Справа № 254/1400/14-ц
Провадження № 4с/254/21/2014
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
18 квітня 2014 року м. Донецьк
Будьоннівський районний суд м. Донецька у складі:
Головуючий-суддя Назарцевої В.О.,
при секретарі Горяіновій А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі», на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у м. Донецьку Цвєткової Наталії Олександрівни,
ВСТАНОВИВ:
Заявник - Державне підприємство «Регіональні електричні мережі» звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у м. Донецьку Цвєткової Наталії Олександрівни, за якою просить суд скасувати постанову державного виконавця від 19 листопада 2013 року, зобов'язати ДВС Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька прийняти судовий наказ № 2-н-2554/11 та відновити провадження у справі.
Скарга заявника обґрунтовується тим, що 30 вересня 2011 року за судовим наказом Будьоннівського районного суду м. Донецька були повністю задоволені вимоги ДП «Регіональні електричні мережі» про стягнення заборгованості з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ДФ ДП «Регіональні електричні мережі». Судовий наказ по цивільній справі набрав законної сили 31 жовтня 2011 року, копії виконавчого документа були видані 31 жовтня 2011 року і спрямовані підприємством у ВДВС Будьоннівського РУЮ для примусового виконання. Державним виконавцем ВДВС Будьоннівського району м. Донецька було направлено постанову від 19 листопада 2013 року про повернення виконавчого документа стягувачу. Зазначена постанова було отримано підприємством 14 лютого 2014 року, про що свідчить штамп на супровідному листі з датою і вхідним номером, записом в журналі реєстрації вхідної кореспонденції ДФ ДП «Регіональні електричні мережі». В отриманій постанові зазначено, що неможливо встановити місце роботи боржника, номери рахунків у фінансових установах і накласти арешт на майно боржника з огляду на ту обставину, що у виконавчому документі відсутній ІПН боржника. ДФ ДП «Регіональні електричні мережі» не згоден з цією постановою, вважає її неправомірною і необґрунтованою, прийнятою передчасно і такою, що підлягає скасуванню, оскільки державний виконавець не звертався до органів місцевого самоврядування на предмет реєстрації за боржником земельних ділянок і т.п. Крім того, вимога про наявність у виконавчому документі ідентифікаційного номера боржника була внесена до Закону України «Про виконавче провадження» 04 липня 2012 року згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно» № 5037-VI від 04 липня 2012 року. На час розгляду цивільної справи і після набрання законної сили рішення, вимоги про внесення персональних даних про боржників законодавцем передбачено не було. За ст. 373 ЦПК України державному виконавцю надано право за наявності певних обставин звернутися до суду, який видав виконавчий документ із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.
Представник заявника - ДП «Регіональні електричні мережі», та державний виконавець ВДВС Будьоннівського районного управління юстиції у м. Донецьку Цвєткова Н.О., належним чином та завчасно сповіщені про час та місце розгляд скарги, до суду не з'явились, але від них надійшли клопотання про розгляд справи у їх відсутність. За ухвалою суду скарга розглянута за їх відсутності.
На підставі досліджених доказів судом встановлені наступні фактичні обставини:
Судовим наказом Будьоннівського районного суду м. Донецька № 2-н-2554/11 від 30 вересня 2011 року, яке набрало законної сили 19 листопада 2013 року, стягнуто з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» стягнуто 4475,26 грн.
На примусове виконання зазначеного судового наказу 31 жовтня 2011 року було видано виконавчий лист, який був направлений стягувачем до виконання до Відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька.
19 листопада 2013 року Державним виконавцем Цвєтковою Н.О. була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі ч. 1 п. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», яка обґрунтовується тим, що згідно довідки ВРЕР № 3 рухомого майна за боржником не зареєстровано; згідно відповіді УПФУ у Будьоннівському районі м. Донецька, боржник пенсію не отримує; у виконавчому документі відсутній ІНН боржника, що унеможливлює встановити місце праці, номери рахунків у фінансових установах та унеможливлює накладення арешту на майно боржника; на неодноразові виклики не з'являється; якщо сума, що підлягає стягненню, не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на житло боржника не здійснюється згідно зі ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження».
