Справа № 261/1410/14-ц

Провадження № 2/261/852/14

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

м. Донецьк 21 травня 2014 р.

Петровський районний суд м. Донецька у складі: головуючого - судді Чернової О.В., при секретарі Булуєвій С.В., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку заочного розгляду справи за позовною заявою

ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, -

В с т а н о в и в :

Позивач звернулася до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору дарування будинку АДРЕСА_1, укладеного між нею і відповідачем ОСОБА_3 13.08.2008 року. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є особою похилого віку, перебуває на «Д» обліку і лікаря окуліста, потребує догляду та допомоги. Укладаючи зазначений договір, відповідач запевняла позивача у наданні матеріальної допомоги та догляду за нею та домоволодінням за умови укладення договору. Оскільки позивач при укладенні зазначеного договору мала на меті відчуження на користь відповідача житлового будинку лише за умови довічного утримання, вона помилялася при укладенні договору в правовій природі правочину. Про порушення її прав вона дізналася 30.05.2013 року, звернувшись за правовою допомогою до адвоката і отримавши інформацію із БТІ про те, що із нею укладено договір дарування, а не договір довічного утримання. Оскільки при укладенні вказаного договору позивач помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, а саме, щодо правової природи правочину та його наслідків, просила договір дарування визнати недійсним, скасувати державну реєстрацію права власності відповідачки на спірний будинок.

В судовому засіданні позивач, представник позивача підтвердили позовні вимоги та їх обґрунтування, наполягаючи на задоволенні позову. Додатково пояснили, що відповідач є донькою позивача, проживає окремо, із позивачкою не спілкувалася і не надавала допомоги. Позивач перебуває на «Д» обліку у лікаря окуліста з приводу часткової (склеротичної) атрофії зорових нервів обох очей, вікової макулодистрофії, сухої форми обох очей, катаракти очей. Влітку 2008 року відповідачка, дізнавшись про хворобу позивача, пообіцяла останній надавати довічно допомогу по догляду за нею, придбавати ліки, ремонтувати та доглядати, утримувати спірне домоволодіння за умови передачі їй у власність спірного домоволодіння. При укладенні 13.08.2008 року договору позивач вважала, що укладає договір довічного утримання, мала на меті отримати від відповідача необхідну допомогу та догляд і не мала наміру дарувати будинок, який є її єдиним житлом. Відповідачка до спірного житлового будинку не вселилася, матеріальну допомогу та допомогу по утриманню спірного домоволодіння позивачці надавала протягом місяця з дня укладення договору, після чого залишила її і ніякої допомоги не надає. Вважають, що її дії та дії відповідача не були направлені на реальне настання правових наслідків правочину дарування, тобто безоплатну передачу у власність відповідача спірного будинку. Про порушення її прав вона дізналася 30.05.2013 року, звернувшись за правовою допомогою до адвоката і отримавши інформацію із БТІ про те, що із нею укладено договір дарування, а не договір довічного утримання.

В судове засідання відповідач не з'явилася, будучи належним чином повідомлена про день слухання справи.

Відповідно до ст.ст. 169, 224 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у порядку заочного провадження у відсутність відповідача з дотриманням вимог, встановлених законом, за згодою позивача на розгляд справи в порядку заочного провадження.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, свідків, дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 13 серпня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 із належними йому житловою прибудовою та надвірними побудовами, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу за реєстровим номером № 3707, та станом на 05.05.2014 року належить на праві власності відповідачу ОСОБА_3 (а.с.25-26, 28-29, 34).

Позивач ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в АДРЕСА_1. Відповідач ОСОБА_3 за зазначеною адресою не за реєстрована і не проживає (а.с.31-32).

Згідно листа Центральної міської лікарні №14 м. Донецька від 27.11.2013 року №01/6-893, відповідач ОСОБА_1 перебуває на диспансерному обліку у окуліста лікарні з 22.11.2012 року з приводу часткової (склеротичної) атрофії зорових нервів обох очей, вікової макулодистрофії, сухої форми обох очей, початкової катаракти очей. Клінічний прогноз несприятливий (а.с.33).

