АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 542/148/14-ц

Номер провадження 22-ц/786/1964/14

Головуючий у 1-й інстанції Стрельченко Т. Г.

Доповідач Кривчун Т. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

при секретарі Філоненко О.В.

за участю: відповідача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2

представника позивача - адвоката ОСОБА_3

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 16 травня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та

зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання розписки недійсною.

Колегія суддів,заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1, посилаючись на те, що 20.10.2003 року остання отримала від нього у борг 50000,00 грн. та зобов'язалася їх повернути до 20 жовтня 2005 року. Оскільки належним чином свої зобов'язання вона не виконала, просив суд стягнути з останньої на його користь суму боргу за договором позики в розмірі 50000,00 грн. та 500,00грн. судових витрат.

У лютому 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4, посилаючись на те, що ніяких коштів в борг у відповідача не брала, а у 2003 році уклала з ним договір оренди належної їй на праві власності земельної ділянки строком на п»ять років, за що одержала від нього в рахунок орендної плати 3000,00грн., а також оформила на його ім»я заповіт на земельну ділянку. Після закінчення терміну дії договору та станом на даний час ОСОБА_4 продовжує користуватися її земельною ділянкою та отримує з неї доходи, не сплачуючи їй за оренду, на її звернення сплатити кошти та повернути ділянку не реагує.

У зв»язку з цим просила визнати недійсною боргову розписку від 20.10.2003р.

Ухвалою місцевого суду від 19.02.2014 року зустрічна позовна заява прийнята до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 16 травня 2014 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, суму боргу за договором позики в розмірі 50000,00 грн. та 500,00грн. судового збору.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання розписки недійсною відмовлено.

Із цим рішенням не погодилася відповідач, яка в апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовити, а її зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що у 2003 році між нею та ОСОБА_4 було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років, при цьому ОСОБА_4 запропонував наперед гроші за оренду у розмірі 3000,00 грн., та попрохав оформити це розпискою, на що вона погодилася. Засвідчивши підпис у розписці від 29.01.2003 року у Малоперещепинській сільській раді, вона віддала її працівнику ОСОБА_4, - ОСОБА_5

Вказує, що грошові кошти у розмірі 50000,00 грн. у ОСОБА_4 вона не отримувала.

Зазначає, що заповіт, який був складений на користь ОСОБА_4 та в подальшому скасований, не має відношення до боргової розписки.

Вважає, що ОСОБА_4 пропустив строк позовної давності, про поновлення його до суду не звертався, щодо повернення коштів до неї також не звертався.

У судовому засіданні відповідач та її представник доводи, наведені в апеляційній скарзі, підтримали та прохали її задовольнити.

Представник позивача апеляційну скаргу не визнала та прохала її відхилити.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Місцевим судом вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 20 жовтня 2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір позики, згідно якого остання взяла в борг у ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 50000,00 грн., які зобов'язалася повернути не пізніше 20.10.2005 року.

Договором позики сторони погодили, що в разі неповернення боргу, ОСОБА_4 отримує належну ОСОБА_1 на праві приватної власності згідно Державного акту ІІІ-ПЛ №027893 земельну ділянку площею 4,38га, що розташована на території Малоперещепинської сільської ради (а.с.4).

Згідно заповіту від 21.10.2003 року ОСОБА_1 заповіла належне їй право на земельну ділянку площею 4,38га, розташовану на території Малоперещепинської сільської ради ОСОБА_4 (а.с.66).

Таким чином, факт отримання вказаної вище суми позики підтверджується письмовою розпискою ОСОБА_1

Взяті на себе зобов'язання щодо повернення коштів по договору позики ОСОБА_1 в повному обсязі не виконала, кошти у встановлений строк позикодавцю не повернула.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,38га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Малоперещепинської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії ІІІ-ПЛ№027893, виданим 03.09.2002 року та зареєстрованим у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю Малоперещепинської сільської ради народних депутатів (а.с.45).

