Справа № 2-492/2010

Провадження № 22-ц/779/1193/2014

Категорія 4

Головуючий у 1 інстанції Гураш М.В.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2014 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Горблянського Я.Д., Пнівчук О.В.,

секретаря Гавриляк Є.М.,

з участю: представника апелянта ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення,

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення Надвірнянського районного суду від 30 червня 2010 року, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2010 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення, посилаючись на те, що 15 травня 2007 року між ним та ОСОБА_5 було укладено договір, згідно умов якого він взяв на себе зобов'язання по фінансуванню проведення ремонтно-оздоблювальних робіт та робіт по благоустрою прилеглої території в сумі 2000000 гривень нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать на праві приватної власності ОСОБА_5 Остання ж, у свою чергу, зобов'язалась передати йому у власність 50% вказаних приміщень та здійснити всі необхідні дії для виготовлення свідоцтва на право власності з чітким розподілом часток. В період з червня по листопад 2007 року позивачем було повністю профінансовано проведення вище вказаних робіт, що стверджується розписками про отримання відповідачкою коштів. Після завершення робіт ОСОБА_5 не виготовила свідоцтво про право власності за ОСОБА_3 10 березня 2009 року ОСОБА_3 звернувся з вимогою до ОСОБА_5 виконати свої зобов'язання згідно договору, на що остання зобов'язалася здійснити перереєстрацію вказаного приміщення до грудня 2009 року, чого не зробила. Посилаючись на наведене, на підставі ст.ст.316-318, 321, 328, 331 ЦК України, позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину вказаних нежитлових приміщень.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 30 червня 2010 року позовні вимоги задоволено. Визнано право власності за ОСОБА_3 на 1/2 частину приміщення закладу громадського харчування та надання послуг площею 1012 кв.м., загальною вартістю 4734710 гривень, яке знаходиться в АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Надвірнянською міською радою 08.11.2007 року.

На дане рішення Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (надалі ТзОВ "ОТП Факторинг Україна") подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, апелянт зазначає, що нежитлове приміщення, на 1/2 частину якого суд визнав право власності за позивачем, знаходиться в іпотеці апелянта на підставі договору іпотеки, укладеного 18.08.2008 року №PM-SMEI00/021/2008, який не розірваний та не визнаний недійсним. Зазначає, що при укладенні договору іпотеки іпотекодавець - відповідач по справі - надав гарантії щодо відсутності претензій будь-яких третіх осіб на предмет іпотеки, проте представник відповідача позов визнав повністю і, всупереч договору іпотеки, не повідомив про перебування предмету спору в іпотеці банку. Така позиція, на думку апелянта, є недобросовісна та суперечлива і дає підстави припустити про фіктивність договору про спільну діяльність. Сторонами не надано письмових доказів про укладення договору саме в 2007 році з метою підтвердження реальності відносин, що виникли між сторонами. Апелянт вважає, що розписки можна було оформити "заднім числом". Також зазначає, що сторонами не надано доказів про використання отриманих згідно розписок коштів на виконання договору про спільну діяльність. З цих підстав просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник ТзОВ "ОТП Факторинг Україна" ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав з наведених у ній мотивів та просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, оскільки рішення суду є законним та обґрунтованим.

Вислухавши доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позов та визнаючи за позивачем право власності на 1/2 частину приміщення закладу громадського харчування та надання послуг, яке знаходиться в АДРЕСА_1 і належить ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, суд виходив з того, що договір, укладений 15 травня 2007 року між позивачем та відповідачем про спільну участь в реалізації проекту по завершенню будівництва зазначеного приміщення, укладений у встановленій законом формі, згідно якого ОСОБА_5 зобов'язалась після завершення робіт передати ОСОБА_3 50% загальної площі об'єкта, що відповідачем ОСОБА_5 не виконано, тому це є підставою для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину вказаного приміщення.

Однак такого висновку суд дійшов з порушенням норм матеріального права, неповно з'ясувавши обставини справи.

У відповідності до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 08.11.2007 року Надвірнянською міською радою, власником спірного нежитлового приміщення - закладу громадського харчування та надання послуг, яке знаходиться в АДРЕСА_1, є відповідач ОСОБА_5 (а.с.30). Вона ж є власником земельної ділянки площею 0,3388 га, наданої для будівництва та обслуговування станції технічного обслуговування з елементами сфери послуг (кафе-магазин), на якій розташоване вказане нежитлове приміщення та яка знаходиться за цією ж адресою, що підтверджується копією державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 25.05.2007 року (а.с.32). Із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно вбачається, що 08.11.2007 року Івано-Франківським ОБТІ проведено державну реєстрацію зазначеного нежитлового приміщення та земельної ділянки за ОСОБА_5 (а.с.31).