Свідок ОСОБА_5, ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснили, що проживають поряд та тривалий час близько спілкуються із позивачем, відповідач - донька позивача. Відповідач проживає окремо від позивача, ніякої допомоги не надавала. Позивач є особою похилого віку, з 2006 року за станом свого здоров'я потребує сторонньої допомоги, самостійно не може себе обслуговувати, проживає у спірному будинку самостійно, це є її єдиним житлом. Відповідач у 2008 році пообіцяла позивачці доглядати за нею, допомагати матеріально та утримувати спірне домоволодіння взамін на передачу його у власність відповідачці, після чого було укладено відповідний договір. Зазначене їм відомо зі слів як позивача, так і відповідача. Протягом місяця після укладення договору відповідач доглядала за позивачем, матеріально допомагала, після чого припинила доглядати і допомагати позивачці, вони її більше не бачили.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За приписами ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У відповідності зі ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Таким чином, відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі частини третьої статті 203 та статті 229 ЦК України.

Отже, в судовому засіданні встановлено, що позивач є особою похилого віку, яка за станом свого здоров'я потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувалася на передачу нерухомого майна у власність відповідача лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем. При цьому суд приймає до уваги, що відповідач до укладення договору не надавала будь-якої допомоги позивачу, після укладення оспорюваного правочину матеріальна допомога відповідачем надавалася деякий час, що вказує на доведеність з боку позивача існування домовленості стосовно утримання та піклування за умови дарування майна. Крім того, спірний будинок є єдиним житлом позивача, в якому остання продовжує проживати після укладення договору.

Аналогічна правова позиція, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для суду при розгляді подібних правовідносин, викладена Верховним Судом України у постанові від 19.03.2014 року № 6-9цс13.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 із належними йому житловою прибудовою та надвірними побудовами, укладений 13.08.2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3, підлягає визнанню недійсним.

Згідно зі ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, суд може застосувати наслідки недійсності правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 19 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції яка діє з 01 січня 2013 року, до передбачених підстав для державної реєстрації прав та їх обтяжень віднесено, в тому числі рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 1 ст. 26 зазначеного Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

З набранням з 01 січня 2013 року законної сили Законом України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції Закону України від 11 лютого 2010 року №1878-VI із змінами, внесеними згідно із Законом України від 09 грудня 2011 року №4152-VI, змінився законодавчий підхід до порядку скасування державної реєстрації прав. Так, на відміну від попередньої редакції Закону, за якою державна реєстрація речових прав скасовувалася в разі, зокрема, винесення судом відповідного рішення, про що вносилися дані до Реєстру прав власності на нерухоме майно, відтепер частиною другою статті 26 чинної редакції Закону (у редакції Закону України від 04 липня 2012 року №5037-VI) передбачено внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно запису про скасування державної реєстрації прав «у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав».

У зв'язку із чим, враховуючи, що право власності ОСОБА_3 на спірне домоволодіння, зареєстроване в КП БТІ м. Донецька 29.08.2008 року, позивач продовжує проживати у спірному будинку, відповідач у ньому не проживає, суд вважає за необхідне, визнаючи договір дарування недійсним, з метою забезпечення поновлення прав позивача, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на спірний будинок із належними йому житловою прибудовою та надвірними побудовами.

Керуючись ст.ст. 203, 229, 717 ЦК України, ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст. 10, 11, 60, 169, 224, 213-215 ЦПК України, суд,-

В и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 з належними йому житловою прибудовою та надвірними побудовами, укладений 13 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, за реєстровим № 3707.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_1 з належними йому житловою прибудовою та надвірними побудовами за №23653040 в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, яка була вчинена на підставі договору дарування від 13 серпня 2008 року.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду до апеляційного суду Донецької області може бути подана через Петровський районний суд м. Донецька протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Суддя О.В. Чернова