Справа № 2-74/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

« 08» травня 2014 року Ленінський районний суд м. Луганська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

при секретарі: Бондаренко А.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Луганська цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про розподіл майна та визнання договору купівлі-продажу, та договору дарування недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

08 серпня 2011 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Ленінського районного суду м. Луганська з позовними вимогами до ОСОБА_3 про розподіл майна та визнання договору купівлі-продажу, договору дарування недійсним, посилаючись на наступне.

ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з 15.09.1997 року, який 27.01.2009 року було розірвано. Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що за час шлюбу з ОСОБА_3, разом з її донькою ОСОБА_2, яка є другим позивачем по справі, було нажито домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1. Позивачкою ОСОБА_2 було внесено суму, яка відповідала 1/3 вартості домоволодіння, ОСОБА_1 було сплачено 2/3 частини вартості домоволодіння. Вартість домоволодіння на той час склала 14 684 грн. разом із заборгованістю по комунальних платежах. Позивачка ОСОБА_1 разом з відповідачем ОСОБА_3 сплатили за дане домоволодіння 10 000 грн. Також за час шлюбу було придбано автомобіль ВАЗ 2105, вартість якого на той час, як зазначають позивачі, складала 4 000 грн., а на час звернення до суду з позовом оцінено у сумі 16 000 грн., причеп у сумі 2 400 грн., тобто половина зазначеного майна відповідно 8 000 грн. та 1 200 грн., а всього 9 200 грн. Позивачі зазначають, що під час придбання домоволодіння, родина мала обмежені фінансові можливості, а тому з метою економії грошових коштів родини, відповідач ОСОБА_3 запропонував оформити домоволодіння на його матір - ОСОБА_4 посилаючись на те, що вона як учасник Великої Вітчизняної Війни має пільги, через що витрати на переоформлення будинку будуть значно менші, на що позивачка ОСОБА_1 дала згоду. Як зазначають позивачі, з невідомих їм причин, матір відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_4- таємно розпорядилась їх спільним майном, домоволодінням за адресою: АДРЕСА_1, подарувавши домоволодіння синові - ОСОБА_3, таким чином відповідач став власником домоволодіння, яке є власністю також і позивачів. Позивачка ОСОБА_2 зазначає, що на час придбання домоволодіння, з її власних коштів, які були надані її батьком ОСОБА_10, вона сплатила вартість 1/3 у сумі 4 684 грн. за домоволодіння. Також позивачка ОСОБА_1 зазначила, що відповідач ОСОБА_3 від першого шлюбу має трьох дітей та сплачує на їх утримання аліменти, позивачка ОСОБА_1 була змушена постійно працювати, щоб забезпечувати сім'ю, оскільки відповідач ОСОБА_3 не мав достатньо коштів для забезпечення їх родини.

На підставі чого просили розділити домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, між ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, а саме: ОСОБА_1 - 35%, ОСОБА_3 - 35%, ОСОБА_2 - 30 %.

Зобов'язати ОСОБА_3 сплатити ОСОБА_1 половину вартості від проданого автомобіля ВАЗ 2105 та причепа.

Визнати договір дарування домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 18 серпня 2006 року № 177877 серія ВЕ недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 від 09 листопада 2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 недійсним.

В подальшому позивачі уточнили позовні вимоги, а саме: позивачка ОСОБА_2 збільшила позовні вимоги та просила суд визнати за нею право власності на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати договір дарування домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 18 серпня 2006 року № 177877 серія ВЕ недійсним.

Визнати договір купівлі-продажу домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 від 09 листопада 2001 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 недійсним.

Відповідно, позивачка ОСОБА_1 зменшила позовні вимоги та просила суд зобов'язати відповідача ОСОБА_3 сплатити їй половину вартості проданого автомобіля ВАЗ 2105, держномер НОМЕР_3 у сумі 8 000 грн.

07 вересня 2011 року ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська з метою забезпечення позову було накладено арешт на домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 45).

