власності на спірну квартиру. Коли з'ясувалося, що у відповідачки в наявності оригінал зазначеного свідоцтва, нею 14.09.2012 року було повернуто дублікат.

В судовому засіданні ОСОБА_3 свої позовні вимоги та їх обґрунтування підтвердила, наполягаючи на задоволенні позову, позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, вважаючи, що заповіт, залишений ОСОБА_4, є нікчемним правочином, та що вона успадкувала належну ОСОБА_4 1/2 частину спірної квартири, а інша 1/2 частина спірної квартири належить ОСОБА_5 і не може бути успадкована. Додатково пояснила, що свідоцтво про право власності на спірну квартиру і раніше і на даний час знаходиться у неї.

Суд вважає, що позов ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за заповітом підлягає задоволенню, а позов ОСОБА_3 про визнання нікчемним заповіту не підлягає задоволенню з наступних підстав.

На підставі свідоцтва про право власності на квартиру, виданого 5 січня 1995 р. Фондом комунального майна Донецької міської ради, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т.3 а.с.56-57).

В судовому засіданні належними документами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 співвласник квартири ОСОБА_5 померла (т.3 а.с.45-47), заповіту не залишила, із заявою про прийняття спадщини після її смерті ніхто із спадкоємців не звертався, свідоцтво про право на спадщину не видавалось (т.3 а.с.15-18).

У відповідності зі ст. 529 ч.1 ЦК України (1963 р.) що діяв на час смерті ОСОБА_5, єдиним спадкоємцем першої черги після смерті спадкодавця був її син ОСОБА_4, який згідно зі ст. 549 ч.1 п.1 ЦК (1963 р.) прийняв спадщину, фактично вступивши у володіння спадковим майном, оскільки на час відкриття спадщини постійно разом із спадкодавцем мешкав у спірній квартирі (т.3 а.с.41, 54).

Згідно ст. 548 ЦК України (1963 р.) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв; прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 після смерті матері прийняв спадщину, він став власником усієї квартири.

Заперечення відповідача ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_4 після смерті матері не зареєстрував за собою право власності на квартиру, суд не приймає до уваги, оскільки у відповідності зі ст. 560 ЦК України (1963 р.) одержання в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов'язком спадкоємця, а згідно зі ст. 548 ч.2 ЦК України (1963 р.) прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

В судовому засіданні встановлено, що 26 квітня 2007 р. власник квартири ОСОБА_4 залишив нотаріально посвідчений заповіт, яким спірну квартиру заповідав ОСОБА_1 (т.3 а.с.8-14, т.2 а.с.6).

Згідно дослідженим в судовому засіданні документам, 15 серпня 2009 р. ОСОБА_4 зареєстрував шлюб з ОСОБА_3 (т.3 а.с.51), а ІНФОРМАЦІЯ_3 помер. (т.3 а.с.31), в зв'язку з чим відкрилась спадщина, до складу якої увійшла й спірна квартира.

У відповідності зі ст. 1223 ЦК України (2003 р.) право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно зі ст. 1241 ЦК України (2003 р.) малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

В судовому засіданні встановлено, що при житті ОСОБА_4 заповідав спірну квартиру ОСОБА_1, а ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, на час відкриття спадщини є непрацездатною та має право на обов'язкову частку у спадщині, тому кожна з них має право на спадкування по 1/2 частини квартири.

Після смерті ОСОБА_4 у встановлений законодавством строк із заявами про прийняття спадщини звернулись: 20.11.2009 року ОСОБА_1 - за заповітом, 03.04.2010 року та 17.04.2010 року ОСОБА_3 - на обов'язкову частку у спадщині (т.3 а.с.19, 34, 35, 37), у зв'язку з чим вони у відповідності зі ст. 1269 ЦК (2003 р.) вважаються такими, що прийняли спадщину.