Дослідивши матеріали по справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступного.
Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вирішуючи вимоги в частині правомірності постанови ВДВС про повернення виконавчого документу стягувачу, суд виходить з того, що, згідно п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалось або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Перевіряючи докази того, чи були державним виконавцем виконані усі дії, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» щодо розшуку майна боржника, суд виходить з того, що державний виконавець обмежився отриманням відповіді від ВРЕР, УПФУ, та здійсненням викликів боржника, на які останній до виконавця не з'явився.
При цьому, державний виконавець не вжив заходів до виявлення рухомого майна боржника, на яке можна було б звернути стягнення за місцем його проживання, з відповідним поданням до суду про надання дозволу на примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника не звертався, не вжив дієвих заходів щодо виявлення місця роботи боржника, отже передчасно дійшов висновку про відсутність майна боржника, на яке можна було б звернути стягнення.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов'язаний вживати заходів з примусового виконання рішень, встановлені цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому - права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб (ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження»).
Крім того, суд вважає, що відсутні підстави для повернення виконавчого документу стягувачу державним виконавцем з причини відсутності ідентифікаційного номеру, оскільки вимога про наявність у виконавчому документі ідентифікаційного номера боржника була внесена до Закону України «Про виконавче провадження» 04 липня 2012 року згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення та спрощення процедури державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на нерухоме майно» № 5037-VI від 04 липня 2012 року. На час розгляду цивільної справи і після набрання законної сили рішення, вимоги про внесення персональних даних про боржників законодавцем передбачено не було.
За таких обставин, суд вважає, що у державного виконавця були відсутні визначені п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» підстави для повернення виконавчого документа стягувачу.
Суд також враховує, що оскаржувана постанова винесена 19 листопада 2013 року, а скарга заявником подана до поштової установи для пересилання до суду 24 лютого 2014 року.
Згідно із ч. 1 ст. 385 ЦПК України, скаргу на дії ВДВС може бути подано до суду у десятиденний строк, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.
Суд вважає, що заявником доведено, що оскаржувана постанова була отримана ним 14 лютого 2014 року, про що свідчить вхідний штамп на супровідному документі, а державним виконавцем докази на підтвердження того, що заявник копію постанови отримав раніше, суду не надані.
За наведених обставин, оскільки скарга подана до суду в межах десятиденного строку з часу, коли заявник дізнався про порушення своїх прав, строк подання скарги до суду заявником не пропущений, скарга подана своєчасно і підлягає вирішенню судом по суті.
Суд виходить з того, що згідно ч. 2 ст. 387 ЦПК України, у разі встановлення обгрунтованості скарги суд визнає оскаржувані дії неправомірними і зобов'язує державного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Оскільки суд прийшов до висновку, що скарга на постанову державного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу є обґрунтованою, оскаржувана постанова підлягає визнанню неправомірною та скасуванню, а виконавче провадження підлягає відновленню з наступного.
За ч. 1 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби, або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.
Виходячи з вказаного, відновлення виконавчого провадження є визначеним законом наслідком скасування постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
Керуючись ст.ст. 386, 387 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В :
Скаргу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі" на дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції у м. Донецьку Цвєткової Наталії Олександрівни - задовольнити.
Постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька Цвєткової Наталії Олександрівни від 19 листопада 2013 року про повернення виконавчого документа - судового наказу № 2н-2554, виданого Будьоннівським райсудом м. Донецька від 30 вересня 2011 року, стягувачу Державного підприємства «Регіональні електричні мережі" визнати неправомірною та скасувати.
Зобов'язати ВДВС Будьоннівського районного управління юстиції м. Донецька відновити виконавче провадження за виконавчим документом - судовим наказом № 2н-2554/11, виданим Будьоннівським райсудом м. Донецька 30 вересня 2011 року, про стягнення солідарно заборгованості за враховану спожиту електричну енергію з ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_4 на користь Державного підприємства «Регіональні електричні мережі" в розмірі 4420,26 грн., судових витрат за інформаційно технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 30,00 грн., судового збору в розмірі 25,50 грн.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Будьоннівський рай суд м. Донецька протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а особами, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя