АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 554/2887/14-ц
Номер провадження 22-ц/786/1934/14
Головуючий у 1-й інстанції Бугрій В.М.
Доповідач Кривчун Т. О.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2014 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:
Головуючого: судді Кривчун Т.О.,
Суддів: Дряниці Ю.В., Карнауха П.М.
при секретарі Філоненко О.В.
за участю: боржника ОСОБА_1, представника боржника ОСОБА_2
представник Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ - Яковенко Я.А.
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 07 березня 2014 року
за матеріалами подання державного виконавця Октябрського ВДВС Полтавського міського управління юстиції О.М. Корецької про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі території України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -
В С Т А Н О В И Л А :
Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 07 березня 2014 року заборонено, з метою виконання рішення суду ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянину України, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, виїжджати за межі України до виконання ним своїх зобов»язань.
Ухвалу направлено на виконання до Державної прикордонної служби України.
Вказану ухвалу оскаржив боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_1, який в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу місцевого суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні подання державного виконавця Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ О.М. Корецької про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України.
Зазначає, що, статтею 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», на яку посилається суд в ухвалі, не передбачено здійснення таких дій, як встановлення тимчасового обмеження права виїзду за межі України судом.
Вказує, що, державним виконавцем не надано доказів на підтвердження того, що боржник ухиляється від виконання зобов»язань, а наявність самого лише зобов»язання, на його думку, не наділяє держвиконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у права виїзду за межі України, та при зверненні держвиконавцем не враховано те, що із загального боргу (77000,00грн.) боржником після винесення вироку сплачено 1000,00грн., а за час судового процесу-ще 10000,00грн.
Також держвиконавцем не враховано те, що він є інвалідом 2-ої групи по зору та отримує пенсію, з якої проводиться стягнення на користь ОСОБА_5, а також те, що він здійснює догляд за своїм перестарілим батьком ОСОБА_6, який часто хворіє.
Вважає, що при винесенні оскаржуваної ухвали судом не враховано відсутність доказів щодо наявності у нього (боржника) паспорту для виїзду за кордон; те, чи має він необхідність та бажання туди виїхати; відсутність потреби у застосуванні такого додаткового заходу впливу, оскільки на майно та кошти боржника накладено арешт, оголошено заборону на відчуження майна, а також те, що у разі обмеження він позбавлений буде права поїхати до іншої країни, з метою заробити там кошти для погашення заборгованості.
У судовому засіданні боржник та його представник доводи апеляційної скарги підтримали та прохали її задовольнити.
Представник Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ апеляційну скаргу не визнала та прохала її відхилити, а ухвалу місцевого суду залишити без змін.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як убачається з матеріалів справи, вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 10.07.2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 10.09.2013 року, засуджено ОСОБА_1 за ч.4 ст.27, ч.4 ст.369 КК України до чотирьох років позбавлення волі, без конфіскації майна, за ч.2 ст.25, ч.3 ст.190 КК України до трьох років шести місяців позбавлення волі, за ч.4 ст.27, ч.2 ст.368-3, ст.69 КК України до штрафу на користь держави в розмірі п'яти тисяч гривень, за ч.2 ст.369-2 КК України до двох років позбавлення волі.
На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено вважати ОСОБА_1 остаточно засудженим до чотирьох років позбавлення волі зі сплатою штрафу на користь держави в розмірі п'яти тисяч гривень.
На підставі ст.75 КК України, звільнено засудженого ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом двох років не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст.76 КК України, зобов'язано засудженого ОСОБА_1 повідомляти органи кримінально виконавчої інспекції про зміну місця проживання та роботи, періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої інспекції.
Міру запобіжного заходу підписку про невиїзд залишено без змін до вступу вироку в законну силу.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 завдану матеріальну шкоду в сумі шістдесят сім тисяч гривень (а.с.33-42).
На виконання вироку в частині стягнення матеріальної шкоди Октябрським районним судом м. Полтави 07.10.2013 року видано виконавчий лист за № 1/554/62/2013 (а.с.3).
Постановою державного виконавця Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ Гордієнком Ю.Ю. від 17.10.2013 року відкрито виконавче провадження з виконання вказаного виконавчого листа від 07.10.2013 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 боргу у розмірі 67000,00 грн. (а.с.4).
За наявними у справі документами, боржник ОСОБА_1 є пенсіонером та інвалідом другої групи по зору з дитинства, має батька, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, який має статус ветерана війни-учасника війни (а.с.16-25).
Постановою державного виконавця Октябрського ВДВС Корецькою О.М. від 28.02.2014 року, звернуто стягнення на пенсію боржника ОСОБА_1 (а.с.26-27).
Згідно квитанцій від 07.12.2013 року та 18.02.2014 року на користь ОСОБА_5 здійснено електронний переказ коштів по 517,20 грн.(а.с.30, на звороті). Разом із тим, в наданих квитанціях не зафіксовано відправника коштів, ініціали та адресу їх отримувача, відтак дані квитанції не можна визнати належним та допустимим доказом у розумінні ст. 58,59 ЦПК України.
06.03.2014 року державний виконавець Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ Корецька О.М. звернулася до суду з поданням про встановлення боржнику ОСОБА_1 тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язань за рішенням суду (а.с.1-2).
Як зазначено вище, ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 07.03.2014 р. заборонено, з метою виконання рішення суду ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянину України, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1, виїжджати за межі України до виконання ним своїх зобов»язань (а.с.5-6).
При постановленні ухвали про задоволення подання державного виконавця Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ О.М. Корецької про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі території України до виконання ним своїх зобов'язань місцевий суд обґрунтовано виходив із того, що боржник тривалий термін не виконує рішення суду та ігнорує виклики державного виконавця.
Такий висновок місцевого суду відповідає встановленим по справі обставинам та ґрунтується на законі.
У відповідності до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Статтею 2 Протоколу N4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97 визначено, що на здійснення права кожного залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Законодавством України зазначені правовідносини регулюються статтею 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон передбачені Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України".
Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.6 цього Закону громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов'язання - до виконання зобов'язань, або розв'язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов'язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.
Частиною другою ст.6 цього Закону передбачено, що громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, передбачених пунктами 1-9 частини першої цієї статті.
Згідно п.18 ч.3 ст.11 ЗУ «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника -юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
На виконання п.2 Указу Президента України «Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів» від 24.03.2008р. №261/2008, яким передбачено врегулювання порядку виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання, покладені на них рішеннями судів, в тому числі зі сплати аліментів, було видано Лист Міністерства юстиції України «Щодо виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання, в тому числі зі сплати аліментів, покладені на них рішеннями судів» від 06.06.2008р. N 25-32/507 та спільний Лист Міністерства юстиції України та Адміністрації Державної прикордонної служби України «Щодо запровадження єдиного порядку застосування державними виконавцями деяких норм чинного законодавства» від 27.05.2008р. №№25-32/463, 25-5347, в яких зазначено, що наявність в особи невиконаних зобов'язань, покладених на неї судовим рішенням, у тому числі аліментних, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України, причому питання щодо такого обмеження вирішується судом.
Як убачається з матеріалів справи, боржник ОСОБА_1 ухиляється від виконання свого обов»язку по сплаті боргу у сумі 67000,00 грн., що стягнутий з нього вироком Октябрського районного суду м. Полтави.
За таких обставин подання державного виконавця Октябрського ВДВС Полтавського МУЮ О.М. Корецької про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі території України, обґрунтовано задоволено місцевим судом.
Доводи апеляційної скарги стосовно того, що Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", зокрема статтею 6, не передбачено за ухвалою суду тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон боржника до виконання зобов'язань за рішенням суду, - безпідставні, оскільки суперечать положенням частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону, та боржником тлумачаться невірно.
Посилання боржника на те, що він здійснює постійний догляд за престарілим батьком ОСОБА_6, 1928 року народження, який є інвалідом 2-ї групи по зору, не стосуються в даному випадку прав чи обмежень боржника щодо виїзду за кордон, а, навпаки, свідчать про наявність підстав неможливості такого виїзду за межі України.
Твердження в апеляційній скарзі про відсутність доказів щодо наявності у боржника паспорта громадянина України для виїзду за кордон та необхідності чи бажання виїзду за кордон та ухилитися від сплати боргу, - суперечать доводам самого боржника, який зазначив, що обмеження його у праві виїзду за кордон позбавить його можливості поїхати на роботу в іншу країну.
Інші доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу та зводяться переважно до незгоди з постановленою ухвалою.
Ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства України, тому підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Згідно п.1 ч.2 ст.307, п.1 ч.1 ст.312 ЦПК України, за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали без змін.
Розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.
Керуючись ст.ст.303,304,п.1 ч.2 ст.307,п.1 ч.1 ст.312,ст.ст.315,317 ЦПК України, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, - відхилити.
Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 07 березня 2014 року, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
ГОЛОВУЮЧИЙ /підпис/ Т.О. Кривчун
СУДДІ: /підпис/ Ю.В. Дряниця
/підпис/ П.М. Карнаух
ЗГІДНО:
Суддя Апеляційного суду
Полтавської області Т.О. Кривчун