В судовому засіданні встановлено, що 29 березня 2011 р. ОСОБА_3 отримала у нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом на обов'язкову частку, яка складає 1/2 частину спірної квартири (т.3 а.с.19, 59, 61). ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом не отримала (т.3 а.с.19), постановою державного нотаріуса Другої донецької державної нотаріальної контори від 13.06.2012 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії державного нотаріуса ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частину спірної квартири у зв'язку із неможливістю представлення правовстановлюючого документу на підтвердження права власності спадкодавця на спадкове нерухоме майно та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно (т.2 а.с.5).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зазначеному реєстрі відомості відсутні. Згідно інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 05.02.2014 року зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_1: на 1/2 частину зазначеної квартири за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 29.03.2011 року, виданого Другою державною нотаріальною конторою; на 1/2 частину зазначеної квартири за ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності за №150 від 05.01.1995 року, виданого Фондом комунального майна. Відомості про реєстрацію дублікату свідоцтва про право власності на спірну квартиру відсутні (т.3 а.с.74-76, 79-81).

Державний нотаріус Другої донецької державної нотаріальної контори Ковальова Т.О. в судовому засіданні пояснила, що після смерті ОСОБА_5 її син ОСОБА_4, як спадкоємець першої черги, прийняв спадщину, фактично вступивши у володіння спадковим майном, оскільки на час відкриття спадщини постійно мешкав у спірній квартирі разом із спадкодавцем. Така дія вважається прийняттям спадщини і не потребувала звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У відповідності із цивільним законодавством з дня відкриття спадщини ОСОБА_4 став власником спадкового майна, у т.ч. 1/2 частини вказаної квартири. 26 квітня 2007 р. ОСОБА_4 залишив нотаріально посвідчений заповіт, яким вказану квартиру заповідав ОСОБА_1. Про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 до нотаріальної контори у встановлений законом строк звернулися із відповідними заявами ОСОБА_3 і ОСОБА_1. Нею було видано ОСОБА_3, яка звернулася до нотаріальної контори і пред'явила оригінали правовстановлюючих документів на спірну квартиру, свідоцтво про право на спадщину за законом на обов'язкову частку, яка складає 1/2 частину спірної квартири. Оскільки в подальшому відповідачка заявляла, що оригінали правовстановлюючих документів спадкодавця на спірну квартиру втрачені, нею 04.01.2012 року було витребувано дублікат свідоцтва про право власності на спірну квартиру. Зазначений дублікат не було зареєстровано в КП «БТІ» та коли з'ясувалося, що у відповідачки в наявності оригінал зазначеного свідоцтва, ОСОБА_1 14.09.2012 року було повернуто дублікат. Оригінал свідоцтва про право власності на спірну квартиру не втрачено та знаходиться у відповідачки, тому є дійсним. Оскільки ОСОБА_1 не пред'явила належно оформлені правовстановлюючі документи на спірну квартиру, нею було винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, - видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Зазначена постанова не оскаржувалася, на даний час не скасована і є дійсною.

Згідно інформації Комунального комерційного підприємства Донецької міської ради «Бюро приватизації і обміну житлового фонду» повернутий ОСОБА_1 до органу приватизації дублікат свідоцтва про право власності на спірну квартиру, виданий на підставі розпорядження управління комунальних ресурсів №28-р від 20.02.2012 року, знаходиться в архівній справі по приватизації зазначеної квартири (т.3 а.с.133).

Розпорядженням Управління комунальних ресурсів Донецької міської ради від 02.06.2014 року №58-р скасовано розпорядження від 20.02.2012 року №28-р про видачу дублікату свідоцтва про право власності на спірне житло та анульовано дублікат свідоцтва від 05.01.1995 №150, оскільки знайдено оригінал свідоцтва (т.3 а.с.143-145).

У відповідності зі ст. 1268 ч.5 ЦК України (2003 р.) незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 після смерті спадкодавця прийняла спадщину, нотаріусом відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку із ненаданням правовстановлюючих документів, свідоцтво про право власності на спірну квартиру знаходиться у відповідачки і не надається для оформлення позивачем права на спадщину, умови для одержання позивачем у нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину відсутні, суд вважає за необхідне визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 41,5 кв.м., житловою площею 26,4 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, що настала ІНФОРМАЦІЯ_3, задовольнивши первісний позов.

Вирішуючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання заповіту нікчемним, які аналогічні запереченням проти первісного позову, суд приймає до уваги наступне.

Заявляючи вимогу про визнання заповіту нікчемним, ОСОБА_3 зазначила, що цей правочин є нікчемним, оскільки не відповідає вимогам закону, спірна квартира не належала спадкодавцеві на праві власності, після смерті матері ОСОБА_4 не зареєстрував право власності на квартиру у встановленому законодавством порядку, у зв'язку із чим вважала, що заповіт складений особою, яка не мала на це право, волевиявлення заповідача не відповідало його волі, чим також порушено вимоги щодо порядку посвідчення заповіту. Крім того, будучи за національністю греком, ОСОБА_4 не володів державною мовою, не розумів тексту заповіту, власноруч не зазначив дату вчинення заповіту, в заповіті не зазначено паспортні дані заповідача, заповіт містить незастережене виправлення та викладений на недійсному бланку, чим було порушено вимоги щодо його форми.

З такими ствердженнями суд не може погодитись з огляду на наступне.

У відповідності зі ст. 215 ч. 2 ЦК України (2003 р.) нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом; визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За змістом п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Згідно ч.1 ст. 1257 ЦК України (2003 р.) заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК України (2003 р.) за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

В судовому засіданні встановлено, що 26 квітня 2007 р. ОСОБА_4 залишив нотаріально посвідчений заповіт, яким спірну квартиру заповідав ОСОБА_1 (т.3 а.с.8-14, т.2 а.с.6).

У відповідності до ст. ст. 1234, 1235 ЦК України (2003 р.) право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю; право на заповіт здійснюється особисто; заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно зі ст. ст. 1247, 1248 ЦК України (2003 р.) заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення; заповіт має бути особисто підписаний заповідачем; заповіт має бути посвідчений нотаріусом; нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів; нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів; у цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.

Державний нотаріус Другої донецької державної нотаріальної контори Ковальова Т.О., яка посвідчила вказаний заповіт, суду пояснила, що ОСОБА_4 особисто з'явився у нотаріальну контору, де було за паспортом встановлено його особу, дані якого внесено до реєстру нотаріальних дій, та складено заповіт від 26 квітня 2007 р., яким спірну квартиру ОСОБА_4 заповідав ОСОБА_1. При посвідченні заповіту не вимагається подання доказів, які підтверджують право на майно, що заповідається. Цей заповіт ОСОБА_4 підписав власноруч, прочитавши його, про що також власноруч зазначив при його підписанні, підстав для сумніву у дієздатності заповідача та у тому, що заповідач, який до того ж народився і проживав у м.Донецьку, не розумів державної мови і не розумів зміст заповіту, у неї не було. Тому текст заповіту перекладу не потребував. Законодавством не встановлено обов'язковості підписання заповідачем заповіту державною мовою і проставлення дати. Заповіт, залишений ОСОБА_4, не може вважатися нікчемним правочином, оскільки вчинений у відповідності із законодавством. Бланк, на якому викладено заповіт, не є недійсним (зіпсованим). Текст заповіту виправлень не містить.

Дослідженням в судовому засіданні оригіналу заповіту, залишеного ОСОБА_4, пояснень державного нотаріуса Ковальової Т.О. встановлено, що він відповідає вимогам ст. ст. 1234-1235, 1247-1248 ЦК України (2003 р.) та не може бути нікчемним.

Ствердження ОСОБА_3 про нікчемність заповіту з підстав складення його особою, яка не мала на це право, невідповідності волевиявлення заповідача його волі, порушення вимоги щодо форми та порядку посвідчення заповіту внаслідок того, що спадкодавець не є власником спірної квартири, оскільки не зареєстрував за собою право власності на квартиру після смерті матері та у зв'язку із тим, що заповідач ОСОБА_4 був за національністю греком і не володів державною мовою, не розумів тексту заповіту і не міг його прочитати, підписав заповіт на російській мові та власноруч не зазначив дату вчинення заповіту, заповіт не містить даних паспорта заповідача та викладений на недійсному (зіпсованому) бланку, містить незастережені виправлення не ґрунтується на законі та не приймається судом до уваги.

