Справа № 343/3260/13-ц
Провадження № 22-ц/779/1364/2014
Категорія 30
Головуючий у 1 інстанції Монташевич С. М.
Суддя-доповідач Меленко О.Є.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого: Меленко О.Є.
суддів Девляшевського В.А., Фединяка В.Д.
секретаря Яковин М.Я.
з участю: апелянта ОСОБА_2, його представника ОСОБА_3,
відповідача ОСОБА_4,
його представника ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про повернення коштів та стягнення моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Долинського районного суду від 05 травня 2014 року, -
в с т а н о в и л а :
В червні 2011 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_4 про повернення коштів. В обгрунтування своїх вимог посилався на те, що на підставі усної домовленості позичив відповідачу 60000 грн., які той зобов'язувався повернути до 09.02.2012 року, що підтверджується власноруч написаними ОСОБА_4 розписками.
Однак своїх зобов'язань ОСОБА_4 не виконав, вказані грошові кошти не повернув; на даний час в добровільному порядку виконати взяті на себе зобов'язання відмовляється.
У зв'язку з цим просив стягнути з відповідача борг з урахуванням 3% річних в розмірі 62 600, 00 грн. та заподіяну моральну шкоду, через неналежне виконання зобов'язань за договором позики в розмірі 1000 грн.
Рішенням Долинського районного суду від 05 травня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про повернення коштів та стягнення моральної шкоди.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 30475,55 грн. заборгованості згідно з розписок від 09.02.2011 року, 304,76 грн. судового збору та 300 грн. витрат за надання правової допомоги згідно квитанції.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На дане рішення ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неналежну оцінку доказів та порушення норм матеріального і процесуального права.
Зазначає, що жодних домовленостей з відповідачем про повернення боргу пальним або частинами між сторонами не було. На автозаправці відповідача він придбавав пальне лише один раз на загальну суму 194 грн., більше безоплатно свій автомобіль на автозаправці у ОСОБА_2 не заправляв. Натомість суд самостійно та безпідставно фактично розглянув вимогу відповідача про повернення коштів за пальне, на основі записів у відомостях, які надав відповідач.
Що стосується коштів в розмірі 500 дол. США, то такі були повернуті як борг іншій особі, а не йому, однак суд в повній мірі не дослідив і ці обставини.
Наполягає на тому, що з часу вчинення розписок від 09.02.2011 року жодного повернення коштів за договором позики не було.
Також вважає безпідставною відмову суду у задоволенні його вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 1000 грн.
З зазначених підстав рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 просив скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник вимоги підтримали з тих же мотивів, що зазначені в апеляційній скарзі, просили про її задоволення.
ОСОБА_4 та його представник доводи апеляційної скарги не визнали, рішення суду першої інстанції вважають законним та обгрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, доводи їх представників, дослідивши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини між сторонами виникли з договору позики.
Відповідно до ч.1 ст.1046 ЦК України за договором позики (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Як вірно встановлено, судом першої інстанції, 09.02.2011 року ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 20 000 грн. та 40 000 грн. терміном на один рік. Зазначена обставина підтверджується власноруч написаними ОСОБА_4 розписками (а.с. 54-55).
Строк виконання договору позики закінчився, однак даних про повернення коштів у матеріалах справи немає.
Виходячи зі змісту ст.1047, 1049 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Задовольняючи частково позов та стягуючи з позичальника ОСОБА_4 заборгованість за договором в сумі 30 475, 55 грн. суд першої інстанції на підставі поданих відповідачем відомостей та інших доказів прийшов до висновку, що мало місце часткове повернення боргу ОСОБА_4 Зокрема в рахунок погашення боргу позивач заправляв свій автомобіль у відповідача, а частину боргу отримав у доларах США.
Однак погодитись з таким висновком суду в цій частині колегія суддів не може.
Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст.59, 64 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.
Заперечуючи проти позову та вказуючи на повернення заборгованості за договором позики за рахунок заправлення автомобіля позивача пальним, ОСОБА_4 надав ксерокопії відомостей на видачу паливно-мастильних матеріалів. Однак такі відомості не є належними доказами в даній справі, оскільки не є належно оформленими первинними бухгалтерськими документами з відповідними реквізитами, що необхідні для таких документів, а містять тільки записану в довільній формі інформацію по внутрішній господарській діяльності відповідача. Також, вказані відомості не можуть бути підставою повернення коштів за рахунок пального і тим, що жодних застережень позикодавця з цього приводу у них немає.
Крім того, як вбачається з оригіналів розписок, що містяться в матеріалах справи, жодних домовленостей про повернення боргу у інший спосіб між сторонами не було.
За таких обставин, суд першої інстанції на підставі неналежних доказів, прийшов до помилкового висновку, про те що мало місце часткове повернення коштів за договором позики.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України, тому судом правильно стягнуто з відповідача суму процентів у розмірі облікової ставки НБУ за вказаний період.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу й 3 % річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат стягувача від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати від боржника за користування ним коштами).
Тобто, інфляційні нарахування на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання.
Таким чином, враховуючи те, що заборгованість відповідача за договором позики становить 59 500 грн. ( відповідно до приписів ст. 11 ЦПК України - в межах заявленої суми), а прострочення боржником зобов'язання складає більш ніж 1,5 роки, колегія суддів Апеляційного суду Івано-Франківської області приходить до висновку, про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договором позики, з врахуванням 3% річних.
Що ж стосується вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, то суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку у цій частині. Так, між сторонами виникли цивільно-правові відносини на підставі договору позики, яким підстави та порядок відшкодування моральної шкоди сторони не визначали. Чинне законодавство України, що регулює дані правовідносини також не передбачає можливості отримання морального відшкодування у зв'язку з неналежним виконанням боржником своїх зобов'язань.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги у зв'язку із неповним з'ясуванням судом першої інстанції фактичних обставин, що мають значення для справи. Тому рішення в частині визначення судом розміру стягнення додаткових витрат слід скасувати, стягнувши з відповідача суму заборгованості за договором позики, з врахуванням індексу інфляції та 3% річних.
На підставі вищенаведеного та ст.ст. 625,1046, 1047, 1049; керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Долинського районного суду від 05 травня 2014 року частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 30475,55 грн. заборгованості скасувати та ухвалити нове.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 62 600 грн. (шістдесят дві тисячі шістсот) заборгованості за договором позики.
В решті рішення Долинського районного суду від 05 травня 2014 року залишити без змін.
Рішення набирає чинності з часу проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий О.Є. Меленко
Судді: В.А. Девляшевський
В.Д. Фединяк