У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 січня 2009 р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Мелінишин Г.П.,
суддів Шишка А.І., Ясеновенко Л. В.,
секретаря Сем»янчук С.Й.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовомОСОБА_1до ОСОБА_2про стягнення коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_2. на рішення Долинського районного суду від 3 листопада 2008 року, -
в с т а н о в и л а:
В липні 2007 рокуОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2. про стягнення коштів.
Рішенням Долинського районного суду від 03.11.2008р. позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1 37134 грн. на відшкодування затрат, понесених на прибудову будинку АДРЕСА_1 На дане рішення ОСОБА_2. подала апеляційну скаргу. Зазначає, що висновки суду є необґрунтованими і не відповідають дійсним обставинам справи. Так, судом встановлено, що єдиним власником будинковолодіння АДРЕСА_1 був ОСОБА_3, який 20.09.2005 р. подарував їй цей будинок. Позивач не представив суду будь-яких доказів про те, що між ним та його батьком,ОСОБА_3. існувала домовленість щодо небезоплатної участі в проведенні прибудови до старого будинку та не підтвердив документально ці реальні витрати, зокрема щодо оплати вартості будівельних матеріалів та виконаних робіт. Суд безпідставно зіслався на пояснення
_______________________________________________________________________________
Справа № 22-ц-43/2009р. Головуючий у 1 інстанції Тураш В.А.
Категорія 57 Доповідач Мелінишин Г.П.
свідків, оскільки жоден з них не підтвердив понесення позивачем будь-яких грошових затрат на здійснення цієї прибудови. Приймаючи до уваги висновок експертизи, суд не звернув увагу, що експертом визначена вартість прибудови з врахування приміщення 1-2, хоча позивач цього не просив. Крім того, дійсна вартість прибудови визначена витратним підходом з врахуванням земельної ділянки, права користування нею на момент оцінки, тоді як власником її був батько позивача, а тепер вона. Вирішуючи спір суд керувався положеннями Закону України «Про власність», тоді як на дані правовідносини його дія не поширюється. Суд помилково також вважав, що позивач про порушення свого права дізнався в грудні 2006 р., оскільки початок перебігу строку позовної давності слід вважати 1978 р., коли позивач перейшов проживати до власного будинку. З цих підстав просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В засіданні Апеляційного суду апелянт доводи скарги підтримала з наведених у ній мотивів.
ОСОБА_1. та його представник доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Долинського районного суду від 11.04.2005 р. заОСОБА_3. визнано право власності на житловий будинок, 1951 року побудови, та господарські споруди, що знаходяться АДРЕСА_1та відповідно проведено реєстрацію права власності в ОБТІ . Згідно договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та посвідченого 20.09.2005 р. приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу, ОСОБА_2. стала власником вказаного будинковолодіння і це її право власності у встановленому порядку зареєстровано 05.07.2005 р. в Івано-Франківському ОБТІ.
Судом з»ясовано, що позивач, проживаючи в даному будинку, в 1973 р. здійснив прибудову до нього, де і проживав з сім»єю до 1978 р. При цьому угода про створення спільної сумісної власності між батьками позивача та ним не укладалася, а як член сім»ї власникаОСОБА_1надавав забудовнику не безоплатну допомогу в проведенні будівельних робіт та здійсненні цієї добудови. Наведені обставини підтверджуються, зокрема, рішенням Старомізунської сільської ради № 14 від 25.07.1974 р. , довідкою УКБ, даними погосподарських книг, поясненнями свідків ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9., ОСОБА_10, ОСОБА_11
З врахуванням наведених обставин суд обґрунтовано стягнув з відповідачки як власниці будинку понесені позивачем кошти на проведення добудови, що складається з приміщень 1-1,1-2,1-3,1-4,1-5 виходячи з дійсної вартості цих приміщень, яка визначена згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи.
Твердження апелянта про те, що судом при вирішенні спору порушені вимоги матеріального та процесуального права, не заслуговують на увагу. При розгляді справи суд правильно керувався положеннями Закону України «Про власність», який був чинним на момент виникнення права звернення позивача до суду і обґрунтовано вважав, що про порушення свого права ОСОБА_1. дізнався в грудні 2006 р., а отже не пропустив позовну давність.
Колегія суддів приходить до висновку, що справа судом першої інстанції розглянута повно і об»єктивно, а рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення не встановлено .
Керуючись ст. ст. 218, 307,308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2відхилити, а рішення Долинського районного суду від 3 листопада 2008 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: А. І. Шишко
Л.В. Ясеновенко