При цьому суд приймає до уваги, що на підставі свідоцтва про право власності спірна квартира на праві спільної сумісної власності належала ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т.3 а.с.56-57), у відповідності зі ст. 370 ч.2 ЦК України (2003 р.) вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними; після смерті ОСОБА_5 ОСОБА_4, прийнявши спадщину, став власником усієї квартири, яку і заповідав ОСОБА_1.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про нотаріат», п.159 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 (чинної на час посвідчення заповіту), при посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається.

Згідно п.160 зазначеної Інструкції нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать чинному законодавству. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.

У відповідності до п.157 зазначеної Інструкції заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом.

Відповідно до п. 4.1., п.4.2 Положення про порядок постачання, зберігання, обліку та звітності витрачання спеціальних бланків нотаріальних документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.06.1999 року № 36/5 (в редакції, чинній на час посвідчення заповіту), недійсними бланками вважаються: зіпсовані (при виготовленні документа), анульовані (унаслідок того, що вчинення нотаріальної дії не відбулося), дефектні (через відсутність або пошкодження захисної сітки, друкованого тексту, водяних знаків, серій або номерів на бланках, наявність дубльованих номерів тощо), відсутні (що виявлено при відкритті пачки) та викрадені. Нотаріуси здають зіпсовані, анульовані або дефектні бланки до ІВЦУН, про що складається акт у двох примірниках.

Як встановлено в судовому засіданні, розпоряджень та умов, що суперечать чинному законодавству або моральним засадам суспільства, заповіт не містить, нотаріусом при посвідченні заповіту було перевірено особу та дієздатність заповідача, зміст заповіту відповідав вимогам закону і дійсній волі заповідача. Вимоги щодо форми та посвідчення заповіту дотримані, заповіт складений у письмовій формі, посвідчений нотаріусом, виправлень не містить, містить дату його посвідчення, підписаний заповідачем із зазначенням того, що заповіт ним прочитаний, що відповідає приписам ст.ст. 1234, 1235, 1236, 1247, 1248 ЦК України (2003 р.), Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5, чинним на час посвідчення заповіту. При цьому суд зазначає, що чинне на час посвідчення заповіту законодавство не містило вимоги про обов'язковість підписання заповідачем заповіту на державній мові із проставленням власноруч дати його вчинення та зазначення у заповіті даних паспорту.

Посилання відповідачки за первісним позовом ОСОБА_3 на актовий запис про народження ОСОБА_4, в якому його батьки за національністю є греками, й на те, що заповідачем у заповіті проставлено підпис на російській мові, як на доказ того, що заповідач не розумів державної мови, та про те, що у заповіті зазначено назву «Заповіting» внаслідок чого заповідач не розумів його змісту, мав поганий зір і не міг прочитати самостійно заповіт судом не приймаються до уваги, оскільки заповідач ОСОБА_4 народився і проживав у м. Донецьку (т.3 а.с.41, 54-55), як пояснила державний нотаріус в судовому засіданні, мова і зміст заповіту були зрозумілі заповідачу ОСОБА_4, заповіт ним вголос прочитаний і власноруч підписаний, докази того, що останній не розумів державну мову та не міг прочитати заповіт і не розумів його змісту внаслідок цього та внаслідок плохого зору й надрукування найменування даного правочину частково на слові «UKRAINE» бланку, суду не надано.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. 1, ч. 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання заповіту нікчемним відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 529, 548, 549, 560 ЦК України (1963 р.), ст.ст. 215, 370, 1223, 1234, 1235, 1241, 1247, 1248, 1268 ЦК України (2003 р.), ст.ст. 10, 11, 59, 60, 213-215 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, загальною площею 41,5 кв.м., житловою площею 26,4 кв.м., в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4, що настала ІНФОРМАЦІЯ_3.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання заповіту нікчемним відмовити.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до апеляційного суду Донецької області через місцевий суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В.Чернова