Апеляційним судом, на підставі долучених до апеляційної скарги матеріалів, встановлено, що 18.08.2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" (іпотекодержателем) та ОСОБА_5 (іпотекодавцем) укладено іпотечний договір №PM-SMEI00/021/2008, відповідно до якого ОСОБА_5 передала в іпотеку належні їй: нежитлове приміщення - приміщення закладу громадського харчування та надання послуг, яке знаходиться в АДРЕСА_1, та земельну ділянку, на якій розташоване дане приміщення, з метою забезпечення виконання зобов'язань боржника - ОСОБА_6 по кредитному договору №RM-SMEI00/021/2008 та кредитному договору №СM-SMEI00/021/2008, укладених 18.08.2008 року строком до 18.08.2023 року на загальну суму позики 539252,60 доларів США (а.с.75-77).

Із договору про відступлення права вимоги, укладеного 24.12.2010 року між ТзОВ "ОТП Факторинг Україна" (фактор) та ПАТ "ОТП Банк" (клієнт), вбачається, що клієнт передав та фактор прийняв сукупність прав, належних клієнту за договорами забезпечення, в тому числі за договором іпотеки, укладеним з ОСОБА_5 (78-80).

Судом же першої інстанції встановлено, що 15.05.2007 року між сторонами по справі - позивачем та відповідачем - був укладений договір про спільну участь в реалізації проекту по завершенню будівництва вищевказаного нежитлового приміщення, що належить відповідачу ОСОБА_5 (а.с.3-4), згідно умов якого позивач зобов'язався надати кошти в сумі 2000000 гривень для фінансування проведення ремонтно-оздоблювальних робіт спірного нежитлового приміщення та робіт по благоустрою прилеглої території, а відповідач, в свою чергу, після отримання даних коштів і виконання вказаних робіт зобов'язалась передати позивачу ОСОБА_3 у власність 50% вказаних приміщень та здійснити всі необхідні дії для виготовлення свідоцтва про право власності з чітким розподілом часток в майні, але не пізніше 15 грудня 2008 року. В період з червня 2007 року по листопад 2007 року ОСОБА_3 було повністю профінансовано виконання передбачених договором робіт, про що свідчать письмові розписки про одержання грошових коштів, дані власноручно ОСОБА_5, тому суд дійшов висновку, що у ОСОБА_5 були всі підстави для виконання своїх зобов'язань про передачу позивачу у встановлений договором термін до 15 грудня 2008 року у власність половини побудованого нежитлового приміщення, при цьому здійснити всі необхідні дії для виготовлення свідоцтва про право власності з чітким розподілом часток у майні. Суд встановив, що відповідачем залишена без реагування письмова вимога позивача від 10 березня 2009 року про виконання своїх зобов'язань згідно умов договору, хоча за твердженням позивача вона обіцяла їх виконати до грудня 2009 року, однак цього не зробила і по даний час (а.с.5).

Колегія суддів вважає, що, відповідно до законодавства, у суду не було підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину нежитлових приміщень.

Так, відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено вище, ОСОБА_5 у передбаченому законом порядку стала одноосібним власником спірного житлового приміщення, яке пізніше передала в іпотеку.

Звертаючись із позовом, ОСОБА_3 як на підставу позову про визнання права власності на майно посилався на невиконання відповідачем умов договору від 15.05.2007 року, згідно яких ОСОБА_5 зобов'язалась зареєструвати 1/2 частину нежитлового приміщення у власність за ОСОБА_3

У такому випадку має місце порушення зобов'язань згідно договору. Цивільним кодексом України передбачено вичерпний перелік наслідків порушення зобов'язань. Так, статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Отже, можливості визнання права власності на майно у випадку невиконання зобов'язань за договором законодавством не передбачено.

З цього слід зробити висновок, що у разі порушення стороною умов договору, яким передбачено обов'язок однієї сторони передати у власність іншої сторони певне майно, підстави для визнання права власності на це майно відсутні, а інша сторона в такому випадку може вимагати, в тому числі і в судовому порядку, настання наслідків, передбачених ст.611 ЦК України.

Крім того, колегія суддів вважає, що договір від 15.05.2007 року є нікчемним. Так, хоча предметом даного договору, як зазначено в п.1.1., є спільна участь в реалізації будівництва, однак фактично сторони домовились про відчуження нерухомого майна - позивач фінансує будівництво на суму 2000000 грн., а відповідач зобов'язується передати позивачу 1/2 нерухомого майна, що підпадає під ознаки ст.655 ЦК України, якою передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, договір від 15.05.2007 року містить елементи договору купівлі-продажу (зобов'язання передати майно, зобов'язання сплатити кошти), а тому він повинен відповідати вимогам, що ставляться законом до договорів купівлі-продажу нерухомого майна.

Згідно ст.657 ЦК України (в редакції, яка діяла на момент укладення договору від 15.05.2007 року) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно ж до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Враховуючи наведені норми закону та укладення договору від 15.05.2007 року в простій письмовій формі (без нотаріального посвідчення та державної реєстрації) колегія суддів приходить до висновку, що зазначений договір є нікчемним, а тому не створює жодних юридичних наслідків для сторін такого договору.

На вищенаведене суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про задоволення позову, порушивши при цьому права іпотекодержателя - ТзОВ "ОТП Факторинг Україна".

За таких обставин рішення суду першої інстанції не може залишатися в силі та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" задовольнити.

Рішення Надвірнянського районного суду від 30 червня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частину нежитлового приміщення відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Я.Д. Горблянський

О.В. Пнівчук