ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

Справа № К-18084/06

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2006 року                                                                                                     м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Амєліна С.Є.   -  головуючий,

Кобилянського М.Г.,

Ліпського Д.В.

Співака В.І.,

Юрченка В.В.,

при секретарі  Міненко І.М.

з участю представника прокуратури

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2003 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Запорізької області про стягнення грошової допомоги,

в с т а н о в и л а :

В касаційній скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, позивач ставить питання про скасування рішення судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2003 року про відмову в позові і просить залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 12 травня 2003 року про задоволення позову й стягнення на користь позивача з Прокуратури Запорізької області грошової допомоги в сумі 13047,50 гривень.

В судовому засіданні представник відповідача касаційну скаргу не визнав, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення апеляційного суду.

Позивач у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач як пенсіонер із числа працівників прокуратури з 01 січня 1997 року одержує пенсію за вислугою років на підставі Закону України «Про прокуратуру».

Вимагає стягнути грошову допомогу в розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи на прокурорсько-слідчих посадах в органах прокуратури, запроваджену після звільнення позивача з роботи і передбачену частиною 15 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 17 липня 2001 року.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі колегія суддів приходить до висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" (у редакції Закону від 26 листопада 1993 року N 3662-12) врегульовуються питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих.

Законом України від 12 липня 2001 року № 2663-ІІІ до ч.15 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" були внесені зміни, згідно з якими, прокурорам і слідчим у разі виходу на пенсію за вислугою років чи по інвалідності виплачується грошова допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за кожен повний рік роботи прокурором, слідчим прокуратури чи на посадах у науково-навчальних закладах прокуратури.

При цьому в ч.18 ст.50-1 даного Закону зазначено, що положення цієї статті поширюються також на пенсіонерів з числа працівників прокуратури, яким до набрання чинності цим Законом призначена пенсія за віком, вислугою років або за інвалідністю безпосередньо з прокурорсько-слідчих посад і посад у науково-навчальних закладах, незалежно від часу виходу на пенсію, за умови наявності у них передбаченого цією статтею стажу роботи.

Разом з тим, системний аналіз змісту ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру", вимоги Конституції України та чинного законодавства не дають підстав для поширення вказаного положення ч.18 ст.50-1 Закону, зокрема, на ч.15 ст. 50-1 Закону щодо виплати грошової допомоги при виході на пенсію.

Відповідно до ч.1 ст.58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто, до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 був звільнений з роботи у зв'язку з виходом на пенсію ще у січні 1997 року, а зміни до ч.15 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру", що передбачили виплату грошової допомоги при виході на пенсію, набули чинності 26 липня 2001 року, позивач не має законних підстав для отримання такої допомоги.

Беручи до уваги те, що ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" врегульовує широке коло питань щодо пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих, зокрема, і питання, пов'язані з перерахунком призначених пенсій, на думку колегії суддів, саме на такі правовідносини спрямовував законодавець дію ч.18 ст.50-1 Закону.

Враховуючи те, що фактичні обставини встановлені судовими інстанціями повно та правильно, проте, неправильно застосовано норми матеріального права, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а колегія суддів постановляє нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 223, 224, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення, а рішення судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області від 10 грудня 2003 року -  без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом одного місяця з дня відкриття обставин.