ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" червня 2014 р. Справа № 918/552/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Городоцький завод "Будматеріали"

третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд"

про стягнення в сумі 2 554 800 грн. 00 коп.

Суддя Андрійчук О.В.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Новіков О.Є., дов. від 17.12.2013 року

від відповідача: Слесарчук О.П., дов. від 12.04.2014 року

від третьої особи: не з'явився

Статті 20, 22, 91, 93 ГПК України сторонам роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених ст. 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до ст. 811 ГПК України.

СУТЬ СПОРУ:

У травні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк" звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Городоцький завод "Будматеріали" про стягнення в сумі 2 554 800,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що:

06.03.2008 року між позивачем (кредитор) та третьою особою (позичальник) укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 730/008-ОК2С (кредитний договір), за умовами якого кредитор зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 1 800 000,00 грн. під 14,5% річних з кінцевим строком погашення заборгованості не пізніше 04.02.2011 року.

У якості забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем (іпотекодержатель) та відповідачем (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 730/008-ОК2С/1, за яким іпотекодавець передає в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника наступне нерухоме майно: прохідну, будівлю цегляного заводу, трансформаторну підстанцію загальною вартістю 2 832 700,00 грн.

Позичальник (третя особа) своїх зобов'язань за кредитним договором не виконав, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість за кредитом в розмірі 1 770 000,00 грн., за процентами - 842 059,34 грн., за комісією - 168 267,54 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання зобов'язань з погашення заборгованості та сплати процентів позивачем нараховано пеню за кредитом в розмірі 116 328,33 грн., за процентами - 55 342,01 грн., інфляційні за кредитом - 8 850,00 грн., інфляційні за процентами - 5 425,96 грн.

Зважаючи на викладене, позивач просить суд в рахунок погашення 2 554 800,00 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за позивачем.

В матеріально-правове обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на ст.ст. 33, 35, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", ст.ст. 16, 525, 526, 530, 586, 590, 612, 625, 1054 ЦК України, ст.ст. 173, 193 ГК України.

Ухвалою від 07.05.2014 року порушено провадження, справу призначено до розгляду на 20.05.2014 року та в порядку ст. 27 ГПК України в якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено ТОВ "Інвестжитлобуд".

20.05.2014 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, оскільки умови кредитного та іпотечного договорів містять третейське застереження.

Ухвалою суду від 20.05.2014 року розгляд справи відкладено на 27.05.2014 року.

27.05.2014 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просить суд стягнути з відповідача 2 545 920,00 грн., з яких: 1 770 000,00 грн. - заборгованість за кредитом, 842 059,34 грн. - заборгованість за процентами, 168 267,54 грн. - прострочена комісія за кредитними операціями, 8 850,00 грн. - розмір інфляційних втрат за кредитом, 5 425,96 грн. - розмір інфляційних втрат за процентами, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - прохідну та будівлю цегельного заводу.

Оскільки вказана заява подана у порядку та в строки, визначені ст. 22 ГПК України, відтак приймається судом. Однак суд розцінює вказану заяву як відмову від позовних вимог в частині стягнення пені за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 116 328,33 грн. та процентів в розмірі 55 342,01 грн.

Ухвалою суду від 27.05.2014 року розгляд справи відкладено на 10.06.2014 року.

10.06.2014 року та 11.06.2014 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшли клопотання про призначення експертизи, на вирішення якої поставити таке питання: Яка дійсна вартість майнового комплекс ТОВ "Городоцький завод "Будматеріали" станом на 01.06.2014 року? Вказані клопотання мотивовані тим, що відповідач заперечує вартість предмета іпотеки, визначену в іпотечному договорі. Крім того, відповідач зазначає, що надані позивачем звіти про незалежну оцінку нежитлових приміщень не можуть бути прийняті у якості належних доказів встановлення ринкової вартості іпотечного майна, оскільки останні складені виключно на підставі інформації, наданої позивачем, з них неможливо встановити, які саме технічні паспорти були надані оцінювачу, а самому оцінювачу не було забезпечено можливості оглянути об'єкти оцінки.

10.06.2014 року та 17.06.2014 року через службу діловодства господарського суду від відповідача надійшли заяви про застосування позовної давності, в яких відповідач, посилаючись на норми ст.ст. 256, 257, 261, 264, 267 ЦК України, просить суд застосувати позовну давність та у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 10.06.2014 року розгляд справи відкладено на 17.06.2014 року.

16.06.2014 року через службу діловодства господарського суду від позивача надійшли письмові пояснення, в яких останній зазначає, що перебіг позовної давності перервався шляхом пред'явлення позову до Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, а тому підстав для застосування позовної давності немає. Крім того, позивач зазначає, що порушення справи про банкрутство третьої особи та пропущення банком строку, визначеного ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не позбавляє кредитора права вимоги до майнового поручителя як солідарного боржника, а останнього не звільняє від виконання взятих на себе зобов'язань перед кредитором.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши копій документів на їх відповідність оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.03.2008 року між позивачем (кредитор) та третьою особою (позичальник) укладено кредитний договір № 730/008-ОК2С (кредитний договір).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з п. 1.1. кредитного договору кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит) на умовах, визначених цим договором.

Надання кредиту здійснюватиметься окремими частинами (траншами) зі сплатою 14,5% річних за кредитом та комісій в розмірі та в порядку, визначеному тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в додатку 1 до цього договору, який є невід'ємною частиною договору, в межах максимального ліміту заборгованості позичальника за кредитом в сумі 1 800 000,00 грн.

Повернення кредиту здійснюватиметься таким чином: 05.06.2008 року - 10 000,00 грн., 05.09.2008 року - 10 000,00 грн., 05.12.2008 року - 10 000,00 грн., 05.03.2009 року - 195 000,00 грн., 05.06.2009 року - 195 000,00 грн., 04.09.2009 року - 195 000,00 грн., 04.12.2009 року - 195 000,00 грн., 05.03.2010 року - 195 000,00 грн., 04.06.2010 року - 195 000,00 грн., 03.09.2010 року - 200 000,00 грн., 03.12.2010 року - 200 000,00 грн., 04.02.2011 року - 200 000,00 грн. та з кінцевим строком погашення заборгованості за кредитом - не пізніше 04.02.2011 року на умовах, визначених цим договором.

За п. 1.2. кредитного договору після отримання позичальником всіх траншів кредиту подальше надання кредиту не здійснюється.

Судом з наявних матеріалів справи встановлено, що кредитором надано позичальнику кредитні кошти в розмірі 1 800 000,00 грн., що стверджується меморіальним ордером № 13-006 від 06.03.2008 року.

Відповідно до підп. 3.3.5. п. 3.3. кредитного договору позичальник зобов'язався погашати кредитору кредит (транші кредиту) відповідно до п.п. 1.2., 3.3.16. цього договору.

Пунктом 2.7. кредитного договору передбачено, що кредит (транш кредиту) вважається повернутим в момент (день) зарахування грошових коштів в сумі заборгованості за кредитом на позичковий рахунок, вказаний у п. 2.1. цього договору.

Усупереч наведеному позичальник свій обов'язок щодо повернення кредитних коштів виконав частково, сплативши 30 000,00 грн., про що свідчать виписки по особовому рахунку, відтак розмір заборгованості за кредитом складає 1 770 000,00 грн.

Згідно з п.п. 2.3., 2.4. кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом (траншами кредиту) здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно, в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі за методом "факт/360", де "факт" - це фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, а "360" - умовна кількість днів у році. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Сплата процентів за користування кредитом (траншами кредиту) здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок, відкритий в Рівненській філії АКБ "Укрсоцбанк".

За підп. 3.3.6. п. 3.3. кредитного договору позичальник зобов'язався сплачувати кредитору проценти та комісії в строки, встановлені в п.п. 2.4., 2.5., 3.3.16. цього договору.

Позичальник свої зобов'язання зі сплати процентів належним чином не виконав, внаслідок чого за ним за період з 06.03.2008 року по 21.02.2012 року утворилася заборгованість в розмірі 842 059,34 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частинами 1-3 ст. 1056-1 ЦК України передбачено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Усупереч умовам договору та вимогам чинного законодавства України третя особа свій обов'язок щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів не виконала, внаслідок чого за нею утворилася заборгованість в розмірі 2 612 059,34 грн.

Також за умовами п. 2.5. кредитного договору нарахування та сплата комісій за користування кредитом здійснюється на рахунок позивача в порядку, в сумі та в строки, що встановлені Тарифами. У випадку, якщо день сплати процентів за користування кредитом припадає на неробочий день кредитора, то днем сплати комісій вважається попередній робочий день кредитора.

Додатковими договорами №№ 1, 2 від 21.10.2008 року та від 30.10.2008 року відповідно сторонами внесено зміни до Додатку 1, в якому визначено Тарифи на послуги по наданню кредитів, та погоджено сторонами розрахунок тарифів та строк сплати комісій, зокрема комісії сплачуються у національній валюті за курсом НБУ на дату оплати до 5 числа місяця, наступного за місцем, в якому комісія нарахована.

У зв'язку з несплатою третьою особою комісії розмір заборгованості за останньою в період з 08.01.2010 року по 20.02.2012 року склав 168 150,00 грн. (згідно з розрахунком, поданим 10.06.2014 року).

Частиною 1, 2 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 536 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, ч. 6 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У силу вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У той же час, 13.09.2010 року ухвалою господарського суду Рівненської області порушено провадження у справі № 8/30 про банкрутство третьої особи - ТОВ "Інвестжитлобуд", введено процедуру розпорядження майном боржника та призначено розпорядником майна боржника арбітражного керуючого Франка О.П.

Ухвалою господарського суду Рівненської області у справі № 8/30 від 24.11.2010 року зобов'язано кредитора - Військову частину А3641 у десятиденний строк з дня винесення даної ухвали подати до офіційних друкованих органів - газети Верховної Ради "Голос України" чи Кабінету Міністрів "Урядовий кур'єр" оголошення про порушення справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд"; зобов'язано розпорядника майна у строк до 28.01.2011 року подати господарському суду на затвердження реєстр вимог кредиторів боржника.

28.12.2010 року в газеті "Урядовий кур'єр" № 244 (4395) опубліковано оголошення про порушення справи № 8/30 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестжитлобуд".

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону, що діяла станом на дату порушення провадження у справі про банкрутство) конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.

У свою чергу, ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає визнання конкурсного кредитора, тобто кредитора за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника.

За умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, які є самостійними зобов'язаннями боржника, зокрема: 05.06.2008 року - 10 000,00 грн., 05.09.2008 року - 10 000,00 грн., 05.12.2008 року - 10 000,00 грн., 05.03.2009 року - 195 000,00 грн., 05.06.2009 року - 195 000,00 грн., 04.09.2009 року - 195 000,00 грн., 04.12.2009 року - 195 000,00 грн., 05.03.2010 року - 195 000,00 грн., 04.06.2010 року - 195 000,00 грн., 03.09.2010 року - 200 000,00 грн.

Строк виконання зобов'язань з повернення вказаних сум кредиту настав до дня порушення провадження у справі про банкрутство третьої особи, тобто вимоги на суму 1 370 000,00 грн. є конкурсними, а відтак мали бути заявлені у строк, визначений ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (без урахування 30 000,00 грн., які були сплачені третьою особою).

Конкурсними є також вимоги зі сплати процентів та комісій, строк виконання яких настав станом на 13.09.2010 року (з врахуванням того, що за умовами договору проценти сплачуються не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а комісії - до 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому комісія нарахована).

Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає (ч. 2 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

У силу вимог ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Враховуючи, що частина вимог позивача в розумінні Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є конкурсною, оскільки виникла до дня порушення провадження у справі про банкрутство третьої особи, забезпечена майном відповідача у даній справі, а не майном підприємства-боржника, зважаючи, що сума заборгованості, яка виникла до 13.09.2010 року, не була заявлена в межах провадження у справі про банкрутство ТОВ "Інвестжитлобуд", відтак вважається погашеною, а зобов'язання в цій частині - припиненими з підстав, встановлених законом.