10.04.2003 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено Договір оренди вищевказаної земельної ділянки, строком на п'ять років, з 2003 по 2008 рр. (а.с.44).

Після закінчення строку дії договору оренди ОСОБА_4 продовжував користуватися земельною ділянкою ОСОБА_1 без укладення нового або продовження дії раніше укладеного договору, що підтверджується довідкою виконкому Малоперещепинської сільської ради від 07.02.2014 року №127 (а.с.25).

30 липня 2013 року ОСОБА_1 скасувала заповіт від 21.10.2003 року (а.с.66).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 місцевий суд обґрунтовано виходив із того, що відповідач не виконала зобов'язання по договору позики та не повернула кошти у визначений договором строк, а також із того, що потреба в захисті порушеного права виникла у ОСОБА_4 після скасування ОСОБА_1 заповіту, а тому строк позовної давності ним не пропущений.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження факту отримання від ОСОБА_4 коштів у сумі меншій, ніж вказано у договорі позики.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та наявним у ній доказам.

За приписом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а статтею 625 Кодексу визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст.625 ЦК).

Відповідно до ст.ст.1046,1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості,такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Постановою ВСУ від 18.09.2013 року по справі №6-63цс13, яка відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів при вирішенні спорів у подібних правовідносинах, сформульована правова позиція про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Сторонами не заперечується та підтверджується наявними у справі доказами факт укладення договору позики, оформленого розпискою. Відповідно до абзацу другого ч.1 ст.218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину, що має вчинятися у письмовій формі або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків. Аналогічна норма містилася у ст.46 ЦК України в редакції 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

ОСОБА_1 не надала суду належних і допустимих доказів, які б спростовували факт отримання нею грошей згідно розписки. Посилання у зустрічному позові та в апеляційній скарзі на існуючі між сторонами правовідносини з оренди земельної ділянки не мають правового значення, оскільки ці відносини, які виникли між ОСОБА_1 та ПП ОСОБА_4, були оформлені належним чином. При цьому ні угодою позики (розпискою), ні договором оренди земельної ділянки сторони не пов'язували право ОСОБА_4 на користування земельною ділянкою з фактом передачі ОСОБА_1 грошових коштів як позики.

Таким чином, рішення суду першої інстанції у частині визнання доведеним факту укладення договору позики та невиконання боржником зобов'язання з повернення коштів є законним і обґрунтованим.

Як убачається зі змісту розписки від 20.10.2003року ОСОБА_1 зобов'язалася повернути ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 50000,00 грн. не пізніше 20.10.2005 року.

Отже, за відсутності угоди сторін про збільшення строку позовної давності (ст.259 ЦК України) слід виходити з того, що строк позовної давності по укладеному договору позики сплинув 21.10.2008 року (ст.257 ЦК України).

Разом із тим, розпискою від 20.10.2003 року сторони передбачили обов'язок боржника передати у власність позикодавцю належну їй (ОСОБА_1) земельну ділянку у разі прострочення виконання обов'язку з повернення боргу. Така умова укладеної угоди не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.6 ЦК України). Отже, після невиконання боржником свого обов'язку з повернення коштів в обумовлений угодою строк ОСОБА_4, за наявності посвідченого на його користь заповіту, правомірно вважав, що його право кредитора не порушене (захищене умовою договору про передачу йому у власність земельної ділянки у майбутньому).

ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом у січні 2014 року - після того, як йому стало відомо про скасування ОСОБА_1 заповіту, що відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України слід визнати поважною причиною пропуску строку позовної давності.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в мотивувальній частині рішення та зводяться переважно до незгоди з рішенням суду.

Місцевий суд повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази та вірно застосував норми матеріального та процесуального права до даних правовідносин.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, п.1 ч.1 ст.308, ст.ст. 314, 315, 317 ЦПК України , колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, - відхилити.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 16 травня 2014 року, - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ: /підпис/ Ю.В. Дряниця

/підпис/ Л.І. Пилипчук

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун