Справа 22ц-37/ 08 Головуючий у першій інстанції Димитров B.I.
Категорія 39 Доповідач апеляційної інстанції Данилова О.О.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2008 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі
головуючого дДанилової О.О., Кутової Т.З.
при секретарі Негрун І.О.
за участю позивача ОСОБА_1 його представника ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою
генерального директора ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 жовтня 2007 року за позовом
ОСОБА_1 до державного підприємства "Суднобудівний завод ім. 61 Комунара"
про покладення обов'язку скласти акт про нещасний випадок на виробництві
УСТАНОВИЛА:
У вересні 2005 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара», в якому зазначав, що 8 лютого 1999 року при виконанні фарбувальних робіт у цеху №23 отримав отруєння шкідливими речовинами, що згодом стало причиною хронічного захворювання та призвело до інвалідності. За його заявою відповідач у жовтні 2003 року провів розслідування та відмовився від складання акту про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1. Посилаючись на незаконність такої відмови, позивач просив встановити факт нещасного випадку та покласти на відповідача обов'язок скласти акт за формою Н-1.
Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 жовтня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт нещасного випадку на виробництві 8 лютого 1999 року. На відповідача покладено обов'язок провести розслідування нещасного випадку та видати відповідний акт за формою Н-1.
В апеляційній скарзі відповідач, не погодившись з судовою процедурою встановлення взаємозв'язку захворювання з умовами праці, просив рішення скасувати та відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працював на підприємстві слюсарем механічно-складальних робіт цеху №23. 8 лютого 1999 року за розпорядженням бригадира він виконував разову роботу по ґрунтовці щіткою корпусу стенду для випробування на стиск деталей, під час якої раптово погіршився стан здоров'я. Лікарем медчастини заводу встановлено діагноз - паморочний стан, залізодефіцитна анемія легкого ступеню, та надано звільнення від роботи на чотири години до кінця робочого дня. Втрата працездатності у визначеному законом порядку позивачу не встановлювалася.
2
Протягом наступного часу позивач продовжував працювати за посадою. У 2003 році ОСОБА_1 установлено діагноз ендогенного захворювання (психіатричного характеру) з наступним встановленням інвалідності за загальним захворюванням неврологічного характеру.
На вимогу позивача у жовтні 2003 року проведено розслідування факту погіршення стану здоров'я позивача 8 лютого 1999 року. Комісія дійшла висновку про відсутність підстав для складання акту про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 з посиланням на Положення про порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затверджених постановою від 21 серпня 2001 року №1094 (далі Положення №1094).
Встановлюючи факт нещасного випадку на виробництві та покладаючи на відповідача обов'язок скласти акт за формою Н-1, суд першої інстанції виходив з того, що 8 лютого 1999 року ОСОБА_1 отримав отруєння парами фарби, і цей факт підтверджується записами в медичній амбулаторній карті (а.с. 4-5), а також відповіддю територіального управління Держнаглядохоронпраці (ас. 8) та медичним висновком про зв'язок факту роботи з фарбою та захворювання позивача (а.с. 53-54).
Але з таким висновком суду та застосуванням ним норм законодавства про охорону праці погодитися не можна.
Положенням №1094, яке діяло на час звернення позивача до власника, передбачені загальні умови, за яких проводиться розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, та загальні підстави для складання актів про такі випадки.
Окремим розділом цього Положення ( ст. ст. 57-71) передбачені особливості порядку розслідування професійних захворювань та отруєнь, як окремого випадку професійного захворювання. За текстом акту обидва поняття об'єднані в одне -професійне захворювання (п.57). За цим порядком віднесення захворювання до професійного, а отже і встановлення факту професійного отруєння, проводиться у відповідності до Порядку встановлення зв'язку захворювання з умовами праці, зазначеного у додатку № 12 до Положення № 1094 (далі Додаток №12).
Пунктом 1 Порядку передбачено, що отруєння встановлюються експертною комісією лікувально-профілактичного закладу, якому надане таке право Міністерством охорони здоров'я України. Саме ця комісія приймає рішення про зв'язок захворювання з умовами праці на підставі певних досліджень та з урахуванням відомостей, зазначених у перелічених документах (п.3 Додатку №12, п.59 Положення № 1094). Порядок направлення потерпілого до спеціалізованого лікувально-профілактичного закладу передбачено пунктами 60, 61 Положення №1094. Повідомлення цього лікувального закладу (формою-3) є підставою для розслідування цього випадку виявлення профзахворювання (отруєння) та складання акту за формою П-4.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що за первинним медичним обстеженням 8 лютого 1999 року ОСОБА_1 встановлено діагноз - паморочний стан, залізодефіцитна анемія легкого ступеня ( а.с. 4). Висновків щодо факту отруєння або про те, що погіршення стану здоров'я сталося внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих виробничих факторів виробництва, медичні документи не містять.
Сам факт раптового погіршення стану здоров'я під час виконання певних робіт, а тим більш що таке не призвело до втрати працездатності хоча би на один день, не може бути достатньою підставою для визнання такої події нещасним випадком на виробництві.
До того ж, за висновком головного лікаря медичного закладу, яке обслуговує підприємство (а.с. 28), територіального управління Держнаглядохоронпраці (а.с. 27), обласного профпатолога (а.с. 29) захворювання ОСОБА_1 не пов'язане з виконанням робіт 8 лютого 1999 року.
3
Встановлення причинного зв'язку цих подій судово-медичною експертизою (а.с. 53-54) законом не передбачено.
Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 з вимогою про складання акту, відповідач не мав необхідних умов для визнання факту погіршення стану здоров'я нещасним випадком на виробництві з наступним складанням акту за формою Н-1, як і для визнання цього факту профзахворюванням (отруєнням) зі складанням акту за формою П-4.
Тому колегія вважає відмову відповідача у жовтні 2003 року скласти акт про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 обгрунтованою та такою, що відповідає вимогам законодавства про охорону праці.
Керуючись ст. ст. 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу генерального директора ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Комунара» задовольнити. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 9 жовтня 2007 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП «Суднобудівний завод ім. 61 Коммунара» про покладення обов'язку скласти акт про нещасний випадок на виробництві відмовити.
Рішення набуває законної сили з моменту його проголошення, але протягом двох місяців з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України.