При цьому суд зазначає, що іпотека, будучи похідною від основного зобов'язання (ч. 5 ст. 3 Закону України "Про іпотеку") і діючи до його припинення, передбачає можливість задоволення вимог кредитора за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, у тому числі шляхом визнання права власності на нього.

У свою чергу, відповідальність іпотекодавця обмежена вартістю предмета іпотеки, а вимоги кредитора - існуючим (дійсним) розміром заборгованості.

Крім того, позивач за неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором нарахував інфляційні втрати за кредитом в сумі 8 850,00 грн. та процентами в сумі 5 425,96 грн. Вказане нарахування проведене позивачем за період з жовтня 2012 року по вересень 2013 року.

За ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, як зазначалося, 13.09.2010 року ухвалою господарського суду Рівненської області порушено провадження у справі № 8/30 про банкрутство третьої особи - ТОВ "Інвестжитлобуд", а 22.02.2012 року постановою господарського суду Рівненської області у справі № 8/30 третю особу - ТОВ "Інвестжитлобуд" визнано банкрутом, введено ліквідаційну процедуру.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону, яка діяла станом на дату введення ліквідаційної процедури) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язання щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута; тощо.

Отже, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом у останнього не може виникати додаткових зобов'язань, крім витрат, які безпосередньо пов'язані із здійсненням ліквідаційної процедури.

А тому нарахування інфляційних після визнання третьої особи банкрутом та введення ліквідаційної процедури не може вважатися законним.

Відтак, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат за кредитом в сумі 8 850,00 грн. та процентами в сумі 5 425,96 грн., нарахованих за період з жовтня 2012 року по вересень 2013 року, є необґрунтованими, а отже задоволенню не підлягають.

У забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором між позивачем (іпотекодержатель) та відповідачем (іпотекодавець) укладено іпотечний договір № 730/008-ОК2С/1 (іпотечний договір), за яким іпотекодавець передав в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника наступне нерухоме майно:

прохідну, загальною площею 100,0 кв.м., загальною вартістю за погодженням сторін 67 000,00 грн., що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Барона Штейнгеля,88, та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 13.08.2004 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстровим № 2233, бланк ВВК № 652011; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП "Рівненське обласне БТІ" № 4477852 від 18.08.2004 року; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП "Рівненське обласне БТІ" № 17712984 від 12.02.2008 року;

будівлю цегляного заводу, загальною площею 3 202,6 кв.м., загальною вартістю за погодженням сторін 2 749 200,00 грн., що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Барона Штейнгеля,88, та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 12.08.2004 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстровим № 2231, бланк ВВК № 652012; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП "Рівненське обласне БТІ" № 4477148 від 18.08.2004 року; та витягу з реєстру права власності на нерухоме майно, виданого КП "Рівненське обласне БТІ" № 17712844 від 12.02.2008 року, що площа нерухомості збільшилася на 149,6 кв.м.

трансформаторну підстанцію, загальною площею 11,5 кв.м., загальною вартістю за погодженням сторін 16 500,00 грн., що знаходиться за адресою: Рівненська область, Рівненський район, с. Городок, вул. Барона Штейнгеля,88, та належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 13.08.2004 року приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу ОСОБА_5, за реєстровим № 2235, бланк ВВК № 652010; витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданого КП "Рівненське обласне БТІ" № 4477432 від 18.08.2004 року; та витягу з реєстру права власності на нерухоме майно, виданого КП "Рівненське обласне БТІ" № 17713012 від 12.02.2008 року.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання (ч. 1 ст. 7 Закону України "Про іпотеку").

Згідно з п. 4.1., підп. 4.5.3. п. 4.5. іпотечного договору у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки, зокрема шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

За ч.ч. 1, 3, 5 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених ст. 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об'єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 35 Закону України "Про іпотеку" разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

У силу вимог ч.ч. 1-3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати, зокрема передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (ч.ч. 1, 3 ст. 37 Закону України "Про іпотеку").

З урахуванням положень ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. З урахуванням цих норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі ч. 2 ст. 16 ЦК має право вимагати застосування його судом (Лист Верховного Суду України від 01.04.2012 року "Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України за 2010 - 2011 рр.", Лист Верховного Суду України від 01.02.2014 року "Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 Цивільного процесуального кодексу України, за II півріччя 2013 р.", постанова судових палат у цивільних та у господарських справах Верховного Суду України від 11 грудня 2013 року у справі N 6-124цс13, постанова Верховного Суду України від 21 березня 2011 року у справі N 3-7гс11 ).

Як встановлено судом, відповідно до звіту від 04.06.2014 року про незалежну оцінку майна - прохідної та будівлі цегляного заводу, складеного суб'єктом оціночної діяльності ПП "Енергомакс" (сертифікат N 12021/11 від 09.06.2011 року), оцінка останніх складає 2 545 920,00 грн., у тому числі ПДВ.

До матеріалів справи також долучено рецензію на зазначений звіт від 04.06.2014 року, згідно із загальним висновком якої "Звіт у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки".

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За положеннями ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням викладеного, необхідності у призначенні судової будівельно-технічної експертизи для визначення ринкової вартості нерухомого майна, що є предметом іпотеки, немає, оскільки відповідно до ст.ст. 41, 42 ГПК України призначення судової експертизи є правом суду, а не обов'язком, тоді як надані позивачем матеріали є достатніми для встановлення усіх обставин і вирішення спору по суті.

При цьому, судом враховано, що відповідач був обізнаний щодо вказаного звіту про оцінку майна, поданого позивачем під час розгляду справи, проте не скористався своїм правом та не надав звіт про вартість предмета іпотеки на спростування звіту, поданого позивачем, що могло б бути підставою для призначення судової експертизи.

Щодо клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з тим, що кредитний та іпотечний договори містять умови про розгляд спорів Постійно діючим Третейським судом при асоціації українських банків, про що є заява однієї із сторін, то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як встановлено судом із матеріалів справи, предметом позовних вимог є звернення стягнення на предмет іпотеки - нерухоме майно - шляхом визнання на нього права власності.

У п.п. 7, 11 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" визначено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у справах у спорах щодо нерухомого майна та справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.

Положеннями ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" унормовано, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/2008 від 10.01.2008 року визначено, що третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абз. 7 ст. 2, ст. 3, є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України. Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Таким чином, третейські суди не здійснюють правосуддя, їх рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.

У листі Верховного Суду України від 11.02.2009 року "Практика застосування судами Закону України "Про третейські суд" зазначено, що якщо згідно з положеннями чинного законодавства певне питання вирішується "судом", "у судовому порядку", "на підставі рішення суду" тощо, слід вважати, що йдеться про державні суди. Отже, відповідні питання не підлягають розгляду у третейських судах.

З урахуванням викладеного вбачається, що нормами спеціального Закону України "Про іпотеку" не передбачено звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення третейського суду, а отже зазначені спори підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції.

При цьому суд зазначає, що питання підвідомчості спорів вирішується станом на дату звернення до відповідного суду, а не дату вчинення правочину.

Враховуючи викладене, даний спір не підвідомчий третейським судам, оскільки підлягає вирішенню виключно в порядку господарського судочинства, відтак підстав для припинення провадження у зв'язку із третейським застереженням суд не вбачає.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що позивач належними та достатніми доказами, як того вимагають приписи ст.ст. 33, 34 ГПК України, довів факт заборгованості, а відповідач вказаних обставин не спростував, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача.

Разом з тим, відповідачем у справі подано заяву про застосування позовної давності щодо заявлених позовних вимог.

У силу вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Судом встановлено, що згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом та комісію.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватись позичальником частинами, а саме: 05.06.2008 року - 10 000,00 грн., 05.09.2008 року - 10 000,00 грн., 05.12.2008 року - 10 000,00 грн., 05.03.2009 року - 195 000,00 грн., 05.06.2009 року - 195 000,00 грн., 04.09.2009 року - 195 000,00 грн., 04.12.2009 року - 195 000,00 грн., 05.03.2010 року - 195 000,00 грн., 04.06.2010 року - 195 000,00 грн., 03.09.2010 року - 200 000,00 грн., 03.12.2010 року - 200 000,00 грн., 04.02.2011 року - 200 000,00 грн., процентів - не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а комісій - до 5 числа місяця, наступного за місяцем, в якому комісія нарахована, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов'язань.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів, процентів за користування кредитом та комісій, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Враховуючи викладене, позовна давність щодо останнього з платежів сплила 05.02.2014 року.

У той же час позивач звернувся до суду з позовом 07.05.2014 року, що стверджується відміткою служби діловодства господарського суду, тобто з пропуском позовної давності.

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (ст. 266 ЦК України).

Відповідно до п. 5.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" до відповідних додаткових вимог належать, крім зазначених у цій нормі, порука і притримання, а також інші види забезпечення виконання зобов'язань, які можуть бути встановлені договором або законом (ч. 2 ст. 546 ЦК України). Позовна давність обчислюється окремо щодо основної і щодо кожної додаткової вимоги. Відтак можливий сплив позовної давності щодо додаткової вимоги, тоді як за основною вимогою позовна давність триватиме. Але якщо позовна давність спливла за основною вимогою, то вважатиметься, що вона сплила і стосовно додаткової вимоги.

Судом також досліджено наявність обставин, пов'язаних із вчиненням відповідачем дії, що свідчить про визнання ним свого боргу та перериванням перебігу позовної давності.

Зокрема, ч.ч. 1-3 ст. 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Доказів вчинення дій зі сторони відповідача (визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити борг тощо), які б свідчили про визнання боргу, сторонами суду не надано.

Щодо проплат, то як вбачається з виписок по особовому рахунку, останні на виконання умов кредитного договору здійснювалися третьою особою у 2008 році.

Стосовно пояснень позивача про переривання перебігу позовної давності у зв'язку зі зверненням до Постійно діючого Третейського суду при асоціації українських банків з позовною заявою до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, а також у зв'язку із поданням до господарського суду Рівненської області заяви про визнання кредитором в межах провадження у справі № 8/30 про банкрутство третьої особи - ТОВ "Інвестжитлобуд", то як зазначалося, вказаний спір непідвідомчий третейським судам (постанова Вищого господарського суду України у справі № 5011-2/13783-2012 від 22.04.2014 року), а заява про визнання кредитором залишена без розгляду у порядку п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України (постанова Вищого господарського суду України у справі № 8/30 від 12.03.2014 року).

За змістом ч. 2 ст. 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності шляхом пред'явлення позову матиме місце у разі не будь-якого подання позову, а здійсненого з додержанням вимог процесуального закону, зокрема, ст.ст. 54, 56, 57 ГПК. Тому якщо господарським судом у прийнятті позовної заяви відмовлено (ст. 62 ГПК) або її повернуто (ст. 63 названого Кодексу), то перебіг позовної давності не переривається. Так само не перериває цього перебігу подання позову з порушенням правил підвідомчості справ.

З урахуванням положення ч. 4 ст. 51 ГПК днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява (а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду). Якщо позовну заяву було повернуто, перебіг позовної давності переривається з того дня, коли заяву подано до суду з додержанням установленого порядку.

Крім того, за приписами ч. 1 ст. 265 ЦК України залишення позову без розгляду з підстав, зазначених у ч. 1 ст. 81 ГПК, не зупиняє перебігу позовної давності, тобто перебіг позовної давності, що розпочався до подання позову, продовжується в загальному порядку. Але якщо ухвалу про залишення позову без розгляду буде скасовано з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то перебіг позовної давності вважатиметься зупиненим з моменту подання позовної заяви (підп. 4.4.2., 4.4.3. п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Зважаючи, що позовну заяву про звернення стягнення на предмет іпотеки подано з порушенням правил підвідомчості, а заяву про визнання кредитором залишено без розгляду, відтак вказані обставини не можуть свідчити про переривання перебігу позовної давності.

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому суд зазначає, що позивачем подача заяв (клопотань) про визнання причин пропущення позовної давності поважними з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів, яким суд міг дати правову оцінку, не ініціювалося.

За таких обставин, суд приймає заяву відповідача у справі щодо спливу позовної давності, а відтак підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 ГПК України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 ГПК України.

Повне рішення складено 17.06.2014 року.

Суддя Андрійчук О.В.