16 листопада 2011 року ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача ОСОБА_1 від позову в частині розподілу майна між позивачкою ОСОБА_1, позивачкою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3, а саме: домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, сплати половини вартості автомобільного причепу та визнання договору дарування домоволодіння за зазначеною вище адресою між ОСОБА_3 і ОСОБА_4, та визнання договору купівлі-продажу цього ж домоволодіння між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 закрито (т.1, а.с. 109)

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала зменшені позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні, пояснила, що з відповідачем по справі перебувала у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 27.01.2009 року. За час шлюбу сторони придбали автомобіль з причепом ВАЗ 2105. Зазначила, що на час придбання домоволодіння його вартість складала 14 684 грн., з яких 1/3 частину грошових коштів на його придбання були надані її донькою, позивачкою ОСОБА_2, яка отримала їх від свого батька, останню частину у сумі 10 000 грн. була сплачена ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з грошових коштів, які ОСОБА_1 позичала у ОСОБА_10 При цьому під час проведення угоди купівлі-продажу будинку ОСОБА_3 грошові кошти за домоволодіння не сплачував, а сплачувала саме позивачка. З метою економії сімейного бюджету з ініціативи відповідача ОСОБА_3, було оформлено на його матір, ОСОБА_4 До того ж, матір відповідача - жінка похилого віку, являється учасницею ВВВ, має пільги щодо оформлення правочинів. В подальшому ОСОБА_4 таємно подарувала домоволодіння відповідачу ОСОБА_3, який став володільцем домоволодіння, з чим не погоджується позивачка. В подальшому позивачка в судове засідання не з'явилась, просила розглядати справу без її участі та за участі її представника.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_2 підтримала збільшені позовні вимоги, наполягала на їх задоволенні, в подальшому в судове засідання не з'явилась, надала заяву з проханням розглядати за її відсутності за участю її представника ОСОБА_11

Представник позивачів ОСОБА_11 підтримала позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_1 в повному обсязі, наполягала на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просив відмовити в задоволенні позову, крім того наполягав на застосуванні позовної давності, надав письмові заперечення, які були залучені до матеріалів справи, у яких зазначив, що ОСОБА_4 особисто була присутня при укладанні договору купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1, і відповідно нею було придбано спірний будинок, а також вона особисто була присутня під час проведення всіх нотаріальних дій. В подальшому ОСОБА_4 подарувала будинок йому, як своєму синові, відповідно до договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_13 Щодо спірного автомобіля, як то зазначено у позові, пояснив, що даний автомобіль перебував у його користуванні. Довіреність на право ним користуватись була видана ОСОБА_14, право власності на автомобіль відповідачем не придбавалось, а у 2007 році він повернув автомобіль його власнику - ОСОБА_14, а тому позовні вимоги в цій частині вважає також безпідставними.

Відповідачка ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, причини неявки не повідомила, надала судові письмові заперечення у яких зазначила, що протягом життя збирала кошти для придбання житла у м. Луганську. Відповідну суму зібрала лише у 2001 році, коли продала будинок у Луганській області та додала накоплену грошову суму. Зазначає, що одноособово придбала право власності на будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, оскільки придбавала його за власні кошти без участі будь-кого з позивачів. Вважає доводи позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо того, що будинок придбаний за їх грошові кошти надумані, вигадані. Про це також свідчить те, що з позовною заявою позивачі звернулись до суду лише у 2011 році. Будь-яких обіцянок щодо переоформлення будинку на позивачів нею не давались. Право власності на будинок у ОСОБА_4 виникли з моменту реєстрації майна, а саме 09.11.2001 року, про що було відомо позивачам. А тому, якщо право позивачів у зв'язку із тим, що вони вважають себе власниками майна було порушено, то вони дізнались про це в той же день, 01.11.2001 року, та вони будь-яких майнових вимог не заявляли, оскільки достовірно знали, що ОСОБА_4, як покупець, придбала будинок за власні кошти та він є цілком її власністю. 18.06.2006 року ОСОБА_4 подарувала будинок синові, ОСОБА_3, що підтверджується договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_13

Представник відповідачки - ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, просив відмовити в задоволенні позову та пояснив, що ОСОБА_4 придбала будинок ще у 2001 році. Протягом всього часу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було відомо про обставини придбання будинку. Але позивачка ОСОБА_1 зазначає, що саме вона передавала кошти за даний будинок, при цьому покупцем у спірному договорі зазначена ОСОБА_4, у зв'язку з чим виникає питання чому потягом 10 років позивачі не оскаржували договір купівлі-продажу, а відповідно і договір дарування. Просив застосувати строк позовної давності.

Третя особа, яка була залучена до участі у справі в ході судового розгляду, приватний нотаріус Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснила, що 09.11.2001 року нею було посвідчено договір купівлі - продажу житлового будинку між ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_5, які виступали продавцями, та ОСОБА_4, яка була покупцем. Даний договір посвідчений з дотриманням вимог Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій. Зазначає, що заповідачка ОСОБА_4 прийшла для посвідчення даного договору самостійно, її особистість була перевірена нотаріусом, вона діяла свідомо, в повній мірі розуміла значення своїх дій та мала можливість керувати ними. Що стосується процедури передавання грошей, то нотаріус пояснила, що дана операція проводиться між сторонами договору без її участі, оскільки це не передбачено законодавством, та хто саме передавав гроші за будинок їй не відомо. Зауважень щодо укладання договору від будь-кого із сторін не надходило.

Третя особа ОСОБА_8, яка була залучена судом до участі у справі, в ході розгляду справи уточнені позовні вимоги підтримала, надала суду заяву у якій зазначила, що спірне домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 належало їй та ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_5 в рівних частках. Між ними, ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_5, та ОСОБА_1, яка діяла в інтересах доньки, у жовтні 2001 року було укладено попередньо усно договір про купівлю-продаж будинку за адресою: АДРЕСА_1. В її присутності та присутності ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_5 30.10.2001 року ОСОБА_10 передав ОСОБА_1 10 000 грн. в якості сплати вартості будинку для придбання його доньці, ОСОБА_2, після чого ОСОБА_1 передала гроші власникам будинку. Зазначає, що домовленості щодо подальшого придбання, сплати, оформлення договору з'ясовували з ОСОБА_1 та саме вона сплатила суму в розмірі 10 000 грн. за будинок, останню частину грошей сплатила її донька, ОСОБА_2 Після сплати суми вартості будинку, сторони направились до нотаріуса для оформлення договору купівлі-продажу. Вважає договір купівлі-продажу недійсним, оскільки ані сама ОСОБА_8, ані її близькі родичі, з ОСОБА_4 щодо продажу будинку не домовлялась, будь-які гроші за будинок ОСОБА_4 не передавались та вона взагалі її не бачила. В подальшому в судове засідання не з'явилась, причини неявки не повідомила.

Треті особи ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_9, які були залучені судом до участі у справі, в ході розгляду справи уточнені позовні вимоги підтримали, надали суду заяву у якій зазначила обставини, аналогічні викладеним вище. В подальшому в судове засідання не з'явились, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів. Ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і запереченні сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено наступне.

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу Серія НОМЕР_1, 27 січня 2009 року було розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с.9).

У свідоцтві про народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьком записаний ОСОБА_10, матір'ю ОСОБА_1 (а.с. 10).

Згідно до свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_2, 17 січня 2009 року було зареєстровано шлюб ОСОБА_23 та ОСОБА_2, після шлюбу дружина взяла прізвище чоловіка прізвище «ОСОБА_2» (а.с. 21).

Відповідно до довідки, виданої ОСОБА_1, вона дійсно проживала за адресою: АДРЕСА_1 станом на 17.11.2008 року, що підтверджено головою вуличного комітету (а.с.10).

Позивачка ОСОБА_2 мала строковий вклад (а.с. 17-18), залишок якого станом на 07.08.2003 року складав 8 225, 70 грн., з яких знято 4 734,08 (а.с. 19).

Відповідно до розписки, складеної ОСОБА_1, остання отримала грошові кошти від ОСОБА_10 у сумі 10 000 грн. для придбання будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 22).

Згідно до оригіналу до договору купівлі-продажу від 09 листопада 2001 року, зареєстрованого в реєстрі за № 3057 (Т.2, а.с. 33), то з його змісту вбачається, що ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_9 продали, а ОСОБА_4 купила житловий будинок АДРЕСА_1. Продаж вчинено за 18 708 грн.00 коп., які продавці отримала повністю від покупця до підписання цього договору. У договорі продавці підтвердили, що договір цей не носить характеру мнимої та удаваної угоди. Відчужуваний будинок оглянуто покупцем. Претензій до продавця щодо якісних характеристик відчужуваного будинку покупець не мала і прийняла його у технічному стані, придатному для використання за цільовим призначенням. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування в розмірі внесений покупцем. Зміст ст. 13 Закону України «Про власність» а ст.ст. 22, Земельного Кодексу України роз'яснена сторонам. Паво власності насупило з нотаріального посвідчення даного договору. Цей договір складено в трьох примірниках, однин з яких залишився у справах приватного нотаріуса, а інші було видано покупцю. Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_18 та підписано у її присутності. Особу сторін встановлено та перевірено. В договорі наявні такі реквізити як підпис сторін, що свідчить про їх згоду на укладання та гербова печатка нотаріуса.

Відповідно до копії журналу реєстрації, який було витребувано в ході розгляду справи, то в ньому наявні підписи сторін-укладачів договору 09.11.2001 року, а саме: ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_5, а також ОСОБА_4 (т.2. а.с. 21-23).

Відповідно до договору дарування житлового будинку від 18 серпня 2006 року, з тексту якого вбачається, що ОСОБА_4, діючи добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, будучи попередньо ознайомленою з вимогами щодо недійсності правочину, подарувала ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В договорі зазначено, що житловий будинок належить дарувальнику на праві приватної власності та був отриманий ним згідно з договором купівлі-продажу, посвідченого 09 листопада 2001 року приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_18 (реєстр № 3057). Зареєстрований в МКП БТІ міста Луганська за номером запису: 11895 в книзі: 38. Дарувальник засвідчила, що зазначений житловий будинок на момент укладання цього договору нікому іншому не подарований, іншим способом не відчужений, під заставою, забороною, не перебуває, прав на нього в третіх осіб як у межах, так і за межами України немає, земельна ділянка, на якій розташований предмет договору не є власністю дарувальника. В присутності нотаріуса дарувальник передала обдаровуваному ключі від житлового будинку. Сторони усвідомлювали, що цим актом підтверджено передачу житлового будинку Обдаровуваному, а останній в свою чергу прийняв дар. Дарувальник засвідчила, що Даний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_13 і зареєстрований в реєстрі за № 3305 (а.с.113).

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 18.08.2006 року, зареєстрованого у реєстрі за № 3305 (а.с. 13, 14-16).

В матеріалах справи наявна довідка вуличного комітету від 17.07.2011 року, відповідно до якої ОСОБА_3, ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 не проживають понад чотирьох місяців, а саме з квітня 2011 року, а у спірному будинку проживає ОСОБА_28, онук (т.1, а.с. 41).

Як вбачається з матеріалів справи та паспортних даних, ОСОБА_4, народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.2, а.с. 1), вона стара жінка, страждає на вікові захворювання, серед яких і вічне захворювання, насилу пересувається. Протягом розгляду справи відповідачка за станом свого здоров'я та віком не була присутня в судових засіданнях, її інтереси представляв у суді її представник ОСОБА_3 В судовому засіданні лікар окуліст - офтальмолог ЛОКЛ, як спеціаліст, пояснила, що дійсно у ОСОБА_4 наявне захворювання, що свідчить про часткову втрату зору.

Крім того, як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_3 у вересні 2010 року звертався до Ленінського районного суду м. Луганська з цивільним позовом про визнання ОСОБА_1, ОСОБА_2, такими, що втратили право користування житловим приміщенням та зняття їх з реєстраційного обліку, який був задоволений. Та в подальшому рішенням апеляційного суду Луганської області рішення Ленінського районного суду м. Луганська було скасоване (Т.1, а.с.40, Т.2, а.с. 206-207).

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України чітко передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

У відповідності до ч. 3, 5 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно у власність другої сторони (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму).

Статтею 657 вказаного Кодексу встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку ( квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно ст.210 та ч.3 ст.640 ЦК України договір вважається вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ст. 219 ЦК України, у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідно до договору купівлі-продажу, який відбувся 09 листопада 2001 року, ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_9 продали ОСОБА_4 житловий будинок АДРЕСА_1. Даний договір укладено в письмовій формі, цей договір нотаріально посвідчений, зміст правочину не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особи, які вчинили правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин вчинено у формі, встановленій законом. З тексту спірного договору вбачається, що сторони досягли всіх істотних умов договору, нотаріусом перевірено дієздатність сторін, сторонам роз'яснено зміст та правові наслідки правочину. Крім того, продавцями ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_9 підтверджено укладання договору наявними в ньому їх підписами. Таким чином процедура укладання договору купівлі-продажу була повністю дотримана. У самому договорі зазначено, що « продаж вчинено за 18 708 грн. 00 коп., які продавці повністю отримали від покупця до підписання цього договору». Як стверджувала нотаріус, та це встановлено в судовому засіданні, кім того, підтверджено матеріалами справи, будь-хто із сторін-учасників договору зауважень щодо даного договору не мав та не висловлював.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що домоволодіння, було придбане відповідачкою ОСОБА_4, за її власні кошти, а не кошти ОСОБА_1, ОСОБА_2, як то стверджують позивачі.

При цьому, суд критично ставиться до пояснень позивачки ОСОБА_2 стосовно того, що будинок було придбано також за її особисті грошові кошти, оскільки надана позивачкою ОСОБА_2 копія ощадної книжки, як доказ сплати власними коштами частини вартості будинку, судом до уваги не приймається, через те, що вказана ощадна книжка свідчить лише про те, що позивачка мала власні кошти, якими розпоряджалась на власний розсуд. До того ж, суд бере до уваги, що після укладання угоди, яка відбулась 09 листопада 2001 року ані позивачка ОСОБА_1, ані позивачка ОСОБА_2, розуміючи суть укладеного між сторонами правочину, жодного разу не звертались до суду з приводу визнання угоди купівлі-продажу недійсною, а з позовними вимогами звернулись лише в 2011 році.

Отже, враховуючи вищезазначене, суд прийшов до висновку, що стороною позивача не доведено перед судом наявність підстав щодо визнання даного договору купівлі-продажу домоволодіння недійсним. Зокрема, доказів того, що саме за грошові кошти ОСОБА_2 та її батька ОСОБА_10 було придбано домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, а не за власні кошти ОСОБА_4, як то зазначено в п. 5 договору купівлі-продажу від 09.11.2001 року.

Що стосується вимог щодо визнання недійсним договору дарування, то суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6.11.2009р. "Про судову практику в справах про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Яв вбачається з договору дарування житлового будинку, 18 серпня 2006 року ОСОБА_4, діючи добровільно, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, будучи попередньо ознайомленою з вимогами щодо недійсності правочину, подарувала ОСОБА_3 житловий будинок з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а обдаровуваний прийняв цей дарунок. Прийняттям дарунка є отримання обдаровуваним примірника договору дарування. Дарувальниця та обдаровуваний розуміли значення і умови цього правочину, його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладенні, а також, що цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину, не є правочином зловмисним, не приховує інший правочин і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе ті юридичні наслідки, які обумовлені цим договором. Дарувальник здійснила договір дарування без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і психічного, була дієздатною на час укладення договору. Зі змісту договору дарування будинку від 18 серпня 2006 року вбачається, що дарувальник ОСОБА_4 своїм підписом на договорі підтвердила, що відчужуваний нею будинок є її особистою приватною власністю. У спірному договорі також зазначено, що договір підписано сторонами у присутності нотаріуса, особу сторін встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_4 житлового будинку перевірено (а.с. 113). Отже, ОСОБА_4, будучи власницею майна, виявила бажання подарувати своє майно єдиному синові, ОСОБА_3, який в свою чергу, отримавши дар, зареєстрував право власності за собою, тобто став власником спірного майна.

Суть даного договору дарування також була відома позивачам по справі, та вони протягом часу з його вчинення, а саме з серпня 2006 року по 2011 рік, тобто протягом п'яти років, його не оспорювали. Позивачі стверджують, що відповідачка ОСОБА_4 шляхом оману подарувала спірний будинок ОСОБА_3, але ж жодним із досліджених у судовому засіданні доказом факт того, що відповідач ОСОБА_4 умисно ввела в оману позивачів при укладенні договору дарування житлового будинку, не підтверджено.

Що стосується вимог позивача ОСОБА_1 щодо сплатити їй половину вартості проданого автомобіля ВАЗ 2105, держномер НОМЕР_3 у сумі 8 000 грн. відповідачем ОСОБА_3, то слід зазначити наступне.

Згідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, кортсування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із положенням ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно положень ст.57 Сімейного кодексу України, не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

За вимог ч.1 ст.70 Сімейного кодексу України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначене за домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно положення частини 1 статті 369 Цивільного кодексу України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Як випливає зі змісту ст. 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Тобто законодавець об'єктами права спільної сумісної власності подружжя визначає будь-які речі, що належать фізичній особі на праві приватної власності, не конкретизуючи їх.

Відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до п. п. 23, 24 Постанови Пленум Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Як зазначає позивачка ОСОБА_1, за час її шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 ними як подружжям було придбано автомобіль ВАЗ 2105, р.н. НОМЕР_3 вартістю 16 000 грн. При цьому, позивачка стверджує, що під час їх з відповідачем спільного шлюбу, кошти на придбання спірного майна надавались нею в першу чергу, оскільки вона була зацікавлена у забезпеченні родини, тоді як відповідач більшу частину свого доходу витрачав на сплату аліментів на утримання дітей від першого шлюбу, а тому вона претендує на частину зазначеного майна.

Але ж, в судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 надав пояснення, що спірний автомобіль ніколи не був його власністю, а лише був переданий йому в тимчасове користування від знайомого ОСОБА_14, який видав на ОСОБА_3 довіреність на право користуватись вказаним транспортним засобом, а у 2007 році він повернув автомобіль його власнику.

Протягом розгляду позовних вимог в цій частині позивачкою будь-яких доказів, які б підтвердили, що ОСОБА_3 транспортний засіб належав на правах приватної власності надано не було.

Не довела доказами та не зазначила про них у позовній заяві щодо інформації, яка пов'язана із придбанням спірного автомобіля, точної його вартість, розміру її грошового внеску у придбанні автомобіля. Та те, що спірний автомобіль було придбано у період спільного життя подружжя та за спільні грошові кошти. Жодних клопотань щодо витребування відповідних доказів стороною позивача не заявлялось, хоча судом надалась можливість, відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦПК України, в повній мірі розпорядитись своїми правами щодо предмету спору.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 заперечував щодо пояснень позивачки та стверджував про те, що право власності на спірний автомобіль ані за позивачкою ОСОБА_1, ані за ним зареєстроване не було, оскільки автомобіль ними як подружжям придбаний не був. Відповідних доказів в цій частині позовних вимог позивачкою ОСОБА_1 не надано.

Крім того, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_20 пояснив, що йому відомо, що за час шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в їх родині був автомобіль, яким керував на підставі довіреності ОСОБА_3 Хто був власником автомобіля йому не відомо. Також свідок пояснив, що з його допомогою зазначений автомобіль було передано ОСОБА_3 ОСОБА_27 шляхом передоручення.

Отже, стороною позивача не доведено та не підтверджено відповідними доказами, що спірний автомобіль був придбаний під час шлюбу між позивачкою та відповідачем та перебував у власності подружжя, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 не доведені та не підлягають задоволенню.

Слід зазначити, що протягом всього часу розгляду справи позивачі заявляли про призначення та проведення по справі судової почеркознавчої експертизи з метою з'ясування чи виконано підпис у договорі купівлі - продажу житлового будинку від 09.11.2001 року та в журналі реєстрації (при укладанні договору купівлі-продажу) саме ОСОБА_4

Згідно до Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Як вбачається з матеріалів справи в ході судового розгляду, позивачами було заявлено про призначення та проведення по справі судової почеркознавчої експертизи, проведення якої, за клопотанням сторони позивача, доручено експертам Харківського НДІ СЕ імені засл. Проф. М.С. Бокаріуса Міністерства Юстиції України.

Ухвалою суду вказана експертиза була вперше була призначена та не була проведена експертною установою, оскільки сторони не виконали клопотання експерта щодо надання додаткових матеріалів, необхідних для надання висновку експерта. Протягом тривалого часу розгляду справи судом було зібрано численні докази та відомості, необхідні для призначення почеркознавчої експертизи. За клопотанням сторони позивача вдруге було призначено експертизу, яка не була проведена з тих самих причин, оскільки вкотре сторони не виконали клопотання експерта щодо надання додаткових матеріалів, необхідних для надання висновку експерта. Протягом призначеного судом строку сторонам було надано час для надання додаткових матеріалів, необхідних для надання висновку, але сторони, наданим їм строком на зібрання додаткових матеріалів, відповідно до листа експерта, в повній мірі не скористались.

Висновок експерта є одним із видів доказів в рамках справи. З урахуванням всіх досліджених обставин по справі, суд не бере до уваги зазначений доказ, оскільки висновки експерта не свідчать про виконання або про невиконання підпису у договорі купівлі-продажу ОСОБА_4 Також суд не бере до уваги доводи сторони позивача, що ОСОБА_4 ухиляється від виконання клопотання експерта, оскільки в судовому засідання достовірно було встановлено, що ОСОБА_4 - жінка похилого віку, вона страждає на захворювання очей, пересувається переважно з допомогою з чийогось боку, а також частково втратила зір.

Згідно ч.6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Протягом розгляду справи сторона позивача наполягала та заявляла про допит в якості свідка ОСОБА_10, який в судове засідання не з'явився та сторона позивача не забезпечила явку заявленого нею свідка. Заявляючи про допит свідка, сторона позивача стверджувала, що вказаний свідок доводиться позивачці ОСОБА_2 рідним батьком, від нього вона отримала грошові кошти, які зберігались на строковому вкладі, а позивачка ОСОБА_1 отримала від нього грошові кошт у сумі 10 000 грн. начебто для придбання будинку для їх спільної доньки ОСОБА_2, який є предметом спору.

Наполягаючи на допиті свідка, стороною позивача було заявлено клопотання про залучення до матеріалів справи копії звукового запису судового засідання по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, яка розглядалася в Ленінському суді м. Луганська, де ОСОБА_10 був допитаний в якості свідка.

Порядок допиту свідка передбачений ст. 180 ЦПК України.

Враховуючи, що свідок ОСОБА_10, на допиті якого наполягала сторона позивача, в судове засідання не з'явився, його яку сторона позивача не забезпечила, порядок допиту свідка, відповідно до ст. 180 ЦПК України, свідка не було доведено до присяги та не було попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від давання показань, що унеможливлює прийняття судом звукового запису допиту свідка в якості доказу.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України, рішення не може ґрунтуватись на свідченнях свідків.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Судом були надані рівні права сторонам процесу щодо подання доказів їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості.

Суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, прийшов до висновку, що позивачами не доведено жодними доказами вимоги кожного з позивачів, а тому суд не вбачає правових підстав для задоволення їх вимог.

Протягом розгляду справи сторона відповідача неодноразово заявляла про застосування строків позовної давності.

Ст.ст.256, 257 ЦК України передбачає, що загальний строк позовної давності у три роки - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ст. 267 ч. 4 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналіз вищенаведених норм, свідчить, що строки позовної давності застосовуються судом за заявою відповідача, і їх сплив є підставою для відмови у позові.

В судовому засіданні було встановлено, що спірний договір купівлі-продажу було укладено у 2001 році, тобто саме на час перебування у шлюбі ОСОБА_1 з ОСОБА_3 Сама позивачка ОСОБА_1 пояснила, що їй було відомо про укладання зазначених правочинів, але ж з позовними вимогами, котрі стосуються предмету спору ані позивачка ОСОБА_1, ані ОСОБА_2, котрій також було достовірно відомо про правочини, раніше до суду не звертались, спірні питання виникли лише після розірвання шлюбу та суперечок щодо майна, а тому, дійсно, позивачами було пропущено строк позовної давності.

На підставі ст.154 ч.6 ЦПК України суд вважає за необхідне скасувати вжиті судом заходи забезпечення позову, оскільки наявні підстави для забезпечення позову у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог в повному обсязі відсутні.

Керуючись ст. ст. 1, 3, 10, 57, 60, 88, 147, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 177, 190, 219, 230, 369, 638, 640, 655, 657, 717 ЦК України, ст. ст. 57, 60, 70 СК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, приватний нотаріус ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про розподіл майна та визнання договору купівлі-продажу, та договору дарування недійсним, визнання права власності, - відмовити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Ленінського районного суду м. Луганська від 07 вересня 2011 року на домоволодіння АДРЕСА_1, яке зареєстроване на ім'я ОСОБА_3.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Луганської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення - з дня отримання копії рішення, через Ленінський районний суд м. Луганська.

Головуючий-суддя: ______________________________________________ Е.В. Женеску