УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/8313/13-ц Головуючий у 1-й інст. Слюсарчук Н.Ф

Категорія 27 Доповідач Борисюк Р. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.

суддів Матюшенка І.В., Широкової Л.В.

з участю секретаря

судового засідання Ходаківської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 про визнання правочину та розписки недійсними,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Богунського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2013 року ОСОБА_2 звернувся з даним позовом, в якому просив визнати недійсним з моменту вчинення договір позики від 13.12.2012 року та боргову розписку, укладені між ним та ОСОБА_3, заборонити останньому і будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії по договору позики та розписці, судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідач гроші йому не передавав, вказані вище документи були ним підписані під впливом обману, психологічним тиском, а позичати кошти наміру у нього взаналі не було.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2014 року в задоволенні позову відмовлено за безпідставністю.

Не погоджуючись із судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Зазначає, що вказане рішення не відповідає вимогам закону, оскільки судом не було досліджено того, що при підписанні розписки та договору позики в нього волевиявлення не було, і в дійсності в нього не було наміру позичати гроші.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню із наступних підстав.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності зі ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімум доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Судом встановлено, що 13.12.2012 року між сторонами укладено договір позики, який був посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_4 Відповідно до умов вказаного правочину, позикодавець ОСОБА_3 передав позичальнику ОСОБА_2 в позику до 13.06.2013 року грошові кошти у розмірі 91020 грн., що станом на 13.12.2012 року еквівалентно 11100 доларів США (а.с. 6). Факт отримання вказаних коштів у позику також підтверджується належно оформленою розпискою, що міститься на звороті цього договору.

Суд правильно встановив доведеним факт укладення та підписання сторонами спірного договору, а відповідно і передання 13.12.2012 року позики в зазначеній сумі, оскільки за умовами вказаного договору позики в п. 8 зазначено, що позивач всю суму грошей отримав на момент підписання цього договору.

Крім того, позивачем в судовому засіданні не заперечувався той факт, що він власноручно написав розписку, яка аналогічна по змісту вказаного договору.

Згідно з положеннями ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як вбачається з Договору позичальник ОСОБА_2 взяв на себе зобов'язання повернути всю позику до 13.06.2013 року.

Вимогами ч.2 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч.4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано належних, достовірних, допустимих, достатніх доказів на підтвердження вимог викладених в позовній заяві, про те, що зазначені кошти він не отримував.

Згідно із ч. 1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Тобто, сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Суд правильно відмовив у задоволенні позовної заяви, так як позивачем не доведено в діях відповідача наявність умислу та факт обману, а також те, що під час підписання договору позики ОСОБА_2 діяв саме під впливом обману.

У відповідності до роз'яснень п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Доводи в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду та на правильність рішення не впливають.

Рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія судів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 07 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий Судді