Справа № 569/19218/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року

Рівненський міський суд

головуючий Герасимчук М.К.,

при секретарі Дащук І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів дарування, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про доповнення та уточнення позовних вимог просить: визнати недійсним без застосування наслідків недійсності, договір дарування від 10 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за умовами якого ОСОБА_3 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 1032; визнати недійсним без застосування наслідків недійсності, договір дарування від 10 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за умовами якого ОСОБА_3 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок земельну ділянку, площею 0,138 га, з кадастровим номером 5624683300:10:043:0484, розташовану по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_4

В обґрунтування позовних вимог вказується, що позивач з відповідачем перебувала у шлюбі з 22 травня 1982 року, який рішенням Рівненського міського суду від 02 березня 2012 року розірвано. За час шлюбу було збудовано будинок з господарськими будівлями, що розташовані по АДРЕСА_1. Оскільки досягти домовленості стосовно поділу набутого за час шлюбу майна не вдалося, позивач звернулася до суду з позовом. Так, в провадженні Рівненського міського суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та виділ в натурі частки із спільного майна, що є у спільній сумісній власності та зустрічним позовом ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні спільним майном та вселення, поділ спільного майна подружжя.

Для визначення вартості об'єктів, що становлять спільну сумісну власність подружжя, а саме земельної ділянки площею 0,138 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 та незавершеного будівництвом житлового будинку, розташованого на вказаній земельній ділянці, ухвалою Рівненського міського суду від 02 липня 2012 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу.

Під час проведення вказаної будівельно-технічної експертизи позивачу вперше стало відомо про те, що зазначений вище об'єкт нерухомості було здано в експлуатацію, за колишнім чоловіком було зареєстровано право власності на житловий будинок та відчужено на користь своє матері. Зокрема, 10 липня 2012 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладеного Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за №1032. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_3 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Одночасно вищевказаним житловим будинком з надвірними будівлями ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок земельну ділянку площею 0,138 га, на якій розташований даний житловий будинок.

Посилаючись на положення ст. 203, 215 ЦК України, ст. 60, 63, 68 СК України, Рішення Конституційного Суду України №17-рп/2012 (справа №1-8/2012) від 19 вересня 2012 року, позивач доводить незаконність оскаржуваного договору дарування. Вказує, що жодних договорів між нею та ОСОБА_3 не укладалось. Житловий будинок збудований в період шлюбу і є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому обов'язковою є наявність її нотаріально засвідченої згоди на вчинення правочину щодо розпоряджання даним будинком.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3, також представляючи інтереси відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, підтримавши заперечення на позовну заяву, суду пояснив, що його колишня дружина не може бути співвласником спірного житлового будинку оскільки ніякої участі в його будівництві не приймала. Право власності на майно виникає з моменту державної реєстрації і в даному випадку виникло після розірвання шлюбу. Житловий будинок та земельна ділянка є його особистою власністю і тому ніякої згоди на їх відчуження не потрібно. Просив в задоволенні позову відмовити за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

Представник відповідача - адвокат ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, з підстав, викладених в запереченнях на позовну заяву, просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Третя особа - приватний нотаріус Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_4 в судовому засіданні визнала необґрунтованими позовні вимоги, суду пояснила, що посвідчення договору дарування житлового будинку з надвірними будівлями від 10 липня 2012 року та договору дарування земельної ділянки від 10 липня 2012 року відбулося у повній відповідності з вимогами Закону України "Про нотаріат" та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5. Згода ОСОБА_1 не вимагалася, оскільки на момент укладення договорів, ОСОБА_3 був одноосібним власником відчужуваного майна і у шлюбі не перебував, про що засвідчив у заяві.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Судом встановлено, що 10 липня 2012 року, приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу посвідчено Договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями, за яким ОСОБА_3 передав безоплатно, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Зареєстровано в реєстрі за № 1032. В даному договорі наявна відмітка нотаріуса - "Житловий будинок з надвірними будівлями, який є предметом даного договору є особистою приватною власністю ОСОБА_3, оскільки збудований ним за власні кошти, в період не перебування ним в шлюбі (був розлучений)".

Також, 10 липня 2012 року, приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу посвідчено Договір дарування земельної ділянки, за яким ОСОБА_3 передав безоплатно, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок земельну ділянку площею 0,138 гектара, розташовану на території с.Карпилівка Городоцької сільської ради. Договір зареєстровано в реєстрі за № 1033.

Суд визнає обґрунтованими доводи позивача та її представника, які доводять наявність підстав для визнання оскаржуваних договорів недійсними.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить чоловікові та дружині на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Згідно положень ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Сторони - ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому, Полянською сільською радою Славутського району Хмельницької області, шлюбі з 22 травня 1982 року.

Рішенням Рівненського міського шлюбу від 02 березня 2012 року шлюб розірвано.

Під час подружнього життя, на підставі рішення Городоцької сільської ради від 12 квітня 2002 року № 13 ОСОБА_3 була передана у приватну власність земельна ділянка площею 0,138 гектарів. 19 листопада 2002 року ОСОБА_3 видано Державний акт на право приватної власності на землю ІП-РВ № 032689 з якого вбачається, що земельна ділянка, розташована на території с. Карпилівка Городоцької сільської ради передана для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

13 серпня 2008 року Інспекцією державного будівельно-архітектурного контролю у Рівненській області був зареєстрований План забудови земельної ділянки в АДРЕСА_1. Згідно витягу з рішення виконкому Городоцької сільської ради про присвоєння поштової адреси від 31 липня 2008 року № 14 змінено на № 12 А. Тоді ж, ОСОБА_3 надано Дозвіл на виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1.

Доводи відповідача ОСОБА_3 про те, що спірний будинок не може бути спільною сумісною власністю подружжя оскільки побудований ним за особисті кошти після розірвання шлюбу спростовуються наступними доказами.

Так, 12 липня 2011 року, перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_3, позивач звернулася до Рівненського міського суду з позовом про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном та виділ в натурі частки із спільного майна, що є у спільній сумісній власності. Однією з позовних вимог було виділення в натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності: кімнати першого поверху № 5, № 6, кімнати другого (мансардного) поверху № 3, № 4 житлового будинку по АДРЕСА_1.

В матеріалах цивільної справи міститься заява ОСОБА_1 від 27 травня 2011 року, адресована Інспекції державного будівельно-архітектурного контролю у Рівненській області, в якій вона просить винести рішення про введення в експлуатацію будівлі за адресою АДРЕСА_1, яка фактично завершена, і надати їй статусу житлового будинку.

В Декларації про готовність об'єкта до експлуатації будівництва житлового будинку та господарських споруд в АДРЕСА_1 вказано: дата початку будівництва - серпень 2008 року, дата закінчення будівництва - листопад 2009 року.

З наведеного слідує, що спірний будинок побудований в період шлюбу, відтак, при його відчуженні нотаріально засвідчена згода іншого співвласника є обов'язковою. Дана вимога викладена в п.4.2 розділу ІІ глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5, згідно якого при посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном подружжя, якщо правовстановлюючий документ оформлений на ім'я одного з подружжя, нотаріус вимагає письмову згоду іншого з подружжя. Справжність підпису другого з подружжя на заяві про таку згоду має бути нотаріально засвідчена.

Твердження ОСОБА_3 та його представника стосовно того, що позивачем не надано будь-яких доказів набуття права власності на житловий будинок під час перебування в шлюбі спростовуються положеннями ст.68 СК України, в п.4.3 розділу ІІ глави 1 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, за якими, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Та обставина, що здача в експлуатацію та отримання свідоцтва про право власності на будинковолодіння відповідачем здійснено у 2012 році, після розірвання шлюбу, не позбавляє позивача права власності на її частину, оскільки воно збудовано під час шлюбу за кошти подружжя і є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Доказів про те, що вказане майно придбане за власні кошти, що не належали сім'ї, відповідачем ОСОБА_3 не подано.

Також, суд вважає безпідставними посилання відповідача на положення ст. 57, 61 СК України щодо особистої приватної власності на земельну ділянку. Відповідно ст.22 КпШС УРСР (1969р.), який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (набуттям права власності на земельну ділянку), майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім майна, яке одержане подружжям під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, та речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.24 КпШС УРСР (1969р.).

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

За правилами ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Зазначена норма кореспондуються з положеннями ст. 369 ЦК України, відповідно до якої розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

З наведеного слідує, що усупереч вимогам ст. 65 СК України, ст. 369 ЦК України оспорювані правочини на відчуження спільного майна подружжя вчинені без нотаріально посвідченої письмової згоди одного зі співвласників, і тому містять підстави їх недійсності.

На підставі ст. 203, 215, 369 ЦК України, ст. 63, 65, 68 СК України, керуючись ст. 10, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити.

Визнати недійсним без застосування наслідків недійсності, договір дарування від 10 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за умовами якого ОСОБА_3 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 1032.

Визнати недійсним без застосування наслідків недійсності, договір дарування від 10 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, за умовами якого ОСОБА_3 безоплатно передав, а ОСОБА_2 прийняла у власність як дарунок земельну ділянку, площею 0,138 га, з кадастровим номером 5624683300:10:043:0484, розташовану по АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_4

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з оплатою судового збору в розмірі 114 грн. 70 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд протягом десяти днів з дня проголошення.

Головуючий -